В ім’я Ісуса Христа

У четверту неділю після Пасхи Господньої, неділю розслабленого, під час Божественної Літургії чуємо читання з Книги Діянь апостолів про чуда, здійснені ім’ям Ісуса Христа за посередництвом Його учнів: оздоровлення Енея та воскресення Тавити. Якщо Євангеліє нам звістує про незвичайні знаки і чуда, творені Христом, то Книга Діянь продовжує цю тему, але тепер уже знаки і чуда творяться за посередництвом апостолів. Той самий Христос чинить ці незвичайні знаки, але чинить їх не своєю видимою присутністю, а через молитву і діяння учнів. Учні ж своєю силою не творять ніякого знаку чи чуда, лише силою Христа. Про це явно каже апостол Петро, звертаючись до чоловіка паралітика: «Енею, Ісус Христос тебе оздоровляє». А й коли приходить апостол до дому, де оплакували померлу, не насмілюється нічого чинити від себе самого, а лише в ревній молитві просить Бога про підняття з мертвих тієї, що так її любили святі (тобто християни). Верховний апостол бажає наодинці молитися Богові, не шукає людської слави, не молиться на показ (див. Мр. 12, 40; Лк. 20, 47), не виставляє себе як протагоніста незвичайної події. Він глибоко свідомий того, що лише Бог має владу та потугу давати і брати життя, чинити знаки і чуда. Така постава апостола Петра навертає численних людей до Господа, а не творить самому учневі велике коло послідовників. Таким чином гроно учнів Христа ще глибше усвідомлює своє апостольство, тобто посланництво, тобто проповідування Того, хто їх послав, а не проповідування себе самих чи своїх ідей.

«Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр. 13, 8). Як Христос творив знаки і чуда у часі земного життя, так творив їх через апостолів по своєму вознесенні, так і нині творить їх через своїх учнів, що увірували в Нього по цілому світі уже протягом двох десятків сотень років по вознесенні. Тим справджується слово Господа, що учні Його творитимуть у Ньому діла, які Він творив, а й більші від них: «Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме, – бо я вже йду до Отця мого. І все, що попросите в моє ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім’я» (Йо. 14, 12-14). Тому, отже, ми, християни, що нині живемо у світі, можемо, а навіть покликані, просвічувати світ ділами, які чинив Христос, а згодом апостоли. Ніколи, однак, не зможемо учинити нічого подібного, якщо не робитимемо це в ім’я Господнє. Багато з нас, християн, своїм життям не проповідує Бога, а лише себе самих та свої різні вигоди, і тому не дивно, що нашою молитвою ніхто не оздоровляється, ані не встає з мертвих, ані не навертається до Бога, що є не меншим чудом. Проблема, мабуть, у тому, що не вміємо чинити діла цілковито в ім’я Христа, а не бодай трошки у своє ім’я. Не вміємо просити Отця в ім’я Христа, а зрештою часто не віримо у те, що справді отримаємо все, що лиш попросимо в ім’я Ісуса Христа, воскреслого і вічноцарюючого.

Господнє спасення і наша воля не грішити

У четверту неділю після Пасхи Господньої слухаємо євангельську розповідь про оздоровлення розслабленого при Витесді. Це читання поставлене у пасхальний період, тому що яскраво наголошує божественність Ісуса Христа. Той, хто воскрес своєю силою як Бог, за земного життя чинив як Бог преславні речі. Христос приходить до купелі при Овечих воротах, щоб знайти розслаблену і вже зневірену людину, щоб підняти, «воскресити» її. І як Бог своєю силою піднімає того, хто майже чотири десятки років не міг піднятись. Христос являє силу своєї божественності в Єрусалимі: Він не потребує чекати приходу ангела, щоб допомогти недужому, не потребує води, щоб за її посередництвом оздоровити, не потребує очікувати наступного дня, щоб не чудодіяти в суботу. Бо Він самовладний і як Бог творить дивні речі.

Гарною і правдивою є постава розслабленого, який, щойно бувши зневіреним, ось уже взяв своє ложе і ходить. Він «відразу» одужав, каже Євангеліє. І чи не варто було йому чекати тридцять і вісім років, щоби так чудесно бути оздоровленим? І чи не був він блаженним, тому що дар отримав не через ангела, а словом Господа і Бога? І чи радість його в ту мить не перевершувала довгі роки печалі? Христос, однак, каже зціленому, що печаль його і поневіряння кореняться у гріху, який може допровадити навіть і до гіршого стану, ніж той, в якому перебував розслаблений. Господь сам розшукує того чоловіка, щоб сказати йому це, а раніше сам розпочав з ним розмову, щоб оздоровити від немочі. Господь як Бог і Всемогутній сам чинить діло нашого спасення, роблячи нас його причасниками. Від нас же Він потребує волі не грішити, щоб чого гіршого нам не сталось. Потребує нашої віри у Нього як Царя і Богу, щоб дозволити Йому увести нас у благодайне здоров’я і блаженне життя.