Лука тонко, але впевнено використовує свідчення апостолів, щоб виробити нове визначення «народу Божого», в основі якого лежить християнська віра, а не етнічне походження чи дотримання обрядів. Він визначає як засадничий принцип те, що в сфері відповідальності Церкви є не диктувати дію Божу, а розпізнавати її, не закривати Писання на подальше тлумачення, а відкривати на нього. Він чітко стверджує, що справжнім народом Божим є той, до якого можуть належати всі народи на рівних засадах: оскільки Бог показав, що не робить дискримінаційної різниці між ніким, то й Церква не повинна її робити (TJ, с. 238).

22  Тоді апостоли і старші разом з усією Церквою схвалили вибрати кількох з-між себе і послати в Антіохію з Павлом та Варнавою: Юду, званого Варсавою, і Силу, мужів-проводирів поміж братами.

23  Вони написали і доручили через них ось що: «Апостоли і старші, брати ваші, братам з поган в Антіохії, Сирії та Кілікії, привіт!

24  Через те, що ми чули, як деякі з нас, вийшовши без нашого доручення, потурбували вас словами та схвилювали ваші душі,

25  то ми й постановили однодушно вибрати мужів і їх до вас послати разом з любим нам Варнавою та Павлом,

26  людьми, що душі свої віддали за ім’я Господа нашого Ісуса Христа.

27  Отож, ми вислали вам Юду й Силу, і вони усно викладуть те саме.

28  Подобалось бо Святому Духові й нам ніякого більше не складати на вас тягару, крім цього необхідного:

29  стримуватися від ідоложертвенного м’яса, крови, душенини та розпусти. Ви добре зробите, коли будете берегтися цього. Будьте здорові».

30  Висланці ж прийшли в Антіохію і, скликавши громаду, доручили листа,

31  а вони, прочитавши його, зраділи тією втіхою.

32  Юда та Сила, які й самі були пророки, втішили і скріпили братів частим словом.

33  По деякім часі брати відпустили їх у мирі до тих, що їх вислали.

34  Сила задумав зостатися там.

35  Павло ж з Варнавою лишилися в Антіохії, де вони з багатьма іншими навчали та звіщали слово Господнє.

Апостольський лист («Апостольська постанова») підтверджує свободу навернених поган. Письмовий документ офіційно передають — через Павла, Варнаву, Юду і Силу — Антіохійській Церкві, він викликає в ній велику радість і посилює завзяття (в. 31) як знак подолання кризи і надію на ще більші апостольські здобутки (СММ, с. 224).

в. 22. Тоді апостоли (пор. Ді 1,2) і старші (в. 23; пор. Ді 11,30) разом з усією Церквою (пор. Ді 5,11, прим. 28)
За порядком важливості названі ті, що є відповідальними за документ, у якому було досягнуто одностайності (в. 25).
схвалили (від гр. дієслова dokèo, видаватися доречним; пор. вв. 25.28.[34]; Ді 17,18) вибрати (в. 25; пор. Ді 1,2б) кількох з-між себе
і послати в Антіохію (вв. 23.30.35; пор. Ді 11,19, прим. 63)
з Павлом та Варнавою (вв. 25б.35; пор. Ді 4,36):
Вони завжди згадувані разом з Ді 9,27 і 11,25– 26 і надалі (пор. також Ді 13,43).
Юду (гр. Ioúdas), званого Варсавою (гр. Barsabbás), і Силу (гр. Sílas, вв. 27.32.[34]), мужів-проводирів (букв. «провідників, начальників» [пор. Ді 7,10б] і «пророків» [в. 32]) поміж братами (вв. 23².32б.33; пор. Ді 1,14б).
Юда міг бути братом «Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст» (вони мають одного батька Саву, «сина суботи»), який був першим кандидатом на місце Юди Іскаріота в групі Дванадцятьох (пор. Ді 1,23). Але таке ототожнення є доволі сумнівним, більше про нього не буде згадок в Діяннях.
Сила — як і Йоан Марко, якого він незабаром замінить як супровідник Павла (пор. Ді 15,40; 16,19.25.29; 17,4.10.14– 15; 18,5), — належав до двомовних грекопалестинців з первісної спільноти Єрусалима. Дуже ймовірно, що його можна ототожнювати з Сильваном, сотрудником Павла, згадуваним (разом з Тимотеєм) в деяких посланнях (пор. 2 Кор 1,19; 1 Сол 1,1; 2 Сол 1,1; 1 Пт 5,12).

в. 23. Вони написали і доручили через них ось що:…
Букв. «Написавши своєю рукою…».
…«Апостоли і старші (в. 22), брати ваші (в. 22б),
братам (в. 22б) з поган (пор. Ді 7,45) в Антіохії (в. 22), Сирії та Кілікії (пор. Ді 9,11, прим. 54; пор. також Гал 1,21),
Спільнота в Антіохії є справжнім адресатом цієї постанови; Сирія і Кілікія — це регіони, де є «філіали» сирійської митрополії, які ще будуть згадані в Ді 15,41. Щодо Кілікії, то не було сказано, що вона була євангелізована, але Павло, ймовірно, це зробив під час свого перебування в Тарсі (пор. Ді 9,30; 11,25; Гал 1,21). Насправді ж Павло передає рішення з Єрусалима Церквам Памфілії, Пісідії і Лікаонії (Ді 16,1– 4), які, однак, не згадані як адресати постанови (BR, с. 462).
привіт! (гр. chàirein!, форма привітання, що відповідає «Salve!» (іт.) [пор. Ді 23,26б]; від неозначеної форми гр. дієслова chàiro, радіти, веселитися; пор. Ді 2,47).

Привітання chàirein! — це побажання, виражене через інфінітив, через що набувало в посланні значення наказового способу: «Сповняй своє серце радістю!».

