ТекстКоментар до текстуРоздуми над текстомПоради для молитви

Навернення Павла є кульмінацією 9 розділу книги Діянь: Савло-Павло є плодом мучеництва Стефана і подальшого переслідування, внаслідок якого відбувається розсіювання християн. Павло став тим родючим зерном, посіяним Ісусом, з якого проростаємо і ми — Церква народів. Дія Бога після мучеництва Стефана кличе до навернення Симона ворожбита, який жадібно прагне отримати Духа; ефіопського скопця, виключеного з союзу; юдея Савла, гонителя християн; а потім Корнилія, який є нечистим поганином. Пригода Савла, який переслідує, відразу ж перейде в історію Павла, якого переслідують за любов до Того, кого він переслідував (Ді 9,23.29). Розповідь про втручання Бога в його життєвий шлях засвідчує всім раз і назавжди, що з виразної волі Божої відкриваються двері Царства. Відтепер і надалі Павло-гонитель стане прототипом апостолів, щобільше — Апостолом найвищою мірою, вчителем аґапе, іконою свого Господа. Саме він нестиме Євангеліє до найбільш віддалених країв землі.

1    Савло, іще дихаючи погрозою та вбивством на Господніх учнів, прийшов до архиєрея
2    і попросив у нього листів у Дамаск до синаног, щоб, коли знайде яких-небудь чоловіків та жінок, що тримаються цього визнання, привести їх зв’язаними в Єрусалим.
3    Коли ж він був у дорозі й наближався до Дамаску, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба,
4    і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?»
5    Він запитав: «Хто ти, Господи?» А той: «Я — Ісус, що його ти переслідуєш.
6    Встань же, та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити».
7    А мужі, що йшли з ним, стояли онімілі з дива, бо вони чули голос, але не бачили нікого.
8    Встав Савло з землі, і хоч очі його були відкриті, не бачив він нічого. Тож узяли його за руку і ввели у Дамаск.
9    Був він там три дні невидючим; не їв і не пив нічого.
10  А був у Дамаску один учень, на ім’я Ананія. Господь сказав до нього у видінні: «Ананіє!» Той озвався: «Ось я, Господи».
11  Тоді Господь до нього: «Встань та йди на вулицю, що зветься Простою, і шукай у домі Юди Савла, на ім’я Тарсянина: он він молиться».
12  І бачив (Савло) у видінні чоловіка, на ім’я Ананія, як він увійшов і поклав на нього руки, щоб прозрів знову.
13  Ананія ж відповів: «Господи, чув я від багатьох про того чоловіка, скільки він зла заподіяв твоїм святим в Єрусалимі.
14  Та й тут він має владу від архиєреїв в’язати всіх, що прикликають твоє ім’я».
15  Але Господь сказав до нього: «Іди, бо він для мене вибране знаряддя, щоб занести моє ім’я перед поган, царів, і синів Ізраїля.
16  Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за моє ім’я».
17  Відійшов Ананія і, увійшовши в дім та поклавши на Савла руки, мовив: «Савле, брате! Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі в дорозі, якою ти йшов, щоб ти прозрів знову і сповнився Святим Духом».
18  І вмить немов луска з очей йому впала, і він прозрів знову, і зараз же христився.
19а      Потім прийняв поживу та покріпився на силах.

Цей уривок є першою з трьох розповідей про навернення Павла (Савла) (інші в Ді 22,4– 21 і 26,9– 18). Вони узгоджуються в основних елементах, але й багато у чому відрізняються. Сьогодні побутує думка, що три розповіді різняться радше з літературних причин, або ж через те, що автор хоче підкреслити в кожній з них різні аспекти з огляду на різний контекст, в який вони поміщені (друга і третя є, по суті, частиною промов, виголошених Павлом, щоб захиститися від звинувачень, однієї — в Єрусалимі перед натовпом юдеїв, який його хоче каменувати, а іншої — в Кесарії, перед прокуратором Фестом і царем Агриппою, представниками влади, які мають його судити),  а також, щоб доповнити в різних формах навчання читача. До того ж, повторення є літературним прийомом, яким Лука послуговуватиметься і в описі навернення Корнилія (Ді 10,1– 11.18; 15,7– 11), прийомом, який має за мету підкреслити певний факт.

