«Правдомовний» нечистий дух і «заколотники»-апостоли

У шосту неділю після святої Пасхи, неділю сліпородженого, з Книги Діянь апостолів чуємо розповідь про те, як апостоли проповідували у місті Филиппи, столиці римської частини Македонії, та як згодом їх ув’язнили (див. Ді. 16, 12). У тому місті апостолів висікли різками та кинули у в’язницю через те, що вони нібито зчиняють колотнечу у народі. Безпосередньою ж причиною стало вигнання духа віщуна з однієї служниці. Цікавим є факт, що через цю жінку нечистий дух говорив людям, аби вони слухали апостолів, бо ті «звіщають… путь спасення». Отже, те, що говорив нечистий дух, було добрим і слушним у цьому випадку. А все ж апостол Павло виганяє духа із жінки. І дух, який начебто «проповідував» Христа, втікає від Його святого імені. Таким чином бачимо, що навіть нечистий дух може промовляти добрі слова, однак він і надалі залишається нечистим духом і його необхідно прогнати з людського єства.

Іншим цікавим фактом у цьому читанні з Книги Діянь є те, що тюремник, який пильно стеріг в’язнів і який, думаючи, що не зумів їх встерегти, хотів себе вбити, раптом цілковито втрачає пильність щодо в’язнів і випускає їх поза тюремні мури. Що ж стало причиною такої його переміни? Лише те, що тюремник по-справжньому побачив поставу апостолів. Вони, маючи змогу втекти, не зробили цього. Вони, які могли дозволити тюремникові покінчити життя самогубством, відговорили його від цього. Вони постали перед тюремником зовсім іншими, ніж звичайні люди. Не ненависниками, не мстивими, не злочинцями, але сповненими любові до ворогів. І тут тюремник збагнув, що ці люди справді «звіщають… путь спасення». І увірував, і охрестився. І якщо ще зовсім недавно тюремник радше бажав забрати собі життя, аніж бачити, що в’язні утекли, то тепер приводить їх у свій дім, не клопочучись тим, що вони можуть втекти, чи тим, як він мав би це пояснити воєводам міста, які наказали йому пильно стерегти апостолів. Він зовсім не клопочеться тим, що ще донедавна було для нього важливішим за власне життя.

З читань Книги Діянь у неділю сліпородженого бачимо, отже, з одного боку, що під гарним виглядом може критися нечистий дух, а з іншого – що під виглядом заколотників і злочинців можуть критися слуги Бога Всевишнього. Як відрізнити слуг нечистого і слуг Божих? Каже Господь Ісус, що по плодах їхніх впізнаємо їх (див. Мт. 7, 16). Дух віщуна, який промовляв через служницю правдиві речі, насправді набридав апостолові Павлові. Натомість апостоли, перебуваючи у в’язниці, показали себе вірними тюремникові, хоч їх і несправедливо вкинули до тюрми. Не все, отже, що на вигляд є добре, таким є насправді, і навпаки. Важливо не бути сліпими духовно, як фізично сліпим був євангельський сліпороджений. Важливо вміти розрізняти духів і не всякому духові вірити (див. 1 Йо. 4, 1). «Кожен дух, що не визнає Ісуса, – той не від Бога, але антихриста, про якого ви чували, що він прийде, та й тепер уже у світі», – говориться у Першому посланні апостола Йоана (4, 3). Визнавати ж Ісуса означає визнавати також Його Наречену – Церкву. Водночас визнавати означає не лише словами щось істинно стверджувати, як ото нечистий дух істинно стверджував про апостолів, але істинно визнавати Христа своїми вчинками, тобто плодами життя.

Чинити діла Отця «поки дня»

У шосту неділю після Пасхи Господньої під час Літургії читаємо уривок з Євангелія від Йоана, який розповідає про оздоровлення сліпородженого. Складається таке враження, що Господь наче навмисне провокує юдеїв, адже вже вкотре оздоровлює в суботу; окрім того, не просто словом оздоровлює чи дотиком, а замішує глей, завдяки якому відкриває очі незрячому. Цікаво, чому Христос оздоровляє саме в день суботній? І чому при тому робить це складнішим способом, ніж звично? Невже випадково? Але чи Той, хто дозволив цьому чоловікові народитися сліпим, щоб на ньому виявились діла Божі, міг звершувати це оздоровлення випадково? Виглядає, що Ісус зумисне вибирає саме суботу, аби відкрити очі сліпородженому. Виглядає, що Він свідомо вибирає складніший, ніж звично, спосіб оздоровлення (і це лише посилює нарікання юдеїв на те, що Він порушує суботу).

«Поки дня, маємо виконувати діла Того, хто послав мене, – бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти», – каже Господь учням. «Поки дня» означає поки триває життя Христа між нами. Допоки Він є і допоки ніч, в яку Його буде схоплено, не наступила, Господь навчає, оздоровляє, промовляє. Не може Він не чинити цього і в суботу, адже субота є за часу «дня». Не може Христос не чинити діла Отця, зокрема і в суботу, в день святий. Хоча Ісус добре знає, що це буде зараховано Йому за зле. Однак, знаючи це, Він не перестає діяти, ніяким чином не нехтує ділами Отця заради людських суджень, ніяким чином не таїть діла Божі, але робить їх явно, хоча знає, що цим провокує юдеїв. Христос знає, що ті, які нарікають на Нього та називають себе учнями Мойсея, є дітьми тих, які нарікали на Мойсея у пустелі. Народ у пустелі не вмів розпізнати діла Отця через слугу Його Мойсея. І тут знову юдеї не вміють розпізнати діла Отця через Його Сина. Хоча дивуються нечуваному чудові, адже відкрито очі не тому, що колись ними бачив, а тому, хто зроду не мав зору. Дивуються, перепитують оздоровленого деталі чуда, кличуть його батьків, так старанно роблячи усе, щоб лише не повірити. Явне діло Отця стає для них закритим не стільки через порушення суботи (бо ж якби юдеї знали Отця, не могли б називати діла Отця порушенням суботи), як через невіру, заздрість, лукавство. Те ж саме діло стає дуже явним для сліпородженого, і то не стільки через отриманий зір, якого не мав від народження, як через віру (бо якби не мав віри, чи пішов би на слово Христа вмиватися в Силоамську купіль, в якій, можливо, не один раз уже вмивався, проте так і не прозрів?).

Христос діє «поки дня» явно і переможно, виявляючи свою незбагненну божественність у людськім тілі.

А ми? Чинимо діла Отця «поки дня» нашого життя? Чи людські судження змушують нас ховатися та чинити діла світу?