ТекстКоментар до текстуРоздуми над текстомПоради для молитви

Свідчення Павла полягає не в простодушних спекуляціях, а в справжній, раціональній промові, спирається на реальну подію, яка стала видимою в історії. Діяльність і доля Ісуса не розгорталися десь в глухому закутку, а на очах у всіх в Палестині. Кожен юдей може і повинен це знати — очевидно, і цар Аґриппа, якого Павло кличе за свідка. Аґриппа, по суті, не лише мав би знати про Ісуса, але й мав би знати також обітниці пророків. Тож він мав усі підстави повірити посланню Павла. Але елегантним висловом, напівсерйозно-напівжартома, він уникає прохального заклику. Павло не дає себе збентежити ні відкритим спротивом, ні відстороненою іронією; він переконаний, що сам Бог врешті-решт дасть увірватися правді, яку він представляє (J. Roloff, Atti degli apostoli, сс. 466– 467).

24  Коли ж він так боронився, Фест мовив голосом сильним: «Сходиш з глузду, Павле! Велика наука приводить тебе до божевілля.»
25  А Павло озвався: «Я не зійшов з глузду, велебний Фесте, а слова правди й розуму говорю.
26  Знає бо про те цар, до якого я з відвагою говорю, певний, що нічого з цього від нього не втаїлося, бо це не в закутку діялося.
27  Чи віруєш, царю Аґриппо, у пророків? Знаю, що віруєш.»
28  Агриппа ж до Павла: «Ще трохи, і ти мене переконаєш стати християнином!»
29  А Павло: «Чи трохи, чи багато, я молив би Бога, щоб не лише ти, а всі, що нині це чують, стали такими, як і я, — без оцих кайданів.»
30  Встав же цар і правитель, Верніка й ті, що сиділи з ними,
31  і відійшли набік та розмовляли між собою: «Цей чоловік — казали — не зробив нічого, гідного смерти чи кайданів.»
32  Аґриппа ж сказав до Феста: «Цього чоловіка можна було б відпустити, якби він не покликався на кесаря.»

Намір Феста, який представляє реакцію поганина, що скептично ставиться до цієї звістки, оживляє сцену і дає Павлові нагоду наполягати на реальності сказаних ним речей і на наверненні, якого вони вимагають від того, хто їх слухає. Водночас, ще раз виразно підкреслено невинність Павла (СММ, с. 312).

в. 24. Коли ж він так боронився (пор. Ді 19,33б),
Лука знову вдається до прийому немовби переривання промови (пор. Ді 4,1; 7,54– 57; 17,32; 22,22.30); насправді ж все, що треба було сказати, вже було сказано.
Фест (вв. 25.32; пор. Ді 24,27, прим. 118) мовив голосом сильним (пор. Ді 7,57):
«Сходиш з глузду (в. 25; пор. Ді 12,15), Павле! Велика наука (гр. pollà gràmmata, букв. «велике знання», навчання, грамота, пор. Ді 28,21) приводить тебе до божевілля».
Іншими словами: «Твоє велике знання вдарило тобі в голову».
Фест не в стані зрозуміти, як можна твердити, що людина воскресла з мертвих (пор. Ді 17,32), а оскільки він не може заперечити освіченості Павла, то доходить висновку, що велика наука вдарила йому в голову, а це стан, що межує з божевіллям.

в. 25. А Павло озвався:
«Я не зійшов з глузду (в. 24б), велебний (пор. Ді 23,26) Фесте (в. 24), а слова правди й розуму (гр. rhèmata alethèias kài sophrosýnes) говорю (пор. Ді 2,4б).
Павло, через слова правди й розуму, виявляє універсальність свого послання (пор. Ді 26,17.18.20), «ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган» (1 Кор 1,23б).

в. 26. Знає (пор. Ді 10,28) бо про те (пор. Ді 26,3) цар, до якого я з відвагою (пор. Ді 2,29; і «Напрямки для роздумів» в Ді 9,26– 31) говорю,
певний, що нічого з цього від нього не втаїлося,
бо це не в закутку (гр. én gonía) діялося.
Праця Луки, який намагається помістити пов’язані з Ісусом події в рамки історії свого часу (пор. Лк 3,1– 2) і показати поширення християнського послання в тогочасному світі, має на меті засвідчити це твердження. Пор. Йо 18,20.

в. 27. Чи віруєш (пор. Ді 4,4), царю Аґриппо (вв. 28.32; пор. Ді 25,13, прим. 119), у пророків (пор. Ді 26,22б)? Знаю, що віруєш».

в. 28. Аґриппа (в. 27) ж до Павла:
«Ще трохи (гр. én olígo, за короткий [час]; пор. в. 29), і ти мене переконаєш (пор. Ді 5,36б) стати християнином! (пор. Ді 11,26б, прим. 64)».
Можна ще перекласти: «Ще лиш трохи бракує, щоб ти мене переконав…».

в. 29. А Павло: «Чи трохи, чи багато (гр. kài en olìgo kài en megàlo, пор. також Ді 26,22), я молив би (пор. Ді 18,18б) Бога,
щоб не лише ти, а всі, що нині це чують (пор. Ді 1,4б),
стали такими, як і я, — без оцих кайданів (від гр. desmós, в. 31б; пор. Ді 9,2б)».
Павло, з краплиною іронії (без оцих кайданів), вказує фактами на своє становище в’язня.

