ТекстКоментар до текстуРоздуми над текстомПоради для молитви

Павло пробув у в’язниці в Кесарії понад два роки, пережив дуже виснажливе плавання. Аж ось він нарешті на шляху до Рима. Саме цей шлях він завжди мріяв пройти, ще відколи написав перші рядки свого Послання до римлян, але тепер він от-от увійде в місто своїх мрій як в’язень. Тож зрозуміло, чому його охопило таке зворушення при вигляді «братів». Ми всі переконані, що в життєвих печалях нашим найкращим ресурсом є зустріч зі справжніми друзями і усвідомлення того, що «брат» чи «сестра» йдуть поряд з нами, щоб ми не залишалися самі. Лука вказує назви двох етапів на тому шляху, де Павло побачив, що йому назустріч виходять християни Рима. Форум Аппія і Три Таверни: обидві ці назви пригадують нам, що цей шлях між Путеолі й Римом становив у житті Павла історичну реальність. Для римських читачів Діянь ці дві такі знайомі назви, безперечно, мають особливе звучання (JK/2, с. 210).

11  Після трьох місяців ми відпливли на олександрійськім кораблі, що перезимував на острові й мав ознаку Діоскурів.
12  Причаливши в Сиракузах, ми там перебули три дні.
13  Звідси, обпливши, прибули в Реґію. А по однім дні, через те, що знявся південний вітер, причалили на другий день у Путеолі,
14  де знайшли братів, які нас запросили перебувати в них сім день. Так прибули ми до Риму.
15  А звідтіля брати, довідавшись, що ми прибули, вийшли нам назустріч аж до Форуму Аппія та до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові і посмілішав.
16  І коли ввійшли у Рим, Павлові було дозволено жити окремо разом з вояком, який його стеріг.

Продовжується опис в жанрі подорожніх записок (пор. Ді 27,2– 8). Лука підкреслює гостинність християн, особливо християн Рима. З прибуттям Павла в це місто завершується досконалий шлях Слова, котре у такий спосіб досягнуло того місця, з якого може розповсюджуватися «аж до краю землі» (пор. Ді 1,8б) (СММ, с. 323).

в. 11. Після трьох місяців ми відпливли (пор. Ді 13,13)
Від’їзд, ймовірно, відбувається в лютому 61 р. по Р.Хр., наприкінці періоду, коли плавання було призупинено, якщо лишень три місяці не мають означати приблизної вказівки, що дата від’їзду зміщається на більш сприятливий для плавання період.
на олександрійськім (пор. Ді 18,24, прим. 97) кораблі (пор. Ді 20,13),
що перезимував (пор. Ді 27,12) на острові (пор. Ді 13,6)
й мав ознаку Діоскурів[1].
Ознака була поставлена на носовій частині корабля і давала кораблеві назву.

в. 12. Причаливши (пор. Ді 22,30б) в Сиракузах[2], ми там перебули три дні.

в. 13. Звідси, обпливши (пор. Ді 27,20б), прибули (пор. Ді 16,1) в Реґію[3].
Букв. «Піднявши нагору [якорі]…» / «Звідси ж, пливучи попри берег…».
А по однім дні, через те, що знявся південний вітер (пор. Ді 27,13),
причалили на другий день у Путеолі[4],

в. 14. де знайшли братів (в. 15; пор. Ді 1,14б),
Лука, дуже ймовірно, має на увазі інших членів християнського руху (пор. Ді 1,16; 6,3; 9,30; 11,1; 12,17б; 15,1.3; 16,40), хоча цей термін може вказувати на братів, що належали до юдейської спільноти (пор. Ді 2,29; 13,26).
які нас запросили (букв. «нас просили», пор. Ді 2,40) перебувати (пор. Ді 5,4) в них сім день (як у Ді 20,6б; 21,4).
Так прибули ми до Риму (в. 16).
Остання частина дороги (ймовірно, 4– 5 днів подорожі) пролягла спершу Кампанською дорогою аж до Капуї, а потім Аппієвою дорогою. Зважаючи на відстань між Путеолі і Римом (130 миль [близько 200 км]), швидкість подорожі була значною.

