5І він прибув до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, близько поля, що дав був Яків своєму синові Йосифові. 6Була ж там криниця Якова. Ісус, утомившись з дороги, сів біля криниці. Було ж близько шостої
години.
7Аж ось надходить жінка із Самарії брати воду. Ісус каже до неї:
– Дай мені напитися.
8Учні його пішли були до міста купити харчів. 9Каже до нього жінка самарянка:
– Ти юдей і просиш пити в мене, жінки-самарянки?
Не мають-бо стосунків юдеї із самарянами. 10Ісус у відповідь сказав до неї:
– Якби ти знала дар Божий і хто той, що тобі каже: «Дай мені напитися», – ти попросила б Нього, і Він дав би тобі води живої.
11Мовить до нього жінка:
– І зачерпнути чим не маєш, пане, і криниця глибока; звідкіль, отже, у тебе вода жива? 12Хіба ти більший від батька нашого Якова, що дав нам цю криницю, і сам пив з неї, і сини його, і худоба його?
Ісус у відповідь сказав їй:
– Кожен, хто п’є цю воду, знову хоче пити. 14Той же, хто питиме воду, якої Я дам йому, не матиме спраги повіки. Вода-бо, що Я дам йому, стане в ньому джерелом води, яка б’є в життя вічне.
15Каже до Нього жінка:
– Дай мені, пане, тієї води, щоб я не мала більше спраги й не ходила сюди черпати.
16Він каже до неї:
– Іди, поклич твого чоловіка й вернися сюди.
17Озвалася жінка й каже:
– Нема в мене чоловіка.
Він відповів їй:
– Добре ти сказала: «Нема в мене чоловіка». 18П’ятьох-бо мала ти чоловіків, і той, що тепер у тебе, не чоловік тобі. Правду ти сказала.
19Жінка каже до Нього:
– Бачу, пане, що Ти пророк. 20Батьки наші на цій горі поклонялися, ви ж говорите, що в Єрусалимі місце, де треба поклонятися.
21Ісус каже до неї:
– Повір Мені, жінко: надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете поклонятись Отцеві. 22Ви вклоняєтесь тому, чого не знаєте; ми ж поклоняємося тому, що знаємо, бо від юдеїв приходить спасіння.
23Але надходить час, – ба, вже й тепер він, – що справжні поклонники кланятимуться Отцеві в Дусі та правді. І таких поклонників Отець собі шукає. Бог – Дух; 24і ті, що Йому поклоняються, мають покланятися Йому в Дусі та правді.
25Жінка каже до Нього:
– Знаю, що має прийти Месія, тобто Христос, і, як прийде, все звістить нам. 26Каже їй Ісус:
– Це Я, що розмовляю з тобою.
27Тут надійшли його учні й дивувалися, що Він розмовляє з жінкою. Однак ні один не спитав: «Чого хочеш від неї?» або: «Чому розмовляєш з нею?»
28Жінка покинула свій глечик, побігла в місто й каже людям:
29– Ходіть, подивіться на чоловіка, який сказав мені все, що я робила. Чи не Христос він?
30І вийшли з міста й пішли до Нього.
31Учні тим часом стали просити Його, кажучи:
– Їж, учителю.
32Він сказав їм:
– Я маю їсти їжу, якої ви не знаєте.
33Учні заговорили один до одного:
– Чи не приніс хто йому їсти?
34Каже до них Ісус:
– Їжа моя – чинити волю того, хто послав мене, і завершити його діло. 35Хіба ви не кажете: ще чотири місяці – і жнива настануть? А я кажу вам: підведіть очі ваші і гляньте на ниви – вони вже для жнив доспілі. 36Хто жне, бере свою нагороду: плоди збирає для життя вічного, щоб сіяч із женцем раділи вкупі. 37У цьому справджується приказка: Один сіє, а інший жне. 38Я послав вас жати те, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили. 39Численні самаряни з того міста увірували в Нього через слова жінки, що посвідчила: «Він сказав мені все, що я робила». 40І коли прийшли до Нього самаряни, просили, щоб лишився в них, і Він лишився там на два дні. 41Та й багато інших увірували через його слово. 42І вони сказали жінці: – Тепер уже віруємо не через твоє слово, але тому, що самі чули й знаємо, що Він справді Спаситель світу

«Чоловік пішов і оповів юдеям, що то Ісус оздоровив його» (Йо. 5, 15) – цими словами закінчувалося євангельське читання минулої неділі. Добре він зробив чи погано? Звістив Ісуса чи, натомість, «здав»? У будь-якому разі, отой паралітик із 38-річним стажем нерухомості, ізолювання і закриття, а відтак несподівано зцілений, що тепер спроможний встати, носити (ліжко) й ходити, викликає неоднозначні почуття. Мусив же Ісус щось знати, коли попередив його: «Оце ти одужав – не гріши ж більше, аби що гірше тобі не сталося» (Йо. 5, 14).
