Цю розповідь потрібно вміти читати і розуміти так, як її читали і розуміли перші покоління християн: як розповідь, побудовану на відродженні пам’яті, що пригадує арешт Христа, судовий процес, страсті, покладення в гріб і охорону вояками, «сон» Христа, а потім його «вставання» у воскресінні. Тож у цьому тексті є все для того, щоб читач в мініатюрі відчитав великі прикмети, що вирізняють розповіді про страсті, смерть і з’яви Воскреслого, і навіть те, що саме жінка, дівчина, на ім’я Рода, яка першою з голосу впізнає Петра, проголошує його звільнення і стикається, як у Євангеліях, з невірством інших. І поставши перед всіма, Петро використає вислів, близький до того, що його вживають євангелисти, щоб передати послання ангела чи самого Ісуса після воскресіння: «“Оповістіть це Яковові і братам”. І, вийшовши…» (в. 17). Петро — це той, хто «наслідує» свого Господа навіть у його страстях, в його смерті і в його воскресінні. Він це робить у символічний спосіб, але так, щоб читача не можна було ввести в оману (P. Gilbert, цит. за LD, сс. 171– 172).

1     Під ту пору цар Ірод підняв руку, щоб гнобити деяких із Церкви.
2     Він стяв мечем Якова, Йоанового брата.
3     Побачивши, що це подобалося юдеям, він звелів, крім того, ще й Петра схопити; а були дні Опрісноків.
4     Схопивши його, він посадив його у в’язницю і передав чотирьом чвіркам вояків, щоб стерегли його, бажаючи вивести його перед народ по Пасці.
5     Отож, Петра стерегли у в’язниці, а Церква молилася горливо Богові за нього.
6     Коли ж Ірод намірявся вивести його, Петро, закутий двома ланцюгами, спав тієї ночі, між двома вояками, а сторожі при дверях стерегли в’язницю.
7     Нараз з’явився ангел Господній, і у в’язниці засяяло світло. Він, вдаривши Петра по боці, збудив його, кажучи: «Вставай чимскорше!» І ланцюги впали з рук у нього.

8     Далі сказав до нього ангел: «Підпережися і надінь свої сандалі». (Петро) зробив так. Знову сказав до нього: «Накинь на себе плащ і йди за мною».
9     Вийшов Петро й ішов за ним; не знав він, чи це правда, що робив ангел; він думав, що видіння бачить.
10  Минули вони першу варту і другу, і прийшли до залізної брами, що веде в місто; вона сама собою їм відчинилась. Вийшли вони та пройшли одну вулицю, й ангел нараз відступив від нього.
11  Тоді Петро, опритомнівши, мовив: «Тепер я справді знаю, що Господь послав ангела свого і вирвав мене з руки Ірода й від усього, чого очікував юдейський народ».
12  Цілком свідомий, він пішов у дім Марії, Матері Йоана, що звався Марком, де досить багато зібрались і молилися.
13  Як він постукав у хвіртку брами, вийшла послухати дівчина, на ім’я Рода;
14  і, пізнавши голос Петра, з радощів не відчинила брами, а вбігши, сповістила, що Петро стоїть при брамі.
15  Ті їй сказали: «Ти збожеволіла!» Вона ж таки своє твердила. Тоді вони сказали: «То його ангел».
16  А Петро далі стукав. І відчинили і, побачивши його, нестямилися.
17  Махнувши їм рукою, щоб мовчали, він докладно оповів їм, як Господь вивів його з в’язниці, і мовив: «Оповістіть це Яковові і братам». І, вийшовши, пішов у друге місце.
18  Коли ж настав день, поміж вояками настала чимала тривога: що воно могло з Петром статись?
19  Ірод послав, щоб його розшукати; та, не знайшовши, вчинив сторожам допит і повелів їх на смерть скарати. Потім він пішов з Юдеї в Кесарію і перебував там.

