Остання подорож Павла до Єрусалима, як і Ісусова, є дорогою до його страстей. Однак спершу відбувається зустріч з місцевою Церквою, матір’ю всіх інших спільнот, які поступово виникали в Палестині та за її межами. Завершення великого місіонерського туру Павла, що мав на меті заснування нових спільнот, могло відбутися лише в столиці юдаїзму, з якої вийшло перше історичне свідчення апостолів. Можна зауважити певну аналогію, яка, безперечно, не є випадковою, між цим останнім візитом і тим, що відбувся з нагоди Єрусалимського собору. Як тоді, Павло є ветераном, який плідно попрацював серед поган. Але й тепер цей успіх викликає певні застереження серед християн, пов’язаних з юдейським середовищем… (RF, с. 609).

15  А по цих днях, узявши клунки, ми пустилися в Єрусалим.

16  Учні з Кесарії теж пішли з нами і привели нас до якогось Мнасона з Кіпру, старого учня, в якого ми мали оселитися.

17  Коли ми прибули в Єрусалим брати радо нас прийняли.

18  На другий день Павло пішов з нами до Якова, де й усі старші зібрались.

19  І, привітавши їх, він розповів їм докладно те, що Бог учинив поміж поганами завдяки його службі.

20  А вони, послухавши, прославляли Бога і сказали йому: «Бачиш, брате, скільки тисяч є між юдеями, що увірували, і всі вони ревнителі закону.

21  Та вони про тебе чули, що ти всіх юдеїв поміж поганами навчаєш відступства від Мойсея, говорячи, щоб не обрізували дітей і не дотримувались звичаїв.

22  Що ж, отже? Люди, певно, збіжаться, бо почують, що ти прибув.

23  Зроби, отже, що ми тобі порадимо. Є тут у нас чотири чоловіки, що зв’язані обітом.

24  Візьми їх, очисться з ними і заплати за них, щоб вони обстригли собі голови, і всі взнають, що це неправда, що вони про тебе чули, а, навпаки, ти також тримаєшся закону.

25  Відносно ж поган, які увірували, то ми послали те, що ухвалили: берегтись ідоложертвенного м’яса, крови, задушеного м’яса та розпусти.»

26  Тоді Павло, взявши тих чоловіків, на другий день очистився з ними, ввійшов у храм й об’явив реченець, за якого, по сповненні днів очищення, за кожного з них мала бути принесена офіра.

Цей уривок показує добру волю Павла, який виявляє повне розуміння до християн, які походять з юдаїзму, і погоджується на акт примирення з ними. Стає також ясно, що єрусалимська спільнота визнає цінність апостольської праці, яку здійснив Павло (СММ, с. 279).

в. 15. А по цих днях, узявши клунки, ми пустилися в Єрусалим (пор. Ді 20,22).

в. 16. Учні (пор. Ді 6,1) з Кесарії (пор. Ді 8,40б, прим. 50) теж пішли з нами і привели нас до якогось Мнасона з Кіпру (пор. Ді 11,19, прим. 62), старого учня,
Не сказано, що дім Мнасона (від гр. Mnàson) був у Єрусалимі, він міг бути і на проміжному етапі довгої подорожі з Кесарії до Єрусалима, між якими було близько 100 км відстані. У зах. тексті мовиться, що Мнасон мешкав у селищі [між Кесарією і Єрусалимом]. Проте перша гіпотеза (Єрусалим чи поблизу Єрусалима) є найбільш ймовірною.
Вислів старий учень (від гр. archàios mathetès) може означати, що він був одним з перших грекомовних навернених, згадку про яких маємо в Ді 6,1. Варнава, один з перших учнів, теж був з Кіпру (пор. Ді 4,36б), як і Мнасон.
в якого ми мали оселитися (пор. Ді 10,6).

в. 17. Коли ми прибули в Єрусалим, брати (пор. Ді 1,14б) радо (від гр. asmènos) нас прийняли (пор. Ді 2,41) [але у в. 22…!].

