22  І слухали вони його аж до цього слова, а потім зняли свій голос, кажучи: «Геть із землі такого! Йому не жити!»

23  І як вони кричали та одежею жбурляли й кидали в повітря порох,

24  тисяцький звелів увести його в твердиню і наказав бичами його допитати, щоб дізнатись, чого вони на нього так кричали.

25  А як вони його простягнули лід ременями, Павло сказав до сотника, що стояв: «Чи дозволено вам бичувати римського громадянина, та ще й без суду?»

26  Почувши це сотник, пішов до тисяцького й доніс, кажучи: «(Вважай), що наміряєшся робити, бо цей чоловік — римський громадянин.»

27  І прийшов до Павла тисяцький та й питає: «Скажи мені, чи ти римлянин?» А він: «Так!»

28  Тоді тисяцький сказав: «Я за великі гроші здобув це громадянство.» А Павло мовив: «А я в ньому народився.»

29  І зараз відступили від нього ті, що хотіли робити над ним допит; та й тисяцький злякався, довідавшися, що то був римський громадянин і що він його зв’язав.

Як у Филиппах (Ді 16,37), згадка про римське громадянство вселяє страх і повагу серед представників влади. Цей уривок слугує перехідним етапом і вступом до тривалого процесу, який приведе Павла, який на підставі свого римського громадянства покликатиметься на кесаря, аж до Рима. Тож справдиться — хоч і не так, як він собі бачив — задум Павла, про який згадка в Ді 19,21 (СММ, сс. 289– 290).

в. 22. І слухали вони його аж до цього слова (пор. Ді 1,4б),

а потім зняли свій голос (пор. Ді 2,6), кажучи:

«Геть із землі такого! Йому не жити! (пор. Ді 21,36б)»

Роздратування юдеїв викликає не те, що Павло проповідує поганам, а те, як він їм проповідує, — навчаючи, що вони не зобов’язані дотримуватися Закону Мойсея. Пояснення цього, тим паче з посиланням на Божий наказ, спричинює сильне роздратування юрби (пор. Ді 21,28.36).

в. 23. І як вони кричали (пор. Ді 7,57)

та одежею жбурляли й кидали в повітря порох (пор. Ді 14,14; 18,6),

«Жбурляли (від гр. дієслова ripto) одежу (ледь не  готуючись його каменувати) і розкидали порох (від гр. koniortós, пор. Ді 13,51) в повітря (ознака злоби й гніву)…».

в. 24. тисяцький (вв. 26.27.28.29; пор. Ді 21,31)

звелів увести його в твердиню (пор. Ді 21,34б, прим. 111)

і наказав бичами (від гр. màstix, батіг, пор. також Євр 11,36) його допитати (від гр. дієслова anetàzo, піддавати допиту з тортурами, щоб витягнути інформацію чи зізнання; пор. в. 29),

щоб дізнатись, чого (букв. «з якої причини/приводу»…) вони на нього так (пор. Ді 21,33б) кричали (пор. Ді 12,22).

в. 25. А як вони його простягнули (розтягуючи/прив’язуючи його; від гр. дієслова protèino) під ременями (гр. tòis himàsin),

Це означає, що все вже було приготовано, щоб тягнути за ремені, прикріплені до кінцівок жертви, коли її батожитимуть. Цю процедуру було дозволено застосовувати до рабів чи чужинців. Але lex Porcia (як і lex Julia) суворо забороняла застосовувати її до того, хто мав римське громадянство. Ціцерон (In Verrem II,V, 66 [170]) писав: «Facinus est vincìre civem Romanum, scelus verberare, prope parricidium necare» («Зв’язувати римського громадянина — це злочин, бити його — лиходійство, вбити — майже те саме, що батьковбивство»).

Павло сказав до сотника (в. 26; пор. Ді 10,1б), що стояв:

«Чи дозволено вам бичувати (від гр. дієслова mastìzo, від якого термін màstix, пор. в. 24) римського громадянина (гр. ànthropon romàion, вв. 26б.27б.29б; пор. Ді 16,21), та ще й без суду (пор. Ді 16,37)?»

Цей вірш стає ключем до всього уривка. Людина, удостоєна гідності так називатися (особливо, якщо вона є римським громадянином), повинна мати змогу знати висунуті проти неї звинувачення, як і змогу себе захистити (пор. епізод у Филиппах, Ді 16,37 і 25,16). Справедливий процес вимагає додержання процедури і винесення вироку. Павло представив свою оборону перед своїми братами-юдеями, доводячи їм, що зберігає цілковиту вірність юдейському покликанню, гарантованому Торою. Тепер же він спонукає римлян захищати справедливість і поважати закони, що є основоположними для їхньої імперії: оберігати права громадянина, а зокрема, права обвинуваченого (BR, с. 628).

в. 26. Почувши (пор. Ді 1,4б) це, сотник (в. 25) пішов до тисяцького (в. 24) й доніс (пор. Ді 11,13), кажучи:

«(Вважай), що наміряєшся робити, бо цей чоловік — римський громадянин (в. 25б)».

в. 27. І прийшов до Павла тисяцький (в. 24) та й питає:

«Скажи мені, чи ти римлянин (в. 25б)?» А він: «Так!»