Сьогоднішнє Євангеліє, натомість, викликає переважно позитивні почуття, оскільки «оповідання» жінки про те, що «сказав їй Ісус» привело багато її односельців до віри: завдяки її словам багато з них і самі почули Ісуса, і пізнали, що Він – світу Спаситель.
Ми ніколи не знатимемо імені цієї жінки-самарянки, зустріч якої з Ісусом описано в одному з найгарніших розділів Євангелія від Йоана. Імені не знатимемо, але можемо все ж таки разом з нею вирушити в дорогу віри, яка веде до свободи.
Це настільки багатий на символіку, богословські роздуми, катехитичні повчання, життєві застосування уривок, що можна б написати сотні сторінок і ще всього не сказати. Тому в нашому коментарі застановимося розглянемо лише деякі можливості перечитування й тлумачення цього уривку, пам’ятаючи слова святого Єфрема Сирина, який писав, що той, хто читає Святе Письмо, залишає набагато більше, ніж узяв, – як і спраглий, який п’є з джерела, радіючи, що втамував спрагу й не нарікаючи на те, що не міг випити всієї води.
Втеча…
Самарянка – це особа, яка втікає і ховається.
– Передусім вона ховається від інших, оскільки йде до криниці в час, коли там не мало бути нікого, у найгарячішу пору дня (було ж під шосту годину! тобто, в обід), щоб ніхто її не бачив і щоб не стати об’єктом розмов.
– Ховається вона і від себе самої, тому що намагається перевести бесіду на великі, об’єктивні питання, аби не бути в центрі розмови («Бачу, пане, що Ти пророк. Батьки наші на цій горі поклонялися, ви ж говорите, що в Єрусалимі місце, де треба поклонятися»; вв. 19–20)
– Зрештою, вона втікає і ховається і від свого минулого, тому що говорить лише напів правду про своє минуле: «не маю чоловіка».
Віднайдення…
Ісус, однак, дуже поступово і з великою делікатністю визволяє її від масок:
– Беручи ініціативу, Він ламає всі расові, соціальні і статеві упередження (адже перед Ним була жінка, до того ж самарянка, тобто належна до зневаженої категорії населення, територія якого була окупована поганськими народами, що походили з п’яти різних регіонів згідно з 2 Цар. 17, 24–41, вона зі своїми п’ятьма чоловіками стала символом усього народу, – зважаючи на ці
обставини, таку жінку слід було б оминати).
– Показуючи суб’єктивну вартість об’єктивних слів, як, наприклад, про живу воду, Ісус веде її до того, аби вповні залучити в першій особі: «Той же, хто питиме воду, якої Я дам йому, не матиме спраги повіки. Вода-бо, що Я дам йому, стане в ньому джерелом води, яка б’є в життя вічне». Говорить до Нього жінка: «Дай мені, пане, тієї води, щоб я не мала більше спраги й не ходила сюди черпати» (вв. 14нн).
– Кажучи їй укінці правду про її минуле, Він повертає цілість її шляху, сповненого світлом Божого милосердя: «Він відповів їй: – Добре ти сказала: «Нема в мене чоловіка». П’ятьох-бо мала ти чоловіків, і той, що тепер у тебе, не чоловік тобі. Правду ти сказала» (вв. 17н).
