Пояснення Апостола на 2-гу Неділю Великого посту (Євр 1,10-2,3)
В уривку Послання до євреїв, який читають на Літургії другої неділі Великого посту, чуємо про величчя Божого Сина та про спасення, яке Він приніс людям. Уривок починається цитатою з Псалма 102 (101), в якій псалмопівець визнає Бога єдиним вічним буттям. Усе сотворив Він: небо і землю, але сотворене не є безкінечним у літах. І небо, і земля пройдуть, матимуть своє завершення, тоді як Творець незмінний і літам Його немає кінця. Настільки більшим є Господь над вселенну, сотворену Ним, що увесь світ порівняно з Ним є наче одяг, який зношується, старіє, стає непридатним та й зникає. Далі автор Послання до євреїв підсилює своє твердження про велич Сина Божого ще однією цитатою з Книги Псалмів (Пс. 110 (109)), вказуючи, що Син значно більшу і незрівнянно більшу славу та велич посідає, аніж ангели, адже ангели – служебні духи, а Син – відвічний Бог по правиці Бога Отця. Ангелів посилає Бог до людей, тобто до тих творінь з-поміж видимого світу, які мають успадкувати спасення. Це велике спасення власне й приніс Син Божий, але людина здатна його занедбати, «знестися з дороги» правди, не вважати пильно на благовість, яку почула. За те, однак, муситиме дати відповідь. Великим безумством для людей є занедбання слів ангелів Божих, а скільки більшим безумством є занедбання слів самого Бога і занедбання спасення, Ним принесеного. Великого спасення. Сам Господь, явившись на землі Людиною, проповідував нам слова спасення і подав його своїм життям, смертю та воскресенням.
«Як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасення?» Чим оправдаємося перед Богом, який усе воздав нам, а ми не вважали, щоб спрямувати свої кроки, простягнути свої руки та й отримати? Отримати дароване. Не здобути і не заслужити, а просто не занедбати те, що вже дане. Нам дане велике спасення. Вічне і блаженне. Щоб його не занедбати, потрібно йти дорогою спасення і вважати пильно, щоб нас з неї «не знесло» земними пристрастями і принадами. Нас нерідко «зносить» з тієї спасенної дороги наш гнів на ближнього, наша гонитва за добробутом, наша гордість і байдужість, наш осуд і наклеп, наше розпусне і пусте життя. Ми не боїмося себе потрудити, щоб отримати земну славу, маєтки, повагу, стан. Ми себе трудимо, щоб отримати те все. Але чи не дивно, що ми не хочемо прийняти спасення, яке нам дароване? Чи не дивно, що ми занедбуємо велике, здобуваючи мале, а радше здобуваючи «ніщо» і то великим трудом? Дар спасення вимагає лише від нас, щоб ми спрямували до нього свої кроки і простягнули свої руки, аби його отримати. Але щоб спрямувати свої кроки на дорогу спасення, треба зійти з дороги пристрастей. Бо дороги ці ведуть у різні боки. І щоб простягнути руки до дару спасення та отримати його, уже дароване, потрібно звільнити руки від земних дібр. Ми не трудилися над даром спасення, але мусимо «потрудити» себе перестати трудитися над тим, що є «нічим».
Син Божий, незбагненне Величчя, потрудив себе над нашим спасенням, виснажив себе аж до смерті. «Як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасення?» Чим оправдаємося перед Ним? Що скажемо Йому? Чи скажемо, що не могли потрудитися, щоб просто прийняти те, над чим не трудилися? Чи скажемо, що ми все життя своє трудилися на те, щоб занедбати Його дар? Чи скажемо, що ми не почули? Чи скажемо, що ми просто не хотіли пильно вважати на те, що почули? Що скажемо?
Марія Ярема. Причаститися Словом.
Неділя 2-га Великого посту. Послання до Євреїв 1,10-2,3
10. І: «Ти, Господи, напочатку заснував землю і небеса – діло рук твоїх. 11. Вони загинуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються. 12. Ти їх, неначе одежину, згорнеш і, немов одежа, вони зміняться. Ти ж – той самий, і літа твої не скінчаться». 13. До кого з ангелів він коли мовив: «Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під твої ноги?» 14. Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння?
1. Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги. 2. Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов’язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, 3. то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене нам тими, що його чули.
