ТекстКоментар до текстуРоздуми над текстомПоради для молитви

Як би не пояснювали цей додаток про християнську катехизу, безперечно, що Лука згадкою про постать Аполлоса відкриває погляд на християнський світ, який мав у собі більше розмаїття і неоднорідностей, аніж той, що його показує цілісна і виокремлена розповідь Діянь. Християнський досвід чи те, що Лука називає «шлях Господній чи путь Божа» (в. 25), рухається різними шляхами, які ведуть від архаїчного християнства періоду перед П’ятидесятницею до християнства харизматичного і духовного. Аполлос, після поповнення своїх катехитичних знань в Ефесі — хоч і не мовиться про його хрещення, як і у випадку групи послідовників Йоана (пор. Ді 19,3– 5) — від’їжджає до Корінта з рекомендаційними листами від ефеської спільноти. Отже, в цьому місті вже існує група християн, ще до місіонерської діяльності Павла, якому Лука приписує заснування і розвиток цієї Церкви. Слід відзначити ще й першорядну роль християнського подружжя Прискилли і Акили в катехизації і рекомендації Аполлоса (RF, с. 551).

24  Один юдей, на ім’я Аполлос, олександрієць родом, людина красномовна й сильна в Писанні, прибув до Ефесу.
25  Він був наставлений на шлях Господній і, палаючи духом, бесідував і навчав точно про Ісуса, дарма, що знав тільки хрищення Йоана.
26  Отож, він сміливо почав говорити в синагозі. А почувши його Прискилла й Акила, взяли його до себе й точніше виклали йому путь Божу.
27  Коли ж він хотів піти в Ахаю, брати заохотили його до того й написали учням, щоб його прийняли. І він, прибувши, багато допомагав тим, що увірували, завдяки ласці,
28  бо сильно поконував юдеїв, доводячи з Письма прилюдно, що Ісус — Христос.

Аполлос (про якого Павло говорить в 1 Кор 1,12; 3,4– 9.22; 4,6; 16,12) був, мабуть, промовцем, здатним зачаровувати своєю культурою і ораторською майстерністю. Але з християнства він знав лише історичні традиції про Ісуса і, ймовірно, моральні приписи, але водночас не був обізнаний з деякими важливими доктринальними моментами, як-от хрещення; по суті, він знав лише про хрещення покаяння, яке проповідував Йоан Хреститель (пор. Лк 3,3).
Тож цей уривок хоче показати, що доволі відомий в стародавніх Церквах проповідник, який іноді виступає і проти Павла (пор. 1 Кор 1,12), насправді з ним пов’язаний, бо його навчали друзі Павла, Акила і Прискилла (СММ, сс. 256– 257).
Від розділу 13 і до кінця Діянь це єдиний уривок, в якому серед дійових осіб немає Павла.

в. 24. Один юдей, на ім’я Аполлос[1], олександрієць[2] (від гр. Alexandrèus, пор. Ді 6,9; пор. також прикм. alexandrìnos, в Ді 27,6; 28,11; знову ж таки від того самого кореня, що й ім. Alexàndreia, Олександрія Єгипетська) родом,
людина красномовна (гр. lòghios) й сильна (пор. Ді 7,22б) в Писанні,
прибув до Ефесу (пор. Ді 18,19, прим. 94).

в. 25. Він був наставлений (від гр. дієслова katechèo, пор. Ді 21,21.24; від якого «катехиза»; пор. також Лк 1,4; Рм 2,18; 1 Кор 14,19; Гал 6,6) на шлях Господній (в. 26б; пор. Ді 19,9, прим. 99)
Вислів шлях Господній (від гр. hodòs toù kyrìou) є типово юдейським. Він означає поведінку, визначену для людини Богом; пор. Вих 32,8; Втор 5,33; Єр 7,23 тощо, а також Мр 12,14.
У зах. тексті: «Він був наставлений на батьківщині щодо Слова [замість на шлях]» (це дає зрозуміти, що Аполлос став християнином в Олександрії).
і, палаючи духом (гр. zèon tò pnèumati, пор. Рм 12,11),
бесідував і навчав (пор. Ді 2,42) точно (гр. akribòs; чітко, докладно; пор. в. 26б; Лк 1,3) про Ісуса (пор. Ді 16,32; 18,11б; 28,31; пор. також Лк 24,19),
Вживання дієслова у формі  імперфекта вказує на звичну дію.
дарма, що знав (пор. Ді 10,28) тільки хрищення Йоана (як дванадцять учнів з Ефеса в Ді 19,1б– 7) (пор. Ді 1,5 і Ді 2,38б).
Це останнє зауваження здається дещо невірогідним, оскільки Аполлос бесідував і навчав точно про Ісуса.

