Благовіщення ангела Марії позначає початок спасіння, яким є народження Ісуса. Благовіщення сотникові позначає переломний момент, вже приготований розповіддю про скопця і про навернення Павла, яке є наче новим народженням цілого його тіла. У Ді 1,10нн символічно показано, як сповняється воплочення Слова, коли Бог буде всім у всіх. Звіщання Корнилію паралельне до видіння Петра, який без цього наполегливого запрошення від сотника ніколи б не наважився на таку зміну переконань та й не зрозумів би значення свого видіння. Бог завжди діє так, як ми й не підозрюємо, і кличе нас туди, куди ми не хочемо йти. Бог, який є любов’ю до всіх своїх дітей, присутній там, де є найбільша потреба: саме через далеких він кличе нас зрозуміти, ким є він і ким є ми. Нашим взірцем є Ісус, Син, який знає любов Отця: він прийшов спасти всіх, починаючи від останніх.

1    А був у Кесарії один чоловік на ім’я Корнилій, сотник, з полку, що звався італійським,
2    побожний і богобоязливий з усім своїм домом; він чинив народові великі милостині й завжди Богові молився.
3    Бачив він — десь коло дев’ятої години дня — ясно у видінні ангела Божого, що ввійшов до нього та йому мовив: «Корнилію!»
4    Той видивився на нього і, переляканий, озвався: «Що, Господи?» А він сказав до нього: «Твої молитви і твої милостині піднялись перед Богом, і він згадав про тебе.
5    Пошли ж тепер людей у Яффу і приведи Симона, що зветься Петром.
6    Він гостює в одного гарбаря Симона, що має дім край моря».
7    І коли ангел, що говорив до нього, відійшов, Корнилій покликав двох із своїх домових слуг та побожного воїна з тих, що стало з ним перебували,
8    і, розповівши їм усе, послав їх у Яффу.
9    Другого ж дня, як ті були в дорозі й наближалися до міста, Петро зійшов на крівлю помолитись коло шостої години.
10  Він зголоднів і захотілося йому їсти. І от, як йому готували, найшов захват на нього:
11  бачить він небо відкрите, а з нього сходить якась річ, неначе скатерка велика, прив’язана чотирма кінцями, і спускається на землю.
12  Були ж у ній всякі чотириногі, плазуни земні й небесні птиці.
13  І пролунав до нього голос: «Устань, Петре, заколи і їж!»
14  Петро ж відповів: «Ніколи, Господи, бо я ніколи не їв нічого поганого й нечистого».
15  І знову, вдруге, залунав голос до нього: «Що Бог очистив, ти не погань».
16  Це сталося тричі, і зараз же річ ота піднялась на небо.
17  Якже збентежений Петро питав себе самого, що це могло б бути за видіння, що він бачив, — он люди, послані Корнилієм, розпитавши про Симонову хату, стали біля дверей
18  і, покликавши, спитали, чи тут гостює Симон, на прізвище Петро.
19  А як Петро роздумував над тим видінням, Дух сказав до нього: «Он три чоловіки тебе шукають.
20  Устань же, зійди вниз і піди з ними без усякого вагання, бо то я послав їх».
21  Зійшов Петро до тих мужів і мовив: «Ось я! Я той, кого ви шукаєте. Яка причина вашого приходу?»
22  Ті відповіли: «Корнилій сотник, муж праведний і богобоязливий, доброї слави в усього юдейського народу, був святим ангелом повідомлений покликати тебе до свого дому й послухати слів твоїх».
23  Отже, він запросив їх до себе та прийняв їх. Другого дня він устав і рушив з ними; дехто з братів з Яффи теж пішли з ним.
24  Наступного ж дня він увійшов у Кесарію. А Корнилій, скликавши рідню та близьких приятелів, чекав їх.
25  І саме як Петро входив, Корнилій вийшов йому назустріч і, припавши йому до ніг, уклонився.
26  Петро ж підвів його, кажучи: «Встань, бо я теж людина».
27  І, розмовляючи з ним, увійшов до середини, знайшов багато зібраних,
28  і до них промовив: «Ви знаєте, що юдеєві не дозволено приставати до чужинця чи входити до нього. Та Бог мені об’явив, що не слід уважати ніяку людину за погану чи за нечисту.
29  Тому я без вагання прибув на ваш поклик. Питаю, отже, з якої причини ви по мене посилали?»
