Описані факти в своїй суті збігаються з тими, про які розповідає Павло своїм гострим, лаконічним стилем в Гал 2,4– 5: «…А щодо облудних братів влазнів, які крадькома пролізли, щоб підглядати нашу свободу, що її маємо в Ісусі Христі, щоб нас поневолити, ми їхньому велінню не поступилися ні на хвилину, щоб правда Євангелії залишилася у вас…».

7    По довгій суперечці встав Петро і до них промовив: «Мужі брати! Ви знаєте, що вже віддавна Бог вибрав був мене між вами, щоб погани з уст моїх чули слово Євангелії й увірували.

8    І серцевідець Бог засвідчив їм, давши їм Святого Духа, як і нам,

9    і не вчинив ніякої різниці між нами та між ними, очистивши вірою серця їхні.

10  Чого ж ото тепер спокушаєте Бога, бажаючи накинути учням на шию ярмо, якого ні батьки наші, ані ми не здоліли нести?

11  А втім, ми благодаттю Господа Ісуса віруємо, що спасемося так само, як ті».

12  Затихла вся громада й почала слухати Варнаву та Павла, як вони розповідали про ті знаки та чуда, що їх Бог учинив був через них між поганами.

Петро, пригадуючи божественне просвітлення, яке він отримав щодо Корнилія (Ді 10,1– 11,18), урочисто заявляє, що не можна нав’язувати новонаверненим Закон Мойсея, бо лише в Ісусі є спасіння (СММ, с. 220).

в. 7. По довгій суперечці (пор. Ді 15,2)
Тут відтворюється та ж напружена ситуація, яка вже мала місце в Антіохії.
встав (пор. Ді 1,15) Петро (пор. Ді 1,13, прим. 7) і до них промовив:
Першим говорить Петро, який з’являється тут востаннє в книзі Діянь.
Зах. текст додає: «встав Петро і, в Дусі (під натхненням), до них промовив…».
«Мужі брати (пор. Ді 1,16)! Ви знаєте (пор. Ді 10,28), що вже віддавна (букв. «від прадавніх днів [гр. hemeròn archàion]»; пор. Пл. Єр 1,7; 2,17)
Бог вибрав був (пор. Ді 1,2б) мене між вами,
щоб погани (в. 12, пор. Ді 7,45) з уст моїх чули слово Євангелії й увірували (пор. Ді 4,4).
Тут єдиний раз вислів слово Євангелії (гр. tòn lògon tòu euanghelìou) знаходимо в НЗ і один з двох разів, коли іменник euanghèlion вжито в Діяннях (пор. Ді 20,24б).

в. 8. І серцевідець (пор. Ді 1,24; пор. також Ді 2,37) Бог засвідчив їм,
давши їм Святого Духа, як і нам (пор. Ді 10,44– 47; 11,15– 17),

в. 9. і не вчинив ніякої різниці між нами та між ними (пор. Ді 10,20; Рм 10,12; пор. також Ді 10,34– 35),
очистивши (пор. Ді 10,15) вірою (пор. Ді 3,16) серця їхні.
Народжений в поганстві сам по собі є нечистим і далеким від Бога. Але Бог, даючи дар віри, очищує навіть без дотримання приписів Закону. Отож, віра є дверима спасіння для цих дітей народів. Петро в такий спосіб тлумачить і слово, яке йому було передане під час видіння в Ді 10,15; 11,9 (пор. також Ді 11,18).

Виступ Петра (знову) містить ті самі аргументи, які він навів в Кесарії, пояснюючи свої дії під час зустрічі з Корнилієм (Ді 10,1– 11,18).

в. 10. Чого ж ото тепер…
Гр. вислів nýn oùn (kài tà nýn) вводить завершення в старозавітніх розповідях, або ж напоумлення в проповідях, або ще благання в молитвах (пор. Ді 1,6; 3,17; 4,29; 5,38; 10,5.33…).
…спокушаєте Бога (пор. Ді 5,9),
Тож йти шляхом, який запропонували «юдаїзуючі», означало б «спокушати Бога» або «його провокувати» (ТОВ), тобто в цьому контексті не довіряти його мудрості.
бажаючи накинути учням на шию (пор. Ді 6,1) ярмо, якого ні батьки наші, ані ми не здоліли нести? (пор. Ді 9,15б; пор. також Мт 23,4; Гал 5,1б; а також Мт 11,29– 30; Лк 11,46; Ді 15,28)