в. 26. Отож, він сміливо (пор. Ді 2,29 і «Напрямки для роздумів» в Ді 9,26– 31) почав говорити в синагозі (пор. Ді 9,2, прим. 52).
А почувши його, Прискилла й Акила (пор. Ді 18,2, прим. 90) [які зупинились в Ефесі, пор. Ді 18,19],
Прискилла й Акила названі разом у зворотному порядку і тут, і в Ді 18,18. Цей факт, схоже, вказує на домінантну і провідну роль Прискилли в співпраці щодо поширення Євангелія.
взяли його до себе (пор. Ді 17,5)
І, ймовірно, «прийняли його в себе вдома».
й точніше (гр. akribèsteron, вищий ступінь порівняння від присл. akribòs, пор. в. 25; Ді 23,15; 24,22; 26,5, а також термін akrìbeia, в Ді 22,3б) виклали (пор. Ді 11,4) йому путь Божу (в. 25).
Прискилла й Акила, не вагаючись, з власної ініціативи, виконують роль наставників у царині християнської науки для людини, яка на інших рівнях, ймовірно, була значно більш освіченою за них (LE, с. 225).

в. 27. Коли ж він хотів піти в Ахаю (пор. Ді 18,12, прим. 92),
… щоб проповідувати і в Корінті. Його проповідування сподобалося людям і в тому місті, але пізніше стало причиною поділів (пор. 1 Кор 1,12; 3,4– 9.22; 4,6).
брати (пор. Ді 1,14б) заохотили (від гр. дієслова protrèpo, підштовхувати когось здійснити певну дію чи взяти на себе завдання) його до того
й написали учням (пор. Ді 6,1), щоб його прийняли (пор. Ді 2,41; пор. також 2 Кор 3,1; Кол 4,10б).
Заохочення і письмова рекомендація від братів (з Ефеса) учням (з Корінту) підтверджує існування християнської спільноти в Ефесі, перед прибуттям туди Павла, Акили і Прискилли.
І він, прибувши, багато допомагав тим, що увірували, завдяки ласці (пор. Ді 2,47),
Зах. текст пише: «В Ефесі мешкали деякі корінтяни, які, послухавши, просили його піти з ними на їхню батьківщину. Давши їм на це свою згоду, ефесяни написали учням з Корінта, щоб ті його прийняли… він, вирушивши в Ахаю, став великою підтримкою в Церквах».
Вислів завдяки ласці (гр. dià tès chàritos, за допомогою…) міг би стосуватися Аполлосового особистого дару ласки, тобто його харизми, що була плодом ласки, а також ласки Божої, яка дається людям через поширення звістки, спершу про Ісуса (пор. Лк 4,22; Ді 10,36), а потім про його посланців (пор. Ді 14,3; 20,24б.32).

в. 28. бо сильно поконував (від гр. дієслова diakatelèncho, успішно поборювати) юдеїв (пор. Ді 9,23б),
доводячи (пор. Ді 2,22) з Письма прилюдно (тобто поза середовищем синагоги), що Ісус — Христос (пор. Ді 2,31, прим. 16).
Слід відзначити певне крещендо від в. 25: навчав точно про Ісуса до в. 28: поконував…, доводячи з Письма прилюдно, що Ісус — Христос.
Проповідування Аполлоса повторює Павлове: пор. Ді 18,5.
Цей уривок (короткий погляд на Аполлоса) слугує вступом до наступного дуже важливого уривка, показуючи, що існувала тяглість в поглибленому вивченні Слова, а християнські спільноти були пов’язані між собою, щоб виховувати одна одну в любові і користуватися взаємними дарами.

[1]       За традицією, Аполлос (гр. Apollòs, пор. Ді 19,1) — юдей з діаспори, який народився в Олександрії Єгипетській — був мандрівним юдеохристиянським місіонером, він був незалежним від Павла і діяв у Ефесі. «Він діяв на рівні освіченого гелленістичного книжника: блискучий оратор і тонкий богослов, сила якого полягала в тлумаченні Писання» (J. Roloff). За описом Луки, він був ревним християнином, красномовним й сильним в Писанні, але не до кінця отримав формацію, до Церкви його цілковито залучать Прискилла і Акила (в. 26б). Павло його неодноразово згадує в Першому посланні до корінтян, що свідчить про його авторитет (пор. 1 Кор 1,12; 3,4– 9.22; 4,6; 16,12; пор. також Тит 3,13).

 

[2]       Олександрія Єгипетська (гр. Alexàndreia) була заснована Олександром Великим у 323 р. до Р.Хр. і швидко стала великим містом. Вона була другим містом імперії та славилася своєю бібліотекою, престижним осередком навчання для греків, євреїв, а з ІІ століття й надалі — для християн. Досліджуючи Писання (у перекладі «Сімдесятьох», пор. Вступ, прим. 3), там насамперед практикували алегоричну інтерпретацію, головним представником якої був Філон. В Олександрії проживала найбільш численна і квітуча юдейська спільнота діаспори.

