ТекстКоментар до текстуРоздуми над текстомПоради для молитви

Успіх двох євангелізаторів викликає заздрість, що доходить навіть до богохульства (в. 45). Реакція Павла і Варнави заторкує одну з драм перших християн: відкинення Євангелія Ізраїлем і подальший перехід до поган. Євангеліє потрібно звіщати найперше Ізраїлеві, оскільки він є хранителем обітниць; але якщо юдеї його відкидають, то попри їхній спротив Євангеліє звіщатимуть усім тим, кому також потрібно його почути, щоб сповнився Божий задум. Тож Бога Ізраїля проповідуватимуть поганам завдяки Ісусу і його євангелізаторам. Тут повторюється те, що сталося з Ісусом в Назареті (Лк 4,16– 30): від прихильного прийняття на початку, люди переходять до спротиву, який викличе гоніння, а відтак і його відхід (LD, сс. 190– 191).

44  Наступної суботи зібралося майже все місто слухати слово Боже.

45  Побачивши той натовп, юдеї сповнилися заздрощів і перечили словам Павла, і хулили.

46  Тоді Павло й Варнава, набравшися сміливости, сказали: «Для вас треба було наперед промовляти слово Боже; та коли ви його відкидаєте від себе й уважаєте себе негідними вічного життя, ось ми звернемося до поган.

47  Так бо звелів Господь нам: Я тебе поставив світлом поганам, щоб ти був спасінням аж до кінців землі».

48  Чуючи це погани, зраділи і прославляли слово Господнє, та й увірували усі ті, що були призначені до вічного життя.

49  І ширилося слово Господнє по всій країні.

50  Але юдеї підбурили побожних і визначних жінок і перших у місті, і ці вчинили гоніння на Павла і на Варнаву та й прогнали їх із землі своєї.

51  Вони ж, обтрясши на них порох з ніг у себе, пішли в Іконію;

52  учні ж сповнювалися радощами і Святим Духом.

Новина про нове натхненне послання місіонерів розійшлася серед міських мешканців блискавично; синагога переповнена поганами, що прагнуть почути їхнє проповідування. Цей факт вражає юдейську владу, і їхня дружня стриманість першої хвилини переростає у відверте несхвалення. Їм здається, що приплив поган на просту пропозицію віри в Христа зашкодить чистоті, щобільше самому існуванню Ізраїля.

в. 44. Наступної суботи (пор. Ді 13,14б)
зібралося майже все місто слухати слово Боже (вв. 48.49).
Отже, там було й багато поган. Це краще пояснює реакцію юдеїв.

в. 45. Побачивши той натовп,
юдеї (в. 50; пор. Ді 9,23б) сповнилися заздрощів (пор. Ді 5,17б; пор. також Ді 17,5)
і перечили (пор. Ді 4,14б) словам Павла (Ді 18,6), і хулили (від гр. дієслова blasphemèo; пор. Ді 6,11; 18,6; 19,37б; 26,11; пор. також Лк 5,21; 12,10; 22,65б; 23,39).
Заздрощі юдеїв, про які мовиться в тексті, можна пояснити не лише на банальному рівні — страх втратити клієнтів, які дають ще й фінансовий внесок у синагогу, — але й на богословському. Члени стародавнього народу Божого бояться втратити свої етнічно-релігійні привілеї, свою монополію на обітниці спасіння, призначені для юдейського народу (RF, с. 415).

в. 46. Тоді Павло й Варнава (пор. Ді 13,43), набравшися сміливости (пор. Ді 2,29 і «Напрямки для роздумів», в Ді 9,26– 31), сказали:
«Для вас треба було наперед промовляти слово Боже;
Пріоритетність належить юдеям (пор. Ді 3,26).
та коли ви його відкидаєте від себе (пор. Ді 7,27)
й уважаєте себе негідними вічного життя (пор. в. 48б),
ось ми звернемося (пор. Ді 7,42) до поган (в. 47; пор. Ді 7,45).
Цю фразу не слід розуміти в абсолютному значенні, немовби йшлося про остаточний засуд, а у відносному: «коли уважаєте себе негідними сьогодні вічного життя, яке Христос дає нам вже відтепер…». Майбутнє залишається відкритим і все одно належить лише милосердному Богові (DA, с. 94).

в. 47. Так бо звелів (пор. Ді 1,2) Господь нам (Іс 49,6б):
Я тебе поставив світлом поганам (пор. Лк 2,32; пор. також Ді 26,23б),
Текст Ісаї написаний у м’якших тонах: «Я зроблю тебе світлом народів…».
щоб ти був спасінням (пор. Ді 4,12) аж до кінців землі (Ді 1,8б; пор. Лк 24,47)».

в. 48. Чуючи це, погани зраділи (пор. в. 52; пор. Ді 2,47) і прославляли (пор. Ді 4,21б) слово Господнє (вв. 44б.49),
Вислів прославляли слово Господнє вжито тут єдиний раз в цілому НЗ. Зах. текст перекладає: «приймали слово Боже».
та й увірували
…усі ті, що були призначені (від гр. дієслова tàsso, ставити, встановлювати; пор. Ді 15,2; 18,2; 22,10б; 28,23) до вічного життя (пор. в. 46; пор. Лк 10,25б; 18,18б.30б).
Не наперед-призначені у фаталістичному значенні — це поняття чуже для ментальності Луки — хоч, безперечно, цей вислів передбачає, що на початку навернення діє Бог, однак це не заважає проявлятися свободі вибору людини.

в. 49. І ширилося (від гр. дієслова diaphèro, розходитися, нести в різні напрямки / відпустити у вільне плавання; пор. Ді 27,15б.17б.27) слово Господнє (вв. 44б.48) по всій країні.
Мова про типове зауваження Луки про успіх місії в регіоні (пор. Ді 2,47; 6,7; 9,31; 11,24б; 12,24; пор. також Ді 2,41).

