На Мальті місцеві жителі благородно ставляться до тих, що зазнали корабельної трощі. Замість того, щоб пограбувати їх, як робили інші народності, вони приймають їх з «неабияким милосердям» (в. 2). Вони — «варвари» (бо не розмовляють грецькою), вони — забобонні погани (чекають Божого суду після укусу змії), але мають добре серце. І Павло їм відплачує з не меншою великодушністю. Через нього відбуваються чуда. Багато людей приходить, і Павло їх зцілює, як зцілював Ісус, учні, Петро в Єрусалимі (Ді 5,16). На Мальті Павло з врятованого стає спасителем.

Цього разу пригода завершується добре: місцеві жителі «нас за те всякими почестями вшанували» (в. 10). Ті, що звіщають Євангеліє, також мають право переживати трохи воскресіння в своїх земних історіях, щоб піднестись на дусі (LD, с. 357).

1     Врятувавшися, ми довідалися, що острів зветься Мальта.

2     Тубільці поводилися з нами з неабияким милосердям: вони нас прийняли коло вогню, що його були запалили з-за дощу, який саме йшов, та задля холоду.

3     Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, змія, з приводу жару, вискочила та вчепилася до руки його.

4     Якже побачили тубільці, що гадина звисає з руки його, говорили між собою: «Цей чоловік напевно вбивця; він урятувався від моря, але помста не дає йому жити.»

5     А він, скинувши у вогонь гадину, не зазнав ніякого лиха.

6     Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, змінили думку й почали говорити, що він — бог.

7     А був поблизу того місця маєток начальника острова, на ім’я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво.

8     Та якраз сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на червінку, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його.

9     Коли ж це сталось, теж інші на острові, які мали недуги, приходили й оздоровлялись.

10  Вони нас за те всякими почестями вшанували, а коли ми відпливали, понакладали все для нас необхідне.

Павло, як завжди, перебуває в центрі розповіді. Врятувавшись від укусу змії, він чинить зцілення. Провидіння використовує подорож в’язня, щоб продемонструвати вищість Павла над подіями завдяки Божій прихильності до нього (СММ, с. 321).

в. 1. Врятувавшися (в. 4; пор. Ді 4,9б; 27,34), ми довідалися, що острів (в. 7.9; пор. Ді 13,6) зветься Мальта^[1].

в. 2. Тубільці (в. 4) поводилися з нами з неабияким милосердям (пор. Ді 27,3):
У тексті слово тубільці є перекладом гр. терміну hòi bàrbaroi, тобто «варвари» (пор. Рм 1,14; 1 Кор 14,11; Кол 3,11), презирливої назви, якою окреслювали тих, що не розмовляли грецькою мовою. Мальтійці ж розмовляли фінікійсько-пунічним діалектом (стародавній спадок колонізації фінікійцями), не далеким від арамейського. Але грецьку мову на острові знали, як випливає з деяких двомовних написів.
Вислів з неабияким милосердям, себто «з незвичайною доброзичливістю», є ще одним з улюблених стилістичних прийомів Луки (пор. Ді 12,18).
вони нас прийняли (пор. Ді 17,5) коло вогню (від гр. pyrà, вогнище, вогонь; пор. в. 3; пор. також 2,19б), що його були запалили з-за  дощу (пор. Ді 14,17), який саме йшов (пор. Ді 6,12), та задля холоду (від гр. psýchos; Йо 18,18; пор. 2 Кор 11,27).
Це неабияка полегша для тих задубілих людей з корабельної трощі, які повернулися з безодні!
Загальний настрій нагадує Пс 107 (в. 23– 30), в якому складають подяку Богові за визволення з бурхливого моря.

в. 3. Коли ж Павло назбирав жмут (букв. «певну кількість») хмизу (від гр. phrýganon) й поклав на вогонь (в. 2),
змія (від гр. èchidna), з приводу жару, вискочила та вчепилася до руки його.
Це єдиний випадок у НЗ, коли грецький термін èchidna вжитий в прямому значенні. В інших чотирьох випадках (Мт 3,7; 12,34; 23,33; Лк 3,7) він означає підступність у вислові «гадюче поріддя».