Ця розповідь має на меті підкреслити особливе Боже провидіння щодо Петра. Його кинули до в’язниці через переслідування, яке розгорнув Ірод Агриппа І, наказавши вбити Якова. Єдине, до чого вдалася Церква за цих обставин, це ревна молитва. Петро також нічого не робить для свого звільнення, а просто чекає розвитку подій. Напередодні засуду ангел чудодійно виводить з в’язниці Петра, і той може неушкодженим покинути місто (СММ, с. 185). Розповідь укладена як драма у чотирьох діях:

Перша (вв. 1– 5) стосується Ірода: цар наказує стратити Якова і ув’язнити Петра;

Друга (вв. 6– 11), у в’язниці, розповідає про чудодійне звільнення апостола;

Третя (вв. 12– 17) показує, з якими труднощами упізнають Петра в домі Марії;

Четверта (вв. 18– 19) знову повертається до Ірода: марні пошуки втікача, а відтак (у вв. 20– 23 наступного уривка) смерть царя-тирана в Кесарії.

в. 1. Під ту пору цар Ірод (вв. 6.11.19; Ді 12,21)^[1]
підняв руку, щоб гнобити (пор. Ді 7,6б) деяких із Церкви (в. 5; пор. Ді 5,11, прим. 28).

в. 2. Він стяв (пор. Ді 2,23б) мечем Якова, Йоанового брата.
Мова про обезголовлення (звична кара для римських громадян і для осіб з певним авторитетом) апостола Якова, званого Старшим (пор. Лк 5,10; 6,14; 8,51; 9,28.54; Мр 10,35), Йоанового брата, одного з синів Заведея (пор. Ді 1,13, прим. 8). Його не слід плутати з іншим апостолом, який має таке ж ім’я, сином Алфея (Ді 1,13), ані з Яковом («Молодшим») з Єрусалима, двоюрідним братом («братом») Господнім (Мр 6,3), про якого мовитиметься тут далі (пор. в. 17).

в. 3. Побачивши, що це [Зах. текст додає: «кампанія проти віруючих»] подобалося юдеям (в. 11б), він звелів, крім того, ще й Петра схопити (вв. 4– 17.18б; пор. Ді 1,13, прим. 7);
Тож смерть Якова виявляє солідарність Ірода з юдейською більшістю. Вона позначає завершення короткого періоду спокою, яким втішалися християни в Єрусалимі після страти Стефана.
Лука дає відчути, що вже й народ загалом радів від переслідування християн (пор. в. 4.11б). Тож розрив між християнством і юдейською спільнотою поглиблюється.
а були дні Опрісноків.
Дні Опрісноків (пор. Ді 20,6) відповідають періоду з восьми днів (після свята Пасхи), коли можна їсти лише бездріжджовий хліб (це свято прісних хлібів, гр. tòn azýmon), знову ж таки на згадку про визволення з Єгипту (пор. Вих 12,15– 20; 34,18).
Ці два свята, Пасха і Опрісноки, були (і є) настільки пов’язані, що практично ототожнювалися між собою (пор. Втор 16,1– 8). Подвійне свято починалося з того, що різали і готували ягнят, яких мали споживати під час вечері напередодні (14 Нісана, останнього дня перед повним місяцем, наступного за весняним рівноденням, пор. Вих 12,1– 14). Цей пасхальний обряд (що називається євр. sedèr, чин, припис) був, і досі є, для євреїв найбільшим святом року (пор. Лк 22,1; Мт 26,17; Мр 14,1).

в. 4. Схопивши його, він посадив його у в’язницю (пор. Ді 4,3; 5,18)
і передав чотирьом чвіркам вояків, щоб стерегли його (пор. Ді 7,53б),…
Ймовірно, за римським звичаєм, чвірки змінювали одна одну кожних три години.

