(Пояснення Апостола на Неділю М’ясопусну)

1 Кр. 8, 8–9, 2

У неділю м’ясопусну, яка є передостанньою неділею перед Великим постом, у читанні Апостола чуємо міркування про споживання страв, а зокрема м’яса. Мова, однак, йде конкретно про ідоложертовне м’ясо, як це чітко видно з контексту уривку. Що ж таке ідоложертовне м’ясо? Це те м’ясо, яке приносили у жертву ідолам, а потім споживали. Відповідно християнин, коли купував м’ясо, не міг знати, чи воно часом не було попередньо пожертвуване ідолам, а також не міг знати це тоді, коли подавали м’ясо на споживу на тій чи іншій гостині. Тут виникало питання: чи християнам взагалі можна споживати м’ясо, якщо є небезпека спожити щось осквернене? Апостол Павло відповідає, що можна, адже ідоли як такі не існують, а отже, м’ясо, їм пожертвуване, є пожертвуване нікому, тобто чомусь неіснуючому, а отже, не може бути осквернене (див. 1 Кр. 8, 4-6). Але, застерігає апостол, потрібно вважати, щоби не дати нікому згіршення, щоби не стати «причиною падіння для слабких». Тобто об’єктивно ідоложертовне м’ясо можна їсти і гріха в цьому немає. Однак, якщо інші люди, тобто інші християни, вбачають в цьому гріх, тому що слабкі у сумлінні (не мають повноти довір’я до того, що та річ не є гріхом; мають скрупульозну совість), то заради них, тобто в їхній присутності, таке м’ясо не можна споживати. Для того, щоб не ранити їх духовно (адже вони думають, що їсти ідоложертовне м’ясо – це гріх, а отже, якщо бачать, що їхні побратими-християни їдять його, то приписують у своїй совісті їм це за гріх і фальшиво можуть зробити висновки, що грішити – це допустимо, оскільки інші християни дозволяють собі на гріх). Іншими словами, потрібно жити настільки досконало, щоб не просто не грішити, але щоб навіть не подавати ближнім приводу для гріха. Бо якщо ми знаємо, що щось не є гріхом, але може згіршити чи спокусити інших людей, і чинимо це, то стаємо винні за згіршення, яке даємо немічним. «Таким то чином твоє знання [того, що щось не є гріхом] погубить немічного брата, за якого Христос помер», – строго навчає апостол. А це чимала провина – погубити брата, це провина проти самого Христа. Тому, каже св. Павло, краще ніколи не їсти м’яса (хоча насправді його можна їсти, як сам він казав попередньо), якщо це моє споживання інші сприймають за гріх, а отже, йде їм на згіршення і губить їх. У кінці уривку бачимо, що апостол запечатує своє повчання апостольським авторитетом, кажучи, що він – правдивий апостол, який справді бачив Господа Ісуса і навчений від Нього, а сам факт існування коринтської Церкви також свідчить про це (св. Павло першим оснував церковну громаду у Коринті).

Сьогодні бачимо дещо інші приклади спокушування чи згіршення слабких у вірі, ніж це було в апостольські часи, але суть Павлового повчання залишається та сама: ми не маємо права давати іншим згіршення. З іншого боку, ми не маємо права згіршуватися, тобто брати привід для гріха від того, що інший, практикуючий християнин чи навіть духовна особа, чинить реальний чи уявний гріх.

Якщо інший чинить гріх чи щось, що ми фальшиво уважаємо за гріх, ми не маємо жодного права сказати собі: «Якщо цей так чинить, то і мені можна». Ніколи. Ми сьогодні кажемо, що багато людей згіршуються поведінкою духовенства і тому не приходять до храму на літургійну молитву. Або не приходять тому, що згіршуються поведінкою тих, які щонеділі присутні у церкві. Мусимо пам’ятати, що ті, які згіршуються, є завжди слабкими у вірі. Іншими словами, вони не зможуть оправдатися перед Богом тим, що хтось їх згіршив, адже вони самі відповідальні за те, що їхня віра настільки слабка, що на неї мають вплив згіршення. Але також мусимо пам’ятати, що ми не маємо права згіршувати інших, тому що також не зможемо оправдатися перед Богом тим, що ми не грішили супроти братів. Те, що ми даємо приводи до згіршення, є гріхом. Мусимо завжди пам’ятати, що наша свобода не повинна стати «причиною падіння для слабких», а й самі ми не маємо права бути «слабкими» у вірі, падаючи у гріх від того, що інші чинять те чи інше.

Марія Ярема. Причаститися Словом.