30  Корнилій відповів: «Ось уже четвертий день, як я о цій годині, о дев’ятій, молився у своїй хаті, аж ось передо мною став чоловік у сяючій одежі
31  і мовив: Корнилію, твоя молитва вислухана і твої милостині згадані перед Богом.
32  Пошли, отже, в Яффу і приклич Симона, що зветься Петром. Він перебуває в хаті Симона гарбаря, край моря.
33  Я зараз же послав по тебе, і ти добре зробив, що прийшов. І оце тепер ми всі перед Богом стоїмо, щоб слухати все, що Господь тобі наказав».

Тут починається розповідь про одну з центральних подій книги Діянь: навернення поганського сотника Корнилія під впливом Петра і допуск його до хрещення без необхідності додержати спершу всіх юдейських практик. Цим представник і голова апостолів Петро узаконює, за Божим натхненням, те, що згодом стане методом апостольської діяльності Павла. Свобода допуску поган до Євангелія, яку практикували в павлівських спільнотах, буде зсилатися на приклад та ініціативу Петра, хранителя місії та обітниць Ісуса.
Розповідь (Ді 10,1– 11,18), що є найбільш розлогою в книзі Діянь, подана з численними деталями і частими повтореннями, властивими для емфатичного розповідного стилю і здатними підкреслювати важливість того, про що мовиться у розповіді. Її можна розділити на такі уривки:
а) Видіння Корнилія, вв. 1– 8;
б) Видіння Петра, вв. 9– 16;
в) Петро вирушає до Корнилія, вв. 17– 33;
г) Проповідь Петра, вв. 34– 43;
ґ) Сходження Святого Духа на поган, вв. 44– 48;
д) Петро обґрунтовує свою поведінку, Ді 11,1– 18.
а) Видіння Корнилія, вв. 1– 8.
Господь у видінні велить Корнилію покликати до себе Петра. Подробиць про те, чого очікувати від Петра, не подано.
в. 1. А був у Кесарії (в. 24; пор. Ді 8,40б, прим. 50)
один чоловік на ім’я Корнилій (вв. 3б.7.17.22.24.25.30.31),
Ім’я Корнилій було доволі поширеним серед римлян, оскільки його давали рабам, яких звільнив Луцій Корнилій Сілла (82 р. до Р.Хр.). Хоча багато членів гарнізону, ймовірно, були завербовані з-поміж людей зі Сходу, однак Корнилій напевно походив з Італії.
сотник (від гр. hekatonàrches, офіцер на чолі сотні воїнів, пор. в. 22; Ді 22,25.26; 23,17.23; 24,23; 27,1б.6.11.31.43; пор. також Мт 8,5; 27,54; Лк 7,2.6; 23,47),
з полку (у складі 600 чоловік; від гр. spèira, пор. Ді 21,31; 27,1б), що звався італійським (від гр. Italikòs; це міг бути Cohors II Miliaria Italica Civium Romanorum Voluntariorum, навіть якщо його присутність була задокументована лише після 69 р. по Р.Хр.),
в. 2. побожний (в. 7) і богобоязливий (в. 22; Ді 13,16.26)
з усім своїм домом (пор. Ді 7,10б; 11,14; 16,15.31.33; 18,8);
Перший прикметник побожний (гр. eusebès, благочестивий) вказує на посвяту Корнилія релігійному культу, а другий богобоязливий (гр. phoboùmenos tòn theòn) зазвичай окреслює тих, які були симпатиками юдаїзму і брали участь в синагогальному культі (їх часто називали просто «віруючі», гр. sebòmenoi, пор. Ді 13,43), але при цьому вони не брали на себе зобов’язання повністю дотримуватися юдейських практик і не приймали обрізання, як це робили «прозеліти» (пор. Ді 6,5б).
він чинив народові великі милостині (вв. 4б.31б; як Тавита, в Ді 9,36б) й завжди (гр. dià pantòs, постійно; пор. Ді 2,25) Богові молився.
Лука підкреслює великі милостині і «ревність» молитви (це дві практики типові для юдейського благочестя, пор. Тов 12,8– 9; Мт 6,2– 4). У такий спосіб підкреслено його благочестиві якості, схожі на ті, які мав сотник з Капернаума (Лк 7,4б– 5).