До Петра приставляють надзвичайний нагляд: він перебуває під вартою аж 16 вояків! Петро, ймовірно, є ув’язненим Єрусалима, якого найбільш пильно охороняють! Наполегливий наголос на нагляді, що робить неможливою будь-яку втечу, є спільною характеристикою для розповідей про звільнення з в’язниці; від цього чудодійне визволення стає ще більше приголомшливим (DM, p. 491).
…бажаючи вивести його (пор. Ді 7,41) перед народ по Пасці.
Мова про суд перед народом, який мав би закінчитися засудом Петра на смерть, хоч і не зрозуміло, які пункти обвинувачення мали б проти нього висунути. Уточнення по Пасці, ймовірно, стосується завершення тижня пасхальних свят. Отже, Петро перебуває у в’язниці кілька днів.

в. 5. Отож, Петра (в. 3) стерегли у в’язниці,
а Церква (в. 1б) молилася (пор. Ді 1,14) горливо (сильно, тривало, настійливо, палко; гр. прислівник ektenòs містить ідею тривалості й інтенсивності; пор. Лк 22,44) Богові за нього.
Ситуація по-людськи є безнадійною, але саме тому спільнота сповнена довіри і невтомно вдається до Бога в молитві (пор. Ді 26,7; Юдт 4,9).

в. 6. Коли ж Ірод (в. 1) намірявся вивести (від гр. дієслова proàgo, пор. Ді 25,26) його,…
Божа допомога приходить лиш в останній момент, коли ситуація вже майже наблизилась до межі.
…Петро (в. 3), закутий двома ланцюгами (від гр. hàlysis, пор. в. 7б; так буде і у випадку Павла, в Ді 21,33; 28,20б),
спав (пор. Ді 7,60б) тієї ночі (пор. Ді 5,19), між двома вояками,
Петро не турбується тим, що з ним от-от має статися, і навіть не намагається знайти якийсь вихід з цієї ситуації.
а сторожі при дверях (пор. Ді 5,23) стерегли в’язницю.

в. 7. Нараз з’явився (пор. Ді 6,12) ангел Господній (вв. 8.10б.15б; пор. Ді 5,19, прим. 29), і у в’язниці засяяло світло.
Він, вдаривши (пор. Ді 7,24б) Петра (в. 3) по боці,
У зах тексті: «Він його штовхнув (від гр. дієслова nýsso, легко вдарити, торкнутися) ліктем»!
збудив його (пор. Ді 3,7), кажучи: «Вставай (пор. Ді 1,15) чимскорше!» (пор. Ді 22,18).
І ланцюги (в. 6) впали (від гр. дієслова ekpìpto, впасти; пор. також Ді 27,17.26б.29.32б, в значенні: натрапити, попасти, застрягнути) з рук у нього.

в. 8. Далі сказав до нього ангел (в. 7): «Підпережися (від гр. дієслова zonnymi, підперезати/ся) і надінь свої сандалі (від гр. hypdèo, підв’язати, взути)». (Петро) зробив так.
Знову сказав до нього: «Накинь на себе плащ і йди за мною».
Пор. у Вих 12,11 настанови Господа Мойсеєві.
Звільнення відбувається з допомогою ангела. Петро не повинен робити нічого іншого, як лиш виконувати накази, які отримує. Його цілковита пасивність доводить неочікуваний характер втручання ангела, а насамперед те, що ініціатива походить виключно від Бога.

в. 9. Вийшов Петро (в. 3) й ішов за ним;
не знав він, чи це правда (від гр. alethès, справжній, реальний), що робив ангел (в. 7);
він думав, що видіння бачить (пор. Ді 7,31).
Петро виконує все, що йому наказують, але ще не здатний переконатися, що все це відбувається насправді: йому здається, що він занурений у видіння. Він переконається в цьому, коли ствердить: «Тепер я справді знаю…» (в. 11).