в. 18. На другий день Павло пішов з нами до Якова (пор. Ді 12,17б, прим. 67; пор. також Ді 15,13– 21), де й усі старші (пор. Ді 11,30) зібрались.
Присутність усіх старших підкреслює і офіційний характер, і важливість зустрічі.
Метою цих відвідин, як випливає з послань Павла, було принести пожертви від інших спільнот християнам Єрусалима (пор. 1 Кор 16,1– 4). Книга Діянь подає про це лише дуже коротку згадку в Ді 24,17. Можливо, Лука уникає згадки про це, щоб не наголошувати на місії, яка не принесла бажаних результатів. По суті, подорож зі збіркою, яка мала б привести до єднання між спільнотою юдеохристиян і спільнотами навернених з поганства, завершується ув’язненням Павла. Немає навіть певності, чи збірка була справді передана. Одна згадка в Ді 24,26 наводить на думку, що гроші, привезені Павлом, не були ще передані (СММ, с. 280).
Тут завершується третя «секція з ми» (пор. Ді 16,10, прим. 80). Четверта почнеться в Ді 27,1 (від’їзд до Рима).

в. 19. І, привітавши їх (пор. Ді 18,22),
він розповів (пор. Ді 10,8) їм докладно те (букв. «все одне за одним…»), що Бог учинив поміж поганами завдяки його службі (пор. Ді 1,17б; попередня версія СЕІ перекладала «завдяки йому»). Пор. також Ді 14,27; 15,4б.12б.
Наголос на ініціативі Бога: саме він «зрощує» (1 Кор 3,7б).

в. 20. А вони, послухавши, прославляли Бога (пор. Ді 4,21б) і сказали йому:
«Бачиш, брате, скільки тисяч (від гр. myriàs [пор. Ді 19,19б], букв. «десятки тисяч»! Вислів, що вказує на дуже велике число, пор. Лк 12,1; пор. також Ді 2,41б) є між юдеями, що увірували (в. 25; пор. Ді 4,4),
і всі вони ревнителі (від гр. zelotès, сповнений завзяття, послідовник; пор. Ді 1,13б; 22,3б) закону.
Іншими словами: «Ти можеш констатувати, скільки тисяч юдеїв, які стали віруючими, вірно і докладно дотримуються [ревно прив’язані до…] обрядових приписів Закону».

в. 21. Та вони про тебе чули (в. 24б; пор. Ді 18,25), що ти всіх юдеїв поміж поганами навчаєш (пор. Ді 2,42) відступства (від гр. apostasìa;  пор. Ді 5,37) від Мойсея (пор. 1 Мак 2,15),
говорячи, щоб не обрізували дітей і не дотримувались звичаїв (пор. Ді 6,14б; 21,28).
Павло не навчав юдеїв не регулювати їхнє конкретне життя звичаями, тобто приписами Мойсеєвого Закону і його тлумаченням (дотримання суботи і норми щодо чистоти). Він лише вимагав, щоб навернені погани не були зобов’язані виконувати приписи Закону, як-от обрізання (пор. Ді 10,45, прим. 60), і навчав, що звичаї юдаїзму не є обов’язковими для спасіння. Навернені юдеї були вільними зберігати їх (пор. Ді 16,3, а також Гал 2,3). Пор. також Ді 6,13– 14; Рм 3,1– 8.20– 21; 10,4; 1 Кор 9,19– 23; 11,2– 3; Гал 3,8– 29; 5,6; 6,13– 16.

в. 22. Що ж, отже? Люди, певно, збіжаться, бо почують, що ти прибув.
У більшості кодексів написано: «Безперечно, юрба не зможе не зібратися, бо почує…» (пор. також Ді 21,28).
Провідники спільноти, хоч і радіють успіхам Павла, проте бояться за нього через його не надто добру славу в Єрусалимі, і пропонують йому спосіб усунути непорозуміння.

в. 23. Зроби, отже, що ми тобі порадимо.
Є тут у нас чотири чоловіки, що зв’язані обітом.
Павло вже складав раніше схожий обіт (пор. Ді 18,18б).