в. 3. Бачив він — десь коло дев’ятої години дня (іт. близько третьої години після обіду)
У побожних євреїв «дев’ята година» є часом для другої щоденної молитви, що збігається з вечірнім жертвоприношенням (tamìd, пор. Ді 3,1б). Це також година, коли помер Ісус і коли сотник, який був відповідальний за його страту, вигукнув: «Справді цей чоловік був праведний» (Лк 23,47б). А також це година з’яви ангела Корнилію (пор. в. 30).
ясно (від гр. phaneròs, виразно) у видінні (вв. 17.19; пор. Ді 7,31) ангела Божого (вв. 7.22б; пор. Ді 5,19, прим. 29),
що ввійшов до нього та йому мовив: «Корнилію!» (в. 1).
в. 4. Той видивився на нього (пор. Ді 3,4) і, переляканий (пор. Ді 2,43), озвався:
«Що, Господи?»
А він сказав до нього: «Твої молитви і твої милостині (в. 2б)
піднялись перед Богом, і він згадав про тебе (= в. 31б).
Букв. «піднялись перед лицем Бога на спомин» (пор. Тов 12,12; Сир 35,9; 45,16; 50,16б) .
в. 5. Пошли ж тепер людей у Яффу (вв. 8б.23.32; пор. Ді 9,36)
і приведи (вв. 22.29; від гр. дієслова metapèmpo, послати за кимось, скликати; пор. Ді 11,13; 20,1; 24,24.26б; 25,3)
Симона, що зветься Петром (= вв. 18.32; пор. Ді 1,13, прим. 7).
в. 6. Він гостює (вв. 18б.23.32; від гр. дієслова xenìzo, приймати, давати притулок; етимологічно: приймати чужинця; пор. Ді 21,16б; 28,7)
в одного гарбаря Симона (в. 32б; пор. Ді 9,43б), що має дім край моря».
Зах. текст додає: «він тобі скаже, що ти маєш робити» (пор. в. 33б; Ді 9,6б). Інший текст додає: «він тобі скаже слова, через які будеш спасенний ти і вся твоя родина» (= Ді 11,4).
Це видіння (вв. 3– 6) будуть розказувати ще три рази: посланці Корнилія в Яффі (в. 22), сам Корнилій у Кесарії (вв. 30– 33) і Петро Єрусалимській Церкві (Ді 11,13– 14). Пор. також в. 8, де Корнилій розповів слугам усе.
Лука застосовує тут літературний прийом «паралельних видінь» (як він вже робив в історії про Павла і Ананію в Ді 9,6 і 9,11– 12): Корнилій має видіння, що стосується Петра (вв. 3– 6), а Петро має видіння, що стосується Корнилія (вв. 19– 22).
в. 7. І коли ангел (в. 3), що говорив до нього, відійшов,
Корнилій (в. 1) покликав двох із своїх домових слуг (від гр. oiketès, прислуга [невільники], що виконують служіння в домі [гр. oikìa])
та побожного (пор. в. 2) воїна з тих, що стало з ним перебували (гр. proskarteroùnton; [дієслово proskarterèo — це дієслово старанності, витривалості людини, яка вміє вистояти перед ймовірним нападом (пор. Ді 1,14)]),
Цей воїн (від гр. stratiótes), мабуть, був особистим ординарцем Корнилія.
в. 8. і, розповівши (від гр. дієслова exeghèomai, передавати, розказувати; пор. Ді 15,12.14; 21,19) їм усе, послав їх у Яффу (в. 5).
Корнилій розповідає і пояснює свій наказ, передаючи своїм підлеглим усе, перш ніж послати їх в Яффу, виявляючи тим самим до них сильний знак довіри.
б) Видіння Петра, вв. 9– 16.
Таємниче видіння (яке не отримує тут пояснення) готує Петра до розуміння Божої волі, за якою має зникнути всяке розрізнення між людьми. Однак Петро лише поступово стане розуміти значення того, що побачив (пор. вв. 17нн.34.47) (СММ, с. 165).
в. 9. Другого ж дня, як ті (в. 7б) були в дорозі й наближалися до міста,
Петро (в. 5б) зійшов на крівлю помолитись (вв. 30.31; пор. Ді 1,14) коло шостої години (іт. десь опівдні).
Кожен палестинський будинок мав крівлю/терасу (від гр. dóma), на яку піднімалися зовнішніми сходами; вона була довкола обгороджена поруччям (Втор 22,8), а згори захищена від пекучого сонця навісом; могла слугувати спокійним місцем чи то для молитви, чи для відпочинку (пор. Юдт 8,5).