в. 50. Але юдеї (в. 45) підбурили (від гр. дієслова parotrýno, підбивати)
побожних (благочестивих, пор. Ді 13,43) і визначних (високопоставлених, пор. Ді 17,4б.12б) жінок і перших (знатних, впливових) у місті,
і ці вчинили (від гр. дієслова epeghèiro, провокувати, піднімати; пор. Ді 14,2) гоніння (пор. Ді 8,1) на Павла і на Варнаву (в. 46)
та й прогнали їх із землі своєї (букв. «зі своїх меж»).

в. 51. Вони ж, обтрясши на них порох з ніг у себе (пор. Ді 18,6; 22,23б),
Цей символічний жест, про який говорить Ісус в Лк 9,5 і 10,11 (пор. Мт 10,14б; Мр 6,11), юдеї зазвичай чинили, коли віддалялися від поганської землі. Він означає Божий присуд тим, хто відкидає слово Боже.
Такий жест повного розриву з містом, що вважалося поганським, а тому й нечистим, здається все ж недоречним, оскільки в Антіохії Пісідійській вже існує невелика християнська спільнота!
пішли в Іконію[1];

в. 52. учні (пор. Ді 6,1) ж сповнювалися радощами (пор. в. 48) і Святим Духом (пор. Ді 2,4; пор. також 1 Сол 1,6б).
З Павлом і Варнавою перебувають учні, які на радощах, даних їм Святим Духом, чуються готовими піти на ризик і самим зазнати гонінь (пор. Ді 14,22).

[1]       Місто Іконія (гр. Ikònion, пор. Ді 14,1.19.21б; 16,2б; 2 Тм 3,11, сучасне турецьке місто Конья) розташоване у південно-східній часині Фригії на плоскогір’ї Лікаонії. Воно було важливим вузлом на перехресті багатьох шляхів на дорозі Себасте (яка сполучала Ефес з Антіохією Сирійською; її звелів побудувати імператор Август у 6 р. по Р.Хр.). Це був квітучий торговий центр приблизно за 140 км від Антіохії Пісідійської, по той бік гір. Іноді його вважали частиною Фригії, а іноді Лікаонії. Адміністративно воно належало до римської провінції Галатії. «Апокрифічні діяння Павла» (ІІ ст.) описують, що саме в Іконії відбулася зустріч між Павлом і Теклею, знатною дівчиною, що навернулася після проповіді апостола і стала його ученицею.

 

Вибір, який мужньо роблять християнські місіонери, цілком виправданий. Вони дотрималися принципу своєї місіонерської стратегії: перше звіщання спасіння має бути звернене до народу, в якому визріла віра і збереглася надія на Бога-спасителя. Але після відмови цього народу саме слово Боже, задум Божий вселенського спасіння, проголошений пророками, легітимізує перехід до поган. Перші християни виправдали цей дуже вагомий історичний поворот, вдаючись до біблійних текстів, які від початку містили універсальну відкритість. Вони усвідомлюють, що продовжують історичну лінію Ісуса, який звертався до екуменізму класичних пророків, найбільшим представником яких є Ісая. Текст, який стосувався місії Ісуса, Іс 49,6, тепер застосовується до місіонерів, які звертаються безпосередньо до поган, не вдаючись до посередництва юдеїв. Це і є новий і вирішальний етап в поширенні християнства, що розпочався з Єрусалима і прагне осягнути всі народи аж до краю землі (Ді 1,8) (RF, p. 415).

Учні сповнювалися радощами і Святим Духом (в. 52). Християнська радість не є плодом легкого оптимізму. Це не наївна сліпота перед лицем зла. Біль, смерть, несправедливість існують, і християнин не вдає, що їх не бачить, не заперечує їх, не недооцінює їх, не замовчує таїнство беззаконня, що діє в світі. Але знає, що в світі також діє і сила воскресіння, а його сила могутніша за силу зла (LD, с. 191).

Пор. також Ді 16,34 і «Напрямки для роздумів» в Ді 8,4– 8.

Просити в Господа дарувати нам здатність зустрічати відкинення і гоніння, нерозуміння і спротив, не даючи гіркоті здолати себе, а завжди несучи всім спокій і радість;

розуміння того, що радість приходить, не коли закриваємо очі на темряву, а коли відкриваємо очі перед першими проблисками променистого світла воскресіння.

Дякувати Господу за певність, що це світло світитиме крізь темряву, попри спроби темряви його поглинути, обмежити, затьмарити;

за перемогу світла над темрявою, добра над злом, любові над ненавистю.

Радість, яку Ти обіцяєш і даєш, о Господи, не завжди є тією, якої шукають люди, і навіть не тією, якої бажав би я. Ти знаєш, що я хотів би спокою, а не гоніння, я б волів, щоб мене приймали, а не відкидали; Твоя радість іноді мені здається надто обтяжливою. Сьогодні я прошу її для своїх братів, а також для себе, бо й зі мною часто трапляється, що мене заганяють в ізоляцію через мої переконання, ігнорують, бо я тримаюся  Твоїх слів. Зішли на мене Твого Духа, щоб мені була дана радість служити Тобі в усякій ситуації, навіть і складній. Але не дай мені залишитися без радості. Амінь (LD, с. 192).

Щопонеділка публікуємо черговий уривок молитовного читання, коментар і роздуми над книгою Діянь апостолів.

Ознайомитися з усіма матеріалами можна за посиланням Діяння святих апостолів.

План молитовного читання знаходиться ТУТ.

Придбати книгу “У школі апостолів” можна ТУТ

Знайти матеріали можна також за хештегом #у_школі_апостолів