в. 10. Минули вони (пор. Ді 11,19) першу варту (пор. Ді 5,23) і другу,
і прийшли до залізної брами (гр. «pýlen tén siderán»), що веде в місто;
вона сама собою (гр. automàte, спонтанно) їм (пор. Ді 5,19б; 16,26б) відчинилась.
Вийшли вони та пройшли одну вулицю,…
Зах. текст додає: «…і зійшли сімома сходинками», що могло бути посиланням на місце, де була в’язниця: можливо, у Твердині Антонія чи в палаці Ірода поблизу Яффських воріт.
…й ангел (в. 7) нараз (пор. Ді 9,18) відступив (пор. Ді 5,37) від нього.

в. 11. Тоді Петро (в. 3), опритомнівши (як блудний син, в Лк 15,17), мовив:
«Тепер я справді (гр. alethòs) знаю, що Господь послав (пор. Ді 3,20б) ангела свого (в. 7; пор. Пс 34,8; Дан 3,95)
і вирвав мене з руки Ірода (в. 1, пор. Вих 18,4б; Лк 1,71.74)
Церква в особі Петра переконується в підтримці рук Божих
й від усього, чого очікував юдейський народ (в. 3)».
Букв. «…від усього очікування (від гр. prosdokìa; пор. Ді 3,5) народу…».
Вперше в Діяннях вислів юдейський народ означає Ізраїля в його ворожості до християн (пор. Ді 9,23).

в. 12. Цілком свідомий (від гр. дієслова synorào, усвідомити, збагнути; пор. Ді 14,6), він пішов у дім Марії, Матері…
Лука не допомагає нам розпізнати дім. Однак, ймовірно, це вже віддавна було місце зібрання християн. Представлення жінки як голови родини було рідкісним, але не безпрецедентним (пор. Лк 10,38– 42; Ді 16,14– 15; 1 Тм 5,16).
…Йоана, що звався (букв. «прозваний») Марком^[2],
де досить багато зібрались і молилися (в. 5).

в. 13. Як він постукав (від гр. дієслова kroúo, пор. в. 16) у хвіртку брами,
Хвіртка брами була, ймовірно, входом у багатий дім. Це були ворота, які вели у дворик, куди виходили різні приміщення дому (пор. Ді 10,17б).
вийшла послухати
дівчина (гр. paidìske, служниця/невільниця; пор. Ді 16,16), на ім’я Рода (гр. Ròde, що означає Роза, доволі поширене ім’я);

в. 14. і, пізнавши голос (пор. Ді 2,6) Петра (в. 3),
з радощів не відчинила брами (від гр. pýlon, ворота; пор. Лк 24,41), а вбігши, сповістила (пор. Ді 11,13), що Петро (в. 3) стоїть при брамі.
За всієї серйозності ситуації вчинок дівчини, яка з радощів навіть не подумала відчинити, вносить ноту комічності, це додає ще більшої жвавості розповіді (СММ, с. 189).

в. 15. Ті їй сказали: «Ти збожеволіла!» (від гр. дієслова màinomai, марити, забалакуватися; від якого: навіженість, божевілля; пор. Ді 26,24б.25).
Ця сцена пригадує слова жінок після воскресіння в Лк 24,11: «їм (апостолам) видавалися пустим верзінням, і вони не повірили їм».
Вона ж таки своє (пор. Ді 7,1б)
твердила (від гр. дієслова diischyrìzomai, рішуче стверджувати).
Тоді вони сказали: «То його (Петра; в. 3) ангел (в. 7)».
Зах. текст пом’якшує: «Це може бути його ангел».
В юдаїзмі ангел сприймається як істота, яка допомагає кожній людині (ангел-хоронитель), і в деяких випадках він може зайняти її місце. Це «небесний дублікат (двійник, дублер)» земного створіння, яке він охороняє.
Ця сцена нагадує реакцію учнів, коли вони побачили Ісуса після його воскресіння: «Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать» (Лк 24,37).