Саме в контексті молитви, як у попередньому досвіді Корнилія (вв. 2– 3), відбувається божественне об’явлення. Таке наголошення є складовою частиною чутливості Луки: молитва є найвдалішим моментом для розкривання спасенного задуму Бога щодо історії і щодо власного життя (пор. Захарія в Лк 1,8; Ісус в Лк 3,21; 6,12; 9,18.28; 22,41– 44; Павло в Ді 9,11б; 22,17) (RF, с. 333).
в. 10. Він зголоднів і захотілося йому їсти.
Звичай їсти опівдні був радше римським, аніж східним: ймовірно, це уточнення Луки має на меті підготувати до подальшого видіння.
І от, як йому готували, найшов захват на нього (пор. Ді 11,5; 22,17б):
Букв. «…стався [гр. eghèneto; пор. Ді 22,6, прим. 113] на нього захват».
Етимологічно термін захват чи екстаз (гр. èxstasis, від гр. дієслова exìstemi, пор. Ді 2,7) означає «бути не в собі/поза собою». Вочевидь Лука не має на думці справжній екстаз/захват, а стан того, хто отримує видіння, що відповідає єврейському tardenàh, тобто глибокий, таємничий сон, викликане Богом заніміння (пор. Бут 2,21; 15,12) (RG, сс. 134– 135).
в. 11. бачить він (пор. Ді 4,13) небо відкрите (пор. Ді 7,56; пор. Лк 3,21б; Йо 1,51; Од 19,11),
Цей вислів в апокаліптичній мові завжди сповіщає про божественне об’явлення.
а з нього сходить якась річ (в. 16; пор. Ді 9,15),
неначе скатерка велика (букв. «полотно велике»; гр. othònen megàlen),
прив’язана чотирма кінцями, і спускається на землю (= Ді 11,5б).
в. 12. Були ж у ній всякі (букв. «В якій були всі…») чотириногі, плазуни земні й небесні птиці (Ді 11,6).
Перелік схожий до того, що в Бут 1,20.24.28.30; 6,19– 20 (деякі кодекси додають «і звірі», пор. Ді 11,6), за винятком риб. Ця мішанина тварин безперечно включала і тих, яких євреям не можна було їсти. І справді голос (в. 13) не згадує про обмеження щодо «нечистих» тварин, які описані в Лев 11,2– 47 і у Втор 14,3– 21.
в. 13. І пролунав до нього голос (пор. в. 15; Ді 2,6):
«Устань (гр. текст цитує: «вставши», як у в. 20), Петре (в. 5б), заколи і їж!» (= Ді 11,7).
Варто зазначити, що тут вжито не звичайне гр. дієслово зі значенням «вбивати» (apoktèino; пор. Ді 3,15), а thýo (пор. Ді 14,13б.18б), що означає жертвоприношення (заколення), під час якого тварину вбивали і приносили в жертву, перш ніж з’їсти.
в. 14. Петро (в. 5б) ж відповів:
«Ніколи (гр. medamòs, букв. «безперечно ні!»), Господи, бо я ніколи не їв нічого поганого й нечистого» (в Ді 11,8: «ніколи бо ніщо погане або нечисте не входило в мої уста»; пор. Єз 4,14).
Словом поганий (вв. 15б.28б) перекладено гр. koinòs, спільна річ, пор. Ді 2,44б (від того самого кореня, що й гр. дієслово koinòo, робити спільним, банальним, поганити, пор. Ді 11,9б; 21,28б; від якого походить і слово koinonìa, спільнота, громада; пор. Ді 2,42), тут у значенні непридатного до споживання.
Пор. тут далі «Напрямки для роздумів».
в. 15. І знову, вдруге, залунав голос (в. 13) до нього:
«Що Бог очистив (від гр. дієслова katharìzo, проголосити чистим [із сильним обрядовим значенням] пор. Ді 15,9б), ти не погань» (= Ді 11,9; пор. в. 14).
Цю фразу можна відчитати: «Що Бог проголосив чистим…».
Голос немовби відсилає, поза приписами Закону (пор. Лев 11– 15), до порядку сотворення Богом, який побачив, що все «було добре… дуже добре» (пор. Бут 1,21б.25б.31).