в. 15. А звідтіля (пор. Рм 1,8.15; 16,3– 16) брати (в. 14), довідавшись (букв. «почувши…», пор. Ді 1,4б), що ми прибули, вийшли нам назустріч аж до Форуму Аппія та до Трьох Таверн[5].
Це єдина (непряма) вказівка щодо існування християнської спільноти в Римі, що передувала євангелізаторській діяльності Павла. Опісля у розповіді більше немає згадок про цю спільноту, а розповідь зосереджується на юдеях столиці.
Побачивши їх, Павло подякував Богові (пор. Ді 24,3) і посмілішав (пор. Ді 23,11).
Те, що в Римі були християни, засвідчено вже в Ді 18,2, адже Акила і Прискилла походять звідти.

в. 16. І коли ввійшли у Рим (в. 14б),
Тут завершується четверта і остання «секція з ми» (пор. Ді 16,10, прим. 80).
Павлові було дозволено жити (залишатися, перебувати, пор. Ді 5,4) окремо разом з вояком (пор. Ді 23,23), який його стеріг (пор. Ді 7,53б; пор. також Ді 12,4).
Зах. текст подає: «І коли ввійшли в Рим, сотник передав в’язнів командувачу табору (префекту преторії). Однак Павлові було дозволено жити у власному домі, поза межами преторського військового табору (казарми преторіанців), разом з вояком, який його стеріг».
Павла утримують за пом’якшеним режимом custodia militaris (пор. Ді 24,23; 27,3). Він може жити в найнятому житлі (пор. Ді 28,30), а не в тюрмі, але має платити за своє утримання і залишатися зв’язаним (праве зап’ястя до лівого зап’ястя вояка, який його стеріг). Отже, Павло перебуває під своєрідним «домашнім арештом» що дає йому змогу вести певну місіонерську діяльність, зустрічатися з людьми, проповідувати і писати.
[1]       Діоскури (гр. Diòskouroi), сини Юпітера і Леди,  близнюки Кастор і Поллукс, увічнені в назві однойменного сузір’я, яке вважалось сприятливим для мореплавства. Вони є вартовими правди і карателями за кривоприсягу, дуже шанованими в Єгипті покровителями мореплавства, звідки вирушав корабель, який курсував для транспортування зерна і товарів за напрямком Олександрія-Рим.

[2]       Сиракузи (гр. Syràkousai), стародавня корінтська колонія, що виникла у VIII столітті до Р.Хр. на східному узбережжі Сицилії, були завойовані Римом в 212 р. до Р.Хр. Вони були найкращою природною пристанню Сицилії і осередком грецької культури (Ціцерон, Проти Верреса, II,4,117). Розташовані за 85 миль на північний схід від Мальти, вони були звичним етапом на шляху для великих кораблів зі зерном в напрямку між Олександрією і Римом. Тож вони були логічним вихідним пунктом для будь-якої подорожі з острова до Рима через Мессінську протоку. Сиракузи були також осідком римського правителя острова.

[3]       Реґія (гр. Rhèghion, теперішня Реджіо-Калабрія) була стратегічною грецькою колонією, що також виникла у VIII столітті до Р.Хр. на південно-західному мисі південної Італії, для переправи через Мессінську протоку. Вона, хоча й була союзницею Риму вже від початку Пунічних воєн, зберегла грецький характер аж до епохи Римської імперії. Після руйнівного землетрусу 36 р. до Р.Хр. Август заново заселив її колонією моряків, які служили в його флоті під час громадянської війни, яка частково проходила якраз в районі протоки (колонія під назвою Rhegium Iulium). Калігула оснастив її великим штучним портом (який, мабуть, збігався з «Rada dei Giunchi»), призначеним приймати транзитні кораблі, що курсували між Єгиптом і Путеолі, вона була надійним пристановищем у випадку бурі. Так була гарантована доставка зерна до Риму, бо у випадку бурі кораблі, опинившись серед рифів протоки, могли знайти прихисток як на заході (Мессіна), так і на сході (Реґія).

