Всякий сумнів у законності нової інтуїції Петра щодо неупередженості Євангелія зникає через вилиття Духа, який сходить на Корнилія і його близьких: це засвідчує твердження Петра, що автором цього сюжету є Бог.  Тож розв’язана всяка можлива невпевненість щодо хрещення поган: хто ж міг би заборонити хрещення, коли Святий Дух вже є в цих особах (в. 47)? І знову вітер віє, куди забажає (пор. Йо 3,8), і тепер Церква має зважати на це (WW, с. 115).

44  Петро ще говорив слова ці, як Святий Дух зійшов на всіх, хто слухав промову.
45  Всі вірні обрізані, що прибули з Петром, дивувались, що дар Святого Духа вилився і на поган;
46  бо чули, як ті говорили мовами й величали Бога. Тоді Петро озвався:
47  «Чи може хтось боронити води, щоб оці не христились, що, як і ми, одержали Святого Духа?»
48  І повелів, щоб їх христили во ім’я Ісуса Христа. Тоді вони попросили його зостатись у них кілька днів.

Перед нами — «П’ятидесятниця поган» (в Кесарії). Це наша п’ятидесятниця, аналогічна до першої П’ятидесятниці (Великої, в Єрусалимі, в Ді 2,2– 4), до малої П’ятидесятниці в Ді 4,31 (знову ж таки в Єрусалимі) і до П’ятидесятниці самарян (Ді 8,17); пор. Ді 11,15 і 19,6.

ґ) Сходження Святого Духа на поган, вв. 44– 48

в. 44. Петро (вв. 45.46б; пор. Ді 1,13, прим. 7)
ще говорив слова ці (Ді 11,15),
як Святий Дух зійшов на всіх,… (пор. Ді 19,6)
Гр. дієслово epipìpto, сходити (пор. Ді 8,16), падати на, передбачає певне насильство: Дух падає на слухачів, як страх падає на юрбу (Ді 19,17) чи як Павло припадає до Євтиха після його падіння (Ді 20,10).
…хто слухав промову (Ді 1,8; 11,15). — Це «П’ятидесятниця поган»!

в. 45. Всі вірні обрізані (Ді 11,2б; пор. Рм 4,12; Гал 2,12; Кол 4,11; Тит 1,10),
Букв. «ті, що [походять] з обрізання».
що прибули з Петром (в. 44),
дивувались (пор. Ді 2,7), що дар Святого Духа (Ді 2,38б) вилився (пор. Ді 22,20) і на поган (пор. Ді 7,45);
Всі вірні обрізані, християни з Яффи, котрі всі походять з юдаїзму, уявляли собі, що Корнилію і його близьким, навіть після проповіді Петра, треба буде спершу прийняти всі практики юдаїзму, і лише тоді перейти до хрещення і отримати Святого Духа. Але Бог перевертає цей порядок людських задумів, показуючи, що вже всі без розрізнення мають вільний вхід до Євангелія (СММ, с. 175).
Пор. тут далі в примітці: «обрізання»^[1].

в. 46. бо чули, як ті говорили мовами (пор. Ді 2,4б; пор. також Мр 16,17б) й величали (пор. Ді 5,13б) Бога.
Видимим виявом сходження Святого Духа є харизматичний дар висловлюватися в екстазі/захваті новими мовами або ж молитвами екстатичного характеру. Змішання мов у Вавилоні подолано: хвала Богу звучить всіма мовами! Пор. Ді 2,11.
Тоді Петро (в. 44) озвався (пор. Ді 3,12):

в. 47. «Чи може хтось боронити (пор. Ді 8,36б) води, щоб оці не христились (в. 48; пор. Ді 2,38б),
що, як і ми, одержали Святого Духа? (Ді 15,8)».
Цей вислів може бути звичайним засобом для підсилення фрази, а може також мати полемічне значення: всяке заперечення, яке висували (в час Петра і в час Луки) щодо допуску поган до хрещення, не має під собою основи, щобільше, суперечить чіткій волі Бога.
Вставна фраза як і ми є визначальною: Святий Дух не робив жодного розрізнення між першими апостолами і цими поганами останньої години. У Ді 11,15б: «Дух Святий зійшов на них, як і на нас напочатку».

