Християнська віра не може обмежуватися сферою чистої духовності й не впливати на справи цього світу. У поганському світі І століття якраз торгівля, пов’язана з народною релігійністю, опинилася «під загрозою». Якщо заглибитися в історію чи сучасність, виявимо й інші ділянки, де певного роду бажання жити Євангелієм по-справжньому — що не завжди відповідає конформістській етиці певних «християн» — може породити відверті конфлікти та спонукати до спротиву панівним ідеологіям, як от расизм, політичний тоталітаризм, а іноді й економічним практикам. Ця розповідь, і загалом свідчення Луки, має нас підвести до роздумів про те, що віра несумісна не лише з прибутками, отриманими шляхом використання людської довірливості, але й з будь-якою ідеологією, що сакралізує гроші. «Не можете служити Богові й мамоні» (Лк 16,13б) (LE, с. 236).

21  А коли це здійснилося, Павло постановив у своїм дусі перейти через Македонію і Ахаю та й удатися до Єрусалиму, кажучи: «Коли там буду, треба мені (потім) і Рим побачити.»
22  І він послав у Македонію двох із своїх помічників, Тимотея й Ераста, сам же затримався деякий час в Азії.
23  А під ту пору зчинився чималий розрух з приводу путі (Господньої).
24  Один бо, на ім’я Димитрій, золотар, робив срібні храмики Артеміди: тим давав ремісникам чималий заробіток.
25  Зібрав він їх і (інших) робітників, які робили подібне, і до них промовив: «Мужі, ви знаєте, що від цієї праці залежить добробут наш,
26  і бачите та й чуєте, що не лиш в Ефесі, але сливе в усій Азії оцей Павло переконав і звів багато люду, кажучи, що це не боги, яких зроблено руками.
27  І це загрожує не лише привести наше ремесло до занепаду, але й допровадити до того, що храм великої богині Артеміди вважатимуть ні за що; та й скінчиться тим, що та, яку вся Азія і ввесь світ шанує, буде позбавлена своєї величі.»
28  Почувши це, вони сповнились гнівом і закричали: «Велика ефеська Артеміда!»
29  І місто наповнилося заколоту. А вони кинулися, як один, гурмою до театру, схопивши Ґая та Аристарха, македонян, що були з Павлом.
30  Якже Павло хотів продертися в юрбу, учні не пустили його.
31  Ба й дехто з азійських начальників, що були йому приятелями, послали до нього і просили, щоб не удавався до театру.
32  Тож одні одне кричали, другі друге. Збори були бурхливі, але більшість не знали, чого зібралися.
33  Деякі з юрби намовили Олександра, якого юдеї наперед висували, й Олександер дав знак рукою, що хотів виправдатись перед народом.
34  Та коли довідалися, що він юдей, всі в один голос гукали яких дві години: «Велика ефеська Артеміда!»
35  Нарешті писар міста втихомирив натовп і промовив: «Мужі ефеські! Чи є на світі чоловік, який не знав би, що місто Ефес — охоронець великої Артеміди та її образу, який упав з неба?
36  Отже тому, що того не можна заперечити, вам треба вгамуватись і нічого необачного не чинити.
37  Ви бо привели цих людей, які ні святокрадці, ні богохульники супроти нашої богині.
38  Коли ж Димитрій та ті, що з ним, ремісники, мають на когось скаргу, то на те є суди, є проконсули; хай позивають одні одних.
39  А як ви домагаєтесь чогось більше, то це вирішиться на законних зборах.
40  Інакше бо грозить нам небезпека, що нас обвинуватять у бунті за те, що сталося сьогодні, — коли збагнути, що нема ніякої причини, яка б дала нам змогу виправдати оце збіговисько.» Сказавши це, розпустив громаду.

Теперішні успіхи не задовольняють Павла, який невтомно хоче розширювати поле своєї апостольської діяльності. Тут вперше з’являється згадка про Рим, який є ідеальним завершенням подорожі Павла.