Петра запрошено позбутися скрупульозності щодо приписаної Законом чистоти (пор. Мт 15,1– 20; Мр 7,14– 23; Рм 14,14.17.20– 21; пор. також 1 Кор 8,7– 13; 1 Тм 4,4– 5). На практиці це буде застосовано в Ді 15,9– 10: через віру Бог очистив серце поган, хоча їхнє тіло, що є необрізаним, залишається обрядово нечистим (пор. Лев 11). Пор. також Мр 7,19.
Практичний висновок: Петро, котрий є євреєм і ним залишається (і відповідно діє і мислить), не повинен більше боятися відвідувати необрізаних і їсти разом з ними (вв. 27– 28; Ді 11,3).
Пор. тут далі «Напрямки для роздумів».
в. 16. Це сталося тричі,
і зараз же річ ота (в. 11) піднялась на небо (пор. Ді 2,19; = 11,10б).
Лука вживає те саме дієслово (analambàno, підносити вгору), що й для опису вознесіння (пор. Ді 1,2).
Петра охопив захват (в. 10б), і він до кінця не розуміє значення цього видіння. Повторення — тричі (видіння або просто безапеляційного проголошення у в. 15) — має на меті підтвердити, що йдеться про божественний голос.
Розповідь про видіння (вв. 3– 16) повториться в Ді 11,4– 17.
в) Петро вирушає до Корнилія, вв. 17– 33.
Рішення Петра піти за посланцями, приймаючи запрошення Корнилія, також відбувається під проводом Святого Духа. З цього випливає, що всякий поступ у відкриванні Євангелія поганам відповідає волі Божій (СММ, р. 167).
в. 17. Якже збентежений (пор. Ді 2,12) Петро (в. 5б) питав себе самого, що це могло б бути за видіння, що він бачив (пор. в. 3),
У деяких кодексах: «Якже Петро, заглибившись в себе, збентежився щодо значення…».
он люди (у в. 19 це три чоловіки), послані Корнилієм (в. 1),
розпитавши про Симонову хату,
стали (пор. Ді 6,12) біля дверей (від гр. pylòn, двері, ворота; пор. Ді 12,13)
У багатших домах дверима були ворота, які вели у дворик, куди виходили різні приміщення дому (пор. Ді 12,13– 14).
Однак тут йдеться просто про вхідні двері будинку. По суті, чоловіки обходять місто в пошуках Петра, запитуючи з дверей, чи не тут він мешкає…
в. 18. і, покликавши, спитали, чи тут гостює (в. 6) Симон, на прізвище Петро (= в. 5б).
в. 19. А як Петро (в. 5б) роздумував (від гр. дієслова dienthyméomai, міркувати) над тим видінням (в. 3),
Дух сказав до нього: «Он три чоловіки (в. 17б; Ді 11,11) тебе шукають.
в. 20. Устань же (пор. Ді 1,15; пор. також в. 13), зійди вниз і піди з ними без усякого вагання (гр. medèn diakrinòmenos, пор. Ді 11,12, від гр. дієслова diakrìno, розрізняти, вагатися; а ще критикувати, докоряти; пор. Ді 11,2; 15,9; пор. також 1 Сам 16,7; 2 Хр 19,7),
А ще можна було б перекласти: «Піди з ними, не виявляючи дискримінації».
бо то я послав їх».
в. 21. Зійшов Петро (в. 5б) до тих мужів (в. 7б) і мовив:
«Ось я! Я той, кого ви шукаєте.
Яка причина вашого приходу?» (букв. «вашої присутності/того, що ви тут»).
Відтак є перший «підсумок» початкової сцени (вв. 3– 6). Далі будуть ще два — у вв. 30– 33 і в Ді 11,13– 14.
в. 22. Ті відповіли: «Корнилій сотник (в. 1), муж праведний і богобоязливий (в. 2),
доброї слави (пор. Ді 1,8; пор. також Ді 6,3) в усього юдейського народу,
Лука любить підкреслювати добру славу своїх персонажів (пор. Лк 7,4б– 6.9; Ді 5,34; 6,3; 15,22; 22,12).
був святим ангелом (в. 3) повідомлений покликати тебе (в. 5) до свого дому
Букв. «[йому] було об’явлено (пор. Ді 11,26б) святим ангелом покликати тебе…».
й послухати слів твоїх (в. 33б)».
Остання фраза «й послухати слів твоїх» не була сказана ангелом у вв. 3– 6. Це кардинально важливий додаток, хоч і так очевидно, що, звелівши покликати Петра, Корнилій чекає почути від нього якесь послання (в. 33б).