в. 24. Візьми їх, очисться з ними
Для Павла, на відміну від тих «чотирьох чоловіків», обрядом очищення (в. 26) є той, що його сповняє кожен побожний єврей, коли повертається з поганської землі (окроплення водою очищення на третій і сьомий день; пор. Чис 19,17– 22)
і заплати за них, щоб вони обстригли собі голови (пор. Ді 18,18б, прим. 93),
Крім того, Павлові пропонують взяти на себе тягар значних витрат, необхідних для цього обряду (пор. Чис 6,14– 15.21). Звідки ж він візьме гроші, якщо не зі збірки? Лука нічого про це не каже, як і не згадує про прийняття збірки. Він на це натякне у Ді 24,17 (пор. Рм 15,25– 28).
і всі взнають, що це неправда,
що вони про тебе чули (в. 21),
а, навпаки, ти також… (іт. добре поводишся; від гр. дієслова stoichèo, «дотримуватися / жити згідно з»; пор. Рм 4,12б; Гал 5,25; 6,16; Флп 3,18)
…тримаєшся (в. 25; пор. Ді 7,53б) закону (пор. Ді 22,3; Гал 6,13; пор. також Ді 24,14– 15; 25,8; 26,4– 5; Рм 2,26; 1 Кор 9,20).

в. 25. Відносно ж поган, які увірували (в. 20),
то ми послали (пор. Ді 9,2) те, що ухвалили (пор. Ді 3,13б):
берегтись (в. 24б) ідоложертвенного м’яса, крови, задушеного м’яса та розпусти» (пор. Ді 15,20).
Тут вони нагадують «умови Якова» (Ді 15,20), які потім будуть наведені в рішеннях Єрусалимського собору (Ді 15,28– 29).
У зах. тексті написано: «Щодо поган, які стали християнами, їм нічого сказати проти тебе; ми ж послали до них місію, щоб вони нічого з того не дотримувалися, а лише утримувалися від ідоложертвенного м’яса, крови і розпусти».
Тож стає зрозумілим, що провідники Єрусалимської спільноти не противляться свободі навернених поган. Пор. Ді 11,18.
У розповідь більше не мовиться про те, як далі розгортався візит до Якова, але зазначено, що Павло пристав на цю пропозицію…

в. 26. Тоді Павло, взявши тих чоловіків,
на другий день очистився з ними (в. 24),
ввійшов у храм (пор. Ді 3,1, прим. 18) й об’явив (від гр. дієслова dianghèllo, повідомляти) реченець, за якого, по сповненні днів очищення (від гр. hagnismòs, від того ж кореня, що й гр. дієслово hagnìzo, очищати в обрядовому сенсі; пор. також Ді 24,18),
за кожного з них мала бути принесена офіра (пор. Ді 24,17б).
Тепер, коли Павло очистився, він сповіщає священика про день, коли за кожного з них мала бути принесена офіра.
Схоже на те, що дневі офіри мали передувати сім днів очищення (пор. Чис 6,9; Ді 21,27; пор. також 1 Мак 3,49б), але, можливо, це стосується лише очищення Павла (пор. пояснення до в. 24).
Це останній епізод, в якому є посилання на Єрусалимську Церкву.
Немає жодної реакції з боку християнської спільноти на те, що має от-от статися з Павлом.

Церква-матір живе в оточенні юдеїв, вони з підозрою ставляться до нового месіанського руху, що розвинувся всередині юдаїзму і став складати конкуренцію в юдейських спільнотах діаспори. У цьому контексті можна зрозуміти те, що каже текст Діянь про зустріч Павла і його супутників з єрусалимською спільнотою. Деякі суперечності можна пояснити з огляду на те, що юдейське середовище було не зовсім спокійно налаштоване до християнства після жорстоких переслідувань, які призвели до смерті Стефана і Якова-апостола.