Однак Лука в загальних рисах подає те, що більш докладно знаємо з послань св. Павла. Вже наприкінці Першого послання до корінтян Павло висловив свій задум залишитися в Ефесі до П’ятидесятниці, а пізніше піти в Македонію, а далі — в Корінт. Звідси він би також — якби для цього була нагода — вирушив у подорож до Єрусалима, щоб передати туди пожертви від інших Церков (пор. 1 Кор 16,1– 9; пор. також Рм 15,25– 28). Насправді ж йому довелося на довше затриматися в Ефесі через дуже серйозне випробування (пор. 2 Кор 1,8– 11) (СММ, с. 263).

в. 21. А коли це здійснилося,
Урочистий вислів (дуже виразний в грецькій мові), схоже, має на меті вказати, що важлива фаза діяльності Павла завершилася. Тепер він рухається в напрямку до своїх «страстей».
Павло постановив у своїм дусі (букв. «поклався на Духа», що нагадує Лк 9,51)
Вислів постановив у своїм дусі може ще мати значення: «під впливом пророчого рішення». Пор. Ді 20,22– 23: «І ось тепер, зв’язаний Духом, я йду в Єрусалим, не відаючи, що там мене спіткає, — тільки, що Дух Святий мені свідчить у кожнім місті, кажучи, що мене кайдани і муки чекають».
перейти через Македонію (в. 22; пор. Ді 16,9б, прим. 75) і Ахаю (пор. Ді 18,12, прим. 92) та й удатися до Єрусалиму (Ді 20,22), кажучи:
Лука мовчить про причини подорожі апостола в Єрусалим (хоч і знає, що вона пов’язана зі збіркою, пор. Ді 24,17; 1 Кор 16,1– 4; 2 Кор 8– 9). У Павла ідея піти в Єрусалим визріла і для супроводу делегатів зі збіркою, і для вирішення проблем єдності, що виникли між ним і Церквою-матір’ю (пор. Рм 15,30– 31).
«Коли там буду, треба мені (в. 36; пор. Ді 1,16) (потім) і Рим побачити.
Павло бажав би і Рим побачити (пор. Рм 1,8– 15; 15,22– 32) — не так для того, щоб пізнати престижну столицю імперії, як щоб відвідати там братів зі спільноти, яку він не засновував, але яка мала велику славу. Крім того, за планом Павла, Рим мав би стати певним етапом, а потім він би бажав піти в Іспанію (Рм 15,24.28б).
У фіналі книги буде розповідь про цю останню подорож до Рима, його бажання сповниться, але в умовах, що геть відмінні від тих, які він собі уявляв. Пор. Ді 23,11: «Бадьорся! Як ти свідчив про мене в Єрусалимі, так свідчитимеш і в Римі».

в. 22. І він послав у Македонію (в. 21) двох (як у Ді 9,38; пор. Лк 19,29б; 22,8) із своїх помічників (букв. «двох [з тих], які йому служили», від гр. дієслова diakonèo, служити, допомагати, пор. Ді 1,17б; від якого іменник «диякон»),
Тимотея (пор. Ді 16,1, прим. 75) й Ераста,
У 1 Кор 4,17; 16,10 і Флп 2,19 йдеться про те, що Тимотея було послано в Корінт. Він прибув туди, перейшовши з Македонії. Ім’я Ераст (гр. Èrastos) ще знаходимо в Рм 16,24 (де зазначено, що він — «скарбник міський», тобто [спільноти] Корінта) і в 2 Тм 4,20, хоч і не можна сказати з певністю, що мова про ту саму людину.
сам же затримався (пор. Ді 3,5) деякий час в Азії (в. 26; пор. Ді 6,9, прим. 34).
Епізод, який буде тепер розказано, походить з особливого джерела і відрізняється від звичного стилю Луки. Ймовірно, він його додав пізніше до розповіді про євангелізацію Ефеса.
Як і дещо раніше в Филиппах (Ді 16,16– 24), так і тепер в Ефесі серйозні перешкоди для Євангелія виникають радше з причин більш економічного, аніж релігійного інтересу. На основі доволі жвавої розповіді з багатьма подробицями випливає, що місцева влада не змогла побачити жодної вини чи причини для заворушення в християнських проповідниках.