У Ді 11,14: «Він тобі оповість слова, якими ти спасешся, ти й увесь дім твій».
в. 23. Отже, він (Петро; в. 5б) (букв. «покликавши їх») запросив їх до себе та прийняв їх (в. 6).
Другого дня він устав і рушив з ними; дехто з братів (пор. Ді 1,14б) з Яффи (в. 5) теж пішли з ним.
Ці брати (юдеохристияни зі спільноти Яффи) будуть свідками сходження Святого Духа на поган, і Петро зможе зіслатися на їхнє свідчення під час пояснення, яке даватиме в Єрусалимі. У Ді 11,12 уточнено кількість цих братів: їх було «шість».
в. 24. Наступного ж дня він увійшов у Кесарію (в. 1).
Отож подорож включає проміжний етап — ніч, як у подорожі, яку здійснили двоє посланців з Кесарії (в. 7). 25 км на день — це була середня норма пересування людей, які подорожували групою.
А Корнилій (в. 1), скликавши рідню та близьких приятелів (пор. Ді 5,21б),
чекав їх (пор. Ді 3,5).
в. 25. І саме як Петро (в. 5б) входив (в. 23), Корнилій (в. 1) вийшов йому назустріч
і, припавши йому до ніг (пор. Лк 5,8; 8,41; 17,16), уклонився.
Гр. дієслово proskynèo, падати ниць, вклонятися, означає вияв пошани (пор. Ді 8,27; пор. також Йо 4,20– 24, а також Ді 7,7б), поклоніння і підпорядкування (впасти ниць перед царем і поцілувати йому ноги становило частину придворного церемоніалу), а ще є прообразом визнання віри і поклоніння віруючих, які прийшли з поганства (пор. Мт 2,11: мудреці, «впавши ниць, поклонились йому»).
Пор. також 1 Сам 24,9б; 28,14б; 1 Цар 1,16.23б.31; 2 Цар 2,15б; 4,37; Од 19,10.
Як же оцінити цей вчинок? Чи він є наслідком уявлень поганина, охопленого ідолопоклонницьким замішанням між людським і божественним, подібно як мешканці Лістри приймуть Варнаву і Павла за богів (Ді 14,11– 13)? Або ж мова про знак поваги до посланця Божого, як це є в Біблії? Вчинок Корнилія, що як такий є дещо двозначний, слід сприймати просто як вчинок людини, котра побажала віддати особливу честь пророку і апостолу Ісуса Христа (DM, с. 438).
в. 26. Петро (в. 5б) ж підвів його (пор. Ді 3,7), кажучи:
«Встань (пор. Ді 1,15), бо я теж людина» (пор. Ді 14,15; пор. також Муд 7,1).
в. 27. І, розмовляючи (від гр. дієслова synomilèo, невимушено розмовляти) з ним, увійшов до середини, знайшов багато зібраних,
в. 28. і до них промовив:
Тепер він звертається до всіх присутніх.
«Ви знаєте (від гр. дієслова epìstamai, бути в курсі, знати; пор. Ді 15,7; 18,25б; 19,15.25; 20,18; 24,10; 26,26), що юдеєві не дозволено приставати до чужинця чи входити до нього.
Букв. «…не дозволено приєднуватися (пор. Ді 5,13) чи наближатися (пор. Ді 8,29) до чужинця (від гр. allòphylos)».
Гр. слово allòphylos означає того, хто не є з того самого племені [phylè], з того самого народу; це чужинець в етнічному сенсі. Можна зазначити, що Петро оминає презирливий термін èthne, погани [поганські народи].
Та Бог мені об’явив (пор. Ді 2,22), що не слід уважати ніяку людину за погану чи за нечисту (пор. Ді 11,9).
Іншими словами: «Бог мене щойно навчив, що не можна вважати жодну людину поганою чи нечистою».
Після замішання і сумнівів, наведених у вв. 17.19, Петро переводить тепер на рівень людських стосунків те, що, здавалося б, стосується лише їжі (вв. 14– 15).
У Ді 10,34 Петро додасть: «Я справді розумію, що Господь не дивиться на особу, а в кожному народі, хто його боїться і чинить правду, той йому приємний».
Цей вірш є одним зі стрижнів епізоду, адже описує вільне входження юдея посеред поган, щоб сповістити їм слово Боже. За цей конкретний факт Петрові докорятимуть у Ді 11,3 (пор. також зачудування юдеїв у Ді 10,45 і слова докору Павла Петрові у Гал 2,11– 16).
