Починаючи з цього уривка і аж до кінця книги Діянь, «страсті» Павла, юдейський і римський судові процеси над ним з усіма наслідками, які з цього випливають, будуть предметом дуже живої і детальної розповіді. Деякі добре вибудувані сцени не потребуватимуть багатьох коментарів, але не забуваймо, що Лука пише не роман-доповнення, хоч і з повчальною метою: у його розповіді завжди присутній катехитичний задум із вплетеними в нього психологічними і богословськими заувагами, які цікаво прослідковувати (LE, с. 260).

27  Якже тих сім день добігало до кінця, юдеї з Азії, побачивши Павла у храмі, збунтували ввесь натовп і наклали на нього руки,

28  гукаючи: «Мужі ізраїльські, на поміч! Ось той, що всіх навчає всюди проти нашого народу, проти закону й проти цього місця! Та мало того: він увів у храм греків і опоганив це святе місце!»

29  Бо бачили перед тим у місті разом з ним Трофима, ефесянина, і гадали, що Павло його впровадив до храму.

30  Тоді заворушилось усе місто, зчинилося збіговисько народу і, схопивши Павла, почали тягнути його з храму й негайно зачинили двері.

31  А як вони хотіли його вбити, дійшла до тисяцького чоти вістка, що ввесь Єрусалим заметушився.

32  Він зараз же з вояками та сотниками бігом на них накинувся; якже ті побачили тисяцького та вояків, перестали Павла бити.

33  Тоді тисяцький, наблизившися до нього, схопив його і звелів зв’язати двома ланцюгами. Потім спитав, хто він такий і що зробив.

34  А в натовпі одні одне, другі друге кричали. Не мігши довідатися чогось певного через метушню, він наказав відвести його у твердиню.

35  Коли Павло дійшов до сходів, — вояки мусіли його нести з приводу розшалілої юрби;

36  народ бо йшов за ним гурмою і кричав: «Геть його!»

37  І коли саме Павла вводили у твердиню, він сказав до тисяцького: «Чи можна мені щось тобі сказати?» Той озвався: «Вмієш по-грецькому?

38  То ти не той єгиптянин, що цими днями збунтував і вивів у пустиню чотири тисячі опришків?»

39  «Я — відповів Павло — юдей із Тарсу, громадянин міста, що не без слави у Кілікії. Дозволь мені, будь ласка, звернутися до народу.»

40  Коли той дозволив, Павло став на сходах, дав знак рукою до народу, а як настала велика тиша, промовив до них єврейською мовою:

Супротивники Павла вибухають ненавистю до нього, хоч він і не зробив нічого такого, щоб їх спровокувати. Павло зберігає спокій та ще й хоче скористати з будь-якої нагоди, щоб викласти своє послання.

Тут розповідь раптом набирає різкого пришвидшення. Сім день ще не минули, і офіра ще не була принесена, як на Павла накинулися в храмі.

в. 27. Якже тих сім день добігало до кінця (пор. Ді 21,24.26),
юдеї (пор. Ді 9,23б) з Азії (пор. Ді 6,9, прим. 34),
Ці юдеї, мабуть, походять з регіону Ефеса, оскільки вони впізнають Трофима (в. 29), уродженця того міста.
побачивши Павла у храмі (вв. 28б.29б.30; пор. Ді 3,1, прим. 18),
збунтували (в. 31б; пор. Ді 2,6) ввесь натовп і наклали на нього руки,

