До образу Павла-вчителя тепер додається образ Павла-чудотворця. Розповідь містить паралель з розповіддю про Петра, який зціляє своєю тінню (пор. Ді 5,15– 16). Павло — це антимагія, бо «чуда неабиякі творив Бог руками Павла» (в. 11): він зцілював недуги і виганяв злих духів. Успіх Павла чудотворця і екзорциста спонукає мандрівних екзорцистів наслідувати (та імітувати) його, але їхня спроба зазнає невдачі. Зрештою, і самі християни переконуються, що повинні покинути чаклунські практики: цей випадок поклав край магії і чаклунству серед тих, що прийняли віру (в. 18) (LD, с. 276).

11  Та й чуда неабиякі творив Бог руками Павла:

12  досить було прикласти до недужих хустинку чи хвартух, які були діткнулись його тіла, і недуги їх покидали, і виходили злі духи.

13  Деякі з юдейських мандрівних заклиначів пробували й собі призивати ім’я Господа Ісуса на тих, що мали злих духів, кажучи: «Заклинаю вас Ісусом, якого Павло проповідує.»

14  То були сім синів якогось Скеви, юдейського первосвященика, які таке робили.

15  Злий дух озвався до них, кажучи: «Ісуса я знаю і Павла знаю; ви ж, хто такі?»

16  І наскочив на них той чоловік, в якому був злий дух, і перемігши їх — одних і других, — подужав так їх, що вони голі і поранені втекли з того дому.

17  Довідались про це всі юдеї і погани, що мешкали в Ефесі, і страх напав на них усіх, і славилося ім’я Господа Ісуса.

18  Багато з тих, що увірували, приходили і признавались та об’являли свої вчинки.

19  Чимало з тих, що чарували, позносивши докупи книги, палили їх перед усіма. І злічено ціну їх на п’ятдесят тисяч срібняків.

20  Отак, завдяки Господній силі, слово зростало і зміцнялось.

Як апостоли в Єрусалимі, що є центром їхньої діяльності, чинять великі чуда на підтвердження своєї проповіді (пор. Ді 2,43; 5,12.15– 16), так і Павло в Ефесі. Унікальний випадок виявляє могутність Ісусового імені в устах Павла, а також небезпеки, які виникають для тих, що хочуть послуговуватися ним як магічною формулою (вв. 14– 16).

в. 11. Та й чуда неабиякі творив Бог руками Павла (пор. Ді 14,3б):
Слово неабиякі вжито в значенні «надзвичайні», а не «рідкі» (пор. Ді 12,18).

в. 12. досить було прикласти до недужих хустинку чи хвартух,
Оповідач застосовує тут еллінізовані латинські назви. Перша — це soudàrion, що є калькою латинського sudàrium: ймовірно, тканина, що покривала голову. Друга — це simikìnthion, що є калькою латинського semicìntium: робочий фартух або, можливо, лляна хустинка, яку тримали в руках, щоб витирати піт (GR, с. 222).
які були діткнулись його тіла,
і недуги їх покидали, і виходили злі духи.
Бог діє через Павла, як через Петра (пор. Ді 5,12.15– 16) і як через Ісуса (пор. Лк 8,44– 48; Мт 9,20– 22; Мр 5,25– 34). Отже, саме Бог завжди діє: будь-які пояснення, пов’язані з магічними діями, є недоречними. Павло мав харизму чинити чуда, як він сам підтверджує в Рм 15,18– 19 і в 2 Кор 12,12, але те, як це представляє Лука, відтворює радше народний підхід, схожий на легенду. За народними віруваннями, прямий фізичний контакт або контакт через предмети одягу передає силу, спроможну зцілювати. Лука не судить; йому важливо підкреслити божественну силу, яка діє через апостола (GR, с. 222).

в. 13. Деякі з юдейських мандрівних (від гр. дієслова perièrchomai, блукати, тинятися, рухатися вздовж берега, пор. Ді 28,13) заклиначів (від гр. exorkistès [термін, який з’являється лише тут в НЗ], який змінює корінь гр. дієслова exorkìzo, взивати до Бога, щоб віддалити злого духа).
Для юдеїв екзорцизми були звичною практикою (пор. Лк 11,19б; Ді 13,6).
пробували (пор. Ді 9,29) й собі призивати ім’я Господа Ісуса (пор. в. 17б)
У час Ісуса теж дехто виганяв бісів у його ім’я, не будучи його учнем (пор. Лк 9,49– 50; Мр 9,38– 40).
на тих, що мали злих духів (вв. 15.16; від гр. tò pnèuma poneròn, пор. Ді 17,5, а також Ді 5,3, прим. 27), кажучи:
«Заклинаю вас Ісусом, якого Павло проповідує (пор. Ді 8,5б)».
Як і в розповіді про Симона-ворожбита (Ді 8,19– 21), спроба використовувати владу апостолів є прихованим визнанням його вищості (пор. також свідоцтво «духа віщуна» в Филиппах, пор. Ді 16,16– 17).

