ТекстКоментар до текстуРоздуми над текстомПоради для молитви

Чому Павло попри свій блискучий захист, в якому він одне за одним розбив звинувачення юдеїв, залишається  в тюрмі? Автор Діянь послідовно наводить три причини: тому що прокуратор Фелікс відкладає процес, тому що сподівається шантажувати ув’язненого і витягнути з нього трохи грошей, і врешті з політичної причини — здобути собі прихильність юдеїв в момент свого відсторонення з посади.

У такий спосіб він стверджує про невинність Павла і вказує на визначальну роль римської влади у вирішенні його питання. Постать і ставлення Фелікса в цій ситуації здаються суперечливими. Лука надмірно не переймався тим, щоб зробити цього героя більш послідовним, бо весь його інтерес зосереджений на Павлі, який навіть у в’язниці поводиться як відважний свідок віри в Ісуса (RF, сс. 651– 652).

22  Фелікс, дуже точно ознайомлений з тим, що стосувалося до путі цієї, відклав їм (справу), кажучи: «Як тільки прийде тисяцький Лісій, я розберу вашу справу.»
23  І звелів сотникові стерегти Павла, але дати йому полегшу й не боронити нікому з його близьких, щоб йому служили.
24  А через кілька днів прибув Фелікс із Друзіллою, своєю жінкою, що була юдейка, покликав Павла й слухав його про віру в Христа Ісуса.
25  Коли ж Павло почав говорити про справедливість, про здержливість та про майбутній суд, Фелікс, злякавшись, мовив: «Тепер іди собі! Як буду мати час, тебе покличу.»
26  Він, зрештою, ще сподівався, що від Павла дістане грошей, тому й частенько прикликав його до себе і розмовляв з ним.
27  А як скінчилися два роки, Фелікс дістав на наступника Порція Феста. Бажаючи ж юдеям догодити, Фелікс лишив Павла у в’язниці.

Лука цим уривком хоче дати зрозуміти, чому Павло залишається у в’язниці, хоч і невинний та має прихильність римської влади  (СММ, с. 301).

в. 22. Фелікс (вв. 24.25.27²; пор. Ді 23,24, прим. 115),
дуже точно (пор. Ді 18,26б) ознайомлений
Ймовірно, від жінки Друзілли, що була юдейка (пор. в. 24).
з тим, що стосувалося до путі цієї (пор. Ді 19,9, прим. 99),
відклав (від гр. дієслова anabàllo, відтермінувати, у значенні повідомити про перенесення судового засідання; вживається тут як юридичний термін) їм (справу), кажучи:
«Як тільки прийде тисяцький Лісій (пор. Ді 21,31; пор. також Ді 23,26),
я розберу (пор. Ді 23,15) вашу справу».

в. 23. І звелів сотникові (пор. Ді 10,1б)
стерегти Павла,
але дати йому полегшу (від гр. ànesis, пом’якшення, полегшення)
й не боронити нікому з його близьких (тобто членів спільноти Кесарії, пор. Ді 21,8– 14), щоб йому служили.
Павло підлягає custodia militaris libèrior. Система утримання під вартою доволі м’яка, дуже схожа до тієї, що була під час подорожі до Італії (Ді 27,3), а потім в Римі (Ді 28,16.30).

в. 24. А через кілька днів прибув Фелікс (в. 22) із Друзіллою[1], своєю жінкою, що була юдейка,
Зах. текст додає: «яка бажала бачити Павла і послухати слово; [Фелікс], щоб зробити їй приємне (бажаючи їй догодити)…»
покликав (в. 26б; пор. Ді 10,5) Павла й слухав його про віру (пор. Ді 3,16) в Христа Ісуса (пор. Ді 2,31, прим. 16).