 

Портрет мандрівного проповідника Аполлоса у розповідному сюжеті Діянь є таким собі інтермеццо без чітких прив’язок до контексту. Навіщо Лука зараз вводить цього особливого персонажа? Який стосунок він має до поширення християнства, в якому головну роль відіграє Павло?
Постаті Аполлоса відведено вагоме місце в першому посланні Павла до спільноти Корінта. Апостол застерігає християн Корінта від ідеологічного прочитання християнського послання. Поміж рядків можна вловити алюзію на олександрійського проповідника, який покладається на свою майстерність слова і здатність тлумачити Писання, тобто на «мудрість», яку високо цінували освічені греки (пор. 1 Кор 2,1б.5). Насправді ж, в Корінті після приїзду Аполлоса виникли два напрямки, один з яких посилається на Павла, а інший — на мандрівного вчителя Аполлоса (пор. 1 Кор 3,4). Павло все таки наполягає на тому, що саме він заклав основу, якою є Христос, на якій «інший будує»; він «посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив» (пор. 1 Кор 3,6.10). Такий виступ Павла дає змогу відчути, що між двома різними методами місіонерської роботи виникла напруга.
Лука нічого про це не каже, але дає зрозуміти, що місіонер Аполлос є свого роду «вільним нападником», який все ж залучений до місіонерської традиції Павла завдяки втручанню двох його співробітників: Прискилли й Акили. І справді, коли новий проповідник прибуває до Ефесу, до нього підходить християнське подружжя, яке Павло залишив тут під час короткої зупинки на своєму зворотньому шляху. Вони дбають про те, щоб довершити його християнську формацію, яка, виявляється, має недолік, бо зупинилася на хрещенні Йоана. Із відомостей Діянь важко скласти думку про релігійну ідентичність Аполлоса. Він юдей? Учень Йоана Хрестителя? Напів-християнин? Вже саме його походження з Олександрії Єгипетської є рекомендаційним листом. У тому місті існує давня і квітуча юдейська колонія, що славиться своєю культурною активністю, а її найбільш знаним представником є Філон. У тому середовищі виник переклад Біблії грецькою мовою, який побутує під назвою «Сімдесятьох». Аполлос представлений як освічена і красномовна людина, з особливою здатністю тлумачити Писання. Мабуть, у своїх релігійних пошуках він познайомився, можливо ще в Олександрії, з християнською звісткою, пов’язаною з постаттю Йоана Хрестителя, з діяльністю й історичним посланням Ісуса. Так можна пояснити його проповідування на захист месіанства Ісуса в синагозі Ефеса. Чого йому бракує, так це, мабуть, сакраментального і духовного аспекту, що базується на воскресінні Ісуса (RF, сс. 549– 551).

Який сенс має наше життя, якщо ми його не наповнюємо словом спасіння? Який сенс залучатися в тисячі різних справ, якщо ми забуваємо сповіщати радісне відкриття Слова спасіння, яке підтримує і мотивує ціле людське буття?

Просити в Господа дати нам усвідомлення того, що справа євангелізації не є ні особистою ініціативою, ані не є передаванням чиєїсь позиції. Ми покликані звіщати апостольську віру, яка визріла і виражена в Церкві нашого часу, маємо її виразно передавати та засвідчувати своїми словами і своїм життям.

Дякувати Господу за те, що дає нам заново відкрити взаємодоповнюваність харизм, необхідність сопричастя між різного роду досвідом віри, смирення для того, щоб давати і приймати братнє напоумлення (LD, сс. 266– 267).

Коли мене добре приймають і цінують моє слово, о Господи, то ризикую відразу впасти в спокусу стати вчителем, який роздає оцінки, канонізує одних, понижує інших… Тримай мене подалі від такої небезпечної манії… і відкрий мої вуха на щире, а не вдаване слухання інших, щоб самому збагачуватися, виправлятися, просвітлюватися. Дай мені збагнути, що Ти промовляєш до мене навіть через досвід віри найпростіших людей, бо Ти «відкриваєш немовлятам» ті речі, які ховаєш від великих і мудрих. Не полишай мене на мою самовпевненість і об’яви мені багатства слухання брата мого. Амінь (LD, с. 267).

Щопонеділка публікуємо черговий уривок молитовного читання, коментар і роздуми над книгою Діянь апостолів.

Ознайомитися з усіма матеріалами можна за посиланням Діяння святих апостолів.

План молитовного читання знаходиться ТУТ.

Придбати книгу “У школі апостолів” можна ТУТ

Знайти матеріали можна також за хештегом #у_школі_апостолів