Роль Феста є визначальною в розвитку історії Павла. Після двох років утримання під вартою без жодних перспектив прихід нового намісника, здавалося б, мав зрушити ситуацію з місця. Але його мовчазне, більш чи менш свідоме потурання юдеям змушує Павла покликатися на імператора, щоб уникнути інтриг юдеїв, яким необачний римський чиновник немовби допомагає своїми вилянням. Але врешті-решт, даючи згоду на запит Павла, представник Риму остаточно рятує Павла від юдейської загрози. На цю інтригу з більш чи менш неясними і драматичними аспектами накладається Божий задум, який все одно збувається: Павло має їхати до Рима.

Безперечно спонукає до роздумів дивний маршрут непередбачуваної Божої дії, особливо, якщо порівняти теперішнє становище Павла з його планами, викладеними в Посланні до римлян  (RF, сс. 656– 657.659).

1    Прибувши, отже, в провінцію, Фест на третій день пішов з Кесарії до Єрусалиму;
2    а первосвященики та провідники юдеїв з’явилися перед ним із скаргою на Павла і домагалися в нього,
3    благаючи ласки відносно нього (Павла), аби він був перевезений у Єрусалим, готуючи засідку, щоб на дорозі його вбити.
4    Та Фест відповів, щоб Павла тримали в Кесарії, бо й сам він мав вирушити туди незабаром;
5    «Нехай ті з вас, — мовив, — що здатні до того, йдуть зо мною, і коли в цьому чоловікові є щось каригідне, хай його винуватять.»
6    Перебувши в них не більш, як днів вісім або десять, він прийшов у Кесарію, а наступного дня, сівши на суді, звелів привести Павла.
em>7    Коли ж цей прибув, юдеї, що поприходили з Єрусалиму, обступили його і висували проти нього силу тяжких обвинувачень, що їх не могли довести.
8    Павло боронився: «Я ні проти юдейського закону, ні проти храму, ні проти кесаря нічим не провинився.»
9    Та Фест, бажаючи юдеям догодити, у відповідь Павлові мовив: «Хочеш іти в Єрусалим і там судитися передо мною у цій справі?»
10  А Павло відповів: «Я стою перед судом кесаря: там мене слід судити. Юдеїв я нічим не скривдив, як і сам ти дуже добре знаєш.
11  Коли ж я справді винний або зробив щось гідне смерти, я не відмовляюся умерти. Якже нема нічого з того, в чому оці мене винуватять, ніхто не може мене їм видати. На кесаря покликаюся!»
12  Тоді Фест, поговоривши з радою, відповів: «Ти покликався на кесаря, підеш до кесаря.»

Тривале протистояння юдеїв з Павлом має за наслідок те, що він покликається на кесаря, а відтак вирушає до Рима. Так через незвідані шляхи Божого провидіння сповнюється те, що Павло віддавна мав на думці (пор. Ді 19,21б; 23,11б). Уривок чітко підсумовує три пункти обвинувачення проти Павла (в. 8), які здаються безпідставними (СММ, с. 302).
в. 1. Прибувши, отже, в провінцію (Юдею),
Фест (вв. 4.9.12; пор. Ді 24,27, прим. 118)
на третій день пішов (пор. Ді 20,18б) з Кесарії (вв. 4.6; пор. Ді 8,40б, прим. 50) до Єрусалиму;

в. 2. а первосвященики (пор. Ді 4,1, прим. 20)
та провідники (гр. hòi pròtoi; «перші / головні», пор. Лк 19,47б; Ді 28,17) юдеїв (вв. 7.9.10; пор. Ді 9,23б)
Ймовірно, це «старші» (пор. Ді 4,5, прим. 20). Лука не повідомляє, що тим часом Ананію на посаді замінив новий первосвященик Ізмаїл.
з’явилися перед ним із скаргою (пор. Ді 10,40б) на Павла
Букв. «з’явилися перед ним проти Павла». Іншими словами (юридичними термінами): «виступили як обвинувачі / подали скаргу проти Павла».
і домагалися в нього (пор. Ді 2,40),…

в. 3. …благаючи ласки (в. 9; пор. Ді 24,27; пор. Ді 2,47) відносно нього (Павла),
аби він був перевезений (пор. Ді 10,5) у Єрусалим,
готуючи засідку (пор. Ді 23,16), щоб на дорозі його вбити (пор. Ді 2,23б).
Стратегія первосвящеників і провідників юдеїв така сама, що й у сорока юдеїв, які склали клятву (пор. Ді 23,12– 15), з тією відмінністю, що тепер і самі начальники беруть активну участь в цьому плані.

