Цей уривок є жвавою розповіддю з типовими для усної традиції повтореннями. Вороги Павла просто невиправні, з усіма негативними ознаками релігійного фанатизму, оскільки прикликають на себе божественне прокляття, якщо не додержать даного слова — вбити Павла. На тлі такої ворожості і смертельної загрози з боку юдеїв яскраво вирізняється сердечність і водночас твердість представника римської влади. Лука доволі чітко заявляє, що Павло в руках влади Риму перебуває в безпеці. Його доля вирішиться лише в Римі.

12  Коли настав день, деякі з юдеїв, скликавши збори, урочисто склали клятву, що не будуть нічого ні їсти, ні пити, поки не вб’ють Павла.

13  Було ж їх більше сорока тих, що таку вчинили змову.

14  Вони прийшли до первосвящеників та до старших, і казали: «Ми поклялися клятвою нічого не споживати, поки не вб’ємо Павла.

15  Ви ж тепер разом з радою переконайте тисяцького, щоб він вивів його до вас, ніби ви хочете розвідатись докладніше про його справу, а ми тоді, як він наблизиться, готові його вбити.»

16  Та син сестри Павла, довідавшися про засідку, пішов у твердиню, увійшов і попередив Павла.

17  Покликавши одного з сотників, Павло сказав до нього: «Запровадь цього хлопця до тисяцького, бо має йому щось сказати.»

18  Той узяв його, привів до тисяцького й каже: «В’язень Павло покликав мене і просив відвести цього хлопця до тебе: він має щось тобі сказати.»

19  Взяв тисяцький його за руку, відвів набік і почав питати: «Що маєш мені оповісти?»

20  «Юдеї, — відповів той, — змовилися просити тебе, щоб ти завтра припровадив Павла у синедріон, наче, щоб докладніше розпитатися про нього.

21  Та ти не вір їм, бо з них більш ніж сорок чоловік на нього засідають, поклявшися ні їсти, ані пити, поки його не вб’ють. І он тепер вони готові, чекаючи твоєї на це згоди.»

22  Тисяцький, отже, відпустив хлопця, наказавши йому: «Нікому не розповідай, що ти мені відкрив це.»

Цей уривок показує вияв люті юдеїв супроти Павла, хоч для цього і не було жодних законних підстав, римська влада натомість була на його боці.

в. 12. Коли настав день, деякі з юдеїв (в. 20; пор. Ді 9,23б), скликавши збори (іт. задумали змову) (пор. Ді 19,40; пор. також Пс 64,3),

урочисто склали клятву (від гр. дієслова anathematìzo, пор. в. 14б.21),

Букв. «зобов’язали самих себе анатемою». Іншими словами: «прикликали на себе божественне прокляття, якщо не дотримаються взятого зобов’язання». Пор. Йо 16,2б.

що не будуть нічого ні їсти, ні пити (в. 21),

поки не вб’ють (пор. в. 14б; Ді 3,15) Павла.

Клятва-обіт «змовників» нагадує ту, яку склав цар Саул, зобов’язуючи весь народ долучитися до боротьби проти філістимлян через формулу: «Проклят, хто їстиме що-небудь до вечора, поки я не помщусь над моїми ворогами!» (1 Сам 14,24б).

в. 13. Було ж їх більше сорока (в. 21; пор. Ді 1,3, прим. 4) тих, що таку вчинили змову (від гр. synomosìa, політична змова).

в. 14. Вони прийшли до первосвящеників (пор. Ді 4,1, прим. 20) та до старших (пор. Ді 4,5б, прим. 22), і казали:

«Ми поклялися клятвою (вв. 12.21)

У грецькій мові дієслово anathematìzo в поєднанні з іменником від того ж кореня «anathèma» (anathèmati anethematìsamen eautoùs) надає підсиленого значення цьому поняттю і означає клятву-прокльон. Цей вислів має сенс самопроклинання: «Ми прирекли себе на прокляття, клянучись…».

Анатема — це «прокляття, що падає на людину» (як ісламська fàtwa), в біблійному сенсі це означає «брати обіт на знищення», пор. Втор 13,16; 20,17; ІН 6,21; Суд 1,17б; 21,11; 1 Сам 15,3.

нічого не споживати, поки не вб’ємо (в. 12б) Павла.

в. 15. Ви ж тепер разом з радою (в. 20; пор. Ді 4,15, прим. 25)

У зах. тексті: «Просимо вас зробити це для нас: скликавши Синедріон…».

переконайте (букв. «повідомте», в. 22б; пор. Ді 10,40б) тисяцького (вв. 17б.18.19.22; пор. Ді 21,31), щоб він вивів його до вас (в. 20; пор. Ді 22,30б),

ніби ви хочете розвідатись (від гр. дієслова diaghinòsko, проаналізувати, дослідити; пор. Ді 24,22б) докладніше (пор. Ді 18,26б) про його справу (пор. також в. 20б),

Іншими словами: «…бо ми б хотіли краще розвідатись про його справу, щоб прийти до якогось рішення».

