Фест знає, що цар Аґриппа цікавиться юдейськими питаннями, а водночас демонструє, що прекрасно зрозумів суть суперечки: Ісуса, який на думку одних помер, Павло вважає завжди живим! Але що ж йому писати імператорові, в супровідному листі? Ось якої консультації Фест потребує від Аґриппи, і ось як можна виправдати цей новий допит, який ще більше підсилить переконання в невинності Павла (LE, с. 339).

13  Минуло кілька днів, і цар Агриппа з Вернікою прийшли в Кесарію вітати Феста.

14  А що вони пробули там чимало днів, Фест виклав цареві справу Павла: «Є тут — сказав він — один чоловік, якого Фелікс лишив в’язнем.

15  На нього, як я був в Єрусалимі, первосвященики й старші юдейські зробили скаргу, домагаючись його засуду.

16  Я відповів їм, що римляни не мають звичаю когось видавати, поки обвинувачений не матимете обвинуватців перед собою і можливости оборонятися від обвинувачення.

17  Отож, вони прийшли сюди зо мною, а я без жадної проволоки, на другий же день, сівши на судилище. звелів привести того чоловіка.

18  Обвинуватці, що виступили проти нього, нічим не оскаржили його щодо того, в чому я підозрівав зло.

19  Вони ж з ним мали якісь суперечки про їхнє власне суєвір’я та про якогось Ісуса померлого, — а Павло казав, що він живе.

20  Я, безпорадний щодо їхньої суперечки, спитав його, чи він не хоче піти в Єрусалим і там про це судитися.

21  Коли ж Павло вимагав, щоб його справу затримано для вирішення Августа, я повелів його тримати, аж поки його не відправлю до кесаря.»

22  Агриппа ж сказав до Феста: «Я теж хотів би послухати того чоловіка.» — «Завтра — мовив той — ти послухаєш його.»

23  Отож, наступного дня Агриппа й Верніка прийшли з великою пихою і з тисяцькими та знатнішими мужами міста й увійшли в судову залю; на наказ Феста ввели Павла.

24  Тоді Фест сказав: «Аґриппо царю, і ви всі присутні з нами мужі! Бачите цього, що його ввесь народ юдейський у мене домагався в Єрусалимі і тут, гукаючи, що йому не слід більше жити.

25  Я ж переконався, що він не зробив нічого гідного смерти; але через те, що він сам покликався на Августа, я вирішив його туди послати.

26  Не маю я нічого певного про нього володареві написати, тому й привів його перед вас, а особливо перед тебе, царю Аґриппо, щоб після розсліду мав я що писати;

27  недоречним бо мені здається висилати в’язня і не означити вини на нього.»

Ця сцена, як і наступна, готує ґрунт для останньої апологетичної промови Павла (Ді 26), що матиме особливе значення, бо буде виголошена перед важливою особою юдейського світу (так Павло свідчить перед «правителями і царями»; пор. Ді 9,15б; Мт 10,18 і Лк 21,12б).

У цьому уривку викладено передумови до такого слухання: приїзд Аґриппи в Кесарію (вв. 13– 14а), підсумок Феста про справу Павла (вв. 14б– 21) і бажання Аґриппи послухати його (вв. 22– 27) (СММ, с. 305).

в. 13. Минуло кілька днів,

і цар Аґриппа з Вернікою^[1]

прийшли в Кесарію (пор. Ді 8,40б, прим. 50)

вітати (пор. Ді 18,22) Феста (вв. 14.22.23б.24; пор. Ді 24,27, прим. 118).

в. 14. А що вони пробули там чимало днів,

Фест (в. 13б) виклав (від гр. дієслова anatìthemi, наводити, 2 Мак 3,9; Гал 2,2) цареві справу Павла (букв. «речі, що стосуються…», пор. в. 26):

«Є тут — сказав він — один чоловік, якого Фелікс (пор. Ді 23,24б, прим. 115) лишив в’язнем (гр. dèsmios; в. 27; пор. Ді 9,2б) (пор. Ді 24,27б).