Визволення
А жінка поволі дозволяє звільнити себе: вона не стає в’язнем духовної гордості, а відчуває і сприймає ту любов, яка зцілює і прощає: «Бачу, пане, пророк Ти». Таким чином вона стає вільною завдяки зустрічі з Ісусом і ту ісповідь віри, до якої доходить, передає без найменшого страху іншим: «Жінка покинула свій глечик, побігла в місто й каже людям: – Ходіть, подивіться на чоловіка, який сказав мені все, що я робила. Чи не Христос він? І вийшли з міста й пішли до Нього. Численні самаряни з того міста увірували в Нього через слова жінки, що посвідчила: «Він сказав мені все, що я робила» (вв. 28–30, 39)

Хто ця жінка, що за одну розмову з Ісусом, тривалість якої можна виміряти хвилинами – принаймні якоюсь годинкою, – зуміла пройти шлях визволення від складного минулого й невпорядкованого теперішнього до відважного свідчення про того «чоловіка, що сказав їй все, що вона робила», закликаючи всіх самим «прийти і подивитися чи не Христос він»? Можливо, однак, річ не в
самій самарянці? Тобто в який спосіб ця жінка, з ненайкращою репутацією, з численними упередженнями, «з характером», але й дуже відкрита, довірлива, а головне, спонтанна, стає чи же не першою місіонеркою, проходячи блискавично той шлях віри, на який апостолам знадобилося три роки? Апостоли ж пішли в те село, з якого була самарянка, зустріли там тих самих людей, яких
уникала самарянка і які, так, як і вона, також думали, що не мають навіть розмовляти з юдеями. Однак, на відміну від неї, вони нікого не привели до Ісуса, нікому не сказали того, що Він говорив, і нікого не закликали подивитися на Нього. Насправді самарянка нічого й не зробила, окрім того, що покинула свій глечик, – текст не каже ані що дала Ісусові напитися (ба навпаки, стверджує, що відмовилася), ані що «взяла воду» від Ісуса (адже забула глечик), – і розповіла про те, що їй сказали. Подивімся зараз, як сталося так, що ця жінка навіть забула про те, по що прийшла до криниці…

«Іди, поклич твого чоловіка й вернися сюди» (Йо. 4, 16).
Це речення з розмови Ісуса з самарянкою й далі продовжує дивувати читачів цього чудового епізоду з Четвертого Євангелія. Ісус пропонує самарянці «джерело такої води, яка б’є в життя вічне» (4, 14). Вона погоджується, кажучи: «Дай мені, пане, тієї води, щоб я не мала більше спраги й не ходила сюди черпати» (4, 15). Навіщо, отже, ставити запитання стосовно чоловіка? Який
зв’язок може існувати між живою водою і чоловіком самарянки? Розповідь Йо. 4 ставить цілу низку подібних проблем. Своєю чергою, самарянка оминає питання про своє подружнє життя, входячи в богословську дискусію між юдеями і самарянами: де є місце правдивого поклоніння – єрусалимський храм у Юдеї чи гора Геразиму в Самарії? А учні, повернувшись з харчами, дивуються, бачачи, що Ісус розмовляє сам з жінкою, але нічого не кажуть (4, 27). А в кінці, вся та розмова про їжу, сівбу і жнива… Чи існує хоча б якийсь зв’язок між цим усім?
Серед різних розв’язків, що їх пропонують коментарі, можна простежити два напрями. Дехто вважає, що цей текст зазнав низки редакційних змін, і це пояснює, принаймні частково, труднощі цього розділу. Інші воліють застосувати декілька рівнів інтерпретації: злами в розвитку самої розповіді вказують на інший рівень розуміння, у якому все знаходить своє місце. Насправді
розділ є поступовим об’явленням Ісуса – центральної постаті уривку і єдиного присутнього зі самого початку до кінця. Самарянка бачить в Ісусі юдея (4, 9), потім дивується і питає, чи міг би Він бути більшим за Якова (4, 12). Відтак уважає Його пророком (4, 19). Ісус об’являє їй, що Він Месія (4, 26), і самарянка закликає своїх співгородян прийти й перевірити, хто він насправді (4, 29). Розділ закінчується запевненням мешканців Сихару, зверненим до самарянки: «самі чули й знаємо, що Він справді Спаситель світу» (4, 42).
Розвиток від одного твердження до другого очевидний. Ось, отже, перша нитка, яка пов’язує між собою всі частини розповіді. Але чи вона єдина? Іншими словами, вся інтрига не була б нічим іншим, як літературною обробкою, яку потрібно якнайшвидше розв’язати, аби могти відкрити справжнє повідомлення тексту? Тобто йшлося б лише про богословську конструкцію?