Лука старається наперед виправдатися і відразу уточнити, яким насправді є ставлення Павла до християн, які походять з юдаїзму. Він представляє місіонера поган як людину, яка вірно додержується традицій і юдейських практик. Свою місіонерську кампанію в кожній місцевості Павло починав з синагоги. І лише коли юдеї вперто відкидали його християнську звістку, він звертався до поган. І навіть тоді Павло не відійшов від традицій отців: він обрізав Тимотея з поваги до юдейського способу мислення (Ді 16,3); він сам, за звичаєм юдеїв, склав обіт на знак свого благочестя (Ді 18,18б).

Останнім знаком доброї волі Павла, щоб жити в мирі зі своїми колишніми одновірцями, є згода на компроміс, запропонований провідниками Єрусалимської Церкви. Аби розвінчати чутки про себе і розвіяти страхи найбільш непроникного крила юдеохристиян, Павла попросили публічно і демонстративно виявити своє добре налаштування до Закону і юдейської традиції: він має взяти на себе витрати за складання обіту назорейства чотирма бідними юдеохристиянами і разом з ними взяти участь в необхідних обрядах. Текст Діянь не дає чітко зрозуміти, що насправді вимагалося від Павла, окрім величезних витрат. Ймовірно, що Павло погодився пройти обряди очищення, передбачені для тих, які поверталися в Палестину з поганських територій, щоб можна було постати у храмі в стані обрядової чистоти. Так він зможе бути присутнім на завершальному жертвоприношенні, яке звершать четверо християн, з нагоди обіту тимчасового посвячення.

Тому й не дивно, що Павло погоджується на практичному рівні і на рівні суто людських взаємин на крок, який не суперечить його свободі щодо юдейського Закону та й зрештою відповідає його повазі до юдейської релігійності. Він сам у Посланні до корінтян проголошує принцип християнської свободи як готовності солідаризуватися з будь-якою людською і культурною ситуацією (пор. 1 Кор 9,19– 23). Це не підступний тактичний хід чи мімікрія, а духовний реалізм, продиктований ясним баченням ієрархії цінностей. Насправді ж, навіть у цьому випадку відносин з Єрусалимською Церквою, значення має єдність між Церквою, що прийшла з юдаїзму, і новими Церквами, що виникли серед поган. Для того, щоб виразити і закріпити цю єдність, долаючи ризик смертоносного розколу, й була ініційована збірка коштів, яку організував Павло серед нових Церков на користь Церкви-матері, яка потребувала матеріальної допомоги. Лука оминає мовчанням цю ініціативу, яка так добре надавалася для його цілі наголошення на екуменічній і об’єднуючій діяльності Павла. Чому? Можливо, збірка Павла не викликала особливого ентузіазму в Єрусалимі, чи посіяла підозри в довколишньому юдейському середовищі, так наче це було своєрідне потурання єрусалимської групи «антиюдейській» місіонерській методології Павла. Слід пригадати, що сам Павло мав побоювання, що його вчинок можуть неправильно зрозуміти в Єрусалимі (пор. Рм 15,31) (RF, сс. 609– 614).

…

Просити в Господа здатності приймати навіть тих, що до нас вороже ставляться, і дарувати дружбу (а не толерантність!) всім, особливо тим, чиї думки різняться від наших. Нехай наша лагідність і наша відкритість будуть візитною карткою для всіх тих, що завжди є нашими братами.

Дякувати Господу за те, що через нерозуміння і труднощі, які ми переносимо зі спокоєм, він робить нас інструментами єдності навіть для тих, що часто нас відкидають.

…

Допоможи мені, Господи, завжди бути Тобі вірним і даруй мені ще й необхідне розрізнення, щоб вміти поважати і приймати інших. Дай мені бути готовим проявляти солідарність в будь-якій людській і культурній ситуації, в якій би я не опинився. Не дозволь, щоб моїми діями — які можуть бути навіть і оскарженими — я виявляв поступливість, можливо, дещо лицемірну, яка прагне схвалення і винагороди. Будь завжди взірцем для моїх дій, моїх слів, а ще мого вміння мовчати. Амінь.