в. 15. На нього, як я був в Єрусалимі (пор. Ді 25,1– 6),

первосвященики й старші юдейські (пор. Ді 4,1, прим. 20, і в Ді 4,5б, прим. 22) зробили скаргу (пор. Ді 10,40б),

домагаючись його засуду.

Термін засуд (від гр. katadìke) означає щось більше за Ді 25,2 і сильніше обґрунтовує рішення Павла покликатися на імператора.

в. 16. Я відповів їм, що римляни (пор. Ді 16,21) не мають звичаю (пор. Ді 6,14б) когось видавати,

поки обвинувачений (пор. Ді 22,30) не матимете обвинуватців (в. 18; пор. Ді 22,30) перед собою

і можливости оборонятися (пор. Ді 22,1б) від обвинувачення (пор. Ді 19,38б).

в. 17. Отож, вони прийшли (букв. «згуртувавшись», пор. Ді 1,6) сюди зо мною, а я без жадної проволоки (букв. «не зробивши жодного відкладання»),

Доволі очевидний контраст з вилянням Фелікса, пор. Ді 24,22.

на другий же день, сівши на судилище (пор. Ді 18,12б), звелів привести (пор. Ді 9,27) того чоловіка (пор. Ді 25,6б).

в. 18. Обвинуватці (пор. в. 16),

що виступили проти нього (пор. Ді 25,7),

нічим не оскаржили (букв. «не висунули йому жодного звинувачення», від гр. aitìa, пор. в. 27) його щодо того (пор. в. 25; Ді 13,28), в чому я підозрівав зло (пор. Ді 13,25).

Отже, Фест чітко визнає невинність Павла щодо злочинів, які могли цікавити римський закон (Ді 23,29); але безперечно, його підхід різниться від підходу Галліона в Корінті (пор. Ді 18,14– 16). Пор. в. 25.

в. 19. Вони ж з ним мали якісь суперечки (пор. Ді 15,2б) про їхнє власне суєвір’я (від гр. deisidaimonìa, релігія, не забобон; пор. Ді 17,22б; пор. також Ді 23,29)

та про якогось Ісуса померлого (гр. tethnekòtos, від гр. дієслова thnèsko, помирати), — а Павло казав, що він живе (букв. «є живий», гр.  zèn [пор. Лк 24,23б], пор. Ді 1,3).

Головна тема, яку звіщає Павло, виражена так, як її міг зрозуміти римлянин. Це зауваження Феста готує ґрунт для промови Павла в Ді 26,7– 8.24– 29.

в. 20. Я, безпорадний (пор. Ді 2,12) щодо їхньої суперечки (пор. Ді 15,2),

Лука описує реакцію римлянина, що виявляє не так нерозуміння, як радше скептицизм.

спитав його, чи він не хоче піти в Єрусалим

і там про це судитися (пор. Ді 25,9б).

в. 21. Коли ж Павло вимагав (букв. «вимагавши»; пор. в. 25б; пор. Ді 25,11б), щоб його справу затримано (пор. Ді 15,5б) для вирішення (від гр. diàgnosis, рішення, вердикт) Августа,

Титул Август (в. 25б; від гр. hò sebastòs, гідний поваги / найвищого вшанування) був вперше наданий Гаю Юлію Цезарю Октавіану в 27 р. до Р.Хр. Цей титул (який потім перейде наступникам Октавіана), даний імператору (яким на той час був Нерон, 54– 68 рр. по Р.Хр.), виражав його універсальну і абсолютну владу з божественними ознаками. У в. 26 він буде названий володарем (гр. kýrios, господь), проте цей термін християни вживатимуть лише щодо Христа.

я повелів його тримати, аж поки його не відправлю (від гр. дієслова anapèmpo, посилати до/в [тут в юридичному значенні]; пор. Лк 23,11б) до кесаря».

в. 22. Аґриппа (в. 13) ж сказав до Феста (в. 13б): «Я теж хотів би послухати того чоловіка».

Бажання Аґриппи побачити Павла нагадує бажання його предка Ірода Антипи мати змогу побачити Ісуса (Лк 9,9б; 23,8).

«Завтра — мовив той — ти послухаєш його (пор. Ді 1,4б)».

