У цьому дуже драматичному розділі мовиться, як велика справа євангелізації, описана в двох попередніх розділах, опинилася під загрозою провалу через наполягання деяких навернених юдеїв на тому, щоб зобов’язати поган дотримуватися Закону Мойсея. Зважаючи на ментальну віддаленість грецького світу від світу юдейського, такий припис став би нездійсненним і, по суті, закрив би перед поганами двері до навернення. Крім того, він зачіпав саме серце послання, що проголошувало спасіння в ім’я Ісуса, а не силою Закону. Єрусалимський Собор вирішить цей спір у сприятливому для Павла сенсі, але зобов’яже до виконання деяких приписів, щоб полегшити співіснування між юдеями і наверненими поганами.

1    Тим часом деякі, що прийшли з Юдеї, навчали братів: «Коли ви не обріжетеся за звичаєм Мойсея, не зможете спастися».

2    По чималій суперечці та змаганні Павла і Варнави з ними, вирішено, щоб Павло і Варнава, і деякі інші з них, пішли в цій справі в Єрусалим до апостолів і старших.

3    Тож вони, виряджені Церквою, проходили через Фінікію і Самарію, розповідаючи про навернення поган, і чинили всім братам велику радість.

4    Прибувши ж у Єрусалим, вони були прийняті Церквою, апостолами та старшими й оповіли, що Бог зробив через них.

5    Та деякі з секти фарисеїв, що були увірували, встали, кажучи, що треба їх обрізати та наказати, щоб берегли закон Мойсея.

6    От і зібралися апостоли та старші, щоб розглянути цю справу.

Тут маємо розповідь про те, як виникла суперечка щодо необхідності обрізання для поган. Протиставлення між радістю, яку викликала в спільнотах розповідь про їхнє навернення (вв. 3– 4), і суворим наполяганням фарисеїв (в. 5) показує, якої драматичної напруги сягнула суперечка (СММ, с. 218).

в. 1. Тим часом деякі, що прийшли з Юдеї (пор. Ді 1,8б; пор. також Гал 2,12),
Ця група окреслена дуже загально: деякі, що прийшли (букв. «спустилися») з Юдеї. У Ді 15,24 Лука повідомить читача, що ця група складалася з осіб, які не мали повноважень від проводу єрусалимської спільноти
навчали (пор. Ді 2,42) братів (в. 3б; пор. Ді 1,14б):
«Коли ви не обріжетеся (в. 5б) за звичаєм (пор. Ді 6,14б) Мойсея,…
Зах. текст вставляє: «і не ходитимете за звичаєм Мойсея».
Обряд обрізання (пор. Ді 10,45, прим. 60) приписаний П’ятикнижжям Лев 12,3), хоча юдейська традиція відносить його до Авраама (Бут 17,10– 14; пор. Рм 4,9– 12).
У цьому проявляється прямий спротив Павловому способу навчання (пор. Ді 21,21; пор. також Гал 5,2– 3; 6,12– 13). Можна припустити, що він дозволяв поганам приймати хрещення, не зобов’язуючи їх дотримуватися Закону Мойсея.
…не зможете спастися».
І, як буде видно у в. 5б, деякі фарисеї, що стали християнами, але й далі дуже ревно дотримувалися Закону, наполягали на цьому, стверджуючи: Треба їх обрізати та наказати, щоб берегли закон Мойсея.
Тож мова не лише про припис, якого слід дотримуватися, наприклад, для підтримання однорідного складу спільноти, а про конче необхідну умову, щобільше, про невід’ємний засіб для спасіння, як випливає з контексту.

в. 2. По чималій (пор. Ді 12,18) суперечці (від гр. stàsis [від того ж кореня, що й дієслово hìstemi, пор. Ді 1,23], незгода, спір, пор. Ді 23,7.10; а також: повстання, революція; пор. Ді 19,40; 24,5; пор. також epìstasis, заколот, в Ді 24,12)…
…та змаганні (від гр. zètesis, дискусія, від того ж кореня, що й гр. дієслово zetèo, шукати, дискутувати; пор. Ді 17,27, зі значенням, що практично еквівалентне до stàsis, пор. Ді 15,7; 25,20, а також syzètesis, пор. Ді 28,[29], від гр. дієслова syzetèo, пор. Ді 6,9б)…
Павла і Варнави (пор. Ді 13,43) з ними,…
Зах. текст має: «Після великого замішання і надзвичайно жвавого обговорення, яке розпочали з ними Павло і Варнава — бо Павло настійливо говорив, що «вони мали залишатися так, як були, коли повірили (тобто в момент навернення)» (пор. 1 Кор 7,17– 18)».
…вирішено (пор. Ді 13,48б), щоб Павло і Варнава (пор. Ді 4,36), і деякі інші з них,
До цієї антіохійської делегації належав і Тит (Гал 2,1б.3), який походив з поганства.
…пішли в цій справі (від гр. zètema [воно також від того ж кореня, що й гр. дієслово zetèo, шукати, дискутувати], що є синонімом zètesis, суперечка; пор. Ді 18,15; 23,29; 25,19; 26,3) в Єрусалим до апостолів (вв. 4.6; пор. Ді 1,2) і старших (вв. 4.6; пор. Ді 11,30).
Зах. текст додає: «щоб ті їх розсудили».
Ця подорож відбувається етапами, знову пролягаючи через райони, де вже відбулася євангелізація.
Дискусія, що розпочалася в Антіохії (Сирійській), тепер переноситься в Єрусалим.