в. 28. Тоді тисяцький сказав (в. 24):

«Я за великі гроші (гр. polloú kephaláiou) здобув (пор. Ді 1,18) це громадянство».

Тисяцький (трибун), про якого вже була згадка під час арешту Павла (Ді 21,31– 40; 23,10.17– 30), який, за Ді 23,26, називається Клавдій Лісій (пор. Ді 24,22б), за великі гроші здобув римське громадянство за імператора Клавдія (41– 54 рр. по Р.Хр.), а тому й прийняв — що було поширеною практикою — ім’я чинного імператора.

А Павло мовив: «А я в ньому народився (гр. gheghénnemai, від гр. дієслова ghennào)».

Павло є не лише досконалим євреєм, але й римлянином в повному сенсі, та ще й має переваги над самим тисяцьким, оскільки є римським громадянином від народження (пор. Ціцерон, Ad fam. X,32,3: «Civis romanus natus sum»). Павло міг пишатися своїм громадянством від народження, бо воно було передане від його предка, котрий його отримав, коли Цезар і Марк Антоній надали таке право юдеям з Тарса.

в. 29. І зараз (пор. Ді 9,18) відступили (пор. Ді 5,37) від нього ті, що хотіли робити над ним допит (в. 24);

та й тисяцький (в. 24) злякався (пор. Ді 16,37– 38),

довідавшися, що то був римський громадянин (в. 25б)

і що він його зв’язав (пор. Ді 9,2б).

Деякі (не важливі) рукописи випереджають в. 30: «і відразу ж його розв’язав».

Для того, хто порушував lex Porcia, були передбачені суворі покарання. Павла звільняють від кайданів (але дивно, що лиш наступного дня, пор. Ді 22,30), але він все одно залишається в’язнем (пор. Ді 23,18; 24,27б; 26,29), бо проти нього вже розпочався процес (custodia militaris). Сотник боїться, що припустився помилки, і тому дбає про те, щоб зібрати конкретні звинувачення (Ді 22,30).

Той, хто не вловлює мети цього уривка, може навіть запитати себе, чому Павло вже від першої миті арешту в подвір’ї храму не заявив про свій суспільний «статус», адже це вберегло б і його самого, і тисяцького Твердині Антонія від непотрібних і неприємних сюрпризів. Щобільше, коли вперше він мав змогу говорити з тисяцьким, то представився просто як юдей, громадянин видатного міста в Кілікії. Але це аж ніяк не може зрівнятися з суспільною і політичною вагою, яку, натомість, має гідність римського громадянина. Лука не хотів марнувати в якомусь другорядному діалозі той вирішальний факт, який спричинить настільки серйозний поворот в судовій історії Павла, що аж приведе його в немислимий спосіб до Рима. Титулові римського громадянина Лука хотів присвятити окремий параграф в композиції, яка зможе показати його в повноті.

Перериваючи апологетичну промову Павла, юдеї підтверджують слово Господа: Вони не приймуть твого свідоцтва про мене (Ді 22,18б). Так ситуація повертається до того, з чого почалася, — юдеї з іще більшою силою вимагають насильницької смерті Павла (Ді 21,36). Їхня лють і обурення на єретика Павла виразно проявляються в їхніх рухах, що відображають емоційний колорит Сходу. Рішення римського тисяцького піддати Павла допиту методом, який римляни без вагань застосовували до рабів і чужинців, готує ґрунт для головної сцени. Коли його от-от мають бичувати, Павло ввічливим тоном, прикритим тонкою іронією, запитує: «Чи дозволено вам бичувати римського громадянина?» (в. 25б). Для читачів, які живуть в Римський імперії, не потрібно багато пояснювати з цього приводу. Навіть найбільш обділені знають привілеї і права, які гарантує такий суспільний «статус». Гідність Павла виділяється ще більше в порівнянні, вправно поданому автором, з аналогічним «статусом» трибуна-тисяцького Твердині. Тоді як Павло є римським громадянином від народження, той здобув його за великі гроші (в. 28).

Павло тепер вже перебуває під охороною Римської імперії, врятований від ірраціональної люті юдеїв. Подальші сутички з юдейським середовищем не дадуть нічого іншого, крім того, щоб іще чіткіше наголосити на тому факті: великий місіонер поган є не лише політично невинним, але й користується правом захисту від політичної влади. Лука не міг представити кращих вірчих грамот, щоб отримати свідчення про добру репутацію для нового міжнародного релігійного руху, який розвинувся також і завдяки серйозним структурам імперії (RF, сс. 628– 630).

Просити в Господа здатності поводитися, як Ісус, виявляючи силу і лагідність (чи то словами, чи то мовчанням), щоб вміти захищати себе і всіх тих, що несправедливо звинувачені.

Дякувати Ісусові, який нас навчає: «Візьміть собі до серця, що вам не треба готуватися наперед, що маєте відповідати, я бо дам вам слово й мудрість, якій ніхто з ваших противників не зможе протиставитись і перечити» (Лк 21,14– 15).

…

Допоможи мені, Господи, бути лагідним і спокійним свідком навіть перед наклепами і несправедливістю. Дай мені виявляти милосердя і прийняття до страждань моїх братів. Хай нерозуміння ніколи не зачиняє мене в тому презирливому мовчанні, що закриває на спілкування і заважає малим проявам любові, які відкривають на надію. Амінь.