На мою думку можна довести, що сама драма і звістка більш пов’язані, ніж це видається на перший погляд. Однак, аби це зрозуміти, слід звернутися до Старого Завіту.

«Було ж близько шостої години» (4, 6)
Розповідь починається з опису подорожі. Ісус прямує з Юдеї до Галилеї, проходячи через Самарію. Бачимо Його, отже, на чужині. Тут, втомлений, Він сідає біля одної криниці (4, 7). Для тих, хто читав Старий Завіт, ця сцена пригадує хоча б три розповіді: розповідь про завдання слуги Авраама знайти жінку для Ісаака (Бут. 24); зустріч Якова і Рахилі (Бут. 29, 1–14) і втечу Мойсея в
Мідіанський край і його зустріч із сімома дочками священика Реула (Вих. 2, 15–22). Усі ці три розповіді починаються в той самий спосіб – з опису подорожі якогось чоловіка на чужину, подорожі, яка закінчується біля криниці. Також і продовження відбувається за схемою, якої в кожній розповіді дотримано в її загальних лініях. Одна або більше жінок приходять до криниці. Починається
розмова. Співрозмовником є або чоловік, що просить води, або той, хто в кінці дає воду чи напоює стадо, довірене дівчині або дівчатам. Дівчина бігом повертається додому, розповідає про те, що зустріла чоловіка біля криниці, батьки дівчини запрошують його в дім і справляють для нього гостину. А відтак уся ця історія закінчується шлюбом: Ісаака і Ревеки (Бут. 24), Якова і Рахилі (також Лії) (Бут. 29), Мойсея і Ціппори (Вих. 2). Жінка, яка приходить до криниці, насправді, є майбутньою дружиною.
Очевидно, що в розповіді про жінку-самарянку події розгортаються в дещо інакший спосіб. І читач може бути спокійний: порівняння зі Старим Завітом не має на меті переконати нас, що також і епізод з Йо. 4 закінчується шлюбом. Попри те зіставлення породжує цікаве запитання: чому закінчення Йо.4 інакше? Початок Йоанівської розповіді повністю відповідає моделі, яку ми
бачили в Старому Завіті, і цілком логічно думати, що перші читачі Йо. 4 знали ці розповіді. Євангеліє від Йоана побудоване на цих натяках на Старий Завіт. Отже, спираючись на вказівки самого тексту, цілком можливо відтворити шлях, яким читач міг би дійти до розуміння окремого варіанту «зустрічі біля криниці», запропонованого Євангелієм від Йоана.
Одна перша деталь має привернути нашу увагу: «було ж близько шостої години», – каже Йо. 4, 6, тобто обід. Дивна пора, адже всім було зрозуміло, що в спеку ніхто не йде по воду. Бут. 24, 11 уточнює, що слуга Авраама прийшов до криниці «надвечір, коли жінки виходять брати воду». Якщо, отже, самарянка йде в обід по воду, напевно, мусить мати на це вагомі причини. Насправді
ж вона приходить до криниці в час, коли може бути певна, що нікого там не зустріне. Жінки вирушать до криниці набагато пізніше, гуртом, і неважко уявити, що така дорога по воду є також гарною нагодою поговорити (Бут. 24, 11; 1 Сам. 9, 11). Біля криниці якийсь прихожий теж може бути певний, що когось там зустріне, так, як, наприклад, трапилося з Яковом (Бут. 29, 1–6). Чому, отже,
самарянка бажає залишитися сама?
Можемо зауважити, що Ісус також сам, тому що учні пішли до міста купити щось їсти (Йо. 4, 8). Отже, ці деталі вказують, що Ісус, без сумніву, не випадково сідає біля криниці в цій годині. Ця зустріч біля криниці не є звичною. І якщо сцена закінчується у винятковий спосіб, тобто без шлюбу, то можемо зауважити, що вона вже й почалася дуже незвично.

