ТекстКоментар до текстуРоздуми над текстомПоради для молитви

Ми вже на завершальному етапі тривалого шляху розширення християнського руху, який розпочався з Юдеї та через найважливіші центри Середнього і Близького Сходу дістався аж до Рима. Очевидно, що такий приїзд Павла — в стані арешту — не є ні приємним, ні тріумфальним.

Перш ніж завершити свою книгу Лука ще раз прагне прояснити для своїх читачів юридичне становище Павла, подаючи підсумок тривалої суперечки, вже наведеної в попередніх розділах. «Прес-конференція», яку Павло організував у Римі перед авторитетними представниками юдеїв, дає нагоду Луці ще раз підтвердити свою тезу: Павло невинний, хоч і привезений до Рима під арештом.

Таке твердження має особливе значення, якщо брати до уваги роль і важливість юдейської колонії Рима і резонанс, який міг викликати сам факт присутності Павла в столиці імперії (RF, с. 713).

17  Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. А як вони зійшлися, він до них промовив: «Я, мужі брати, нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, а всеж ув’язнено мене в Єрусалимі і передано в руки римлян.
18  Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини.
19  А що юдеї противилися тому, я був примушений покликатися на кесаря, — не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити.
20  З отого приводу я покликав вас, щоб вас побачити й порозмовляти, бо то за надію Ізраїля мене заковано в оці кайдани.»
21  А ті йому сказали: «Ми ані листів про тебе не одержали з Юдеї, ані з братів ніхто не прийшов, і не звістив і не говорив про тебе щось лихе.
22  Однак, ми бажали б довідатися від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що їй спротивляються всюди.»

Зустріч з юдеями Рима ще раз показує відсутність обґрунтованих звинувачень проти Павла, а також слугує приготуванням до наступної сцени: нової зустрічі з юдеями Рима в Ді 28,23– 28. Павло хоче не допустити або виправити помилкові уявлення, які знатні юдеї могли собі скласти про його особу (СММ, сс. 324– 325).

в. 17. Через три дні [після прибуття до Рима, пор. Ді 28,16]…
Букв. «сталося ж, (що)…», пор. Ді 22,6, прим. 113.
…Павло скликав (пор. Ді 5,21б) до себе знатніших (пор. Ді 25,2) юдеїв[1].
Павло, перебуваючи в попередньому ув’язненні, не був спроможний сам відвідати начальників різних синагог.
А як вони зійшлися (пор. Ді 1,6), він до них промовив:
«Я, мужі брати (пор. Ді 1,16), нічого не зробив проти народу (від гр. laòs) чи батьківських звичаїв (пор. Ді 6,14б),
Лука вживає laòs (а не èthnos, нація), що окреслює Ізраїля як «Божий народ» (пор. Ді 2,47; 3,12.23б; 4,10; 5,12.13б; 15,14).
Як завжди в цих промовах захисту, Павло проголошує свою вірність юдейському народові та його традиціям (пор. Ді 22,3; 23,6; 24,14– 16; 25,8; 26,4– 8).
а все ж ув’язнено (пор. Ді 9,2б) мене в Єрусалимі
і передано (пор. Ді 2,23) в руки римлян (пор. Ді 16,21).
Як це передрік Агав (Ді 21,11б, і передвістив Ісус [Лк 9,44; 24,7]).

в. 18. Вони, розсудивши мою справу (пор. Ді 4,9),
Зах. текст додає: «з багатьох питань».
Павло посилається на різні судові засідання, які він вже проходив (пор. Ді 23,1– 10; 24,2– 21; 25,6– 11; 26,2– 29).
хотіли мене відпустити (пор. Ді 5,40б),
бо в мені не було ніякої смертної вини (пор. Ді 23,29; 25,25; 26,31б; пор. також Ді 13,28б).

в. 19. А що юдеї (пор. Ді 9,23б) противилися (в. 22б; пор. Ді 4,14б) тому,
я був примушений покликатися на кесаря (пор. Ді 25,11б),
не щоб я хотів у чомусь народ мій (гр. èthnous mou, що окреслює Павла як юдея [за народженням/походженням/етнічною приналежністю], пор. Ді 22,3; 23,6; 26,4– 8) оскаржити (пор. Ді 22,30).
BJ перекладає: «не те, щоб я хотів в чомусь свій народ звинуватити».
Зах. текст додає: «а щоб відкупити своє життя від смерті».

в. 20. З отого приводу я покликав вас (пор. Ді 2,40), щоб вас побачити й порозмовляти,
бо то за надію (пор. Ді 2,26) Ізраїля
мене заковано в оці кайдани (пор. Ді 12,6)».
Цей вислів не є метафоричним; Павла за час його тяжкого випробування часто заковували в кайдани/зв’язували (пор. Ді 21,33; 22,29б; 23,29б; 24,27б; 26,29б.31б).
У своїх посланнях періоду ув’язнення Павло виявляє, що постійно усвідомлює своє становище, що він «у кайданах» (пор. Еф 6,20; Кол 4,18б; 2 Тм 1,16б; 2,9; Флм 10б.13б; пор. також Флп 1,7.13).

