Слово тепер входить на виключно грецьку територію, де все ж присутня Римська імперія зі своєю ефективною адміністративною системою. І море з його портами стає домінуючим елементом. Набір проблем змінюється: вже більше не Закон, а ворожбитство, віщування, філософія, торгівля, політика. Слово має справу зі сферою економічної діяльності, зі світом ідей і з всюдисущою політичною владою. Починається зустріч і сутичка зі «світськими реальностями» з огляду на їхню євангелізацію. І Слово сягає вже й Європи. Слово Боже, рухаючись дорогами світу, відкриває шлях до Бога, послуговуючись маршрутами людей (LD, сс. 220– 221).

1     І він прибув у Дербу і Лістру. А був там один учень, Тимотей на ім’я, син однієї жінки, віруючої юдейки, а батька грека.
2     Він мав добру славу між братами Лістри й Іконії.
3     Павло хотів узяти його з собою і, взявши, обрізав із-за юдеїв, що були в тих місцях; усі бо знали, що його батько був грек.
4     Якже проходили через міста, передавали їм, щоб берегти ті постанови, що їх були схвалили апостоли і старші в Єрусалимі.
5     Отак Церкви утверджувались у вірі й росли числом щоденно.
6     Вони пройшли через Фригію і Галатський край, а Дух Святий заборонив їм звіщати слово в Азії.
7     Дійшовши до Місії, вони пробували пройти у Вітинію, та Дух Ісуса їм того не дозволив,
8     і, пройшовши Місію, прибули до Троади.
9     Аж тут з’явилось Павлові вночі видіння: один македонець стоїть і, благаючи його, каже: «Перейди в Македонію і допоможи нам».
10  Як тільки він побачив це видіння, ми зараз же старались вийти в Македонію, зрозумівши, що Бог нас покликав звіщати їм Євангелію.

Починаючи відвідувати вже засновані спільноти, Павло знаходить собі нового супутника, Тимотея. Уривок показує, що Павло вірно дотримується приписів Єрусалимського Собору і поблажливо ставиться до юдаїзуючих. Так автор дає зрозуміти, що ворожість щодо Павла не випливає з його нерозважливих дій. Щобільше, він був готовий піти назустріч юдаїзуючим у вирішенні труднощів з дотриманням практик, лиш би були збережені принципи. Але перешкоди виникають через цілковиту непримиренність його супротивників (СММ, с. 228).

в. 1. І він прибув (букв. «спустився», від гр. дієслова katantào, добиратися, пор. Ді 20,15; 26,7; 28,13) у Дербу і Лістру (в. 2; пор. Ді 14,6б, прим. 73).
Павло вже був там під час своєї першої подорожі (пор. Ді 14,6б).
Він, прибувши з Кілікії, дістається цих міст, «спускаючись» із Таврійських висот, проходячи через «Кілікійські ворота» («Ущелину диявола»).
А був там один учень (пор. Ді 6,1), Тимотей на ім’я, син однієї жінки, віруючої юдейки,
Тут, як часто в Діяннях, термін віруючий (від гр. pistòs/pistè, від того ж кореня, що й гр. дієслово pistèuo, пор. Ді 4,4) означає «християнин/ка» або просто «вірний/а».
У 2 Тм 1,5 Павло, звертаючись до Тимотея, пише: «Пригадую собі ту щиру віру, що у тобі, яка перш була вселилась у твою бабуню Лоїду та у твою матір Евніку, а я певен, що й у тебе»; а в 2 Тм 3,15: «І [ти] вже змалку знаєш Святе Письмо…».
а батька грека (тобто поганина).
Тимотей, отже, народився в змішаному подружжі, що є незаконним за юдейськими нормами (пор. Втор 7,3). Проте, будучи сином матері-юдейки, він вважався юдеєм і це накладало на нього обов’язок обрізання [за попередньою згодою батька]. Павло виправить цю прогалину, пор. в. 3.

в. 2. Він мав добру славу (пор. Ді 1,8; пор. також Ді 6,3) між братами (пор. Ді 1,14б; назва, що вживається в цій частині Діянь на позначення християн) Лістри (в. 1) й Іконії (пор. Ді 13,51б, прим. 71, де Павло проповідував під час своєї першої подорожі, пор. Ді 13,51б — 14,6.21).
Лука підкреслює добру славу головних героїв його розповіді.