в. 14. То були сім синів якогось Скеви (від гр. Skeuàs, еллінізована форма латинського Scœvas, шульга?), юдейського первосвященика (пор. Ді 4,1, прим. 20), які таке робили.
Зах. текст подає: «…серед яких (юдеїв з в. 13) також і сини якогось Скеви священика, хотіли робити те саме. Вони мали звичку проводити екзорцизми над такими людьми і, пішовши до біснуватого, почали взивати ім’я, кажучи: “Наказуємо тобі вийти в ім’я Ісуса, якого Павло проповідує”».
Число синів Скеви, сім, мабуть, є символічним.

в. 15. Злий дух (в. 13б) озвався до них, кажучи:
«Ісуса я знаю і Павла знаю; ви ж, хто такі? (пор. Лк 4,34.41)».
Лука розрізняє між дієсловами ghinòsko [пор. Ді 2,14б] («Ісуса я знаю»), що має значення підкорення, і epìstamai [пор. Ді 10,28] («Павла знаю»), що стосується радше «історичної» ідентичності Павла (його ідентичності як легітимного місіонера).
Це твердження слід розуміти в контексті: воно стосується легітимності екзорцизму, і аж ніяк не означає, що біс має Ісуса і Павла за союзників! Сама по собі формула в ім’я Ісуса не є дієвою: без віри в Ісуса неможливо діяти в його ім’я (пор. Ді 3,16).

в. 16. І наскочив (від гр. дієслова ephàllomai, накинутися, наскочити; пор. 1 Сам 10,6; 11,6; 16,13) на них той чоловік, в якому був злий дух (в. 13б),
і перемігши (від гр. дієслова ischýo, подолати, окріпнути, пор. в. 20) їх — одних і других, — подужав так їх,…
Букв. «подужавши обох (пор. Ді 8,38, тобто батька і групу з семи синів), подолав їх»
…що вони голі і поранені втекли з того дому.
Пригода, що сталася з синами Скеви, дуже ймовірно, є народною легендою з комічними нотками, яку оповідач переробив і адаптував для своїх цілей: вживати ім’я Ісуса для вигнання бісів ефективно може лише той, хто йому підкоряється у вірі (пор. Ді 3,16). У цьому контексті Лука хоче показати вищість Божого діяння, присутнього в Ісусі та в його посланцях, вищість, яку визнають самі біси.
Лука повертається тепер до належної серйозності, щоб зазначити, що описана подія викликала в людей благоговійний страх і спонукала їх прославляти ім’я Господа Ісуса, яке не можна взивати інакше, як «через віру в його ім’я» (пор. Ді 3,16).

в. 17. Довідались про це всі юдеї і погани, що мешкали в Ефесі (пор. Ді 18,19, прим. 94),
і страх напав (пор. Ді 10,44) на них усіх (пор. Ді 2,43),
і славилося (пор. Ді 5,13б) ім’я Господа Ісуса (пор. Ді 3,6б.16 і «Напрямки для роздумів» в Ді 3,11– 26).

в. 18. Багато з тих, що увірували (пор. Ді 4,4),
приходили і признавались (від гр. дієслова exomologhèo) та об’являли (пор. Ді 14,27) свої вчинки (іт. ворожбитські практики).
За них після того, що сталося з синами Скеви, вони відчували найбільше докорів сумління.
Ворожбитство було дуже поширеним в Ефесі. Тут, як і вже в епізоді з Симоном ворожбитом (Ді 8,9– 13.18– 24) і у випадку з Елімасом (Ді 13,6– 11), показано цілковиту несумісність між ворожбитством і християнством. Пор. Ді 8,9, прим. 44.

в. 19. Чимало з тих, що чарували (гр. periérga praxánton), позносивши докупи (від гр. дієслова symphèro, зносити докупи, збирати) книги, палили їх перед усіма.
Ймовірно, мова про «ефеські писання» (гр. tà ephèsia gràmmata), відомі в античності папіруси з чаклунськими формулами (пор. Плутарх, Symposium VII, 5,4), які досі зберігалися у великій таємниці.
І злічено ціну їх (пор. Ді 4,34б) на п’ятдесят тисяч (пор. Ді 21,20) срібняків.
Срібняк (букв. «кусок срібла»; пор. Ді 8,20), ймовірно, динарій (римська монета) чи драхма (drachmè, грецька монета), що були рівноцінні денному заробітку робітника (пор. Мт 20,2).