в. 23. А під ту пору
зчинився чималий розрух (пор. Ді 12,18)
з приводу путі (Господньої) (пор. Ді 19,9, прим. 99).

в. 24. Один бо, на ім’я Димитрій (в. 38; гр. Demètrios), золотар,
робив срібні храмики Артеміди:
Богиня Артеміда (від гр. Àrtemis, пор. вв. 27.28б.34б.35б), «велика матір» життя і родючості (близько споріднена з Кібелою, богинею-матір’ю Фригії), мала велике почитання в азійському середовищі і загалом в цілому стародавньому світі. Саме цієї богині, а не грецької Артеміди (і римської Діани, богині полювання) стосувалися вигуки: «Велика ефеська Артеміда!» (вв. 28б.34б).
Золотарі робили і моделювали зі срібла храмики (від гр. naòs, пор. Ді 3,1, прим. 18), тобто подячні дарунки за ласку отриману від божества (ex voto) чи сувеніри, які зображали в мініатюрі статую богині чи храм, Artemìsion, присвячений Артеміді в Ефесі. Від цього величного храму, одного з семи чудес античного світу, залишилися сьогодні лише якісь жалюгідні рештки^[1].
тим давав ремісникам чималий заробіток (в. 25б; пор. Ді 16,16б).
Незліченні паломники, яких приваблювало поклоніння богині і магічні ритуали, які його супроводжували, охоче купували благочестиві сувеніри, як і в усіх священних місцях народної релігійності. Вважалося, що «ефеські формули [записки]» (пор. Ді 19,19), викарбувані на амулетах, гарантували безпеку в подорожі, плідність подружжя, владу над злими силами, всякого роду успіхи тощо.
Димитрій скликає збори свого робітничого цеху і виголошує таку собі промову синдакального типу, в якій проглядається класичне лицемірство, адже срібляр приховує свою корисливу вимогу під виглядом благородної турботи про всесвітній престиж великої богині та її храму. У такий спосіб він отримує, як підтвердження своїх слів, шалені крики на прославу Артеміди (вв. 28б.34б) (LE, с. 234).

в. 25. Зібрав він їх і (інших) робітників, які робили подібне, і до них промовив:
«Мужі, ви знаєте (пор. Ді 10,28), що від цієї праці (в. 24) залежить добробут (від гр. euporìa, багатство, процвітання; як у Ді 16,19) наш,

в. 26. і бачите (пор. Ді 4,13) та й чуєте (пор. Ді 1,4б; пор. також Ді 22,14б), що не лиш в Ефесі (пор. Ді 18,19, прим. 94), але сливе в усій Азії (в. 22б) оцей Павло (відчувається зневажливий тон висловлювання) переконав (пор. Ді 5,36б) і звів (пор. Ді 13,22) багато люду,
кажучи, що це не боги, яких зроблено руками (пор. Ді 7,41б).
Димитрій (в. 24) правильно підсумовує проповідування Павла проти поганства (в Лістрі в Ді 14,15нн і в Атенах в Ді 17,29нн).

в. 27. І це загрожує не лише привести наше ремесло (від гр. mèros, цех, партія, пор. Ді 23,9) до занепаду (від гр. apelegmòs, погана репутація),
але й допровадити до того, що храм (Ді 3,1, прим. 18) великої богині Артеміди (в. 24) вважатимуть ні за що;
та й скінчиться тим, що та, яку вся Азія (в. 22б) і ввесь світ (пор. Ді 11,28) шанує (пор. Ді 13,43), буде позбавлена (пор. Ді 13,19) своєї величі (від гр. megaleiòtes, величність, пишність; той самий термін вживається щодо «величі» Бога, в Лк 9,43, і Христа, в 2 Пт 1,16б)».

в. 28. Почувши це, вони сповнились гнівом [зах. текст вставляє: «кидаючись на вулицю»] і закричали:
«Велика ефеська Артеміда (в. 24)!» (= в. 34б; гр. Megàle hè Àrtemis Ephesìon).