Через навернення Павла Бог, по суті, починає готувати для себе «вибраний засіб» (пор. в. 15: він для мене вибране знаряддя), який повинен буде здійснювати в Церкві проповідування поганам (що офіційно почнеться від Петра в Ді 10,1– 11.18). Павло навертається з Божої ініціативи, він покликаний сповняти місію через включення його в спільноту, яку представляє Ананія. Отже, в ньому проявляються вільна і непередбачувана ініціатива Господа і водночас тяглість повноважень, які надав Христос апостолам (Ді 1,8). Павло згодом говоритиме в своїх посланнях про об’явлення Христа, яке йому було дароване (пор. 1 Кор 9,1 і 15,8, і в Гал 1,13– 16) (СММ, сс. 151– 152).

Перші два вірші слугують прив’язкою до Ді 8,3.

в. 1. Савло (вв. 4.8.11б.17; пор. Ді 7,58б),
іще дихаючи (від гр. дієслова empnèo, сапати, важко дихати, тремтіти, пор. Пс 18,16б) погрозою та вбивством на Господніх учнів (в. 10; пор. Ді 6,1),
Пор. 1 Кор 15,9; Гал 1,13– 14.23; Флп 3,6; 1 Тм 1,13.
прийшов до архієрея (в. 14; пор. Ді 4,1, прим. 20)
Архиєреєм (первосвящеником) є все ще Каяфа (до 36 р. по Хр.), той, за якого було засуджено Ісуса (пор. Ді 4,6, прим. 24).

в. 2. і попросив у нього листів
Листи (від гр. epistolè, пор. Ді 23,25.33; від того самого кореня, що й гр. дієслово epistèllo, писати, приписувати, надсилати розпорядження [письмово], пор. Ді 15,20; 21,25) не слід розуміти як накази про затримання християн, яких вважали «єретиками», це радше вірчі грамоти чи рекомендаційні листи (пор. 2 Кор 3,1), щоб представитися перед начальниками синагог Дамаска, які мали певну владу над членами своїх спільнот (RF, с. 295).
Лука знову показує, що юдейські провідники є головними відповідальними, у всякому разі глибоко задіяними, в спробі викорінити «рух Ісуса» (пор. Лк 20,1.19; 22,2.4.52.54.66; 23,4– 5.10.13; 24,20; Ді 4,1– 2.5– 6.23; 5,17.21б.24.27; 7,1). У Ді 22,5 Павло ствердить, що «вся старшина» погодилася надати йому листи (TJ, с. 139).
…у Дамаск (вв. 3б.8б.10)[1] до синаног[2],
щоб бути уповноваженим (іт. переклад) (в. 14; Ді 26,10.12б)
щоб, коли знайде яких-небудь чоловіків та жінок (Ді 8,3; 9,21б), що тримаються цього визнання (пор. Ді 19,9, прим. 99),…
…привести їх зв’язаними (гр. dedemènous, ув’язнені; від гр. дієслова dèo, зв’язати, закувати в кайдани; пор. Ді 9,21б; 20,22; 21,11²; 22,5б.29б; 24,27б) в Єрусалим (пор. вв. 13б– 14).
Крім того, часто вживається багато інших термінів, знову ж таки від того самого кореня, що й дієслово desméo (déo) (пор. Ді 16,25б.27б; 20,23б; 23,18.29б; 25,14б.27; 26,29б.31; 27,1.42; 28,17б).
У двох інших розповідях:
У Ді 22,4– 5: «Я переслідував путь цю аж до смерти, кидаючи в кайдани та запроторюючи в тюрми чоловіків і жінок; як і первосвященик може мені бути свідком і вся старшина; я навіть брав від них листи до братів у Дамаску й ішов туди, щоб привести і тих, які там були, зв’язаними в Єрусалим, щоб їх покарати».
У Ді 26,10– 11: «що я і робив у Єрусалимі. Сам я багато святих позамикав був у в’язницях, одержавши від первосвящеників на те владу; а коли їх убивали, я давав проти них свій голос. І часто, по всіх синагогах караючи їх, я примушував їх хулити й у несамовитій люті переслідував їх ген по далеких містах».

в. 3. І сталося (пор. Ді 22,6, прим. 113)
У Ді 22,6 і 26,13: «десь опівдні».
Дата цієї події є непевною (35 чи 37 рік), а місце події, за переданням, — поблизу села Каукаб, за 15 км на південний захід від Дамаска.