Пор. 1 Мак 10,18б.25б; 11,30б.32б; 13,36б; 2 Мак 1,1; 11,22б.34б; Як 1,1б.

в. 24. Через те, що ми чули (пор. Ді 1,4б), як деякі з нас, вийшовши без нашого доручення (мова про згаданих у Ді 15,1),

потурбували (від гр. дієслова taràsso, стривожити, схвилювати, пор. Ді 17,8.13б, а також Ді 16,20; пор. також Ді 12,18; 19,23) вас словами та схвилювали ваші душі (Ді 15,1– 2; пор. Гал 1,7),

Деякі пізніші кодекси додають: «кажучи приймати обрізання і дотримуватися Закону».

в. 25. то ми й постановили (в. 22) однодушно (пор. Ді 1,14) вибрати (в. 22) мужів і їх до вас послати разом з любим (від гр. agapetòs) нам Варнавою та Павлом (в. 22),

в. 26. людьми, що душі свої (пор. Ді 2,41б; пор. також Рм 16,4) віддали (пор. Ді 2,23; попередня версія СЕІ перекладала: «давали обітницю»)

за ім’я Господа нашого Ісуса Христа (пор. Ді 3,6).

Це вияв вдячності і похвали за великі старання Варнави і Павла.

в. 27. Отож, ми вислали вам Юду й Силу (в. 22б),

і вони усно викладуть те саме.

Постанова матиме силу закону лише там, де вона буде сповіщена на письмі і на словах. На Сході більшої ваги надають усному проголошенню, якому підпорядковується написане. Письмове сповіщення є недостатнім; слова мають дійти до «вух» адресатів (BR, с. 462).

в. 28. Подобалось (в. 22) бо Святому Духові й нам

Цей вислів означає, що зібрання має певність, що Дух Божий його провадив у прийнятті рішень (пор. Ді 5,32).

ніякого більше не складати на вас тягару (від гр. bàros; пор. Мт 20,12; 23,4; 2 Кор 4,17; Гал 6,2; Од 2,24б; пор. також Ді 15,10), крім цього необхідного (від гр. epànankes, обов’язкового; пор. також Мт 23,4):

в. 29. стримуватися від ідоложертвенного м’яса,

Гр. термін eidolóthyton (букв. те, що приноситься в жертву ідолові [пор. Ді 7,41б]; пор. 1 Кор 8,1.4.7; 10,19; Од 2,14б.20б) заміняє фразу від нечистот ідольських з Ді 15,20.

крови, душенини та розпусти (пор. Ді 15,20б; 21,25б).

Ви добре зробите, коли будете берегтися цього.

Будьте здорові» (гр. Èrrosthe, від гр. дієслова rònnymi, матися добре, бути сильним).

Цей документ не містить слів засудження і не завершується анафемою. Щобільше, лист закінчується позитивним і заохочувальним побажанням: Будьте здорові! (Будьте сильні!). Такий фінал спрямований у протилежний бік відносно позиції тих, які прибули «з Юдеї» (Ді 15,1), заявляючи, що обрізання є необхідним для спасіння. Постанова приписує halakhàh, поведінку (букв. «хода»), декларуючи, що правильно буде поводитися той, хто визнаватиме право первородства за сином Ізраїля, який став віруючим, і намагаючись добре та у злагоді жити з ним (BR, с. 464).

в. 30. Висланці ж (іт. попрощалися; в. 33; пор. Ді 5,40б) прийшли в Антіохію (в. 22)

і, скликавши (пор. Ді 4,5) громаду (букв. «многоту»), доручили (пор. Ді 27,15б) листа,

в. 31. а вони, прочитавши його, зраділи тією втіхою (пор. Ді 9,31б; пор. також Ді 2,40).

в. 32. Юда та Сила (в. 22б), які й самі були пророки (пор. Ді 11,27; 13,1; 21,10),

Зах. текст додає: «повні Святого Духа».

втішили (пор. Ді 2,40) і скріпили (пор. Ді 14,22) братів (в. 22б) частим словом.

в. 33. По деякім часі брати (в. 22б) відпустили їх (в. 30) у мирі (пор. Ді 9,31, прим. 56) до тих, що їх вислали.

в. 34. Сила (в. 22) задумав (букв. «було до вподоби Силі…», пор. в. 22) зостатися (пор. Ді 5,4) там. Юда поїхав сам (в. 22б).

в. 35. Павло ж з Варнавою (в. 22) лишилися в Антіохії (в. 22),

де вони з багатьма іншими навчали (пор. Ді 2,42) та звіщали (пор. Ді 5,42) слово Господнє (пор. Ді 8,4б).

Tab content

Просити в Господа вміння приймати без зайвих вагань настанови, що їх нам надсилають єпископи, без заздрості чи надмірних хвилювань з приводу тих, що думають не так, як ми, маючи завжди перед очима єдність Церкви;

Дякувати Господу за численні знаки примирення, які він ставить на нашому шляху: нехай слухання його слова буде світильником перед нашими ногами і світлом на нашій дорозі (Пс 119,105).

…

«Твоя ніжність, Отче, мені об’являє, що я внутрішньо розділений і мало схильний до примирення. Я знаходжу в своєму житті як поділ, який я відчував всередині юдейських спільнот, так і поштовх від поган обожествляти місіонерів: я заздрю тим, які й не думають про закони, в яких я був вихований; я прагну брати під контроль божественну силу, зводячи її до мого способу бачення. Тож покора, яку рекомендує Марія в своєму піснеспіві «Величає душа моя Господа», видається, як ніколи, доречною. Таким є Слово, яке мені було дано, щоб я ним жив і його проголошував у моїй щоденній Антіохії». Амінь.

(З «Роздуми Теофіла», у BR, с. 487)