в. 20. Отак, завдяки Господній силі, слово зростало і зміцнялось (в. 16).
Такою фразою Лука зазвичай завершує деякі епізоди, щоб позначити кінець однієї розповіді й початок нового витка своєї історії (пор., напр., Ді 6,7; 12,24; 16,5).
Проповідування всім жителям регіону Ефесу — і юдеям, і грекам — засвідчує таку силу і таке зростання Слова (в. 20), що дає можливість передвістити відкриття нового етапу. Завершується один період, і от-от має початися інший. І справді, в наступному вірші розповідь здійснює несподіваний поворот, розкриваючи кінцеву мету Божого задуму: Рим побачити (Ді 19,21) (BR, с. 564).

Лука вважає ворожбитство серйозною річчю і більше вже не виставляє його в комічному світлі. Отримана Павлом влада зцілювати — це не товар, який можна взяти і використати (пор. дискусію про ворожбитство і про Симона ворожбита в Ді 8,18– 23), це не чудодійна сила, яку можна скеровувати, куди заманеться. «Влада» є частиною відносин з Господом, «якого віруючий знає особисто». Бачачи осміяною чорну магію і астрологію, євреї і греки, які колись були забобонними, полишають свою глупоту — і знову завдяки Господній силі, слово зростало і зміцнялось (в. 20), але не без ретельного навчання і формації, що їх надають такі провідники, як Прискилла, Акила і Павло. Віра полягає не просто в наверненні й не лише у владі, яка чинить чуда; саме від навернення до відносин з воскреслим Христом походить влада. І тут немає чого слухати тих, які можуть натхненно розповідати нісенітниці на кшталт: «Насправді неважливо, в що ти віриш, лиш би ти був щирим». Лука наголошує на правильній вірі і на ретельній формації новонавернених (WW, сс. 162– 163).

До народного колориту цього епізоду належить драматичне завершення цієї сцени, в якому проявляється скажена, несамовита реакція людини в стані одержимості. Це дуже важливий урок, який відвертає від будь-якої спроби звести віру в Ісуса до корисливого магічного використання.

Автор негайно робить висновки з цього випадку, показуючи, яке сильне враження Павло справляє на людей в Ефесі, що є визнаною столицею чаклунства. Він відразу ж уточнює, що реакція жителів має релігійний характер, оскільки вони визнають могутню дію Бога і велич імені Ісуса, Господа. Це однозначно християнський підхід. Дві деталі, наведені пізніше, підтверджують таке тлумачення. Християни, які вже навернулися і прийняли віру, відверто зізнаються у своїх магічних практиках. Тож першим наслідком є очищення і звільнення християнської віри від пут поганського синкретизму. Видимим доказом такої зміни мислення і життя є велике прилюдне спалення чаклунських писань, тобто сувоїв, папірусів, які містять магічні формули чи рецепти. Аби читач міг уявити собі масштаби такого демонстративного прилюдного акту, автор наводить приблизну оцінку сукупної вартості спаленого матеріалу: 50 000 срібняків чи грецьких драхм. Якщо брати до уваги, що драхма була денною оплатою праці робітника чи сільськогосподарського працівника, то можна зрозуміти в нинішньому еквіваленті величину суми, яку наводять Діяння (RF, с. 562).

Просити в Господа вилити багато світла на тих, що занурені в світ езотеризму, щоб вони могли збагнути його обмеження, нестачі, обмани;

…а для нас чіткого розуміння (і багато розпізнання) для того, щоб збагнути ці явища і допомогти тим, яких вони приваблюють чи поневолюють, перейти «від ідолів до живого Бога».

Дякувати Господу за всі ті випадки, коли він побажав вкласти в наші вуста правильні слова для розради і напоумлення, щоб об’явити себе тим, які живуть в ілюзіях і в пітьмі.

…

Дай мені, о Господи, Твого Духа, щоб я не впадав у відчай, але щоб я — Твоїми словами — міг просвітлювати тих, кого зустріну, діючи з покорою і витривалістю та з правильним розумінням речей; щоб сила Твого Духа робила мене мужнім і переконливим щодо тих, які дали себе поневолити цими оманливими замінниками Твого шляху спасіння. Амінь.