в. 4. Якже побачили тубільці (в. 2), що гадина (від гр. therìon, дика тварина, в. 5) звисає (пор. Ді 10,39б) з руки його, говорили між собою:
«Цей чоловік напевно вбивця (гр. pàntos phonèus [пор. Ді 3,14б] èstin, «без сумніву, він — вбивця»); він урятувався (в. 1) від моря, але помста (іт. богиня справедливості, гр. hè dìke) не дає йому жити».
Іншими словами: «помста Бога не дала йому вижити».
Гр. термін dìke, дуже рідкісний в НЗ (пор. 2 Сол 1,9; Юд 7), натомість він близько двадцяти  разів вжитий у СЗ (у версії LXX; пор. Вих 21,20б; Лев 26,25; Втор 32,41.43; 2 Мак 8,11.13; Муд 1,8; 14,31; Ос 13,14 тощо), він виражає уособлення Божої справедливості.
Присутні бачать у цій події недобре передвістя. У Біблії змія є двозначною твариною, що несе або смерть, або життя; вона справді може вбити, караючи лиходія (пор. Йов 20,16; Сир 39,30; Єр 8,17), але й може бути знаком Божого втручання (пор. Вих 7,9б; Чис 21,6– 9).

в. 5. А він, скинувши у вогонь (в. 2) гадину (в. 4), не зазнав ніякого лиха.
Пор. обіцянку Ісуса в Мр 16,18: «гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм» і в Лк 10,19: «Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу — й ніщо вам не пошкодить» (пор. Пс 91,13).
Цей факт доводить (всупереч думці тубільців), що Павло не вбивця (в. 4). Тож це ще однин доказ невинності Павла.
Епізод з укусом гадюки ще раз об’являє, що Павло перебуває під захистом Бога. Це другий його чудодійний порятунок після порятунку з морської бурі, але вже від іншої смертельної небезпеки. Бог надає подвійне свідчення про те, що він має намір реалізувати через Павла.

в. 6. Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим.
Довго чекали та, бачачи (пор. Ді 4,13), що нічого незвичайного (від гр. medèn àtopon, нічого незвичного; пор. Ді 25,5) з ним не сталося,
змінили думку (від гр. дієслова metabàllo) й почали говорити, що він — бог.
На відміну від епізоду в Лістрі (пор. Ді 4,11– 18), Лука не втручається, щоб виправити те, що казали місцеві жителі.
З моменту, як вони причалили на Мальті, немає більше жодної згадки про те, що Павло є в’язнем. Зі сцени безслідно зникли вояки і наглядачі; вони знову побіжно з’являться в Ді 28,16.

в. 7. А був поблизу того місця маєток (пор. Ді 1,18) начальника острова (в. 1), на ім’я Публій (від гр. Pòplios, в. 8),
Букв. «А був довкола того місця маєток «Першого (від гр. pròtos) острова» [«першого громадянина острова»]…».
Написи, які знайшли на Мальті, підтверджують, що «Перший» був офіційним титулом магістрата, який був адміністратором острова і був підлеглим претора Сицилії.
що прийняв нас і гостив (пор. Ді 10,6) три дні ласкаво (від гр. philophrònos, приязно, люб’язно).
Публій приймає Павла і його товаришів у своєму домі (ймовірно, у великій сільській віллі) впродовж класичного періоду стародавньої гостинності: він їх гостив три дні ласкаво.

в. 8. Та якраз сталося (пор. Ді 22,6, прим. 113), що батько Публія (в. 7), хворий (букв. «замучений, охоплений»; пор. Ді 18,5) на гарячку (пор. Лк 4,38– 39) й на червінку (гр. pyretòis kài dysenterìo), лежав у ліжку (від гр. дієслова katàkeimai).
Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки (пор. Ді 6,6 і «Напрямки для роздумів» у Ді 6,1– 7), оздоровив (від гр. дієслова iàomai; пор. Ді 28,27б) його.
Лука привертає увагу до того, що Павло діє не власною силою (бо він не бог, пор. в. 6б!), а перед покладенням рук і подальшим зціленням звертається в молитві до свого Господа.

в. 9. Коли ж це сталось,
теж інші на острові (в. 1), які мали недуги (від гр. asthèneia), приходили (пор. Ді 8,29) й оздоровлялись (пор. Ді 4,14).
Цей вірш несе відлуння численних зцілень, які здійснював Ісус (Лк 4,38– 41; 5,15; 6,17– 19; 7,21– 22; 13,11– 13; тощо) і учні (Лк 9,6; 10,9), і як Петро в Єрусалимі (Ді 3,2– 10; 5,15– 16) і в Яффі (Ді 9,36– 41), Филип в Самарії (Ді 8,7) і Павло в Ефесі (пор. Ді 19,12), в Лістрі (Ді 14,8– 10) і в Троаді (Ді 20,7– 10).