в. 29. І місто наповнилося заколоту (пор. Ді 2,6; пор. також в. 32). А вони кинулися (пор. Ді 7,57б), як один, гурмою (пор. Ді 1,14) до театру,
Ще й нині можна побачити руїни цього величезного театру, який міг вмістити аж до 25 000 осіб (пор. Ді 18,19, прим. 94).
схопивши Ґая та Аристарха, македонян (пор. Ді 16,9), що були з Павлом.
У Ді 20,4 мовитиметься про «семеро» осіб, що були з Павлом. З них тут згадані Ґай (гр. Gàios; з Дерби, що в Лікаонії, пор. Ді 20,4, тож він не є «македонцем»!), який був охрещений Павлом у Корінті (1 Кор 1,14б) і виявив гостинність до Павла і «всієї Церкви» (Рм 16,23), і Аристарх (гр. Arìstarchos), родом з Солуня (пор. Ді 20,4), який згодом товаришував Павлові в його ув’язненні (пор. Ді 27,2б; пор. також Кол 4,10; Флм 24).

в. 30. Якже Павло хотів продертися в юрбу (в. 33б; пор. Ді 12,22), учні (пор. Ді 6,1) не пустили його.

в. 31. Ба й дехто з азійських начальників, що були йому приятелями, послали до нього і просили, щоб не удавався до театру.
Ця подробиця свідчить про пошану, яку апостол здобув у місті, і про взаємини, які там налагодив.
Азійські начальники (від asiàrches) були посланими Римом для управління територіями Малої Азії і були уповноважені головувати при поклонінні імператорові та влаштовувати релігійні свята. Їх обирали на рік, але потім вони зберігали свій титул.

в. 32. Тож одні одне кричали (від гр. дієслова kràzo, волати; пор. в. 34; Ді 21,36), другі друге (пор. Ді 21,34).
Збори були бурхливі (пор. в. 29),
Термін ekklesìa має тут (в суспільно-політичному контексті Ефеса) етимологічне значення «збори народу» (як у вв. 39б.40б), а не «церква» (пор. Ді 5,11, прим. 28).
але більшість не знали, чого зібралися.
Лука зазначає з певним гумором, що, втягнуті у своєрідне колективне безумство, чимало людей кричать, навіть не знаючи, про що йдеться.

в. 33. Деякі з юрби намовили (пор. Ді 9,22б) Олександра (гр. Alèxandros), якого юдеї наперед висували (від гр. дієслова prosbàllo) [на трибуну ораторів],
Інші переклади пропонують: «Отже, з натовпу спонукали вийти …» або ще «Деякі люди з натовпу переконали…».
й Олександер дав знак рукою (пор. Ді 13,16),
що хотів виправдатись (від гр. дієслова apologhèomai, захищатися в суді, представляти власний захист, пор. Ді 24,10б; 25,8; 26,1б.2б.24; пор. також Лк 12,11; 21,14; Рм 2,15б; 2 Кор 12,19. Від цього дієслова походить термін apologhìa, пор. Ді 22,1б) перед народом (в. 30).
Як у Филиппах (пор. Ді 16,19– 23) і в Корінті (пор. Ді 18,12– 17), Лука підказує, що поганські спостерігачі не розрізняли між юдеями християнами і нехристиянами, а тому християни теж потерпали від антисемітизму, який був скерований проти юдеїв на народному і місцевому рівні в елліністичній діаспорі (TJ, с. 295).
Ймовірно, юдей Олександр хотів сказати слово для того, щоб заворушення не обернулося проти юдеїв, пояснюючи, що Павла не потрібно вважати членом юдейської спільноти.

в. 34. Та коли довідалися (від гр. дієслова epighinòsco, усвідомлювати), що він юдей (пор. Ді 16,20б), всі в один голос гукали (в. 32) яких дві години:
«Велика ефеська Артеміда (в. 24)!» (= в. 28б).
Мова не про шаленство расизму, це сталося тому, що юдеї висловлювалися проти ідолів так само, як і християнський проповідник.
Нарешті (вв. 35– 40) на сцену виходить новий персонаж: представник цивільної влади, великий «писар», один з головних магістратів Ефеса. У своєму короткому слові, згадавши привілеї міста і храму, він звертає увагу, що богині зовсім нічого не загрожує.
Щобільше, це зібрання є незаконним, бо якщо в когось є якась скарга, то її потрібно висунути за усталеною процедурою.