в. 25. Коли ж Павло почав говорити (пор. Ді 17,2б) про справедливість, про здержливість та про майбутній суд,
Слова Павла про справедливість (пор. Ді 10,35), що розуміється тут в значенні чесноти (пор. 1 Тм 6,11; 2 Тм 2,22; 3,16б), і здержливість (від гр. enkràteia, що означає буквально: «володіння собою/панування над собою»; пор. 1 Кор 9,25; Гал 5,22б; 2 Пт 1,6) навряд чи могли стосуватися сумнівного подружнього становища цієї пари, про яке насправді не сказано ні слова (на відміну від Мр 6,17– 20; Лк 3,19, де Йоан Хреститель відкрито докоряє Іроду), але — як натякає згадка про майбутній суд (пор. Ді 24,15; Рм 2,5– 10; 14,10– 12) — ці слова мають на меті показати, якою має бути поведінка високопоставленого римського урядовця, поведінка, що ґрунтується на засадничих положеннях юдеохристиянської науки (RP, сс. 861– 862).
Пор. тут далі «Напрямки для роздумів».
Фелікс (в. 22), злякавшись (пор. Ді 2,43), мовив: «Тепер іди собі! Як буду мати час, тебе покличу (пор. Ді 7,14)» (трохи схоже на Ді 17,32б).

в. 26. Він, зрештою, ще сподівався, що від Павла дістане грошей (пор. Ді 4,37б; зах. текст додає: «щоб мати змогу його звільнити»),
Довідавшись, що Павло прибув до Єрусалима з грошима зі збірки (пор. Ді 24,17) і бачачи, що він має багато друзів (пор. в. 23), Фелікс думає, що Павло може «купити» власне звільнення.
тому й частенько (від гр. pyknòs, часто) прикликав його (в. 24) до себе і розмовляв (пор. Ді 20,11) з ним.

в. 27. А як скінчилися два роки (ймовірно, з 58 до 60 р. по Р.Хр.),
Фелікс (в. 22) дістав на наступника Порція Феста[2].
Бажаючи ж юдеям (пор. Ді 9,23б) догодити (гр. chàrita katathèsthai, зробити послугу / виявити прихильність до, пор. Ді 25,9; пор. також Ді 12,3),
Фелікс (в. 22) лишив Павла у в’язниці (гр. dedemènon, закутий в ланцюги, в’язень; пор. Ді 25,14б; пор. також Ді 9,2б).
Зах. текст виправляє: «лишив Павла у в’язниці через Друзіллу».
Адже після дворічного тримання під вартою — що є максимальним терміном, який допускав римський закон для попереднього ув’язнення, тобто без виголошення вироку — звинуваченого мали відпустити.
[1]      Друзілла (гр. Droúsilla), наймолодша донька Ірода Антипи І, сестра Аґриппи ІІ (вбивці Якова, Ді 12,1– 2) і Верніки (пор. Ді 25,13, прим. 119б). Її ім’я пов’язане зі скандалом: спершу вона була нареченою Антіоха, сина царя Коммагени, за умови, що той пройде обряд обрізання, однак у 14 років вона вийшла заміж за Азіза, царя Емеси. Фелікс же, звабившись її красою, відібрав її від чоловіка за допомогою магічних практик юдейського ворожбита з Кіпру (Йосиф Флавій, Юд. старож. ХХ, 7,1– 2, §§ 137– 144). Пор. також Ді 23,24б, прим. 115.
[2]      Правитель Порцій Фест (гр. Pórkios Phéstos, пор. Ді 25,1.4.9.12.13б.14.22.
23б.24; 26,24.25.32) родом з Тускулум (лат. Tùsculum, інша назва Фраскаті). Чесний і діяльний чиновник, він докладав зусиль, щоб вирішити дедалі сильніші конфлікти між юдеями і Римом. Він вжив жорстких заходів проти лже-месії, який проголошував звільнення з-під римського ярма, і став на бік Аґриппи ІІ в його конфлікті зі священиками з приводу будівництва вежі поблизу храму. За його правління імперський рескрипт покладе край спору між юдеями і греками Кесарії (Йосиф Флавій, Старож. ХХ,8,9– 11 [182– 197]). Він перебував на посаді з 59 до 62 року, коли й помер. Його наступником став Альбін.