а ми тоді, як він наблизиться, готові його вбити (в. 21; пор. Ді 2,23б)».

У зах. тексті: «Ми готові його позбутися, як тільки він надійде, навіть якщо маємо померти».

в. 16. Та син сестри Павла, довідавшися про засідку (від гр. enèdra, від того ж кореня, що й гр. дієслово enedrèuo [в. 21], зайняти позицію, щоб влаштувати комусь засідку; пор. Лк 11,54; Ді 25,3б),

Тут з’являється цей новий анонімний персонаж, племінник Павла, який потім безслідно. Тож з тексту  доходимо висновку, що Павло має близьких родичів у Єрусалимі.

пішов у твердиню (пор. Ді 21,34б, прим. 111), увійшов і попередив Павла.

Відвідувати в’язня була можливість (пор. Мт 11,2; 25,36б; Ді 24,23; 28,30).

в. 17. Покликавши (в. 18; пор. Ді 2,39б) одного з сотників (пор. Ді 10,1б), Павло сказав до нього:

«Запровадь цього хлопця (пор. Ді 7,58б) до тисяцького (в. 15), бо має йому щось сказати (в. 19б; пор. Ді 11,13)».

в. 18. Той узяв його, привів до тисяцького (в. 15) й каже:

«В’язень (гр. dèsmios, закутий в ланцюги; пор. Ді 9,2б) Павло покликав мене (в. 17)

і просив відвести цього хлопця (в. 22; пор. Ді 5,10; пор. також в. 17) до тебе: він має щось тобі сказати».

в. 19. Взяв (пор. Ді 9,27) тисяцький (в. 15) його за руку (пор. також Ді 9,8б),

відвів (від гр. дієслова anachorèo, віддалитися, усамітнитися; пор. Ді 26,31) набік і почав питати: «Що маєш мені оповісти? (в. 17б)»

Зверніть увагу на делікатність вислову, вжитого Лукою: трибун — з незвичною дружністю — взяв хлопця за руку і відвів набік…

в. 20. «Юдеї (в. 12), — відповів той, — змовилися (пор. Ді 5,9) просити тебе, щоб ти завтра припровадив (в. 15) Павла у синедріон (в. 15),

наче, щоб докладніше розпитатися (в. 15б) про нього.

в. 21. Та ти не вір їм,

бо з них більш ніж сорок (в. 13) чоловік на нього засідають (в. 16),

поклявшися (вв. 12) ні їсти, ані пити, поки його не вб’ють (в. 15б).

І он тепер вони готові, чекаючи твоєї на це згоди (пор. Ді 1,4б)».

в. 22. Тисяцький (в. 15), отже, відпустив (пор. Ді 5,40б) хлопця (в. 18б), наказавши йому:

«Нікому не розповідай, що ти мені відкрив (в. 15) це».

Букв. «Ти нікому (не повинен) розповідати, що ти передав це мені».

Ініціатори змови «клянуться клятвою» (в. 14), тобто прикликають на себе божественне прокляття, якщо не додержать свого слова: до якого ж ступеня ненависті й затьмарення розуму може довести релігійний фанатизм! Лука не розповідає, що сталося зі змовниками після того, як їхній задум зазнав невдачі. Зате він з захопленням і зворушенням розповідає про юного героя — як рішуче втрутився в цю ситуацію племінник Павла і врятував своєму дядькові життя. Так ми опосередковано довідуємося, що Павло мав у Єрусалимі родичів, але не знаємо, в який спосіб хлопець зміг отримати відомості про змову. Хоча Провидіння для захисту апостола й залучає тут засоби, які не мають в собі нічого надприродного, вони засвідчують містичну турботу Господа про свого слугу. Бачимо також, що трибун дав дозвіл на доволі вільний режим для в’язня, адже до Павла, всередину твердині, де його утримували, пустили з відвідинами його племінника (LE, сс. 277– 278).

Просити в Господа здатності розуміти і вміти відчитувати в подіях, що поширення Євангелія перебуває в його руках.

Дякувати Господу за все те, що він робить для нас, за ревну працю Павла і численних євангелізаторів, хоч Він і послуговується дивними, складними, а часто й болісними ситуаціями.

…

Наділи мене смаком до споглядання Твоїх діл, щоб подолати поверховий погляд людини, яка дивиться на Тебе, як часто роблю і я, очима тіла і розуму, а не духа. Бажаю споглядати Тебе, щоб не дозволити собі бути переповненим потоком людських доказів, щоб відкриватися на просвітлення Твоїми доказами, в яких відчуваю потребу, особливо коли свідчення стає відповідальним. Прийди мені на допомогу, Господи. Дякую (LD, с. 328).