в. 30. Встав (пор. Ді 1,15) же цар і правитель (пор. Ді 7,10б), Верніка (пор. Ді 25,13, прим. 119б) й ті, що сиділи з ними,

в. 31. і відійшли набік (пор. Ді 23,19)
та розмовляли між собою:
«Цей чоловік — казали — не зробив нічого, гідного смерти чи кайданів (в. 29б)». Пор. Ді 23,29б; 25,18.25; 28,18; як у випадку Ісуса в Лк 23,4б.14б.22б.

в. 32. Аґриппа (в. 27) ж сказав до Феста (в. 24):
«Цього чоловіка можна було б відпустити (пор. Ді 5,40б),
якби він не покликався на кесаря (пор. Ді 25,11б)».
Отож, розповідь про судові процеси над Павлом завершується спільним проголошенням його невинності від двох представників влади.

Фест усвідомлює силу аргументації в’язня, хоча суть промови збагнути не може. Він вловив найголовніше в цій суперечці, оскільки правильно її підсумував для Аґриппи: про якогось Ісуса померлого, — а Павло казав, що він живе (Ді 25,19б). Але він вважає, що присутній на промові «просвітленого чоловіка», який надто перечитався «писань»: ситуація, що межує з божевіллям.
Павло відповідає йому гостро. Йдеться насправді про першу частину його захисної промови, яку через втручання Феста Павло не зміг почати. Його слово — це не безумство, а пророча відповідь, яку давали і апостоли, які в день П’ятидесятниці «виголосили» те, що Дух їм наводив на думку (пор. Ді 2,4), і Петро, який пояснив сенс того, що сталося перед тим (пор. Ді 2,14). Такою самою мірою, як і апостоли, яких в тому випадку прийняли за п’яних (пор. Ді 2,13б), Павло, як вважає правитель, зійшов з розуму, але його пророцтво сприймає цар. Слова-події, які він проголошує, є словами «правди і здорового глузду», що якраз чітко протилежні божевіллю. Хіба Ісус не сказав своїм учням: «Я бо дам вам слово й мудрість, якій ніхто з ваших противників не зможе протиставитись і перечити» (Лк 21,15). Крім того, Павло підкреслює, що «випадок Ісуса» не міг пройти повз увагу такої людини, як Аґриппа: бо це не в закутку діялося (в. 26б).
Водночас Аґриппа розуміє важливість цього свідчення і відчуває його дію. І справді, історія Ісуса не розгорталася в якомусь потаємному закутку: для юдея Єрусалим є центром світу; для Луки він є місцем спасіння. І в цю мить, через Павла, спасіння майже досягло царя: Ще трохи, і ти мене переконаєш стати християнином! (в. 28).
Останнє слово за Павлом, і Лука, який заховався за свідком-пророком, звертає його до нас в останній частині свого опису судового засідання: «Я молив би Бога, щоб не лише ти, а всі, що нині це чують, стали такими, як і я, — без оцих кайданів» (в. 29). Таке побажання виражає найглибше прагнення апостола і суть його місії. Це не так заохота Павла, як заклик, сформульований самим Господом на дорозі до Дамаска і звернений тепер до всіх тих, що слухали (або читали) цю промову.
Засідання завершилося. Що можна було б ще додати до цього слова? Фест і запрошені ним гості покидають зал засідань, починаючи дискусію, яка триватиме в цілому світі аж до кінця часів: Хто цей Воскреслий, «світло народові й поганам»? Доказів немає. Є лише свідки. Ми щойно побачили акредитацію свідка: християнин показує самого Христа. Свідок не є «гідний смерти чи кайданів»; він проголошує життя з неймовірною свободою. Тут ми бачимо останнє проголошення невинності Павла (пор. Ді 23,9.29; 25,18.25), яке нагадує заяви Пилата щодо Христа (Лк 23,4б.14б.22). Але «цей чоловік» (вв. 31.32; пор. Ді 22,26б; 23,9б), цей свідок, залишається в’язнем людей, бо він покликався на кесаря. Імператор символізує найвищу людську інстанцію, яка повинна була б гарантувати права людини — і то кожної людини. Та чи буде вислухане побажання, щоб кожна людина стала вільною завдяки «першому воскресінню з мертвих»? (BR, сс. 657– 658).

Просити в Господа відваги свідчити про нього перед всіма, навіть перед тими, які висловлюються іронічно чи нас висміюють, а чи вороже мовчать. За нами — сіяти Слово, за Господом — ростити його і збирати плоди (пор. Іс 55,10– 11).
Дякувати Господу, присутньому в усіх моментах нашого життя, навіть коли ми почуваємось самотніми, та ще й, можливо, покинутими найдорожчими друзями.

Допоможи мені, Господи, приймати зі спокійною радістю випробування, хворобу і навіть смерть. Даруй мені «маленьку надію, яка йде попереду двох своїх великих сестер, віри і любові. Саме вона, ота малесенька, все потягає за собою» (Шарль Пегі). Нехай воскреслий Розіп’ятий буде моєю надією. Нехай моїм завданням буде бачити, зустрічати і звіщати його. Амінь.

Щопонеділка публікуємо черговий уривок молитовного читання, коментар і роздуми над книгою Діянь апостолів.

Ознайомитися з усіма матеріалами можна за посиланням Діяння святих апостолів.

План молитовного читання знаходиться ТУТ.

Придбати книгу “У школі апостолів” можна ТУТ

Знайти матеріали можна також за хештегом #у_школі_апостолів