в. 35. Нарешті писар міста (гр. grammatèus) втихомирив (в. 36; від гр. дієслова katastèllo, заспокоювати, приводити до порядку) натовп і промовив:
Писар міста був чоловік освічений, який вмів читати, писати і говорити, справжній «вчитель» (grammatèus). Він був «секретарем міста», якого не слід плутати з книжниками і законовчителями, членами Синедріону, grammatèis (пор. Ді 4,5б, прим. 23).
Окрім як вести архів міста, до обов’язків писаря належало складати проекти важливих документів, які слід було представляти міським зборам; пропонувати постанови; брати на себе провід зборів, а часто і визначати напрям політики міста та бути речником зборів. Отже, це була найбільш відповідна і авторитетна постать для того, щоб втрутитися в драматичну ситуацію, що склалася (АВ/2, с. 253).
Промова писаря починається очевидним підлещуванням (captatio benevolentiœ) до юрби, що була доволі розбурхана (в. 34).
«Мужі ефеські! (від гр. ephèsios, ефесянин, пор. вв. 28б.34б; пор. також Ді 21,29)
Чи є на світі чоловік, який не знав би, що місто Ефес (букв. «ефесян») — охоронець [храму] великої Артеміди (в. 24) та її образу, який упав з неба?
Титул охоронець храму (від гр. neokòros) був офіційним титулом, яким Рим наділяв ті міста — як наприклад, Ефес, — які присвячували храм імперському культу. Цей титул карбували також і на тогочасних монетах. Вважалося, що й інші тодішні зображення богів впали з неба. З цього випливало, що цей культ «прийшов (впав) із неба» (від гр. diopetès, дар Зевса; пор. в. 24, прим. 100), а отже, мав особливу легітимність.

в. 36. Отже тому, що того не можна заперечити (пор. Ді 10,29),
вам треба (в. 21б) вгамуватись (в. 35) і нічого необачного не чинити.

в. 37. Ви бо привели цих людей (Ґая і Аристарха, пор. в. 29б),
які ні святокрадці (від гр. hieròsylos, пор. 2 Мак 4,42б; Рм 2,22б; букв. «мародери храмів»), ні богохульники (пор. Ді 13,45) супроти нашої богині.

в. 38. Коли ж Димитрій (в. 24) та ті, що з ним, ремісники,
мають на когось скаргу,
то на те є суди, є проконсули (пор. Ді 13,7);
Термін суди перекладає гр. agoràioi, прикметник жіночого роду, букв. «базарні», що передбачає іменник hemèrai, «дні». Тобто: «судові процеси відбуваються на площі в базарні дні».
Чинний проконсул головував на судових зборах.
хай позивають (від гр. дієслова enkalèo, звинувачувати; пор. в. 40; Ді 23,28.29; 26,2.7б; від того ж кореня ènklema, звинувачення, обвинувачення; пор. Ді 23,29б) одні одних.

в. 39. А як ви домагаєтесь чогось більше,
то це вирішиться на законних зборах (в. 32).
Якщо мова про якусь справу, що не належить до компетенції суду проконсула, тоді буде проведено регулярні (легальні) збори народу, тобто збори, скликані відповідно до норм (гр. en té ennómo ekklesía).

в. 40. Інакше бо грозить нам небезпека, що нас обвинуватять (в. 38б) у бунті (пор. Ді 15,2) за те, що сталося сьогодні,
коли збагнути, що нема ніякої причини, яка б дала нам змогу виправдати (букв. «визнати справедливим…») оце збіговисько (від гр. systrophè, бунтівне зібрання, змова; пор. Ді 23,12)».
Аргументи писаря (який вживає першу особу множини!) є протилежними до тих, які наводить Димитрій. Це можна вважати непрямим проголошенням невинуватості Павла римською владою (пор. також Ді 16,37– 39; 18,12– 16).
Сказавши це, розпустив громаду (в. 32).