Коли ж він був у дорозі й наближався до Дамаску (в. 2),
зненацька засяяло навкруг нього (від гр. дієслова periastràpto, блищати довкола, блискати, оточувати блискавками, пор. Ді 22,6б [латинською circumfùlgeo]) світло з неба,…
Раптове сяйво є характерною рисою теофаній (пор. Вих 19,16; 2 Сам 22,15; Пс 18,14; 77,18; 78,14; 97,4; 144,6; Єз 1,4нн; Дан 10,5– 6; пор. також Лк 17,24).
В інших двох розповідях:
У Ді 22,6б: «зненацька велике світло з неба засяяло навкруг мене».
У Ді 26,13: «у дорозі… я побачив з неба світло понад сяйво сонця, що опромінило навкруги мене й тих, що йшли зо мною».

в. 4. …і він, упавши на землю (пор. Єз 43,3б; Дан 10,9б)[3], почув голос (пор. Ді 2,6), що говорив до нього (пор. Єз 1,28б; Дан 8,17):
У Ді 26,14 (в множині): «Усі ми попадали на землю, я ж почув голос, що говорив до мене єврейською мовою…».
«Савле, Савле! (в. 1) Чого мене переслідуєш (в. 5б; пор. Ді 7,52)?» (= Ді 22,7б; 26,14б; пор. Лк 11,49б; 21,12).
Зах. текст і Ді 26,14б додають тут (або після в. 6): «Трудно тобі проти рожна бити ногою».
У НЗ повторення імені — Савле, Савле — зазвичай вводить докір. Так було у випадку Петра (Лк 22,31) і Марти (Лк 10,41) [Пор. також Лк 6,46; 8,24; 13,34]. У СЗ таке повторення здебільшого передвіщало покладання відповідальності: пор. Авраам (Бут 22,11), Яків (Бут 46,2), Мойсей (Вих 3,4), Самуїл (1 Сам 3,10).
Ісус каже: «Чого мене переслідуєш?». Але ж Савло не лютує проти Ісуса, який помер кілька років перед тим. Він, натомість, кипить злістю на християн. Тут Воскреслий ототожнює себе з тими християнами, яких переслідує Савло. У цьому маємо точку відліку богослов’я — типового для Павла — Церкви як «тіла Христового»: отож, переслідувати Церкву означає переслідувати самого Христа, членами якого є християни (DA, с. 67).

в. 5. Він запитав:
Деякі додають «Він запитав, тремтячи від подиву». Але цієї прикраси немає в найкращих грецьких рукописах.
«Хто ти, Господи? (= Ді 22,7; 26,15; пор. Бут 32,30; Вих 3,13б)» А той:
«Я — Ісус (в Ді 22,8: «Назарянин»), що його ти переслідуєш (в. 4б = Ді 22,8; 26,15).
У словах, які промовляє Ісус, відбувається ототожнення між воскреслим Господом і його вірними. Цим Лука ще й застерігає гонителів свого і будь-якого іншого часу: вони виступають проти Господа Ісуса. Те, що заподіюють учням через ім’я Ісуса, чинять самому Ісусові (пор. Ді 5,39; пор. також Мт 10,40– 42; 25,40; Лк 10,16).
Пор. також тут далі «Напрямки для роздумів».

в. 6. Встань (вв. 11.18б; Ді 9,34; пор. Ді 1,15) же (гр. allà, що може означати й підсилення: «ну ж бо»), та йди в місто,
і тобі скажуть, що маєш робити (пор. вв. 16– 17)».
У Ді 22,10: «Я спитав: Що мені, Господи, робити? Господь сказав до мене: Встань, іди в Дамаск; там тобі скажуть усе, що тобі постановлено робити».
Безособовий вираз тобі скажуть залишає можливість будь-яких припущень щодо особи того, хто повідомить, що маєш робити; Савло в тому слові не має за що вхопитися. Історію тепер контролюють в іншому місці; тут розкрито саму суть феномену навернення, як його бачить Лука. Активний чоловік, який хотів заковувати інших в кайдани і висилати, стає залежним, пасивним і сліпим (DM, с. 377).