в. 10. Вони нас за те всякими почестями вшанували (пор. Ді 4,34б),
а коли ми відпливали (пор. Ді 13,13),
понакладали (від гр. дієслова epitìthemi, забезпечити, намагатися зробити, пор. Ді 18,10) все для нас необхідне (гр. tà pròs tàs chrèias, речі на потреби).
^[1]       Острів Мальта (у гр. назві Melìte дехто вбачає пунічне походження; інші ж виводять її з гр. кореня mel, мед, а через розширення «бджола») розташований на південь від Сицилії (приблизно за 800 км на захід від острова Кріт). Мальта була важливою колонією і торговельною базою фінікійців у VIII-VII століттях до Р.Хр., перш ніж перейшла під вплив Карфагену, а потім у ІІІ столітті до Р.Хр. — під римське панування. Цей острів був традиційним місцем зустрічі маршруту уздовж Середземного моря між Фінікією і Карфагеном з поперечним маршрутом між Єгиптом і Римом. У час Павла адміністративне управління на Мальті здійснював делегат претора Сицилії.
Немає об’єктивних даних для встановлення, в якій саме бухті сів на мілину корабель, але місцеве передання з великою вірогідністю визначає як місце корабельної аварії затоку у північній частині острова, названу на  честь Апостола народів: St. Paul’s Bay (Затока св. Павла) і звернену на північний схід. Весь острів, відданий під заступництво св. Павла, має численні присвячені йому каплиці, щороку тут оголошують урочисті святкування на його честь.
Острів Мальта, про який тут мова, не слід ототожнювати (як неодноразово припускалося) з островом Меледа, сьогодні Млєт, в Адріатичному морі, перед далматинським узбережжям на рівні Дубровника (Рагуза).

У цьому уривку Павло залишається єдиним героєм в супроводі отого анонімного «ми», це мало б надавати розповіді, за наміром автора, більш вірогідного і безпосереднього характеру.

Два епізоди, описані за схемою і стилем чудес, характеризують перебування Павла на Мальті. Тут апостол вже не в’язень, бо немає згадок про вояків, які його охороняють, ані про римського офіцера, уповноваженого його ескортувати. Він, натомість, є персонажем під Божим захистом і чудотворцем, який дарує здоров’я всім тим, що цього потребують. Людяному прийняттю, побудованому на великодушності і люб’язності спершу острів’ян, а відтак магістрата Публія, відповідає спасіння, яке засвідчує і дарує Павло. На Мальті відбувається зустріч двох рухів солідарності і обміну дарами. Кінцева примітка зауважує цю характерну рису: Павло і його друзі від’їжджають з острова після того, як отримали засвідчення поваги і вдячності від людей, які пережили досвід спасенної присутності Бога.

Перший епізод побудований за законом контрастності. Побачивши гадюку, що вчепилася Павлові в руку, жителі Мальти в своїй простоті і щирості думають, що цього чоловіка невблаганно переслідує мстива справедливість Бога, яку греки називають «Діке». Але відразу ж змінюють думку, коли неочікувано Павло залишається неушкодженим від дії отрути. У їхніх поганських очах, що готові на релігійне сприйняття, новоприбулий здається божественною істотою.

Розповідна схема другого епізоду нагадує євангельські сцени зцілення, наприклад, сцену з тещею Петра, або ж розповіді з першої частини Діянь. Павло зцілює батька Публія, який його прийняв у своєму домі, через класичний жест покладення рук і через молитву. Невеликий підсумок про чудодійну діяльність Павла на Мальті завершує красу цієї секції.

Це картина, сповнена простої народної релігійності, яка через ці спонтанні, людяні сцени ще передає живе послання. Спасіння тут здійснюється не словами, а конкретними вчинками передається через зустрічі людей, де перетинаються, а водночас з’єднуються людські обмеження і очікування, спонтанна солідарність і діяльна релігійна віра (RF, с. 707– 709).

…

Просити в Господа необхідної покори, щоб прийняти те, що в нас є обмеження, що ми — вразливі слуги, які відчувають потребу в прийнятті, потребують людського тепла, солідарності, симпатії, розуміння в наших труднощах. Потребують відпочинку і моментів тихого спокою.

Дякувати Господу, який посилає нам свого Духа: «Досконалого утішителя, лагідного гостя душі, пресолодку потіху. У труднощах — відпочинок; в спеку — укриття; в скорботі — розраду» (Із молитви свята П’ятидесятниці).

…

О мій Господи, я важко знаходжу належну міру між роботою і відпочинком, між діяльністю і молитвою, між справами і розслабленням. Мені докоряли в тому, що я не дотримуюся третьої заповіді, заповіді про суботній відпочинок. Божий закон і закон людський велять мені жити врівноваженим життям, без крайнощів. Прошу в Тебе сьогодні дару належної міри. І дай мені не почувати провину, коли я відпочиваю, і не почувати себе героєм, коли я інтенсивно працюю. Допоможи мені робити трохи вільнішим свій робочий графік: можливо для того, щоб трохи більше перебувати з Тобою. Амінь (LD, с. 358).