«Дай Мені напитися» (4, 7)
Слуга Авраама розпочинає розмову з Ревекою словами: «Дай мені, з ласки своєї, трохи напитися з твого жбану!» (24, 17). Пророк Ілля, коли прибув до Сарепти, так само звертається до вдови, в домі якої буде жити: «Дай мені, будь ласка, трохи води з глечика напитись» (1 Цар. 17, 10). Слуга Авраама, перед тим як звернутися до Ревеки, сформулював молитву, яка виявляє намір його
вчинку: якщо дівчина дасть напитися води йому і його верблюдам, вона буде призначеною Богом жінкою Ісаака, сина його пана. Просити води означає, отже, вивідати ставлення особи, до якої звертаються. Дати води тому, хто її просить, означає засвідчити доброзичливість. І саме через це розмова продовжується. У випадку Іллі пророк після води просить ще і їсти, а відтак його ще
запрошено в гості (1 Цар. 17, 11–16). У контексті зустрічі біля криниці, так, як це описано в Бут. 24, дати води означає розпочати шлях, що може привести до шлюбу. У Євангелії від Йоана самарянка, натомість, відмовляється дати води. Ісус тоді пропонує себе самого – «живу воду» (4, 10). Досить імовірно, що в цьому вірші «вода» набирає символічного значення. Усе ж таки можливо
дати досить просте пояснення цьому слову Ісуса: замість води з криниці Він пропонує жінці джерело, тобто «воду з крана», сказали б ми сьогодні. Однак варто зазначити одну річ: запропонований «дослівний зміст» аж ніяк не заперечує можливості одного чи навіть більше символічних. Властивістю символу є саме нероздільно поєднати два рівні значення: «основу» (живу воду) і дійсність («дар Божий» (4, 10)). Євангеліє від Йоана не виняток. Але повернімося до Старого Завіту. Ісус, даючи воду, робить так, як Яків і Мойсей, які в Бут. 29 і Вих. 2 напоїли стада своїх майбутніх жінок. У цих двох випадках саме майбутній чоловік є тим, хто дає воду. Для кращого розуміння символізму варто процитувати ще один текст. Йдеться про суд над невірною жінкою з Ос. 2, 4–25. У своїй промові чоловік, тобто Бог, цитує слова своєї жінки: «бо говорила: Піду я за коханцями моїми, що мені дають хліб і воду, вовну й льон, олію й напої» (Ос. 2, 7).
У цьому тексті невірна жінка помилково думає, що вона отримує ці дари від своїх коханців, коли, натомість, вони походять від Бога (2, 10). Попри паралелізм між Ос. 2, 7 і Йо. 4, 7 залишається фактом, що «дати воду» є жестом, який може виявити майбутнього або справжнього чоловіка. До цього варто додати, що коханці, про яких говорить пророк Осія, є ваали (баалім) – єврейське слово, що означає також «пан», «чоловік», головною роллю яких у ханаанській релігії було забезпечити плідність землі, посилаючи дощі. Вода, чоловік, ваали, коханці, плідність, невірна жінка – ціла низка тем, що їх знаходимо як в Ос. 2, так і в Йо. 4.

«Іди, поклич твого чоловіка й вернися сюди» (4, 16)
Тепер ці слова Ісуса вже дивують нас менше: насправді від самого початку шлюб є ретросценою зустрічі біля криниці. Погоджуючись прийняти «живу воду», самарянка входить у систему дій, які зазвичай ведуть до шлюбу. Отже, нас не має дивувати, що Ісус зупиняє її і питає, чи вона насправді розуміє те, що каже. У будь-якому разі варто з’ясувати можливі непорозуміння. Закінчення відоме: читач довідується, що жінка мала п’ятьох чоловіків і тепер живе з якимось шостим чоловіком, з яким не перебуває у шлюбі8. Шість: жінка мала шістьох чоловіків, так само розповідь говорить про шосту годину і також було шість посудин на весіллі в Кані Галилейській (2, 6).
Завжди важко подати якесь пояснення чисел у Біблії. Можливо, однак, ствердити, що шість є недосконалим числом. Досконалим і священним числом є сім. У семизначній серії сьомий елемент завжди є на іншому рівні щодо шістьох попередніх. Це стосується сьомого дня тижня, який сам Бог освятив (Бут. 2, 1–3). Отже, чи можна в цьому випадку очікувати якогось сьомого чоловіка? Це
було б дуже незвично, оскільки «сьомий» не може бути таким, як інші, тобто не може бути інакшим, як тільки єдиним і справжнім.