в. 7. А мужі, що йшли з ним,
стояли онімілі з дива (пор. Іс 56,10), бо вони чули голос, але не бачили нікого (пор. Втор 4,12; Дан 10,7– 9; пор. також Муд 18,1).
А в Ді 22,9: «Ті ж, що були зо мною, бачили світло, та не розуміли того, що говорив до мене».
У Ді 26,13– 14 здається, що світло огорнуло всіх: «Усі ми попадали на землю [тут і в Ді 22,7 лише Павло впав на землю], я ж [сам] почув голос, що говорив до мене єврейською мовою:…».

в. 8. Встав Савло (в. 1) з землі,
і хоч очі його були відкриті, не бачив він нічого (пропущено в Ді 26,14– 18).
Деякі зах. рукописи прикрашають розповідь, додаючи слова Павла до своїх супутників: «“Підніміть мене з землі”, а коли його підняли, він нічого не бачив».
Тож узяли його за руку (від гр. дієслова cheiragoghèo, вести за руку, пор. Ді 13,11б; 22,11) і ввели у Дамаск (в. 2).
У Ді 22,11: «Коли ж я від сяйва того світла не бачив, ті, що були зо мною, повели мене за руку, і я прибув до Дамаску».

в. 9. Був він там три дні невидючим (гр. me blèpon; пор. Ді 1,9); не їв і не пив нічого.
У СЗ піст пов’язується з періодом приготування перед отриманням об’явлення (пор. Вих 34,28; Втор 9,9б; Дан 9,3; 10,2– 3; пор. також Лк 4,2 і ще Ді 13,1– 3) або з покаянням (пор. Неєм 1,4; Єр 14,12а; Йоіл 1,14; Йона 3,7– 8).
Сліпоту Савла не слід розуміти як покарання (кару Бога, який карає гонителя за його злодіяння), а як символ шляху віри, що веде учасника від темряви до світла (пор. Ді 26,18) в момент хрещення (в. 18б).
Потреба в проводі іншої людини характерна для стану цілковитого безсилля, а піст можна тлумачити, відповідно до катехуменального звичаю, як приготування до того, щоб отримати хрещення (GR, с. 123).
Гонитель, до якого був звернений божественний заклик, три дні не бачить, не їсть і не п’є, як мертвий. Це алюзія на три дні таїнства смерті і воскресіння Ісуса, таїнства, через яке має перейти свідок. Так Савло проживає знак Йони, який «пробув в нутрі риби три дні й три ночі» (Йона 2,1б; пор. Мт 12,40) (BR, с. 358).

в. 10. А був у Дамаску (в. 2) один учень (в. 1), на ім’я Ананія (вв. 11– 19; Ді 22,12– 16).
Ананія (гр. Hananìas, євр. Бог милосердиться / є милостивий) описаний як учень, а в Ді 22,12 як «чоловік побожний за законом, доброї слави в усіх місцевих юдеїв».
Його не слід плутати з первосвящеником, який наказує вибити Павла в Ді 23,2– 5 і присутній на процесі проти Павла перед губернатором Феліксом (пор. Ді 24,1– 9), чи з чоловіком Сафіри в Ді 5,1– 10.
Підкреслюючи, що Павла у Церкву впровадив Ананія, Лука представляє його як авторитетну особу серед християн, вихідців з юдаїзму, і стверджує про його зв’язок з Єрусалимською Церквою (традиційною Церквою юдеохристиян). Про Ананію не буде згадуватися в третій розповіді (Ді 26,12– 18).
Господь сказав до нього у видінні (в. 12; пор. Ді 7,31): «Ананіє!»
Той озвався: «Ось я, Господи» (пор. Бут 22,1б; 31,11б; 46,2б; Вих 3,4б; 1 Сам 3,4– 10).

в. 11. Тоді Господь до нього (пор. 1 Сам 9,15– 17): «Встань (букв. «після того, як встанеш»; пор. Ді 1,15) та йди на вулицю, що зветься Простою (пор. в. 2, прим. 51),…
…і шукай у домі Юди (в. 17) Савла (в. 1), на ім’я Тарсянина:…
Тут вперше згадана назва Тарс, міста в Кілікії біля річки Кідн[4].
…он він молиться».
Молитва і піст йдуть нарівні (пор. Неєм 1,4б; Ест 4; Лк 2,37б; Ді 1,2– 3; 14,23). Хоча Савло на той момент ще є гонителем Церкви, він відкритий на Боже об’явлення відповідно до юдейського благочестя.