в. 28. гукаючи: «Мужі ізраїльські (пор. Ді 2,22), на поміч (Ді 16,9б)!
Фанатичний тон криків цих юдеїв з Азії нагадує обвинувачення Димитрія; подальша розповідь матиме деякі точки дотику з описом заворушення, яке спровокували сріблярі з Ефеса (пор. Ді 19,24нн).
Ось той, що всіх навчає (пор. Ді 2,42) всюди (пор. Ді 17,30) проти нашого народу, проти закону й проти цього місця (пор. в. 28б; Ді 6,13)!
Такими самими є звинувачення юдеїв з Корінта (пор. Ді 18,13) і звинувачення, що їх висувають Павлові провідники Єрусалимської Церкви (пор. Ді 21,21). Що ж до звинувачення, мовляв, він говорить проти храму, то його вже висували проти Ісуса (пор. Мр 14,58; 15,29б; Мт 26,61; 27,40; Йо 2,19) і проти Стефана (пор. Ді 6,11.13– 14).
До цих звинувачень юдеї додають дуже серйозний закид: Павло опоганив це святе місце!… А вже цього було достатньо, щоб вимагати (за Законом) засуду на смерть.
Та мало того: він увів у храм (в. 27) греків
і опоганив (пор. Ді 10,14б) це святе місце! (в. 28)».
Однак звинувачення, висунуте проти Павла, не має під собою підстав (пор. Ді 24,14; 25,8), оскільки Трофима бачили з Павлом у місті, а не на території храму, забороненій для поган (пор. в. 29). Насправді ж, вони мали дозвіл входити на «подвір’я поган», а доступ на священну територію був перегороджений кам’яною балюстрадою (висотою 1,35 м), на якій що кілька метрів були написи грецькою і латинською: «Заборонено будь-якому чужинцю переходити за цей бар’єр і входити у відгороджену частину святині. Кого би не зупинили [на цій ділянці], він буде сам відповідальним за свою смерть, якої зазнає» (пор. Єз 44,6– 9) (BR, с. 620, прим. 24).

в. 29. Бо бачили перед тим у місті разом з ним Трофима, ефесянина (пор. Ді 19,35),
Азіат Трофим був згаданий (разом з Тихиком) в Ді 20,4; тоді як в 2Тм 4,20б Павло зазначає: «Трофима я лишив хворим у Мілеті».
і гадали (пор. Ді 7,25), що Павло його впровадив до храму (в. 27).

в. 30. Тоді заворушилось усе місто, зчинилося збіговисько народу
і, схопивши (пор. Ді 9,27) Павла, почали тягнути його (пор. Ді 16,19б) з храму (в. 27) й негайно (пор. Ді 9,18) зачинили двері.
Павла витягують зі святині, щоб не оскверняти святе місце його відступницькою кров’ю і щоб він не зміг знайти собі прихистку в храмі, а десять дверей, які давали можливість переходити з подвір’я поган до подвір’я жінок, закривають.

в. 31. А як вони хотіли його вбити (пор. Ді 3,15),
дійшла до тисяцького (вв. 32б.33.37) чоти (пор. Ді 10,1б) вістка,
Тисяцьким (від гр. chilìarchos; пор. Ді 22,24.26.27.28.29; 24,22; 25,23), ймовірно, був трибун власною персоною, Клавдій Лісій (пор. Ді 23,26; 24,22). Ключовий персонаж, який з’являтиметься у розповіді багато разів (пор. Ді 23,11.15.17.18.19.22; 24,[7].22) аж до Ді 24.22.
що ввесь Єрусалим заметушився (в. 27б).
Павло ризикував загинути так само, як Стефан, тобто бути каменованим (пор. Ді 7,54– 60).

в. 32. Він зараз же (пор. Ді 10,33) з вояками та сотниками
бігом на них накинувся (від гр. дієслова katatrècho, бігом сходити);
якже ті побачили тисяцького (в. 31) та вояків,
перестали Павла бити (пор. Ді 18,17).

в. 33. Тоді тисяцький (в. 31), наблизившися до нього,
схопив його і звелів зв’язати двома ланцюгами (як Петра, в Ді 12,6; пор. також Ді 28,20б).
Це надмірний захід безпеки, але так справджується пророцтво Агава (Ді 21,11б). Відтепер і надалі, аж до кінця Діянь, Павло є в’язнем!
Потім спитав, хто він такий і що зробив.