в. 16. А Петро далі стукав (в. 13). І відчинили і, побачивши його, нестямилися (пор. Ді 2,7).

в. 17. Махнувши їм рукою (пор. Ді 13,16), щоб мовчали (від гр. дієслова sigào, зберігати мовчання, пор. Ді 15,12.13), він докладно оповів (пор. Ді 8,33) їм, як Господь вивів його з в’язниці (пор. Пс 107,1– 2.10– 16), і мовив:
«Оповістіть це (дайте про це знати) Яковові^[3] і братам (пор. Ді 1,14б)».
І, вийшовши, пішов у друге місце.
Вислів «у друге місце» (гр. éis héteron tópon) вказує, що Петро укрився, сховався в безпечне місце. Можливо, він вирушив до Антіохії чи до Єгипту, або ж просто вийшов за межі територій, підконтрольних Іроду.
Мабуть, навіть Лука не знав, куди саме. Петро з’явиться знову в Ді 15,7нн на Єрусалимському Соборі (49– 50 рр. по Р.Хр.).
На цьому завершується, з точки зору розповіді, «цикл про Петра».

в. 18. Коли ж настав день,
поміж вояками настала чимала тривога (гр. tàrachos, хвилювання [пор. Ді 19,23]; від того ж кореня, що й гр. дієслово taràsso, пор. Ді 15,24):…
Лука любить використовувати у своїй розповіді стилістичний прийом, що полягає у запереченні протилежного: чимала, тобто «велика» (пор. Ді 14,28; 15,2; 17,4б.12; 19,11.23; 21,39; 27,20б; 28,2).
…що воно могло з Петром статись? (в. 3; пор. Ді 5,22– 24).

в. 19. Ірод (в. 1) послав, щоб його розшукати; та, не знайшовши,
вчинив сторожам (пор. в. 6) допит (пор. Ді 4,9) і повелів їх на смерть скарати (від гр. дієслова apàgo, привести на страту; бути арештованим і посадженим у в’язницю; пор. Лк 22,66б; 23,26).
Вояки є відповідальними за ув’язнених і мають нести покарання у випадку їхньої втечі (Ді 16,27; пор. Ді 27,42– 44).
Потім він пішов з Юдеї (пор. Ді 1,8б) в Кесарію (пор. Ді 8,40б, прим. 50) і перебував там.

^[1]       У Ді 4,27, прим. 26, мовиться про чотирьох правителів з династії Ірода. Тут мова про Ірода (Агриппу І), ворога апостолів. Ймовірно, саме з цієї причини Лука приписує йому ім’я мерзенної династії (не так буде у випадку його сина, Агриппи ІІ, який уважно слухатиме промову Павла у Ді 26 і визнає його невинним, Ді 26,32). По суті, покладення на Юлія Агриппу ІІ імені Ірода відразу мало б зосередити на ньому негативний спадок його династії (DM, сс. 490– 491).

^[2]       За частим звичаєм в імперії, до єврейського імені, Йоан, додається латинське ім’я, Марко (Marcus). У Ді 12,25; 13,5б ми його зустрінемо знову як товариша Павла і Варнави. Але в Ді 13,13: «Йоан, відлучившися від них, повернувся в Єрусалим». Цей факт призведе надалі, в Ді 15,37– 40, до суперечки між Павлом і Варнавою. У НЗ Марко знову згаданий в Кол 4,10 (як двоюрідний брат Варнави) і в 2 Тм 4,11; Флм 24; 1 Пт 5,13. Традиція ототожнює його з однойменним євангелистом.

