У Македонії Павло підбадьорював учнів багатьма словами (в. 2). Така діяльність становила велику частину його служіння (пор. Ді 14,22; 15,41; 18,23). «Святі» мають витривало зносити численні випробування, тому й завдання «втішати їх» завжди є важливою частиною служіння. Таке «служіння підбадьорення» набуває різних форм, і деякі з них увиразнено в цих віршах.

Втішання (в. 1), яке уділяють християнські вчителі й проповідники, дає учням здатність розрізняти між автентичною традицією та її імітацією. Християнська віра — це щось значно більше за просте інтелектуальне вправляння, але є нічим іншим, як викликом розумові. У ній є факти, які треба засвоїти, правди, які слід розрізняти, історія, яку потрібно правильно розповідати; тому важлива частина життя всякої спільноти вірних буде присвячена «втішанню» (WW, сс. 171– 172).

1    А як утихомирився заколот Павло скликав до себе учнів, утішив їх і, попрощавшися з ними, вибрався в дорогу до Македонії.
2    Пройшовши через ті країни й підбадьоривши там вірних багатьма словами, він прибув у Грецію,
3    де перебув три місяці. Юдеї вчинили проти нього змову, саме як він збирався відплисти в Сирію, і він вирішив повернутись через Македонію.
4    Разом з ним пішов Сопатр, син Пірра, з Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, Гай з Дерби та Тимотей, а й азіяти Тихик та Трофим.
5    Ці вирушили перед нами й чекали в Троаді;
6    ми ж відплили від Филиппів після днів Опрісноків і за п’ять день прибули до них у Тріаду, де ми сім день перебули.

Цей уривок, пов’язаний з Ді 19,21– 22, описує, як здійснилися плани Павла щодо подорожі, з урахуванням змін через обставини, що склалися. Саме під час цього доволі насиченого періоду епістолярної творчості Павло написав Друге послання до корінтян і Послання до римлян. Однак Лука про це не згадує, як і про збірку (пор. 2 Кор 8– 9). У цьому уривку провідною є думка про подорож до Єрусалима та про підступи проти Павла, які дають змогу передбачити, що на нього чекає (СММ, сс. 267– 268).

в. 1. А як утихомирився заколот (пор. Ді 17,5)
Розповідь продовжується з того, на чому зупинилася в Ді 19,22.
Павло скликав (пор. Ді 10,5) до себе учнів (пор. Ді 6,1), утішив їх (в. 2; пор. Ді 2,40) і, попрощавшися з ними (пор. Ді 18,22), вибрався в дорогу до Македонії (в. 3б; пор. Ді 16,9, прим. 79; пор. також 2 Кор 2,12– 13).
Павло покидає Ефес і вирушає до Македонії, ймовірно, в середині 56 (чи 57) року. Під час цієї подорожі Павло, очевидно, відвідає спільноти Филиппів і Солуня. Ймовірно, що з останнього міста він напише Друге послання до корінтян.

в. 2. Пройшовши через ті країни
й підбадьоривши (в. 1) там вірних багатьма словами, він прибув у Грецію [тобто Корінт],
Назву Греція, у тексті — Еллада (Hellàs), знаходимо лише тут в НЗ. Зазвичай вживають термін «Ахая», який є офіційною назвою римської провінції, (пор. Ді 18,12 [прим. 92].27; 19,21), до якої належали Пелопоннес, центральна Греція та острови. Лука, мабуть, вживає її в невиразному значенні, не бажаючи давати уточнень.

в. 3. де перебув три місяці.
Павло залишається в Корінті три місяці, бо вимушений чекати закінчення зими і відновлення руху кораблів. Під час цього перебування в Корінті він пише Послання до римлян. Мова, мабуть, про зиму 56– 57 року (пор. 1 Кор 16,5– 6; 2 Кор 2,12– 13).
Юдеї (пор. Ді 9,23б) вчинили проти нього змову (пор. Ді 9,24),
Змова юдеїв (саме як він [Павло] збирався відплисти) є наслідком рішення про «відсутність підстав для судового розгляду», винесеного проконсулом Галліоном в Корінті (Ді 18,12– 17), який навіть «прогнав їх (юдеїв) із суду» (Ді 18,16б). Але реальною — замовчаною — причиною змови могло бути їхнє прагнення заволодіти, в момент посадки на корабель чи в дорозі через море, пожертвами для Єрусалима.
саме як він збирався відплисти (пор. Ді 13,13) в Сирію (пор. Ді 18,18),
…щоб завезти до Єрусалима (сівши на корабель в Кенхреях, коли в березні відкриється сезон плавання кораблів у відкритому морі) пожертви, зібрані у відвіданих спільнотах (пор. Ді 19,21; Рм 15,25– 28.32). Ймовірно, Павло хотів використати корабель для паломників, який би його привіз у Кесарію; а звідти він би рухався далі, щоб бути в Єрусалимі на свято Пасхи. Однак отримавши попередження про змову, він змінює маршрут і обирає довгий наземний шлях.
і він вирішив повернутись через Македонію (в. 1б).
Зах. текст каже: «Оскільки юдеї проти нього задумали змову… Дух сказав йому повертатися, переходячи через Македонію».
Супутники Павла, семеро християн, названі у наступному вірші, ймовірно, призначені своїми Церквами, щоб везти збірку разом з самим Павлом, хоча тут Лука про це не говорить. Цікаво зазначити, що в цій групі представлені майже всі Церкви, засновані Павлом: Верія, Солунь, Дерба, Лістра, Ефес…