в. 48. І повелів, щоб їх христили (в. 47) во ім’я Ісуса Христа (пор. Ді 3,6б і 3,16б і «Напрямки для роздумів» в Ді 3,1– 10 і в Ді 3,11– 26).
Той факт, що Петро не хрестить особисто, може бути відображенням подальшої церковної практики, що проявиться в павлівських спільнотах (пор. 1 Кор 1,14– 17), за якою хрещення уділяють відповідні місцеві спільноти. Наш текст наводить на думку, що хрещення здійснювали брати з Яффи, які під проводом Петра хрестять «багатьох зібраних» (Ді 10,47– 48) і становлять з охрещеними змішану спільноту юдеїв і поган, що перебуває в домі Корнилія тими днями, коли Петра «попросили зостатись» (RP, с. 465).
Тоді вони попросили його зостатись у них кілька днів (Йо 4,40; пор. Ді 16,15.34; 18,20).
За Ді 11,2– 3 (пор. Ді 10,28), саме таке життя Петра, разом з необрізаними, навіть більше, аніж уповноваження їх охрестити, євреї з Єрусалима вважали «незаконним». Така сама проблема лежатиме в основі випадку в Антіохії (пор. Гал 2,11нн) (BJ).

^[1]       Обрізання (гр. peritomè, від tèmno, різати, і perì, довкола, по всьому колу) полягає у відрізанні крайньої плоті чоловічого статевого органа. На стародавньому Близькому Сході ця практика набувала різних форм. Деякі суспільства, включно з єврейським, повністю видаляли крайню плоть, а інші (наприклад, єгипетське) практикували тильний надріз на шкірці. У стародавньому Ізраїлі і в юдаїзмі загалом обрізання здійснювали зазвичай дітям на восьмий день (Бут 17,12; 21,4; Лев 12,3; Лк 1,59; 2,21; Флп 3,5), хоча обставини могли дозволяти чи вимагати здійснити його підліткам (Бут 17,23) чи навіть дорослим (Бут 34,14– 24). Пор. також Ді 11,2б; 15,1.5б; 16,3; Рм 4,12; 15,8; Гал 2,12; Кол 4,11; Тит 1,10.
Богословське тлумачення обряду подається в Бут 17,11 (Ді 7,8; Рм 4,10– 12), де обрізання є «знаком» союзу Бога з Ізраїлем. Воно залишається засадничим поясненням символіки обряду.
Вирази «необрізаний вухом (Єр 6,10) / серцем» (Лев 26,41; Втор 10,16; пор. Єз 44,7.9; пор. також Ді 7,51) вжиті в Писанні щодо людей, які зовсім не надаються до контакту з Богом.

Група християн єврейського походження, які супроводжували Петра в Кесарію, охоплені подивом не так через дію Духа, як через те, що цей дар тепер уділяється поганам. Це нова і революційна подія, що несподівано вносить зміни в усю традиційну ментальність і практику. Звичайну процедуру, через яку мав пройти поганин, щоб стати християнином, уявляли так: спершу він ставав учасником юдейської системи через обрізання і хрещення прозелітів, а відтак його вводили у Церкву через християнське хрещення в ім’я Ісуса. Тепер же дія Святого Духа перевертає цю послідовність, що відповідає ідеології культурного і расистського привілею. Петро робить не що інше, як приймає до виконання цю свободу і дарованість Божої дії, підкреслюючи, що Дух, якого отримали погани, як і ми, привів до зникнення дискримінаційних норм, що існували між юдеями і поганами. У цьому випадку християнське хрещення в ім’я Ісуса затверджує приналежність і зарахування до Церкви, яке вже здійснила суверенна дія Бога.