в. 4. Та Фест (в. 1) відповів (пор. Ді 3,12), щоб Павла тримали в Кесарії (в. 1), бо й сам він мав вирушити туди незабаром;

в. 5. «Нехай ті з вас, — мовив, — що здатні до того (пор. Ді 7,22б),
йдуть зо мною, і коли в цьому чоловікові є щось каригідне (гр. àtopon, порушення, щось аномальне / злочинне; пор. Ді 28,6; пор. також Лк 23,41б), хай його винуватять (пор. в. 11; Ді 22,30)».

в. 6. Перебувши в них не більш, як днів вісім або десять, він прийшов у Кесарію (в. 1),
а наступного дня, сівши на суді (в. 10; пор. Ді 18,12б),
звелів привести (пор. Ді 9,27) Павла (пор. Ді 25,17).

в. 7. Коли ж цей прибув, юдеї (в. 2), що поприходили з Єрусалиму (пор. Ді 24,9), обступили (від гр. дієслова periìstemi; пор. Йо 11,42; пор. також Ді 25,18) його
і висували (пор. Ді 20,9) проти нього силу тяжких обвинувачень (гр. pollà kài barèa aitiòmata), що їх не могли довести (пор. Ді 2,22).
Пор. Ді 24,5– 6, а також Мт 26,59– 61; 27,12– 14; Мр 14,55– 59; 15,3– 5; Лк 23,10.

в. 8. Павло боронився (пор. Ді 19,33б):
«Я ні проти юдейського закону, ні проти храму (пор. Ді 3,1, прим. 18), ні проти кесаря (вв. 10.11.12б²) нічим не провинився (пор. також в. 10б)»
Букв. «Я ні проти юдейського закону… нічим не згрішив» (від гр. дієслова hamartàno, здійснити порушення, згрішити).
Павло підсумовує головні обвинувачення проти нього, висунені раніше, і проголошує їх безпідставними (СММ, сс. 303– 304), адже:
а) він нічого не вчинив проти юдейського закону (пор. звинувачення, висунуті йому в Корінті [Ді 18,13– 15], в Єрусалимі [Ді 21,21– 24], у храмі [Ді 21,28]; і його захист перед Синедріоном [Ді 23,1.6– 9] і перед Феліксом [Ді 24,14– 16], і він не був провідником незаконної секти [Ді 24,5б.14]). Але такого роду звинувачення не могло цікавити римлян [Ді 18,14– 16; 23,29];
б) він не оскверняв храму, ні не провокував у ньому безладів (те, за що його могли покарати за римським законом); пор. звинувачення, висунуте йому в Єрусалимі в Ді 21,28б– 29, в Кесарії в Ді 24,6 і дану ним відповідь перед Феліксом в Ді 24,11– 14.18– 21;
в) він не діяв проти кесаря (від гр. Kàisar [лат. Cœsar]; тут це стосується Нерона, тобто проти Держави; означення «кесар» вживали щодо імператорів: у НЗ кесар Август [Лк 2,1] і кесар Тиверій [Лк 3,1]). Пор. також звинувачення, висунуті у Филиппах (Ді 16,20– 21), в Солуні (Ді 17,7б).

в. 9. Та Фест (в. 1), бажаючи юдеям (в. 2) догодити (пор. Ді 24,27; як і у в. 3), у відповідь Павлові мовив:
«Хочеш іти в Єрусалим і там судитися (в. 10; пор. Ді 3,13б) передо мною у цій справі (пор. Ді 25,20б)?»
Автор Діянь начебто має на увазі судове засідання перед Синедріоном, в присутності правителя, як у Ді 22,30– 23,10. Але схожа можливість зовсім недоречна в цій ситуації.

в. 10. А Павло відповів: «Я стою перед судом (в. 6б) кесаря (в. 8б):
там мене слід судити (в. 9б).
Павло стоїть перед імперським прокуратором, рішення якого мають вагу рішень кесаря.
Юдеїв (в. 2) я нічим не скривдив (в. 8),
як і сам ти дуже добре знаєш (гр. kàllion epighinòskeis).

в. 11. Коли ж я справді винний або зробив щось гідне смерти,
я не відмовляюся (від гр. дієслова paraitèomai, відкидати, вимагати, відговорюватися) умерти.
Якже нема нічого з того, в чому оці мене винуватять (в. 5),
ніхто не може мене їм видати (від гр. дієслова charìzomai, дарувати, робити послугу; пор. Ді 27,24).
На кесаря (вв. 8б. 12б) покликаюся!» (гр. kàisara epikaloúmai; від гр. дієслова epikalèo [пор. Ді 2,21], кликати, вдаватися, вжито тут як юридичний термін). Пор. Ді 25,21.25б; 26,32б; 28,19; пор. також Ді 27,24.
Мова не так про апеляцію (appellatio) проти вже виголошеного вироку першим судом, як про provocatio, тобто вдавання до вищого суду. Такий спосіб був створений для захисту римських громадян від вироків магістратів поза межами Італії (Lex Julia de vi).
Іншими словами, Павло хоче ухилитися від суду місцевої влади, яка вже згуртувалася проти нього, він вимагає безпристрасного судового засідання перед імперським трибуналом Риму. Чинним імператором в цей період був Нерон, який правив від 54 до 68 р. по Р.Хр.
Павло, як буде підкреслено далі (Ді 26,32), в такий спосіб позбавляє прокуратора можливості його відпустити, але водночас звільняє його від тиску юдейської влади, якій той був вже майже готовий піддатися, та оберігає від порушення права (JP, с. 869).