в. 29. Тому я без вагання (від гр. anantirrètos, без заперечень/виступів проти, пор. Ді 19,36) прибув на ваш поклик (в. 5).
Вислів без вагання продовжує той, що з в. 20 (пор. також Ді 11,12).
Питаю, отже, з якої причини ви по мене посилали?» (вв. 21– 22).
У вв. 30– 32 (другий «підсумок») Корнилій розповідає власне видіння (пор. вв. 3– 6), а Петро наводить лише коротку алюзію на своє, негайно виводячи з нього висновки. Розповідь про подвійне видіння буде повторена втретє у Ді 11,4– 14, але у цьому випадку Лука її вкладе в уста Петрові. Те, що пережив Корнилій, вже становить частину пам’яті Ізраїля і визнане як подія з історії союзу, як слово-подія, в якому сповняється дар спасіння («ти спасешся», Ді 11,14) (BR, с. 372).
в. 30. Корнилій (в. 1) відповів:
«Ось уже четвертий день (що рівнозначне «три дні тому»), як я о цій годині, о дев’ятій (в. 3; Ді 3,1б; іт. о третій після обіду), молився (в. 9) у своїй хаті,…
У зах. тексті: «Три дні тому, якраз до цієї години, я постив і молився у своїй хаті».
«Дев’ята година» збігається з тією, коли Петрові з’явився ангел (в. 3).
…аж ось передо мною став (пор. Ді 1,23) чоловік у сяючій одежі (в. 3)
Це «ангел [святий] Божий» з вв. 3б.22, у сяючій одежі, як у розповіді про воскресіння (Лк 24,4б; Мт 28,3; Ді 1,10).
в. 31. і мовив: Корнилію (в. 1), твоя молитва (в. 9) вислухана
і твої милостині згадані перед Богом (пор. в. 4).
в. 32. Пошли, отже, в Яффу (в. 5)
і приклич (пор. Ді 7,14) Симона, що зветься Петром (= в. 5б).
Він перебуває (в. 6) в хаті Симона гарбаря, край моря (в. 6б).
Зах. текст додає: «який, прибувши, до тебе промовить» (пор. в. 22б; Ді 9,6б).
в. 33. Я зараз же (гр. exautès, пор. Ді 11,11; 21,32; 23,30) послав по тебе,
і ти добре (гр. kalòs, прекрасно) зробив, що прийшов.
Це слова вдячності: «…було люб’язно з твого боку прийти».
І оце тепер ми всі перед (гр. enòpion, букв. «на очах [перед очима]», пор. Ді 4,10б; 9,15б) Богом стоїмо (букв. «присутні», пор. Ді 1,3),
щоб слухати все, що Господь тобі наказав (в. 22б)».
Зах. текст переробив цей вірш: «І оце відразу я послав до тебе людей, з проханням прийти до нас, і ти добре зробив, що швидко прийшов. Тепер же ми всі тут перед тобою і прагнемо почути від тебе те, що Бог тобі звелів».
Зах. текст не згадує про зібрання перед Богом.
Те, що відбувається, має надзвичайно велику важливість, і всі відчувають, що все це розгортається з божественної ініціативи — перед Богом, — який тепер діє через Петра.

До поступу і дозрівання екуменічної віри Петра докладаються два чинники: з одного боку, роздуми, які в ньому підтримує і провадить Дух, а з другого — досвід зустрічі з чужинцями і прийняття їх. І справді, поки Петро сходить вниз із місця свого видіння під просвітленням Духа, люди Корнилія прибувають до його дому, бо «святий ангел» (в. 22) повелів Корнилію шукати Петра. Це перший контакт між двома божественними ініціативами, перший обмін видіннями. У розповіді посланців Корнилія зринає, поряд з деякими стилістичними варіаціями, новий елемент: Петра запрошують в Кесарію, щоб принести Корнилію «слово». Поступово з’ясовується головна причина цієї мандрівки, викликаної божественною ініціативою. Після об’явлення, даного йому, Петро не боїться скомпрометувати себе вчинком, який долає юдейські табу відокремлення: він просить прийняти тих поган у тому ж домі,
де гостює сам.