в. 3. Тож вони, виряджені (від гр. дієслова propèmpo, супроводжувати, висилати, підтримуючи харчами і грошима того, хто пускається в дорогу, пор. Ді 20,38б; 21,5; пор. також 1 Кор 16,6б.11; 2 Кор 1,16б; Тит 3,13; 3 Йо 6б) Церквою (в. 4; пор. Ді 5,11, прим. 28),
проходили через Фінікію (пор. Ді 11,19, прим. 61) і Самарію (пор. Ді 8,25б, прим. 45),
розповідаючи (пор. Ді 13,41б) про навернення (пор. Ді 2,38) поган (пор. Ді 7,45),
і чинили всім братам (в. 1) велику радість (пор. Ді 2,47).

в. 4. Прибувши ж у Єрусалим,
вони були прийняті (від гр. дієслова paradèchomai, приймати; пор. Ді 16,21; 22,18б)  Церквою (в. 3), апостолами та старшими (в. 2б)
Апостоли, про яких не мовиться ні в Ді 11,30, ні в Ді 21,18, тут згадані разом з колегією старших; це узгоджується з Гал 2,2– 9, де Петро і Йоан згадані як представники проводу єрусалимської спільноти, поряд з Яковом, братом Господнім (BJ).
й оповіли, що Бог зробив через них (Ді 14,27; 15,12б).

в. 5. Та деякі з секти (пор. Ді 5,17) фарисеїв (пор. Ді 5,34, прим. 30), що були увірували (пор. Ді 4,4), встали (пор. Ді 1,15),
Як у Євангелії (пор. Лк 7,30…), фарисеї відіграють тут роль опозиції Божому задуму, хоч і зараховані до тих, що увірували. Та проте Павло не боятиметься називати себе фарисеєм (пор. Ді 23,6; 26,5).
кажучи,
що треба їх обрізати та наказати, щоб берегли (від гр. дієслова terèo, зберігати, дотримувати, пор. Ді 16,23б; 25,21) закон Мойсея (пор. в. 1).

в. 6. От і зібралися апостоли та старші (в. 2б), щоб розглянути цю справу.
Апостоли є хранителями правдивого послання Воскреслого (пор. Ді 1,1– 14) і разом зі старшими керують Церквою, на яку найперше вилився Дух. Тому вони зможуть розсудити, наскільки узгоджується певний підхід з волею Христа. Центральна роль Єрусалима в поширенні Євангелія була підкреслена вже від Ді 8,14 (СММ, с. 219).

Коли ви не обріжетеся…, не зможете спастися (вв. 1 і 5).
Така точка зору сьогодні може здаватися доволі обмеженою, але потрібно розуміти, що вона засвідчувала в цих «традиціоналістів» щире переконання і занепокоєння, а також послідовну богословську позицію. Вони не виступають проти того, щоб спасіння було відкрите для всіх, але переконані, що для спасіння потрібно бути включеними в Божий народ: за їхнім баченням це може відбутися лише через обрізання (в ту добу багато поган приймали цю умову і ставали прозелітами, тобто повноправними членами народу Божого).
Хоч Лука про це й не говорить, можливо, ця спроба ідеологічно переконати християн з поганства мала під собою і причину соціального чи політичного характеру: приналежність до юдейського народу надавала в той час привілейований статус в Римській імперії, статус «religio licita», послідовники якої навіть були звільнені від поклоніння, що належалося імператорові. Тож «християни», як їх називали в Антіохії, не будучи ще визнаними як особлива релігійна група, опинялися без офіційного статусу і потрапляли під ризик утисків з боку римської адміністрації (дещо пізніше виникнуть жахливі переслідування саме через їхню відмову від здійснення культу імператора). Приєднання християн, що походили з поганства, до юдаїзму насправді стало б розважливим кроком. Але відповідальні за місію, Павло і Варнава, прекрасно знають, що накласти цю умову означало б небезпечно загальмувати поширення Євангелія. Протистояння з тими «юдаїзуючими» стає неминучим. Лука, серед рис якого часто підкреслено миролюбність, все ж не приховує, що це питання викликало в Антіохії «чималу суперечку» (в. 2). Щоб оцінити її серйозність і богословське тло питання, варто звернутися до Павлового Послання до галатів, в якому він благає вірних поганського походження: «під кормигу рабства не піддавайтеся знову» (Гал 5,1б), — запевняючи: якщо вони дадуть себе обрізати, Христос для них не матиме жодної користі (Гал 5,2нн) (LE, сс. 181– 182).
…

Просити в Господа дати нам зрозуміти, що розбіжності і конфлікти в Церкві завжди були, і їх не можна приховати. Але вони ніколи не мають ставити під сумнів єдність Церкви, єдність, якої ми маємо прагнути, яку маємо творити і відновлювати постійно.

Дякувати за те, що єдність Церкви полягає не в досягненні стану однорідності, а в пошуках рішень, які беруть до уваги законні вимоги, що їх виводить на поверхню історія, та усвідомлення того, що реальністю завжди управляє Господь.

…

Господи, дай мені силу змінити те, що я можу змінити, прийняти те, чого змінити не можу, і мудрість відрізнити одне від іншого. Даруй мені, Господи, душу, яка б бачила красу і чистоту, яка б не давала себе залякати гріхом і вміла розв’язувати будь-які ситуації. Даруй мені душу, яка б не знала нудьги, невдоволення, нарікань, зітхань і плачів. Не дай мені надмірно перейматися власною надокучливою особою. Обдаруй мене здатністю сміятися з жартів, отримувати радість від життя, а також залучати до неї інших. Господи, дай мені дар гумору. Амінь.

(Томас Мор, 1587, молитва з Вежі)