в. 11. А втім, ми благодаттю (пор. Ді 2,47) Господа Ісуса віруємо, що спасемося так само, як ті».
Отже, спасіння дає не дотримання Закону, а благодать воскреслого Ісуса, яку приймаємо через віру (пор. Ді 13,38– 39). Це пряма відповідь на твердження з Ді 15,1 (Ді 11,18). Вчення таке саме, як і в Рм 3,21– 24; 11,32; Гал 2,16; 3,22– 29; Еф 2,4– 10 тощо. З цієї точки зору юдей не має жодної переваги (пор. Рм 2,17– 29; Гал 5,6; 6,15).
Найбільш вартим уваги аспектом є те, що критерій спасіння для вроджених юдеїв вимірюється через спасіння для поган… Бог використовує спасіння поган, щоб об’явити віруючим юдеям істинну основу їхнього спасіння. Твердження Петра є прямим спростуванням початкового наполягання: «Коли ви не обріжетеся за звичаєм Мойсея, не зможете спастися» (Ді 15,1) (TJ, с. 223).
Така позиція є абсолютно ясною і несе в собі вражаючу силу переконання, адже…

в. 12. Затихла (пор. Ді 12,17) вся громада (букв. «многота»)…
Зах. текст перед в. 12 додає: «Після того, як старші погодилися (дійшли згоди…) з тим, що сказав Петро,…»
…й почала слухати Варнаву та Павла (пор. Ді 13,43),
як вони розповідали (пор. Ді 10,8) про ті знаки та чуда (пор. Ді 2,22),
що їх Бог учинив був через них (пор. Ді 14,27; 15,4) між поганами (в. 7б).
Павло й Варнава, просвітлені пророчим словом Петра, для напоумлення многоти братів в загальній тиші продовжують (вчетверте!) детальну розповідь про знаки та чуда, які Бог учинив був через них між поганами. Досі ми чули, як вони розповідали про події, але ще не було сказане слово пророка, яке би вказало на їхню вагу і значення. Починаючи з цього слова, потрібно ще раз відчитати події по-новому. Пророк промовив: тепер же потрібно вникнути в істину послання, яке дарує життя (BR, с. 456).

Тут востаннє в розповіді Діянь мовиться про Петра. Його постать цільна й авторитетна. Він робить висновки зі свого досвіду з сотником Корнилієм. Головною тезою є те, що Бог дарував Святого Духа також і необрізаним, очистивши вірою серця їхні (в. 9). Звідси й висновок, що є дуже «павлівським»: ми спасаємося лише через Господню благодать. Отже, продовжувати йти шляхом юдаїзуючих означало б спокушати Бога. Громада вражена ясністю і силою аргументації (в. 12) (LD, с. 211).

Громада (букв. «многота») затихла, це є знаком поваги і схвалення щодо слів Петра та готує ґрунт для розповіді Варнави і Павла, які повторюють те, що вже сказали спільнотам Фінікії та Самарії (Ді 15,3). Варнава згаданий перед Павлом, всупереч того, як було в Ді 13,43 і далі (пор. також Ді 13,9б), ймовірно, щоб пригадати, що вони перебувають в середовищі Єрусалима, де Варнава вже з найперших часів має велику пошану (пор. Ді 4,36– 37), тоді як Павло тут ще мало відомий (СММ, с. 221).

Просити в Господа, щоби не дав нам переплутати наші позиції з правдою, вважаючи, що навертатися мають інші, а не ми.

Дякувати Господу за всі ті рази, коли він в конкретний спосіб дає нам відчути нашу обмеженість, яка часто маскується в прагнення перших ролей, ухиляючись від скромності і стриманості, які притягують до себе сильніше, аніж жорсткість наших аргументацій.

…

Пролий, Господи, світло на мою сліпоту, на мої жорсткі і непохитні позиції, щоб я став відкритим на порівняння, щоб дозволяв фактами і аргументами, що є більш розсудливі і обґрунтовані, аніж мої, ставити під сумнів мої переконання. Бо правда є складною вершиною, плодом спільних пошуків. Дай мені відчути смак хорового співу, щоб мій голос міг увійти в «симфонію», яку хоче поширити Твоя Любов, щоб торкати людей аж до глибини серця. Амінь (LD, сс. 212– 213).