У другій дії цієї драми Петра приймають у домі Корнилія в Кесарії. Цього разу сам Петро долає подвійну відстань: матеріальну, що відокремлює Яффу від Кесарії, і духовну, що відокремлює законослухняного юдея від поганина. Проте Лука поступово готує читача низкою приміток, які мають на меті створити духовну атмосферу, що передає очікування (Корнилій скликає до себе додому своїх родичів і друзів), турботливе і благочестиве прийняття (поганський офіцер виходить назустріч Петрові і вітає його через proskýnesis, падаючи ниць, як вітали лише божественних персонажів). Кінцеву мету чи динаміку, яка породила ці два рухи, що сходяться, розкривають слова Петра у в. 28: Бог мені об’явив (дав мені зрозуміти), що не слід уважати ніяку людину за погану чи за нечисту. Подолання харчових табу, що не дозволяють юдеям і поганам сидіти за одним столом, веде до подолання суспільних і расових табу, які розділяють дві групи. Задум звільнення від заборон Закону, що в зародковій формі міститься у притчі про видіння Петра, тепер стає реальністю в домі Корнилія. Саме це і є ключем до прочитання видіння Петра і надзвичайного наказу, даного поганину Корнилію.
Харчове табу, що розрізняє чистих, себто дозволених, тварин від нечистих, заборонених тварин, ідеологічно виражає «святість» Божого народу, відокремленого від поган, від їхнього ідолопоклонницького культу і пов’язаних з ним практик (2 Мак 6,18– 31; 7,1– 42). Тоді можна зрозуміти, що в даному Петрові видінні подолання харчового табу стає немовби своєрідною «притчею», щоб заохотити до подолання суспільного і культового табу, яке перешкоджає йому увійти в контакт з поганами (пор. Ді 10,28). По суті, це об’явлення сягає свого апогею в божественному наказі, який був повторений Петрові: «Що Бог очистив, ти не погань» (в. 15). Бог своїм дієвим словом повертає всю сотворену дійсність до її первинного добра, усуваючи бар’єри — як ті, що їх люди вибудували між собою, так і на рівні речей. Це було одним з очікувань юдейського світу щодо часу приходу Месії.
Антиконформістська позиція Ісуса щодо правил чистоти і відокремлення також може бути пов’язана не лише з внутрішнім і особистим характером релігійних та етичних цінностей, але й з універсалістським баченням, що накреслює спасіння для поган (пор. Мт 8,11– 12; Мр 7,15– 23.24– 30). Отож, досвід захвату/екстазу Петра має приготувати його до «культурного» навернення — на рівні віри воно вже відбулося в П’ятидесятниці, — щоб можна було без дискримінації прийняти в месіанський народ виключених поган, позначених суспільним табу, що має своє вираження і підтвердження в обрядових і харчових заборонах. Поки що Петро отримав лише пропозицію, яка здається йому загадковою, ледь не скандальною. Досвід, тобто зустрічі з людьми і перебування в ситуаціях, допоможуть йому побачити сенс і вивести на практичний рівень інтуїцію, яку він отримав у молитві (RF, сс. 336.337; 334– 335).

Просити в Господа дати нам зрозуміти, що наші молитви, якими б банальними і надміру користолюбними вони не були, безперечно здіймаються до нього, і він згадує про нас та вислуховує нас згідно зі своєю волею, тобто завжди і лише для нашого добра;
звільнитися від певної нетерпимості, що завжди присутня в наших судженнях, що заважає нам побачити в іншому нашого брата, якого Бог любить так само, як нас;
зрозуміти до глибини фразу Петра: Бог мені об’явив, що не слід уважати ніяку людину за погану чи за нечисту (в. 28б). А потім робити, як він: іти без вагання (в. 29) до братів, які чекають (і, можливо, не сміють просити) нашої допомоги.
Дякувати Ісусу за те, що він першим, без вагання, виходить нам назустріч кожної миті — радісної чи болісної — нашого життя.
…
Я також, о Господи, як і багато людей, чекаю, що Ти показуватимеш у світі свою силу за моїми уявленнями, за потребами, які я бачу. Але Ти обираєш інший шлях. Ти обираєш шлях перетворення сердець у терпінні і в смиренні. І я, як і Петро, завжди маю навертатися заново. Допоможи мені йти за Ісусом, Твоїм улюбленим Сином, а не попереду нього: саме він мені вказує дорогу. Прийди, о Господи, «без вагання» на допомогу моїй слабкості, щоб моє прагнення Тебе збігалося з Твоєю волею. Амінь.
(Венедикт XVI, цит. за LD, с. 154)