Єрусалимська Церква згіршується і висловлює Петрові свій протест за те, що він увійшов до поган і їв з ними. Петро захищається, зізнаючись, що й сам згіршився, почувши голос Бога, і розповідає про видіння Корнилія, зустріч з ним і сходження Духа на всіх присутніх, як колись на апостолів. Сам Бог діяв упродовж цілої історії, згіршуючи віруючих, щоб відкрити їх на братів. Петро завершує, кажучи: «Хто я такий, щоб міг був стати Богові на перешкоді?». Він, як і вони, намагався йому перешкодити, але не зумів йому завадити сповнити свій задум. Коли ж ми це зрозуміємо? Щоразу, коли Бог діє, у нас це викликає згіршення. І справді, приносить згіршення та є «парадоксальним» те, що він робить і ким він стає задля нас: він помирає на хресті за нас, тоді як ми його вбиваємо. Такою є постійна історія вірності Бога і нашого їй спротиву. Він вперто діє, щоб відкрити нас на свою благодать, а ми вперто протидіємо, щоб закритися на неї!

1    Апостоли і брати, які були в Юдеї, довідалися, що й погани прийняли слово Боже.
2    А як Петро прийшов в Єрусалим, обрізані накинулись на нього:
3    «Чого, — мовляв, — увійшов єси до необрізаних і їв з ними?»
4    Отут Петро й почав їм викладати за порядком усю справу:
5    «Я, — каже, — був у місті Яффі й молився, і бачив у захваті видіння: якась річ спускалася, неначе скатерка велика, прив’язана за чотири кінці, — сходила з неба й наблизилась аж до мене.
6    Приглянувсь я пильно до неї і спостеріг та й побачив чотироногих землі, звірів і плазунів, і птиць небесних.
7    Почув я і голос, що говорив до мене: Встань, Петре, заколи і їж!
8    Та я озвався: Ніколи, Господи, ніколи бо ніщо погане або нечисте не входило в мої уста.
9    І вдруге голос мені відповів з неба: Що Бог очистив, ти не погань. –
10  Це сталося тричі і знову все було взяте на небо.
11  І ось у ту саму мить три чоловіки, що були послані до мене з Кесарії, стали перед домом, де ми були.
12  І Дух сказав мені йти з ними без усякого вагання. Пішли зо мною і цих шість братів, і ввійшли ми в дім до того чоловіка.
13  А він розповів нам, як бачив ангела в себе вдома, що з’явився йому, і мовив: Пошли в Яффу за Симоном, що зветься Петро.
14  Він тобі оповість слова, якими ти спасешся, ти й увесь дім твій. —
15  Ледве почав я говорити, як Дух Святий зійшов на них, як і на нас напочатку.
16  І я згадав слово Господнє, як він говорив: Йоан христив водою, ви ж будете охрищені Святим Духом.
17  Коли, отже, Бог дав такий самий дар їм, як і нам, що увірили в Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб міг був стати Богові на перешкоді?»
18  Почувши це, замовкли і хвалили Бога, кажучи: «Отже й поганам дав Бог покаяння, щоб мали життя».

Подія з Корнилієм завершилася, але ще потрібно дати відчути її наслідки, які значно перевершують важливість самої події. Тому Лука розповідає тут про заперечення, що виникли як реакція на хрещення Корнилія, і про відповідь Петра, яка, хоч і повторює значною мірою елементи вже відомі читачеві з попередньої розповіді, має на меті ще більше підкреслити важливість цього епізоду (СММ, с. 176).
д) Петро обґрунтовує свою поведінку, вв. 1– 18.

в. 1. Апостоли (пор. Ді 1,2) і брати (в. 12б; пор. Ді 1,14б), які були в Юдеї (пор. Ді 1,8б), довідалися, що й погани прийняли слово Боже (Ді 8,14; 17,11; пор. Лк 8,11– 15; пор. також 1 Сол 1,6).
Тут вказано не лише те, що погани слухають проповідь Петра і приходять до віри, але й що отримують допуск до хрещення, в якому повністю приймають слово, що закликає
до покаяння.