в. 34. А в натовпі одні одне, другі друге кричали (пор. Ді 12,22).
Не мігши довідатися чогось певного (гр. asphalès; пор. Ді 22,30; 25,26) через метушню (пор. Ді 17,5),
він наказав відвести його у твердиню (в. 37, від гр. parembolè, укріплення, військовий табір [римський castrum])^[1].
Тисяцький, схоже, переконаний, що схопив одного з тих терористів, які підбурювали народ до повстання. Хіба юдей з Єгипту з багаточисельним військом зилотів не пробував нещодавно заволодіти Єрусалимом ? (пор. в. 38).

в. 35. Коли Павло дійшов до сходів,
Тобто на сходах, що вели з храму до твердині.
вояки мусіли його нести з приводу розшалілої юрби;

в. 36. народ бо йшов за ним гурмою і кричав (пор. Ді 19,32):

«Геть його!».

Букв. «Підніми його / Знищ його» (гр. Àire autòn, пор. Ді 22,22б; 25,24б; у латинському перекладі Вульґати: Tolle eum!).

Цей крик схожий на той, що його вигукувала юрба проти Ісуса під час процесу в Пилата, пор. Лк 23,18; Йо 19,15.

в. 37. І коли саме Павла вводили у твердиню (в. 34б),

він сказав до тисяцького (в. 31): «Чи можна мені щось тобі сказати?»

Той озвався: «Вмієш по-грецькому? (гр. hellenistí ghinóskeis)

в. 38. То ти не той єгиптянин, що цими днями

збунтував (пор. Ді 17,6б) і вивів у пустиню чотири тисячі опришків?»^[2].

в. 39. «Я — відповів Павло
юдей із Тарсу, громадянин міста, що не без слави (букв. «не без значення / не позбавлене відомості»; пор. Ді 12,18) у Кілікії (= Ді 22,3; пор. Ді 9,11б, прим. 54).
Лише пізніше, в Ді 22,25– 29, Павло виразно заявить, що є римським громадянином.
Дозволь мені, будь ласка, звернутися до народу».

в. 40. Коли той дозволив, Павло став на сходах, дав знак рукою до народу, Павло стоїть на сходах, і його вже не мусять нести (від гр. дієслова bastázo, пор. Мт 8,17б; 20,12; Мр 14,13б; Лк 11,27; 14,27) вояки (в. 35), знаком руки, як античні промовці, він попросив тиші (пор. Ді 13,16).
а як настала велика тиша,…
У наступному уривку, у в. 2б, Лука повідомить, що присутні, почувши, що він говорить їхньою мовою, ще більше притихли!
…промовив до них єврейською мовою (гр. té Hebráidi dialékto; пор. Ді 22,2; 26,14; пор. також Ді 2,6б):
Павло, ймовірно, говорить арамейською, тобто семітською мовою, якою зазвичай розмовляли в ту добу юдеї Палестини.