в. 12. Тоді Фест (в. 1), поговоривши з радою,
Фест консультується з тими, які були йому помічниками в трибуналі (зі своєю радою, від гр. symboùlion), щоб з’ясувати, чи вимога Павла є законною; її могли також й відкинути з певних причин, до яких належать нагальність, серйозність злочину, відсутність підстав для цього.
відповів: «Ти покликався на кесаря (в. 8б), підеш до кесаря (в. 11б; пор. Ді 26,32б)».

Щойно вступивши на свій пост, Фест наводить контакти з юдейською релігійною владою в Єрусалимі. Читач помічає, що минуло вже два роки, а смертельна ненависть супротивників Павла анітрохи не згасла, і вони знову готові діяти цілком незаконно, лиш би його знищити під час перевезення, якого вимагають з великим лицемірством (вв. 2– 3). Цього разу — без того, що їхню змову було викрито — вони натикаються на тверду відмову правителя, трибунал якого в Кесарії: саме там з нуля відновиться суд над Павлом (вв. 4– 5).

Довго не зволікаючи, Фест розпочинає його вже наступного дня після свого повернення в Кесарію. Повторюється той самий сценарій: серйозні звинувачення без доказів з боку юдеїв, офіційні заяви про власну невинність з боку Павла (вв. 6– 8). Фест, який хотів би вже покінчити з цією справою, вважає, що знайшов рішення і пропонує Павлові стати перед судом в Єрусалимі (тобто перед Синедріоном), оскільки йдеться про внутрішній релігійний конфлікт, але в його присутності, а отже, і під його контролем. Правитель, можливо, ще надто довірливий, гадає, що зможе в такий спосіб уникнути несправедливого вироку.

Проте він наштовхується на енергійну і вмотивовану відмову свого в’язня, який не має наміру бути «виданим» юдеям, від яких, як він добре знає, йому варто чекати найгіршого. Оскільки його було звинувачено перед римською владою, перед її судом він хоче стати. Прекрасно знаючи свої права римського громадянина, Павло вводить новий елемент, який переверне весь хід подій: На кесаря покликаюся! (в. 11б). Лука покладається на проникливість читача, щоб той розумів: у результаті раптового осяяння Павло знайшов юридичний привід, щоб його бажання поїхати до Рима здійснилося, як йому пообіцяв Господь (пор. Ді 23,11). І справді, правитель не може противитися такому запиту, сформульованому римським громадянином (в. 12).

Можна було б очікувати, що далі буде розповідь про переїзд Павла до столиці імперії. Але оскільки зі своїх джерел Лука знає епізод, який, на його думку, є досить цікавим, а, можливо, і для того, щоб показати, як в житті Павла сповняється пророцтво Ісуса, вже наведене в Євангелії: «[Вас] переслідувати будуть, і волочитимуть по синагогах та по тюрмах, водитимуть перед царів і правителів з-за імени мого» (Лк 21,12), він ще затримається, щоб розповісти про (юридично неофіційну) появу Павла перед царем Аґриппою (пор. Ді 25,13– 26,32) (LE, сс. 285– 286).

Просити в Господа дати нам здатність усвідомити власні обмеження, які завжди вимагають уважно слухати його слово і бажати серйозно дбати про свою формацію;
дати нам здатність ніколи не виставляти його Слово на сміх, щоб його вважали неважливим через нашу необізнаність і некомпетентність, які є плодами недостатнього приготування до несення звістки.
Дякувати Господу, який завжди присутній своїм Святим Духом у подіях нашого життя. Він — якщо ми вміємо його слухати і приймати — нас супроводжує і захищає, а ще підказує нам, як слід поводитися і що говорити.
…
Допоможи мені, о Господи, бути людиною свого часу, яка з Твоєю допомогою говорить, а діє з усвідомленням власних обмежень і слабкостей, проте з прагненням звіщати, без жодних «якщо» чи «але», добру новину про Твої страсті й смерть і про Твоє воскресіння. Даруй мені здатність авторитетно сіяти Слово, щоб інші могли зібрати, якщо Ти так захочеш. Амінь.