в. 2. А як Петро (вв. 4.7.13; пор. Ді 1,13, прим. 7) прийшов в Єрусалим,
обрізані (пор. Ді 10,45) накинулись на нього (пор. Ді 10,20):…
Це навернені юдеї, які строго дотримувалися Закону (Лука не каже, що це були апостоли).
Зах. текст розповідає у значно розлогішій формі:
«Отож, Петро через певний час вирішив пуститися в дорогу до Єрусалима. Поговоривши з братами й утвердивши їх, він пішов, багато проповідуючи по селах і навчаючи народ. Коли він прибув до них (в Єрусалим) і сповістив про даровану Богом ласку, брати, що походили з обрізання, стали його критикувати».

в. 3. …«Чого, — мовляв, — увійшов єси (в. 12б) до необрізаних (букв. «тих, що мають крайню плоть»; пор. Ді 10,45, прим. 60)
і їв з ними?» (Лк 15,2; Мт 9,10– 13; пор. Ді 10,28; Гал 2,12нн).
Докоряти Петрові стали лише за те, що він входив у дім до поган та їв з ними (що заборонено для юдеїв). Але за цим докором стоїть докір про хрещення, уділене необрізаним. За озвученим питанням форми негласно висувається значно глибша проблема суті.
Все, що тепер сказано у вв. 4– 17, підсумовує, іноді з деякими відмінностями, те, про що мовилося в Ді 10,9– 48. Петро, природно, розповідає про це так, як він сам пережив цей досвід. Ці відмінності можна пояснити бажанням Луки зацікавити читача і, скориставшись повторенням, підкреслити нові деталі. Пор. тут далі «Напрямки для роздумів».

в. 4. Отут Петро (в. 2) й почав їм викладати (від гр. дієслова ektìthemi, викладати, подавати; пор. Ді 18,26б; 28,23) за порядком (пор. Ді 3,24) усю справу:

в. 5. «Я, — каже, — був у місті Яффі (в. 13б; пор. Ді 9,36) й молився (пор. Ді 1,14),
і бачив у захваті (пор. Ді 10,10б) видіння (пор. Ді 7,31):
якась річ (пор. Ді 9,15) спускалася, неначе скатерка велика,
прив’язана за чотири кінці (= Ді 10,11б), — сходила з неба й наблизилась аж до мене.

в. 6. Приглянувсь я пильно до неї (пор. Ді 3,4) і спостеріг (пор. Ді 7,31б) та й побачив чотироногих землі, звірів і плазунів, і птиць небесних (= Ді 10,12; однак там не згадувалося про звірів).

в. 7. Почув я і голос (в. 9; пор. Ді 2,6), що говорив до мене:
Встань, Петре (в. 2), заколи і їж! (= Ді 10,13)

в. 8. Та я озвався: Ніколи, Господи,
ніколи бо ніщо погане або нечисте не входило в мої уста (= Ді 10,14).

в. 9. І вдруге голос (в. 7) мені відповів з неба (в. 10; пор. Ді 2,19):
Що Бог очистив, ти не погань (= Ді 10,15).

в. 10. Це сталося тричі і знову все було взяте на небо (пор. Ді 2,19; = 10,16б).

в. 11. І ось у ту саму мить (пор. Ді 10,33)
три чоловіки, що були послані до мене з Кесарії (пор. Ді 8,40, прим. 50),
стали перед домом, де ми були (пор. Ді 10,17– 18).
Можна припустити, що люди, які супроводжували Петра, також мешкали в домі Симона гарбаря.

в. 12. І Дух сказав мені йти з ними без усякого вагання (пор. Ді 10,19б– 23).
Пішли зо мною і цих шість братів (в. 1; в Ді 10,23б не було вказано кількість), і ввійшли ми (в. 3) в дім до того чоловіка (пор. Ді 10,25– 27).

в. 13. А він розповів нам (від гр. дієслова apanghèllo, передавати, сповіщати; пор. Ді 12,14; 16,36; 22,26; 23,17б.19б; 26,20; 28,21б; пор. також Ді 3,24; а також Лк 7,22; 8,36.47; 24,9),
як бачив ангела (пор. Ді 5,19, прим. 29) в себе вдома, що з’явився йому, і мовив:
Пошли в Яффу (в. 5; пор. Ді 10,5) за Симоном, що зветься Петро (в. 2; Ді 10,5.32; пор. також Ді 1,13, прим. 7).