«Де поклонятися треба?» (пор. 4, 20)
Також досить несподіваний і перехід від питання про чоловіка до питання про правдиве місце культу , так, як і перехід від розмови про живу воду до розмови про чоловіка (4, 20). Чи можливо відтворити зв’язок між ними?
Насправді розповідь його вже запропонувала: йдеться саме про Ос. 2. Самарянка зі своїми численними чоловіками має не одну спільну рису з невірною дружиною цього розділу – пророка Осії. Крім того, перебуваємо у тому самому середовищі, зважаючи на те, що йдеться саме про Самарію (4, 4). Від фальшивих чоловіків – до фальшивих богів: для читача це неважкий перехід, і з нього
постає питання про «правдиву» релігію і про культ «правдивого» Бога, що є також отим «правдивим» чоловіком-паном як для самарянського народу, так і юдейського.

І саме в цей момент повертаються учні.
«28 Жінка покинула свій глечик, побігла в місто й каже людям:
29 – Ходіть, подивіться на чоловіка, який сказав мені все, що я робила.
Чи не Христос він?» (4, 28-29).
Чому жінка покидає глечик? Чи не прийшла вона саме для того, щоб зачерпнути води? Її квапливий відхід ще раз відповідає схемі розповідей Старого Завіту, про які ми вже згадували: майбутня жінка біжить до своїх батьків, аби їм сказати, що вона зустріла чоловіка біля криниці (Бут. 24, 28; 29, 12б;8 Юдейський закон дозволяв три шлюби. Маємо, отже, тут певне перебільшення.
«П’ять чоловіків» дали матеріал для численних інтерпретацій. Зазвичай цитують 2Цар. 17,30–32.41, який розповідає, як Самарію після ассирійського нападу заселили п’ять іноземних племен. Сказано, що ці племена мали сімох богів. Йосиф Флавій говорить про п’ять божеств. Інша можлива інтерпретація бачить у числі «п’ять» натяк на П’ятикнижжя – єдину частину єврейської Біблії, яку самаряни теж уважали натхненною. Отже, ми мали б тут невідповідність цьому П’ятикнижжю, беручи до уваги, що жінка живе з якимось шостим чоловіком. Подібну інтерпретацію можна віднайти в Оригена. Важко, однак, дійти до якоїсь певності.пор. Вих. 2, 18). На цей раз самарянка біжить до мешканців свого села; саме та, яка йшла в обід по воду, аби не чути від інших того, що Ісус їй об’явив, тепер звіщає те саме всім, не соромлячись. Самарянка перемінилася, і найкращим доказом цього є її поведінка. І люди з містечка, зацікавлені словами жінки, ідуть, щоб побачити Ісуса (4, 30)9

Пригадаймо собі Никодима, який приходив до Ісуса вночі і який «знав», що Ісус «прийшов учителем від Бога» (див. Йо. 3, 2), але Ісус «не звірився йому, які іншим юдеям, які увірували в Нього, бачивши його чуда» (див. 2, 23), тому що «знав усіх їх, а й потреби не мав, щоб хтось Йому свідчив про людину, відав бо сам, що міститься в людині» (Йо. 2, 24). А цій жінці звірився, зізнався! Ба навіть прийняв її свідчення! Що в цій жінці, отже, викликало таку велику довіру в Ісуса? Напевно, не її бурхливе минуле та неспокійне теперішнє життя, ані її знання традиції (криниця Якова) чи зацікавлення богословськими темами (місце поклоніння Богові)… а той глечик, якого Ісус, безперечно, вже бачив покинутим на самому початку розмови, – так, як йому й треба було опинитися на тому місці саме в той час. Одне слово – палке бажання й готовність цієї жінки змінити своє життя, готовність відкинути кайдани рабства і прийняти дар свободи, розуміючи, що дар живої води не можна налити в наші завжди обмежені, глечики, хай якими великими вони не здавалися б . Бо ніхто не пришиває латок з нової тканини до старої одежі… і не вливають вина нового в старі бурдюки (див. Мт. 9, 16–17). Ця жінка була готова не тільки прийняти Ісуса у своє життя, десь втиснути Його між свої потреби й очікування, – вона була готова змінити все своє життя, позбутися свого минулого, відкинути свої ілюзії теперішньості й зажити новим життям вільної людини!