в. 3. Павло хотів узяти його з собою
і, взявши, обрізав із-за юдеїв, що були в тих місцях;
усі бо знали, що його батько був грек.
Павло обрізує (пор. Ді 10,45, прим. 60) Тимотея для полегшення його контакту з юдеями, хоч і вважає, що ця практика геть не була потрібна, щоб здобути спасіння, яке пропонує Христос (пор. випадок з Титом, що був «примушений до обрізання», в Гал 2,3; пор. також Гал 5,1.11– 12). Позаяк Тимотей по материнській лінії був юдейського походження (в. 1б), то його необрізаність юдаїзуючі могли б вважати серйознішою вадою, аніж необрізаність наверненого язичника, його б вважали ренегатом чи відступником.
Така поведінка варта уваги, і Павло її пояснює в 1 Кор 9,19– 23: «Я став для юдеїв як юдей, щоб юдеїв придбати… Для тих, що без закону, я став як без закону, хоч я і не був без Божого закону, бувши під законом Христовим, щоб придбати тих, які без закону… Для всіх я став усім, щоб конче деяких спасти. Усе я роблю заради Євангелії». Так він рішуче спростовує фактами (і то наперед) звинувачення, що їх Яків висуватиме з чужих слів у Ді 21,21.

в. 4. Якже проходили через міста, передавали їм,
щоб берегти (пор. Ді 7,53б) ті постанови (гр. dògmata; офіційні заяви, декрети; пор. Ді 17,7), що їх були схвалили (пор. Ді 13,13б) апостоли (пор. Ді 1,2; цей термін вживається тут востаннє в тексті Діянь) і старші (пор. Ді 11,30) в Єрусалимі.
Це редакторське зауваження логічно випливає з представлення Єрусалимського Собору (як було описано в розділі 15), де припускається, що постанова (Ді 15,23– 29) була оприлюднена в присутності Петра і Павла (і Сили).

в. 5. Отак Церкви (пор. Ді 5,11, прим. 28) утверджувались (пор. Ді 3,7б; пор. також Ді 14,22) у вірі (пор. Ді 3,16) й росли числом щоденно (пор. Ді 2,41б).
Відомості про цю першу частину подорожі Павла і Сили є дуже фрагментарними і загальними. Маршрут пролягає дорогою, що від Антіохії в Сирії веде до Кілікії, а потім через славетні «Кілікійські ворота» переходить через Таврійські гори і провадить до Лікаонських міст: Дерби, Лістри та Іконії.

в. 6. Вони пройшли через Фригію і Галатський край ,
а Дух Святий заборонив (пор. Ді 8,36б) їм звіщати слово в Азії (пор. Ді 6,9, прим. 34).
Лука ще раз підкреслює, що саме Святий Дух скеровує місію (пор. Ді 4,31; 8,29.39; 10,44; 13,2.4; пор. також в. 7). Власне, Павло, покинувши Іконію, мав намір вирушити на захід до Ефеса, але коли Дух заборонив, піднявся на північ і прибув до Фригії; а звернувши на північний схід, він дістався Галатського краю.

в. 7. Дійшовши до (гр. katà, навпроти, в околиці, пор. Ді 2,10; 27,7) Місії, вони пробували пройти у Вітинію ,
та Дух Ісуса (гр. tó pnéuma Iesoú, дуже рідкісний вислів у НЗ і тут єдиний раз вжитий в Діяннях; виник під впливом Павла: пор. Флп 1,19б; 1 Пт 1,11; пор. також Рм 8,9) їм того не дозволив (пор. в. 6б),

в. 8. і, пройшовши (від гр. дієслова parérchomai, проходити поруч, обходити, пор. Мр 6,8) Місію (в. 7), прибули до Троади .

в. 9. Аж тут з’явилось Павлові вночі (пор. Ді 5,19) видіння (в. 10; пор. Ді 7,31):
Це друге [перше в Ді 9,4– 6] з шести «видінь» (об’явлень) Павла, які наводить Лука (інші в Ді 18,9– 10; 22,17– 21; 23,11; 27,23– 24), всі вони відбувалися вночі, окрім Ді 9,4– 6 і 22,17– 21.
один македонець (гр. makedòn, пор. Ді 19,29б; 27,2б) стоїть і, благаючи його, каже:
«Перейди в Македонію і допоможи нам (від гр. дієслова boethèo, просити про допомогу, пор. Ді 21,28, пор. також Ді 27,17. Це взивання нагадує біблійну молитву з благанням про спасенну допомогу від Бога)».