в. 12. І бачив (Савло) у видінні (в. 10) чоловіка, на ім’я Ананія (в. 10),
як він увійшов і поклав на нього руки (в. 17; пор. Ді 6,6б і «Напрямки для роздумів» у Ді 6,1– 7), щоб прозрів знову.
Лука не описує це видіння напряму, а лише через інше видіння, вживаючи літературний прийом «паралельних видінь» (як Савлові, так і Ананії; пор. далі видіння Корнилія і Петра в Ді 10,3– 6 і 10,9– 16), Лука підкреслює послідовність Божого задуму; Савло і Ананія, здавалося б, не мали нічого спільного, Бог же зводить їх всупереч всякому сподіванню: переслідувача і переслідуваного (BR, с. 359).

в. 13. Ананія (в. 10) ж відповів:
Ананія висловлює своє небажання, пригадуючи минуле Савла і його ініціативи проти твоїх святих в Єрусалимі. Але Господь не дискутує з Ананією, а просто повторює: «Іди». Потім надходить приголомшлива новина: той чоловік, Савло, вже більше не ворог, не переслідувач, а вибране для мене знаряддя (в. 15).
«Господи, чув я від багатьох про того чоловіка, скільки він зла заподіяв твоїм святим (від гр. hàghios, посвячений, святий; пор. Ді 9,32б.41; 26,10) в Єрусалимі.

в. 14. Та й тут він має владу (пор. Ді 1,7б, прим. 5) від архиєреїв (в. 1б) в’язати всіх, що прикликають твоє ім’я (в. 15; пор. Ді 2,21)».

в. 15. Але Господь сказав до нього:
«Іди (пор. Ді 1,25), бо він для мене вибране знаряддя (гр. skèuos ekloghès, вибране знаряддя, vas electionis в латинському перекладі Вульґати),
Іменник skèuos може означати знаряддя або посудину (пор. Муд 15,7; Єр 18,3– 6; Лк 8,16; Ді 10,11.16; 11,5; 27,17б.19б; Рм 9,20– 21; 2 Кор 4,7; 2 Тм 2,20– 21); ekloghès — букв. «вибране (вибрання (Р. в.), від гр. дієслова eklégo)» — де іменник у родовому відмінку виконує функцію прикметника. Звідси й звичний переклад: «вибране/обране знаряддя».
щоб занести (від гр. дієслова bastàzo, тримати вагу, нести на своїх плечах ношу [пор. Ді 15,10б], тріумфально нести) моє ім’я (в. 14б) перед (пор. Ді 10,33) поган (пор. Ді 7,45), царів (пор. Лк 21,12; можливо, з посиланням на Агриппу ІІ [Ді 26,2– 23] або навіть на Нерона [Ді 27,24]), і синів Ізраїля.

в. 16. Я бо йому покажу (пор. Ді 2,22), скільки він має (пор. Ді 1,16а) витерпіти (пор. Ді 3,18б)
за моє ім’я (пор. Ді 3,6; пор. 1 Кор 4,9– 13; 2 Кор 11,23– 28; пор. також Мт 10,22; Лк 6,22; 21,12.16– 17)».

в. 17. Відійшов Ананія (в. 10) і, увійшовши в дім (в. 11)
та поклавши на Савла руки (в. 12) [зах. текст додає: «в ім’я Ісуса Христа»], мовив:
«Савле (в. 1), брате (пор. Ді 1,14б)! Господь послав мене,
Ананія є посланцем (Господь послав мене; в Ді 22,14: «Бог батьків наших»), а Савло, гонитель (ворог), тепер названий братом,
Ісус, що з’явився тобі (пор. Ді 13,31) в дорозі, якою ти йшов (пор. 1 Кор 9,1; 15,8),
щоб ти прозрів знову (в. 18, пор. Ді 1,9) і сповнився Святим Духом (пор. Ді 2,4)».
Ананія не об’являє Савлові те, що Воскреслий сказав про його майбутню місію (вв. 15– 16). Цю інформацію знайдемо в Ді 22,14– 15; 26,16– 18 (пор. в. 6).
Автор свідомо подає нам розповідь про навернення, а не про посилання на місію, оскільки (ймовірно, за логікою оповідача) Петро ще не почав місію до поганських народів (GR, с. 125).