в. 14. Він тобі оповість слова (пор. Ді 10,22б), якими ти спасешся, ти й увесь дім твій. –
Це вагомий додаток до слів ангела, порівняно з Ді 10,5.32.

в. 15. Ледве почав я говорити, як Дух Святий зійшов на них,…
Це «П’ятидесятниця поган» (пор. Ді 10,44– 46)!
Схоже, що проповідь Петра раптово перервали. Натомість в Ді 10,44 зазначено, що сходження Духа відбулося наприкінці проповіді.
…як і на нас на початку (пор. Ді 2,1– 4).

в. 16. І я згадав слово Господнє, як він говорив:
Йоан христив водою (пор. Ді 1,5, а також Ді 2,38б),
ви ж будете охрищені Святим Духом (Лк 3,16).
Тепер, у наступному вірші, міститься ключовий пункт аргументації Петра.

в. 17. Коли, отже, Бог дав такий самий дар їм, як і нам,
що увірили в Господа Ісуса Христа (пор. Ді 2,31, прим. 16; пор. також Ді 15,8– 9),
Тут вперше у Діяннях звучить вираз Господь Ісус Христос, немовби для того щоб підкреслити славетне вселенське володарство Месії (BR, сс. 377– 378).
то хто я такий, щоб міг був стати Богові на перешкоді (пор. Ді 8,36б)?»
Букв. «хіба я такий могутній, щоб перешкоджати Богові?».

в. 18. Почувши це, замовкли (від гр. дієслова hesychàzo; пор. Ді 21,14) і хвалили (пор. Ді 4,21б) Бога, кажучи:
Дієслово hesychàzo, заспокоюватися, припиняти, замовкати, є дієсловом відпочинку, спокою, тиші; воно означає завершення хвилювання і конфлікту (пор. Лк 14,4; 23,56б; 1 Сол 4,11). Від нього походить гр. термін hesychìa (пор. Ді 22,2б), спокій, відпочинок, тиша. Похідний від нього термін «ісихазм» означає контемлятивну молитву, яку практикує візантійське монашество.
«Отже й поганам дав Бог покаяння (пор. Ді 2,38),
щоб мали життя (пор. Ді 13,48; 14,27; 26,20)».
Лука не каже нічого виняткового, навернення — це точка, в якій поєднуються зусилля людини і пропозиція Бога. Відвідини Корнилія ангелом є наслідком воскресіння; воно відкриває перед тим, хто просить, — незалежно від його релігійної приналежності — доступ до життя (DM, с. 460).
Урочистий висновок цього уривка і цілого епізоду з Корнилієм вказує на його значення: Бог відкрив дорогу для навернення поган напряму, без переходу через юдаїзм. Однак згодом стане видно, що таку ідею буде трудно утверджувати в юдейських спільнотах і виникне потреба в повторному втручанні апостолів (Ді 15,1– 29).

У цьому уривку не лише завершується розвиток різних розповідних ліній, але й подано підсумок і офіційне вирішення  проблем і запитань, заторкнутих в попередніх сценах. Це могло відбутися лише в Єрусалимі, в центральній Церкві, звідки вийшла місія Петра, де проживають апостоли, тобто авторитетні представники і первинне історичне ядро християнської спільноти. Ті, кого Лука називає братами, які були в Юдеї (в. 1), є членами юдеохристиянських спільнот, які вливаються у Єрусалимську Церкву-матір. Цим висловом Лука дає зрозуміти, що історія з Корнилієм набуває значення прецедент. Одним словом, Корнилій є представником нового світу поган, для яких тепер офіційно відкривається євангелізація.