в. 21. А ті йому сказали:
«Ми («знатніші юдеї» з в. 17) ані листів (пор. Ді 26,24б) про тебе не одержали з Юдеї (пор. Ді 1,8б), ані з братів (пор. Ді 1,14б) ніхто не прийшов, і не звістив (пор. Ді 11,13) і не говорив про тебе щось лихе.
«Дипломатична», завбачливо обережна відповідь, але історично доволі малоймовірна, зважаючи на інтенсивні контакти між численними юдеями Рима і Палестиною.
Мало вірогідним є так само наступне твердження: те, що вони нічого не знають про християнську спільноту (секту), зважаючи на те, що їм відомо, що їй спротивляються всюди (пор. в. 22б)!

в. 22. Однак, ми бажали б (пор. Ді 15,38) довідатися (пор. Ді 1,4б) від тебе, що ти думаєш (як у Ді 17,19– 20),
Гр. дієслово akoùo (слухати) неодноразово вжите в цих останніх віршах: тричі в цитаті Ісаї в Ді 28,26– 27 і один раз у передбаченні Павла в Ді 28,28: «…Це спасіння Боже було послане поганам: і вони “почують!”».
бо про цю секту (пор. Ді 5,17)
нам відомо, що їй спротивляються всюди (в. 19)».
[1]       Про чисельність, склад і структуру юдейської колонії в Римі до нас дійшли різноманітні свідчення римських (Ціцерон, Светоній, Тацит) і юдейських (Йосиф Флавій, Філон) письменників та істориків, а також задокументовано численні написи, знайдені на шести кладовищах стародавнього Рима. Із усіх цих свідчень випливає, що в Римі, починаючи принаймні з ІІ століття до Р.Хр., була доволі потужна юдейська колонія, чисельність якої значно зросла після захоплення Палестини в 63 р. до Р. Хр. (пор. також 1 Мак 14,16– 18; 15,15– 24; Ді 18,2). У час прибуття Павла, 61/62 р. по Р.Хр., юдейська колонія могла налічувати близько 40 000 членів при загальній кількості населення Рима в півтора мільйона. Ці юдеї були розподілені по спільнотах, «синагогах» (відомі назви 13-ти з них), які були достатньо автономними під головуванням начальників і з власними структурами. Вони були більш-менш рівномірно розподілялися по всьому Риму за межами центра міста, з найбільшою концентрацією між Янікулом і Палатином (RF, прим. 2, сс. 713– 714).

Ми ані листів про тебе не одержали з Юдеї, ані з братів ніхто не прийшов, і не звістив і не говорив про тебе щось лихе (в. 21).

Провідники римських юдеїв, схоже, хочуть прикритися оцим дипломатичним «нам про це нічого не відомо». Хіба таке можливо, щоб вони не чули про випадок Павла, який два роки перебував під звинуваченням у Палестині і щонайменше років п’ятнадцять на арені релігійних спорів в спільнотах грецької діаспори? Неправдоподібною здається і їхня необізнаність з християнським рухом, бо вже близько двадцяти років християни присутні серед юдейських спільнот (пор. Светоній [вже згадуваний в Ді 18,2], Тацит, Аннали, XV, 44). Лука не так прагне скласти репортаж про цю зустріч Павла з відповідальними юдеями Рима, як приготувати сцену для останньої урочистої промови Павла, яка становить його завершальне послання до християн. Якби юдеї Рима вже все знали, Павло не міг би нічого сказати. Однак автор більшу увагу зосереджує на значенні епізодів, аніж на тому, як вони насправді відбулися. І в зустрічі Павла з юдеями Рима насправді важить не «матеріальність» сказаних слів, а значення зустрічі між християнством і юдаїзмом в центрі імперії. Остання сторінка Діянь дасть цьому належне висвітлення (RF, с. 715).

Просити в Ісуса допомоги його Духа, щоб мати здатність подолати несправедливі звинувачення і пов’язані з ними наслідки для нас. Нехай пророцтво Агава (Ді 21,11б: «Того чоловіка [Павла] зв’яжуть і видадуть в руки поган»), що відлунює словами Ісуса, коли він передвіщав свою смерть (Лк 9,44; 18,32; 24,7), допоможе нам відважно зустрічати наші щоденні випробування, пам’ятаючи слова Ісуса: «Я подолав світ» (Йо 16,33б).

Просити сили, щоб вміти прощати й ні на кого не тримати образ, як Павло (пор. в. 19: «я був примушений покликатися на кесаря, — не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити»).

Дякувати Господу за те, що дає нам силу і просвітлює нас своїм словом.

Ось слова втіхи, які він дає нам прочитати в Лк 21,12– 15: «На вас накладуть руки й переслідувати будуть, і волочитимуть по синагогах та по тюрмах, водитимуть перед царів і правителів з-за імени мого. І це дасть вам нагоду свідчити. Візьміть собі до серця, що вам не треба готуватися наперед, що маєте відповідати, я бо дам вам слово й мудрість, якій ніхто з ваших противників не зможе протиставитись і перечити…» (пор. Лк 12,11; Мт 10,17– 20; Мр 13,11).

Часто, Господи, коли мені завдають якоїсь кривди (справжньої чи уявної), я дратуюся або на знак протесту замовкаю. Я відчуваю, що в темряві… і вже не знаю, як мені поводитись.

Допоможи мені завжди звертатися до Твого слова: «Бо Ти, о Господи, даєш світло моєму світлу; освітлюєш, мій Боже, мою темінь» (Пс 18,29), Ти — «світло на моїй стежці» (Пс 119,105б; пор. також Йов 29,2– 3). Дай мені покору і відвагу бути твоїм справжнім учнем. Амінь.