Ініціатива і дія Бога в історії Корнилія мають за мету офіційно ввести поган як повноправних членів у Церкву, у месіанський народ. Через сходження Духа на Корнилія і його рідних таке спасенне включення поган у християнську спільноту отримує не лише своє обґрунтування, але й незворотне затвердження, як це сталося при заснуванні Церкви юдеїв у день П’ятидесятниці. По суті, у цій малій «П’ятидесятниці поган» підкреслено два моменти: радикальна і дарована ініціатива Бога та прирівнювання досвіду Корнилія до сходження Духа на учнів в день П’ятидесятниці. Розповідь Луки дає зрозуміти, що Дух виливається на поган, які слухали промову, неочікувано, навіть обриваючи проповідь Петра…

До того ж, тут постає проблема зв’язку між хрещенням і даром Духа. У Діяннях дар Духа, в розумінні спасенної дії Бога чи харизматичного дару, не пов’язаний тісно з обрядом хрещення. Натомість віра — у нашому випадку слухання слова — завжди є передумовою для отримання Духа. Інакше з хрещенням. Хрещення — це зовнішня умова, якої зазвичай вимагають, а віра — це внутрішня необхідна умова. У всякому разі у практиці первісної Церкви хрещення позначає прилюдну і визначальну приналежність до Церкви, що складає месіанський народ.

Перебування Петра в місцевій чи домашній Церкві в Кесарії, у Корнилія, є доказом цього нового і повного церковного сопричастя. Але саме за це Петро буде змушений відповідати перед центральною Єрусалимською Церквою. Після сакраментального затвердження не може не відбутися затвердження інституційне. Однак ініціативою і джерелом спасенного церковного сопричастя залишається дарований і вільний дар Духа (RF, сс. 342– 343).

Покаяння — це не героїчний перший крок, який я роблю в напрямку Христа, і не відчуття на зразок «я шкодую за те, що…». Це Божий дар, який робить мене здатним повернутися до істини; але самостійно зробити такий вчинок стосовно себе самого і власного життя я геть не в силах. Як і Корнилій, я не можу покаятися, сам змінити напрямок руху. Тому Бог робить це за мене. У Христі Бог повернувся до нас і «дав» нам, дарував нам покаяння (Ді 5,31; 11,18). Покаяння — це не тільки рішення, яке приймаємо ми самі («Бо я віддав своє життя Христові» / «Бо я прийняв Ісуса як мого особистого спасителя»), не тільки добре діло, яке ми жертвуємо Богові, покаяння — це радісна відповідь людей на дар Бога, який приносить самого себе для нас; це необхідна і належна зміна життя, в яке приходить виявлене до нас милосердя. Покаяння — це вияв Божої благодаті. Будь-хто, каже Петро (в. 43), єврей чи поганин, ідолопоклонник чи доброчесна людина, як Корнилій, чи несамовитий гонитель, як Савло, може тепер схаменутися і повернутися до Бога (WW, с. 116).

Просити вміння сприйняти свободу і дарованість Божої дії, підкреслюючи, що Дух, якого отримали погани, як і ми, привів до зникнення дискримінаційних норм, що існували між юдеями і поганами. Ми всі занурені в Божу любов.

Дякувати Господу, який у своїй безмежній любові до нас дарує нам благодать за благодаттю руками свого Сина, який помер і воскрес за нас.

…

О Господи, нехай очищаючий Дух, який зійшов на поган, коли Петро звіщав слово, зійде й на мене — можливо, й богобоязливого, але не зовсім нечутливого до поганства, — і дасть мені збагнути, що таке гріх і що таке прощення в ім’я Ісуса, через що саме я деградую, баналізуючи гріх, і що мене підносить, коли я покладаюся на цілительну силу імені Ісуса-спасителя. Амінь (LD, с. 157).