Але все це не відбувається мирно. Представники юдеохристиянської Церкви Єрусалима, все ще міцно тримаються упереджень своїх предків і релігійної скрупульозності щодо поган, тож накидаються на Петра, коли той з’являється в Єрусалимі, і вимагають від нього пояснень з цього приводу. Формально запитання зведено до факту порушення харчового табу, що забороняє спільні трапези і сопричастя життя з поганином. Але незгода з вчинком Петра, який скомпрометував себе спілкуванням з «нечистим» поганином, зачіпає значно ширшу проблему. Якщо юдейські правила відокремлення все ще мають значення, то юдеохристиянам не дозволено розділяти з наверненими поганами церковне сопричастя, що включає і євхаристійну вечерю. Як наслідок, мають утворитися дві Церкви, якщо тільки погани не стануть юдеями в усьому. Така сама проблема виникне в Антіохійській Церкві, що є змішаною спільнотою, де Петрові, на відміну від того, що описане в Діяннях, докорятиме Павло (пор. Гал 2,11– 14) за те, що він хоче відновити юдейські дискримінаційні норми між християнами. Одним словом, йдеться не лише про правила добрих манер чи додержання суспільних звичаїв, обговорюється саме значення спасіння, започаткованого Ісусом, і можливості його поширення на всіх. Тож стає зрозумілим бажання Луки вивести історію з Корнилієм з її епізодичного обрамлення і по-новому, як типовий випадок, подати в офіційній дискусії в Єрусалимі. Лише так екуменічний вибір Петра отримує благословення інституційності, що стає переломним історичним моментом.

Як і в першій П’ятидесятниці (Ді 1,5), хрещення, що відбулося в домі Корнилія, є хрещенням у Дусі. Тож тут знову починається Церква, Церква відкрита для всіх без расових дискримінацій. Відмовляти у хрещенні — знаку приналежності до Церкви — поганам, які прийняли Боже слово, означало б противитися Божому діянню, що проявилося в дарі Духа.

Завершальна нота Луки є дуже екуменічною і оптимістичною (в. 18). Опоненти і критики Петра заспокоюються і немовби урочистим хором проголошують новий принцип вселенського спасіння через віру. Насправді ж сам Лука вкладає тим християнам в уста важливу богословську формулу: Бог дарує спасіння навіть через навернення поган. Це принцип-орієнтир, з якого черпає натхнення новий місіонерський шлях Церкви Діянь. Однак на виконавчому і практичному рівні це питання постане знову у зв’язку з масштабною місією Павла на поганській території та заснуванням нових Церков у грецькому світі. Тому Єрусалимський Собор знову повернеться до цієї проблеми, щоб дати їй урочисте і парадигматичне вирішення (Ді 15,5– 29).

Досі Лука старанно наголошував на тому, що включення поган до Божого народу не є справою тієї чи тієї людини — Петра чи Павла, а бере початок з Божої ініціативи через численні випадки засвідчення Духом. Тому завдяки наверненню Корнилія відбувається ще й правдиве навернення і відкритість Петра і Єрусалимської Церкви на дію Духа, який встановлює нові стосунки між людьми, керуючись логікою свободи і універсальності (RF, сс. 343– 346).

У момент великих змін безперечно слід рухатися вперед з обережністю, лиш би вона не означала стримування і впертість. Часто в деяких справах на заваді прогресу стоять жорсткість чиїхось позицій, нездатність відкритися на сприйняття фактів, твердий і впертий захист віковічних позицій, непохитна особиста думка. У цьому уривку показана покора Петра, який змінює думку у відповідь на непередбачувану дію Духа, а потім з великою терпеливістю і повагою зуміє привести на нові позиції свою спільноту.

Просити покори, необхідної для того, щоб сприйняти і прийняти те нове, що запроваджує Бог.

Просити Господа навчити нас приймати приниження, навіть коли протести зачіпають наше поважне становище чи той мінімальний рівень престижу, необхідний для спокійного життя разом (пор. ВМ, сс. 166– 167).

Дякувати Господу за те, що він лагідний і сумирний серцем та навчає головної дороги, дороги вбогості і покори (а не влади і авторитету), щоб досягти сердець наших братів.

…

Дай мені зрозуміти, о Господи, що покора не є однією з багатьох чеснот, а показує засадниче ставлення людини до Тебе. Дай мені зрозуміти, що бути покірним означає діяти своїми дарами і талантами, визнаючи і приймаючи при цьому дари і таланти інших. Дай мені, о Господи, духа покори, який не дасть мені вважати себе непомильним і думати, що змінюватися завжди мають інші. І насамперед дай мені не зловживати Твоїм святим Іменем для мого захисту, захисту моїх позицій і моїх планів. Я прошу цього в Тебе, бо Ти — лагідний і сумирний серцем, бо Ти пізнав ціну і плоди правдивої покори. Амінь.