^[1]       Грандіозний храм, Artemìsion, був розташований поза межами міста (пор. Ді 18,19, прим. 94). Споруджений крітським архітектором Херсіфроном і зведений коштом царя Креза (VI-V стол. до Р.Хр.), цей храм, за переданням, згорів у ніч народження Олександра Великого (356 р. до Р.Хр.); новий храм був споруджений і довершений архітектором Дейнократом близько 250 р. до Р.Хр. Його потім остаточно знищили готи в 263 р. по Р.Хр. Оточений 128 мармуровими колонами (висотою 19 м), він утворював прямокутник 133 м  завдовжки і близько 70 м завширшки. Статуя богині (що, як вважалося, упала з неба, пор. в. 35б) стояла у внутрішній частині храму, в ádyton (в «недоступній» ні для кого, окрім жерців, ділянці). Як вона виглядала, нам відомо з невеликих фігурок з випаленої глини і з залишків мармурових мініатюр храму: нижня частина її тіла була обвита пов’язками і сильно звужена донизу, а верхня була вкрита численними грудьми, що символізували родючість; її голова була обрамлена диском місяця, що підтримував корону в формі вежі, як атрибут богині, захисниці міста. Свято на честь богині проводили щорічно; воно було доволі популярним і приваблювало до міста великий потік паломників.

До семи чудес стародавнього світу належали: висячі сади Вавилону, статуя Зевса в Олімпії, колос Родоського порту, піраміди Єгипту, мавзолей у Галікарнасі, маяк в Олександрії Єгипетській і храм Артеміди в Ефесі.

У промові, яку відтворив Лука, можна безперечно оцінити вправність автора, який не нехтує психологією натовпу. Але не це він ставить собі за ціль. Слова писаря з Ефеса авторитетно свідчать на користь християнської місії. І справді в центрі його промови таке твердження: Ви бо привели цих людей, які ні святокрадці, ні богохульники супроти нашої богині (в. 37). Це припадає Луці до серця — наведено серйозні, беззаперечні докази невинуватості проповідників, а отже, і християнського руху. В Ефесі Павло і його співробітники отримують з боку верховної релігійної («азійські начальники») і цивільної (писар) влади засвідчення, що підтверджує їхню порядність і невинуватість, яку не можна спростувати без попереднього судового процесу. Лука, мабуть, використав деякі традиційні спогади про неприємності, які пережив Павло в Ефесі, а їх відлуння є і в епістолярії Павла (пор. 1 Кор 15,32; 16,9; 2 Кор 1,7– 10). Він подав свою оригінальну версію цих історичних спогадів, що має на меті показати великий успіх християнської місії і респектабельність її головних героїв, яку підтверджують представники влади Ефеса. Таке відстоювання честі християн ставало щораз нагальнішим, оскільки щораз небезпечнішим ставало викриття ідолопоклонства,  з яким були пов’язані серйозні економічні інтереси і яке становило ідеологічну підпору для структур політичної влади (RF, с. 572).

Просити в Господа дати нам зрозуміти, що священне не перебуває на службі в грошей, релігія ніколи не буде і не може бути джерелом матеріального добробуту.

Релігія не має слугувати підмогою для укладання політичних союзів, встановлення незрозумілих дружніх зв’язків, які слугують лише для відстоювання спільних інтересів. Адже коли існує ідолопоклонство успіху, легко зійти на компроміси з грошима і з послужливими доброчинцями. Але мета не виправдовує засоби.

Дякувати Господу за всі ті випадки, коли він дає нам зрозуміти, що не можна змішувати священне і світське, Бога і Кесаря, Бога і мамону, його інтереси з нашими, його славу з нашим самоствердженням, його волю з нашим благополуччям.

…

Прошу тебе, мій добрий Господи, будь до мене милосердним, особливо коли я, не помічаючи цього, використовую Тебе для своїх справ. Прошу Тебе не залишай мене в помилках надовго, якщо я не лише житиму в брехні, а й завдаватиму шкоди Твоїй справі. Ти, що бачиш мої обмеження, допоможи мені їх розпізнати і дай мені жити у Твоїй правді. Амінь (LD, с. 283).