в. 4. Разом з ним пішов Сопатр (гр. Sòpatros), син Пірра, з Верії (пор. Ді 17,10, прим. 85),
Це може бути юдей Сосипатр з Рм 16,21, де Павло його називає «моїм родичем».
Аристарх та Секунд (гр. Secoùndos) із Солуня (пор. Ді 17,1, прим. 84), Гай з Дерби (Ді 14,6б, прим. 73)
Македонець Аристарх, про якого вже мовилося (разом з Гаєм) з приводу заворушення в Ефесі (Ді 19,29б), буде ще раз згаданий співробітник Павла і його товариш в ув’язненні (пор. Ді 27,2; Кол 4,10; Флм 24).
Гай з Дерби (місто в Малій Азії), мабуть, не був Гаєм, згаданим у Ді 19,29б (названий «македонець»). У зах. тексті — «з Добероса» (містечко в околицях Филиппів), а не з Дерби, і тоді б це свідчило на користь ототожнення Гая з чоловіком, згаданим у Ді 19,29б.
та Тимотей (з Лістри; пор. Ді 16,1, прим. 75), а й азіяти Тихик та Трофим.
Тихик (від гр. Týchikos) неодноразово згаданий в посланнях Павла (Еф 6,21: «любий брат і мій вірний слуга в Господі»; пор. Кол 4,7; 2 Тм 4,12; Тит 3,12); ефесянин Трофим (від гр. Tròphimos) ще буде згаданий в Ді 21,29 (пор. 2 Тм 4,20б).
Двох останніх, Тихика та Трофима, відсилають в розвідку в Троаду, бо вони — місцеві (азіяти, від гр. asiános, пор. Ді 6,9, прим. 34), щоб організувати решту подорожі для Павла; інші відпливають з Филиппів після днів Опрісноків (в. 6).

в. 5. Ці вирушили перед нами
Розповідь повертається до першої особи (пор. Ді 16,10, прим. 80), починається друга з чотирьох «секцій з ми» (Ді 16,10– 17; 20,5– 15; 21,1– 18 і 27,1– 28,16). Тож можна дійти висновку, що оповідач (Лука?) приєднався до Павла.
й чекали (пор. Ді 5,4) в Троаді (в. 6; пор. Ді 16,8, прим. 78);
Павло вже проїжджав через Троаду, перший раз він зупинявся там лише на ніч (і мав видіння про македонця, який благав його приїхати, пор. Ді 16,9) і відразу ж по тому від’їхав (пор. Ді 16,10).

в. 6. ми ж відплили (пор. Ді 13,4б) від Филиппів (пор. Ді 16,12, прим. 81)
після днів Опрісноків (пор. Ді 12,3б)
Отже, мова про період після Пасхи 57 (чи 58) року.
Лука відпливає з Павлом з Филиппів (тобто з порту Неаполя, пор. Ді 16,11).
і за п’ять день прибули до них у Тріаду (в. 5),
Щоб дістатися з Троади в Филиппи, вистачило два дні (Ді 16,11); тепер же їм потрібно п’ять, ймовірно, через несприятливі вітри.
де ми сім день (гр. hemèras heptà, пор. Ді 21,4; 28,14) перебули.
Щодо попереднього служіння Павла в цьому місті (під час подорожі з Ефеса в Корінт: вв. 1– 2), пор. в. 5б і 2 Кор 2,12.
Тижневе перебування в Троаді дає оповідачеві нагоду вставити епізод з воскресінням Євтиха (Ді 20,7– 12).

Перебування в місті Корінті — в Греції, як підкреслює текст — відповідає бажанню, висловленому в Першому посланні до корінтян: зупинитися серед християн тих спільнот на зиму (пор. 1 Кор 16,6). Лука нічого не каже про кризу, що виникла в тій Церкві, і про суперечності на межі розриву між Павлом і деякими християнськими групами з Корінта. Обмін листами і візитами між Ефесом і Корінтом для з’ясування непорозумінь і зміцнення стосунків триває упродовж двох з половиною років перебування Павла і його співробітників, Тимотея і Тита, в Ефесі. Ці останні відвідини Павлом Корінта, перед від’їздом до Палестини-Сирії, мали б покласти край суперечкам. Автор Діянь не знає (чи не згадує) про інший важливий факт в місіонерській діяльності Павла в басейні східного Середземномор’я — про збір коштів поміж новими Церквами для вбогих християн Єрусалима. Візит до Корінта для того, щоб сісти на корабель в напрямку до Сирії, мав мав стати завершенням цієї збірки. Тож не виключено, що замах юдеїв, супротивників «відступника» Павла, був пов’язаний ще й зі спробою заволодіти грішми, які той мав відвезти до Єрусалима.

Група із семи супутників, про яку згадує Лука, складалася з представників спільнот, які зробили свій внесок у збірку (пор. 1 Кор 16,3– 4; 2 Кор 8,19– 24; 9,3– 5). Але оскільки Лука не згадує про збірку, ці християни є своєрідним почесним ескортом, який супроводжує великого місіонера на шляху до Єрусалима (RF, сс. 574– 575).

Просити в Господа здатності втішати наших братів щирими, переконливими словами, які б їм допомогли розрізняти між справжніми і фальшивими євангеліями, між автентичним переданням та його імітацією.

Дякувати Господу за всі ті випадки, коли він вкладає в наші уста правильні слова для підбадьорення і розради тих, що перебувають в сумнівах чи в терпіннях.

…

Дай мені зрозуміти, Господи, що для мене бути Твоїм учнем означає віддавати багато свого часу на «служіння підбадьорення». Втішати і розраджувати тих, кого Ти ставиш на моєму шляху (особливо найближчих), щоб знову дарувати їм спокій і мир. Дай мені не втомлюватися і не відчувати розчарування, навіть якщо спершу мене відкидають. Так бувало і з Тобою, і Ти витривав аж до кінця, аж до смерті на хресті. Амінь.