^[1]      Твердиня (вежа) Антонія (пор. в. 37; Ді 22,24; 23,10б.16.32б) була єрусалимським осередком римського гарнізону, її спорудив Ірод Великий між 37 і 35 рр. до Р.Хр. і так назвав на честь тріумвіра Марка Антонія. Вона межувала з північно-західним кутом еспланади храму. З її чотирьох високих веж (зокрема південно-східної, висотою майже 35 м) римські вояки могли контролювати будь-які рухи всередині храму. З фортеці двома широкими рядами сходів можна було увійти в найбільш зовнішнє подвір’я храму, подвір’я поган. Тож вояки могли за дуже короткий час бути на еспланаді. Крім того, були ще підземні коридори, які з’єднували її з внутрішнім храмом, відведеним лише для євреїв. Частину, яка там проживала, посилювали під час свят (760 піхотинців і 240 кінноти). Від цієї твердині, яку в 70 р. по Р.Хр. зруйнувало римське військо, не зостало й сліду.
^[2]      «Сікарії» (гр. sikàrios, від лат. sicarius, чоловік з кинджалом [від «sica», невеликий зігнутий кинджал перського походження у формі кривої шаблі]) належали до найбільш радикального, найбільш войовничого угрупування націоналістів. Заворушення, схожі на згадане тут, відбувалися нерідко. Йосиф Флавій розповідає про діяльність сікаріїв, які вбивали друзів римлян, штрикаючи їх крадькома кинджалом («sica»). Тут згадується заворушення, спровоковане фальшивим єгипетським пророком, який вивів повстанців (3000 — згідно з Йосифом Флавієм, 4000 — за Лукою) в пустелю, а потім — на Оливну гору, де пообіцяв їм, що впадуть мури Єрусалима (як другий Ісус Навин, спроможний повторити чудо Єрихона). Це сталося (знову ж таки за Йосифом Флавієм) за правління Фелікса (пор. Ді 23,24б), який придушив цей бунт. Пор. також Ді 5,36– 37.

Короткий розповідний вступ до промови засвідчує справді надзвичайну ситуацію. Слід насамперед відзначити дивовижну холоднокровність Павла. Побитий, переслідуваний з криками, засуджений на смерть юрбою, яка от-от мала досягнути своєї мети, він мав би поспішати лише в одному — сховатися за товщиною мурів Твердині Антонії. Але він не хоче потрапити за ґрати, перш ніж не спробує виправдатися перед цим розлюченим натовпом, який є його народом.

Цей момент не здається надто сприятливим для прохання, щоб його вислухали, але яке це має значення! Цей невиправний оратор звертається до трибуна грецькою, на превеликий подив останнього, який прийняв Павла за єгипетського повстанця! І попри дивну ситуацію, він на його прохання, ймовірно обеззброєний несподіваним кроком в’язня, уповноважує його промовити до свого народу. Юрба також, мабуть, приголомшена тим, що Павло, стоячи на сходах фортеці, робить знак рукою, що хоче говорити. Від подиву всі перестають волати, вслухаючись ще уважніше, коли чують, що Павло звертається до них єврейською мовою (ймовірніше, «арамейською», тобто мовою, якою звичайно розмовляли в ту добу юдеї Палестини). Коментар в Ді 22,2б, перериваючи промову Павла після першої ж його фрази, підкреслює створений ефект. Вже і так настала велика тиша (в. 40б), а тепер вони ще більше притихли (LE, с. 264).

Просити здатності приймати відчуття, що виникають, коли нас судять поспіхом і несправедливо, на основі наклепів і неправди. Це не легко, особливо для того, хто має щодня жити в контакті з людьми…

…але ти, о Господи, дай нам відвагу і лагідність попри все проголошувати твоє Слово і з радістю любити наших братів, особливо тих, які — поки що — його не приймають.

Дякувати за слова Ісуса: «Не є учень понад учителя, ані слуга над пана свого» (Мт 10,24).

Слово рухається вперед і стає сильнішим саме в таких обставинах, коли треба сплатити певну ціну, щоб його свідчити, коли на кону стоїть рівень довіри до того, хто його пропонує. Ціна за проголошення Євангелія є високою. Але й надзвичайно високою є мета (LD, с. 310).

…

О Господи, Ти раніше за мене і замість мене відчув на собі несправедливі звинувачення і наклепи: допоможи мені нести їх тягар, що для мене є особливо нестерпним (зокрема, коли зачіпають моє добре ім’я), бо вони часто втягують і мою родину (природну чи релігійну), і коло моїх друзів. Тоді ще й вони страждають задля Твого Імені, нехай воно буде благословенне на віки! Підтримуй мене, Господи, за заступництвом Стефана і Павла, які ніколи не похитнулися, хоча й переживали значно драматичніші події, аніж я, але звертали свій погляд на «відкрите небо» (Ді 7,56). Амінь.