Прийом Фелікса із затягуванням суду є вправним політичним ходом: він не віддає Павла в розпорядження юдеїв, як вимагав Тертул, ані не відпускає його на свободу. У всякому разі в’язень може користуватися пом’якшеним режимом утримання і приймати в тюрмі друзів і родичів. Павла піддають такому самому типу ув’язнення (custodia militaris), як і згодом у Римі. Продовження процесу відбудеться вже не за правління Фелікса, ані не за тисяцького Твердині Антонія Клавдія Лісія — принаймні згідно з розповіддю Діянь, — а в Кесарії.

Натомість, присутність Павла в Кесарії, що є звичною резиденцією правителя, дарує нагоду для пам’ятної зустрічі. Римський чиновник, вже обізнаний з релігійним рухом Павла, має неформальну бесіду з в’язнем разом зі своєю жінкою юдейського походження Друзіллою. Інтерес жінок-аристократок до нової релігійної течії багато разів був зазначений в Діяннях.

Саме ця пара, за якою в юдейському середовищі тягнувся шлейф пліток, приходить слухати християнського апостола про його віру. Проповідь Павла перед Феліксом і Друзіллою заторкує етичні й есхатологічні наслідки християнських зобов’язань. Звістка про Божий суд за людські лиходійства потрясає розпусного і зіпсованого правителя. Павло навіть у в’язниці залишається місіонером, здатним вражати, якщо не навертати своїх слухачів — і саме це прагне продемонструвати Лука розповіддю про славетну зустріч. Але Фелікс втікає від запропонованої йому нагоди переглянути власне життя. Тоді з’являється інша причина для продовження ув’язнення Павла: продажний і корумпований римський чиновник, як і багато його колег, намагається, обіцяючи свободу, витягнути з Павла гроші. Лука не каже нам, на яких підставах прокуратор Фелікс будував свій задум вимагання: чи, може, він вважав, що Павло, як вчитель і провідник християнського руху, міг отримувати допомогу від заможних друзів і родичів. Становище апостола не покращиться навіть зі зміною правителя і приходом в Кесарію Порція Феста. І справді, Фелікс, який зажив недоброї слави своїми розтратами, використовує ув’язнення Павла, щоб заслужити прихильність юдеїв і уникнути їхніх звинувачень перед імператором.

З усіх цих маневрів чітко випливає одне, і саме це Луці дуже до душі: невинний Павло є жертвою непослідовності і корумпованості представників римської влади, яка тримає його під вартою. Якби римське правосуддя відбувалося як належить, християнський апостол був би вже відновлений у своїх правах вільного римського громадянина (RF, сс. 652– 654).

Просити в Господа витривалості у свідченні, навіть якщо нам не аплодують; без страху, що нас будуть «терпіти» чи навіть відкидати;

свідчення завжди вимагає сплатити «високу ціну», яка може також полягати у високомірному погляді, у співчутті друзів, у презирстві від освічених людей.

Дякувати Господу Ісусу за те, що першим дав нам найвище свідчення своїми страстями. Немає такого болю і такого страждання, яке б він не переніс задля нашого спасіння.

О Господи, даруй мені ласку і силу бути відважним, здатним на правду і на милосердя, на прийняття і на розуміння, на витривале і терпляче слухання. У цей час, коли звідусіль лунає: «Зроби сам», — не дай мені розгубитися і не дай мені ніколи відокремитися від Тебе. Амінь.

Щопонеділка публікуємо черговий уривок молитовного читання, коментар і роздуми над книгою Діянь апостолів.

Ознайомитися з усіма матеріалами можна за посиланням Діяння святих апостолів.

План молитовного читання знаходиться ТУТ.

Придбати книгу “У школі апостолів” можна ТУТ

Знайти матеріали можна також за хештегом #у_школі_апостолів