Наступні вірші (вв. 23– 27) слугують безпосереднім приготуванням до сцени з промовою Павла, який, відповідно до отриманої місії, нестиме свідчення про Ісусове ім’я «перед поган, царів, і синів Ізраїля» (Ді 9,15б).

в. 23. Отож, наступного дня Аґриппа й Верніка (в. 13)

прийшли з великою пихою (гр. metà pollès phantasìas, з великою чванливістю)

і з тисяцькими (пор. Ді 21,31; це трибуни, тисяцькі п’яти когорт з Кесарії)

та знатнішими мужами міста

Це «еліта міста»! Зах. текст додає: «…і тими, що прибули з провінцій», ймовірно, це ті, що супроводжували Аґриппу з Єрусалима.

й увійшли в судову залю (від гр. akroatèrion; лат. auditorium);

на наказ Феста (в. 13б) ввели Павла.

в. 24. Тоді Фест (в. 13б) сказав: «Аґриппо царю (в. 13), і ви всі присутні з нами мужі!

Бачите (букв. «споглядаєте», пор. Ді 4,13) цього,

що його ввесь народ юдейський (пор. Ді 9,23б) у мене домагався (вв. 15.17; пор. Ді 25,2– 3.7) в Єрусалимі і тут,

гукаючи (від гр. дієслова boào, волати), що йому не слід (пор. Ді 1,16) більше жити (пор. Ді 1,3) (пор. Ді 21,36б).

в. 25. Я ж переконався (пор. Ді 4,13),

що він не зробив нічого гідного смерти (пор. в. 18);

Нове проголошення невинності Павла. Тож є три проголошення (тут і в Ді 18,14– 15; 23,29; пор., далі, Ді 26,31б; 28,18б), які наводять на думку про потрійне проголошення Пилата щодо Ісуса (пор. Лк 23,4.14б– 15.22).

але через те, що він сам покликався на Августа (в. 21), я вирішив (пор. Ді 3,13б) його туди послати.

в. 26. Не маю я нічого певного (пор. Ді 21,34) про нього володареві (від гр. kýrios, пор. в. 21б) написати,

тому й привів його перед (пор. Ді 12,6) вас, а особливо перед тебе, царю Аґриппо (в. 13),

щоб після розсліду (гр. anakrìseos [пор. Ді 4,9] ghenomènes, проведене юридичне дослідження, завершене слідство/розслідування) мав я що писати;

Павла особливо приводять до Аґриппи. І справді, оскільки Аґриппа юдейської віри (пор. Ді 26,27), він міг краще за Феста зрозуміти причини, через які Павла звинувачували з такою запеклістю.

Отже, можна припустити, що Фест, зважаючи на власну недосвідченість в юдейських справах, використав візит Аґриппи, щоб з допомогою обізнаного юдейського володаря скласти звіт для трибуналу імператора (littera dimissoria, супровідний лист для перевезення Павла до Рима).

в. 27. недоречним (гр. àlogon) бо мені здається висилати в’язня (в. 14б) і не означити (пор. Ді 11,28) вини (в. 18) на нього».

^[1]       Цар Аґриппа [гр. Agrìppas, пор. вв. 22.23.24.26; Ді 26,1.2.19.27.28.32], Марк Юлій Аґриппа ІІ, син Ірода Аґриппи І (він «стяв мечем Якова», Ді 12,2, а його смерть описана в Ді 24,24), є братом Верніки і Друзілли (пор. Ді 24,24, прим. 117), дружини Фелікса. Аґриппа народився в 27 р. по Р.Хр. і був вихований в Римі при дворі Клавдія, а в 50 р. став царем невеликого царства Халкіди в Ливані, зайнявши місце чоловіка своєї сестри Верніки. Згодом він отримає тетрархію Филиппа, а пізніше деякі міста Галилеї і Переї. Крім того, він мав право і привілей призначати первосвящеників храму і охороняти його скарби. Він цікавився релігійними єврейськими питаннями, є згадки про його дискусії з рабинами. Правив між 49 і 92 рр. по Р.Хр.