[4]       Путеолі (гр. Potìoloi, лат. Putèoli, «малі криниці») — місто, розташоване в північній частині затоки Неаполя (між Неаполем, Помпеями і Ерколано), приблизно за 350 км від Реґії. Засноване в VI столітті до Р.Хр. грецькими колоністами, що походили із Само, це місто спершу називалося Dikearchìa. У 194 р. до Р.Хр. воно стало римською колонією, слугуючи головним торговельним портом Італії, де розвантажували вантажі і висаджували пасажирів, які прибували з Олександрії, аж поки імператор Клавдій не побудував новий порт Остія на Тібрі, хоча пасажири й надалі висаджувалися в Путеолі. У цьому місті від 4 р. до Р.Хр. була значна колонія євреїв. Наприкінці І століття через будівництво Доміціанової дороги це місто було напряму сполучене з Аппієвою дорогою, а отже, і з Римом. Це місто також стало розкішним обрамленням для твору Петронія Сатирикон.

[5]       Форум Аппія (гр. Appìou phòron) був розташований на 43-й милі від Рима (приблизно за 67 км). Горацій його описує повним «гендлярів, мореплавців» (Сатири, 15,3– 4). Місцевість Три Таверни (гр. Trèis Tabèrnai) була ближче, на 33-й милі (приблизно за 50 км). Ціцерон згадує її багато разів у Листах до Аттіка (І,13,1; ІІ,12,2; 13,1).

Після жахливої пригоди, що завершилася на берегах Мальти, плавання до Італії продовжується. Кінцева мета вже близько — це Рим.

Цей невеликий уривок написаний в уже відомому стилі подорожніх нотаток, зазначено наступні етапи шляху і час, затрачений на кожнен з них. Цей сухий перелік місцевостей, який накреслює маршрут останньої частини подорожі, оживляють зустрічі з групою християн в Путеолі та з християнами, які прибули з Рима. На тло історично-географічних нотаток накладається людський і християнський досвід, побудований на зустрічах і виявах гостинності.

Але вся увага Луки звернена до кінцевої мети — Рима, хоч Павло і перебуває ще за 200 км від столиці. З Путеолі до Капуї веде Кампанська дорога, а звідти починається Аппієва дорога. На цій дорозі імперії є два місця для перепочинку подорожніх, що прямують до Рима: Форум Аппія і Три Таверни. На цих двох зупинках назустріч Павлові виходять християни Рима, яких, ймовірно, про це заздалегідь повідомили їхні брати з Путеолі. Цієї зустрічі Павло чекав віддавна, бо пов’язував її з невідомістю, а також з надіями, як випливає з листа, надісланого Римській Церкві кількома роками раніше. Як би його прийняли християни того міста? Чи звинувачення юдеїв на його адресу та його судові перипетії перед римською владою дискредитували його місіонерську діяльність і його роль апостола? У тексті Діянь про це не йдеться. Але коли мовиться, що Павло, побачивши християн Рима, які вийшли йому назустріч, посмілішав, можна припустити, що він чекав цієї миті з тривогою і занепокоєнням. У супроводі цієї групи християн Павло входить в столицю імперії (RF, с. 710– 712).

Просити в Господа дати нам зрозуміти, що людині властиво відчувати невизначеність, властиво не знати, яким буде її майбутнє;
розуміння того, що часто достатньо братнього вияву солідарності, достатньо попросити з довірою поради, яку щиро дають, щоб розвіялися хмари і розсіявся туман.

Дякувати Господу за те, що він кличе нас щодня підтримувати наших братів безкорисливим прийняттям, розуміючи, що попри можливі розбіжності те, що єднає, важливіше за те, що розділяє, що Євангеліє потребує виявів братерства, щоб пускати коріння і рухатися вперед.

О, Боже! Вчини нас знаряддям Твого миру,
щоб ми сіяли любов там, де панує ненависть;
прощення там, де панує кривда;
мир там, де панує незгода;
надію там, де панує розпач;
світло там, де панує темрява;
радість там, де панує смуток.
Вчини так, щоб ми могли
не так шукати відради, як давати її;
не так шукати розуміння, як розуміти;
не так шукати любові, як любити.
Бо даючи — одержуємо,
прощаючи — отримуємо прощення,
а помираючи — народжуємося до життя вічного.
Через Ісуса Христа, Господа нашого. Амінь
(Проста молитва св. Франциска)

Щопонеділка публікуємо черговий уривок молитовного читання, коментар і роздуми над книгою Діянь апостолів.

Ознайомитися з усіма матеріалами можна за посиланням Діяння святих апостолів.

План молитовного читання знаходиться ТУТ.

Придбати книгу “У школі апостолів” можна ТУТ

Знайти матеріали можна також за хештегом #у_школі_апостолів