^[3]       Тут мова про Якова (від гр. Iákobos), «брата Господнього» (пор. Мр 6,3; Мт 13,55; Гал 1,19б; пор. також Ді 1,14б), який не належав до групи Дванадцятьох. Традиція ототожнює його з тим, про котрого Павло, говорячи про з’яви воскреслого в 1 Кор 15,7, каже, що Ісус «з’явився Якову, згодом усім апостолам». Від часу першого візиту Павла до Єрусалима (що відбувся в 36 р. по Р.Хр. (Гал 1,19,)), Яків стоїть на чолі «єврейської» групи християн. Він мав великий авторитет в Єрусалимській Церкві. Павло в Гал 2,9 окреслює його як одного зі «стовпів», разом з Кифою і Йоаном, Церкви, у якій він головував за відсутності Петра (пор. також Гал 2,12).

Яків діє як визнаний наступник (разом зі старшими) провідника, яким спершу був Петро і апостоли. У Ді 15 мовиться, як він переконливо стає на захист місії до поган (пор. промову, виголошену під час Єрусалимського Собору, пор. Ді 15,13– 21). За суворе дотримання Закону його прихильно сприймали в Єрусалимі і здебільшого не чіпали під час переслідувань християн. Він керуватиме Церквою-матір’ю після від’їзду Петра (Ді 21,18). Йому приписують послання, що увійшло в канон. Йосиф Флавій розповідає про його смерть у 62 р. по Р.Хр. в Єрусалимі, до якої причинилася священича влада міста.

Точно відтворити, що ж відбулося в камері Петра, неможливо. Текст показує, як старанно свідок намагається пояснити дію невидимого Бога. Таке ґрунтовне вдавання до традиції виходу показує, що факти набули сенсу саме в контексті спомину про звільнення — як для того, щоб вказати на автора цього звільнення, так і для того, щоб дати народові нагоду впізнати себе. Втеча Петра набуває сенсу в контексті історії, яка була до і після неї.

Посилання на вихід переважають в епізоді про втечу (вв. 6– 11), а взивання до пам’яті Євангелія охоплює розповідь від в. 3 до в. 7, домінуючи над посиланнями на вихід і включаючи їх в себе. Потрібно вловити їхнє значення: ніч Петра набуває сенсу і стає ніччю визволення за посередництвом історії Ісуса. Воскресіння Ісуса забезпечує і продовжує для християн дію Бога виходу. Іншими словами, саме через визволення Ісуса Бог виходу стає для Церкви дієвим Богом, який дає змогу вийти.

Звільнення Петра і смерть тирана показують християнам, що Боже провидіння чуває над своїми. Сили зла Церкву не знищать. Дивовижно, що у цій розповіді самі ж віруючі заледве вловлюють це послання! Образ спільноти в молитві, що відмовляється повірити в повернення апостола, сповнений іронії. Бог проявляє свою владу не лише для того, щоб перед нею тремтіли тирани; але й щоб показати короткозорість його Церкви (DM, сс. 504– 505).

Просити здатності переконатися, що молитва завжди є дієвою — завжди, але відповідно до Божого бачення — і не вберігає того, хто молиться, від труднощів життя загалом і християнського життя зокрема; горе тому, хто пов’язує наслідки з силою молитви чи з якістю віри: це може довести до відчаю того, кого не вислухано, і може навіяти самовпевненість у тому, хто отримує те, що бажав.

Господь просить нас смиренно віддати себе в його руки. Він нас не покидає і знає — відвіку — те, в чому ми маємо потребу.

Дякувати Господу за те, що дав нам цю зброю — молитву — нашу пращу Давида: але саме Господь розбиває велетнів-ворогів! (LD, с. 173).

…

Господи, дай нам не лише нарікати чи оплакувати кінець ідеалізованого минулого, а й уміти, дивлячись у вічі реальності, розпізнавати «знаки часу», звістку про таємниче нове. «Зерна жнив під крижаним покровом проростають більш енергійно, а вогонь, стримуваний вітром, посилюється» (св. Григорій Великий). Зроби нас пророками того нового, що в зародку, здатними жертвувати собою, щоб дарувати світові правдиву надію. Амінь (LD, с. 173).