Верніка [гр. Bernìke, пор. в. 23, Ді 26,30], старша сестра Друзілли (дружини Фелікса; пор. Ді 24,24, прим. 117) і зведена сестра Аґриппи ІІ (а отже, дочка Ірода Аґриппи І), належить до юдейських жінок високого стану. Народилася у 28 р. по Р.Хр.; одружилася з племінником філософа Філона, потім зі своїм дядьком Іродом, князем Халкіди, потім з Полемоном, царем Кілікії; згодом співживе зі своїм братом Аґриппою (не без того, щоб дати привід для пліток). Зрештою стає коханкою Тита, який буде змушений — щоб стати імператором — розірвати з нею зв’язок.

У цій новій версії судового процесу римський прокуратор визнає політичну невинність Павла або щонайменше проголошує, що з римської точки зору той не підлягає карному переслідуванню (в. 18). Якби не вдавання до імператора, використане Павлом, його питання могло би вже бути вирішеним: таким є висновок римської влади. І він є важливим для автора Діянь, який надає великого значення судженню представників імперії, в якій він захоплюється принципом справедливості і рівності.

Але в цьому є ще й інший висновок, який Лука виводить зі слів Феста. Для римського прокуратора, представника права, питання, яке порушує Павло, зводиться до релігійних тонкощів: дискусія стосується якогось Ісуса померлого, — а Павло казав, що він живе (в. 19). Для поганина, якому чужа християнська надія (як і атенським інтелектуалам), це звучить лише як якась чудернацька чи міфічна річ. Отже, наскільки компетентним може бути римський трибунал, хоч і такий кваліфікований і видатний, як в місті Римі, якщо його влада виявляє таку необізнаність в головному питанні християнської контроверсії? Саме таку підозру Лука тонко підсуває уважному читачеві.

Однак суд над Павлом триває. Фест, відповідно до положень римського права, має дати в’язневі в супровід до Рима офіційний звіт про його справу. Для цього йому потрібен додаток до розслідування, щоб можна було сформулювати чіткий і докладний звіт і надіслати трибуналу імператора. Прибуття в Кесарію Аґриппи, юдейського царя, який знається на релігійних питаннях (пор. Ді 26,3), створює слушну нагоду, щоб доповнити свої відомості. Одним словом, Аґриппа з’являється на сцені в потрібний момент, можливо, аж занадто, що викликає певні підозри. Хіба може так бути, що римський прокуратор, після численних офіційних доповідей і особистого судового засідання, був не спроможний чітко сформулювати звинувачення проти Павла? Можливо, Аґриппа в цей момент історії Павла відіграє іншу роль. Він буде свідком останньої великої апології Павла, а той в такий спосіб зможе дати свідоцтво не лише перед правителями, але й перед царем (пор. Лк 21,12б; Ді 9,15б).

Іншими словами, Лука хоче дати відчути читачеві, що процес над Павлом, відважним свідком і представником християнського руху, відбувається за зразком суду над Ісусом, який є першим великим мучеником.

Звернення до імператора є поворотним моментом в судовому процесі та в історії Павла. Такий важливий факт не можна було пропустити непоміченим, і Лука скористався своїм письменницьким хистом, щоб представити його увазі читача.

У такому обрамленні остання велика промова Павла набуває ролі й тональності його найвищого свідчення перед владою і прощання з юдейським світом (RF, сс. 663– 665).

…

Просити в Господа завжди мати силу, щоб відкрито і відважно поширювати добру новину про страсті, смерть і воскресіння Ісуса;

не піддаватися страхам, якщо нас «водитимуть перед царів і правителів» (Лк 21,12б), Він завжди нам допомагатиме своїм Святим Духом.

Дякувати Ісусові, який помер за нас на хресті на Голгофі, але сьогодні живе і присутній в наших щоденних подіях.

…

Я перечитую слова, які Ти, о Господи, доручив Ананії передати Павлові: «Іди, бо він для мене вибране знаряддя, щоб занести моє ім’я перед поган, царів… . Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за моє ім’я» (Ді 9,15– 16). Допоможи мені, о Господи, щоб у своєму малому і часом стражденному щоденному житті я міг з силою і покорою нести свідчення Твого імені. Амінь.