в. 10. Як тільки він побачив це видіння (в. 9),
У зах. тексті цей вірш починається так: «Вставши, він розповів нам своє видіння і…».
Тепер Павлові та його товаришам стає ясно, чому вони досі блукають Малою Азією. Бог не хотів, що вони там перебували, а бажав їх допровадити до земель Греції. Розповідь про цю довгу мандрівку (майже 1400 км) займає лише три вірші. Лука не має на меті оповідати про всі труднощі місії; він має за ціль показати, що її траєкторію визначає Святий Дух.
ми зараз же (пор. Ді 9,18) старались вийти в Македонію (в. 9; пор. Флп 4,15),
Насправді ж вони шукають корабля, який би їх туди перевіз.
У розповіді тут (вперше) з’являється перша особа множини. Отже, автор Діянь перебував у той час в Троаді [можливо, викликаний через хворобу Павла; пор. Гал 4,13– 15], і відтоді він стає супутником Павла. Це принаймні найбільш вірогідне пояснення, яке можна дати цьому вживанню ми. Деякі дослідники висували припущення, що оте ми випливає з попередньої розповіді наочного свідка. Але однаковий стиль і термінологія в секціях, де з’являється ми в Діяннях, та в інших частинах книги спонукає до висновку, що особу, яка стоїть за тим ми, слід ототожнювати з автором цілого твору (СММ, с. 232) .
зрозумівши (пор. Ді 9,22б), що Бог нас покликав (пор. Ді 2,39б)
звіщати їм Євангелію (пор. Ді 5,42).

Із новозавітних писань знаємо, що Тимотей був справді цінним співробітником Павла; про нього є приблизно п’ятнадцять згадок у павлівських посланнях, при яких часто вжито характеристики, що виявляють приязнь Павла до нього: «мій співробітник» (Рм 16,21), «брат» (2 Кор 1,1; Кол 1,1б), «наш брат і слуга Божий в Євангелії Христовій» (1 Сол 3,2), «моя улюблена і вірна в Господі дитина» (1 Кор 4,17), «правдивий син у вірі» (1 Тм 1,1), «син» (1 Тм 1,18), «любий син» (2 Тм 1,2). А пишучи Послання до филип’ян, Павло заявляє: «Нікого бо не маю рівного йому душею, що так щиро дбав би про вас… Ви знаєте його випробувану чесність: він, як син батькові, служив зо мною справі Євангелії» (Флп 2,20.22).
Та проте, перш ніж взяти його з собою, обрізав із-за юдеїв (в. 3). Не варто відчитувати цей вибір як тактичний прийом, так немовби Павло наклав на нього обрізання, щоб євреї не могли звинуватити його в тому, що він звертає мало уваги на Закон Мойсея. Безперечно, це послужило і для цього, але я не думаю, що це була головна ціль. Для Павла було очевидним, оскільки Тимотей був євреєм, що він мав носити на своєму тілі знак власної приналежності до Божого народу: ясна річ, не для того, щоб спастися, бо спасіння є в Христі, а не в обрізанні. Це було радше питанням послуху Законові, який Бог дав Ізраїлеві. Будучи християнином чи ні, єврей залишається євреєм і повинен, на переконання Павла, бути обрізаним (DA, с. 106).

Просити в Господа дати нам розуміння того, що місія є не людською справою, а насамперед Божим задумом, для якого є свій час і своє місце, що відрізняється від нашого;
дати нам увійти в гармонію з Духом через смиренну молитву і уважність до його дії в світі. Він йде попереду нас в місії та через знаки і натхнення просить нас співпрацювати з ним, спонукаючи нас не нав’язувати йому своїх планів, щоб ми пам’ятали, що ми завжди є лише «непридатними слугами».
Дякувати Господу за те, що попри наші слабкості і нечутливість робить нам честь бути учасниками його справи — звіщати і пропонувати спасіння, — розмах якої ми спроможні осягнути лише незначною мірою.
Непевності і неясності певних моментів можуть бути необхідними для того, щоб виявити божественний вимір і сяйво нашої місії (LD, сс. 222– 223). Справедливе відчуття власної вбогості і слабкості без впадання в непотрібні депресії може не інакше, як спонукати нас більше покладатися на Божі ресурси і на могутність його Слова.
…
Дай мені бути слухняним Твоїй волі, Господи, Твоїм планам. Даруй мені здатність бачити світло там, де часто бачу лише туман, навчи мене бачити Твої «так» там, де я часто бачу лише людські «ні». І не дай мені ніколи сумніватися в Твоїй присутності в подіях, що часто є ворожими, іноді загрозливими, але завжди оповитими таємницею. Не дай мені сповнятися гіркотою в своїх судженнях, але дай мені світлі очі, щоб побачити ранню зорю, що виринає в кромішній темряві заходу. Амінь (LD, с. 223).