в. 18. І вмить (від гр. euthèos; відразу; негайно; пор. Ді 9,20.34б; 12,10б; 16,10; 17,10.14; 21,30б; 22,29; зах. текст наголошує: «миттю», гр. parachrèma) немов луска з очей йому впала (пор. Тов 11,12), і він прозрів знову (в. 17б),
У Ді 22,13б: «І я тієї хвилини (букв. «тієї ж години») глянув на нього [Ананію]».
і зараз же (іт. встав і; в. 6) христився (пор. Ді 2,38б; пор. також Рм 6,3; 1 Кор 12,13).

в. 19а. Потім прийняв поживу та покріпився на силах (пор. Лк 8,55б).
[1]       Дамаск (від гр. Damaskós, пор. Ді 9,2.3.8б.10.19б.22.27; 22,5.6.10.11б; 26,11.12.20) — головне місто римської провінції Сирія — було одним з найвідоміших міст Сходу. За його красу місто називали «перлиною Сходу» або «оком пустелі». Дамаск належав до складу Десятимістя (групи з десяти міст, з певною адміністративною автономією) і був розташований на перехресті важливих караванних шляхів (приблизно за 240 км на північ від Єрусалима). У цьому місті була важлива колонія євреїв, що мала свої синагоги.
«Вулиця, що зветься Простою» («Via Recta»), пор. в. 11, становила головну вісь цього міста і тягнулася на понад 1,5 км. Вона пролягала з заходу на схід та з’єднувала двоє великих воріт міста, а по її боках були величні колонади. Однак не ясно, чи тут мовиться про головну вулицю чи радше про її провулок, що міг прилягати до великої центральної вулиці (де був дім Юди, пор. в. 11). Вона відповідає теперішній вулиці Bab Sharqi (східні ворота) і Suk (великий критий базар) Medhat Pashà і перетинає під прямим кутом  (в північному напрямку)  вулицю, що веде до старого кварталу Bab Tùma (Ворота св. Томи). У кінці вулиці Bab Sharqi і є так званий Дім Ананії (сьогодні шанована підземна каплиця).
[2]       Термін синагога (від гр. synagoghé, зібрання; пор. Ді 6,9; 9,2.20; 13,5.14б.43; 14,1; 15,21б; 17,1б.10б.17; 18,4.7б.19.26; 19,8; 22,19б; 24,12б; 26,11) — це місце, де святкують суботу: читають Закон (євр. Parasháh) і Пророків (Haphtaráh), опісля є тлумачення уривка (midrásh: гомілетичний коментар), якому іноді передує переклад на розмовну мову (арамейську). Кожен дорослий єврей може там взяти слово, хоча начальники синагоги зазвичай доручають це завдання тому, хто є знавцем Писання (пор. Ді 13,15). Синагога — це також важливе місце першого проповідування християн (пор. Ді 9,20).

[3]       Немає жодного документального підтвердження того, що Павло впав з коня, як зображають на деяких картинах, зокрема на прекрасному полотні, що його створив Караваджо в 1600– 1601 рр. для каплиці Черазі, що в базиліці Санта-Марія-дель-Пополо в Римі.

[4]       Саме завдяки річці Кідн місто Тарс (від гр. Tarsós; Ді 9,30б; 11,25; 21,39; 22,3), хоч і розташоване вглиб суходолу, за 16 км від Середземного моря в римській провінції Кілікія [сучасна південно-східна Туреччина на кордоні з Сирією], змогло стати квітучим приморським центром. Окрім того, головні маршрути транспортного сполучення проходили через Тарс, це надало місту космополітичного аспекту: можна повірити Павлу, що Тарс був «містом, що не без слави» (Ді 21,39). Це було місце зустрічі між Заходом і Сходом, між грецькою і східною культурою. Цицерон був губернатором Тарса в 50 р. до Р.Хр.; Марк Антоній надав Тарсу «статус» вільного міста, і саме там він зустрів у 41 р. до Р.Хр. Клеопатру. За правління Августа (27 р. до Р.Хр. — 14 р. по Р.Хр.) місто досягло свого найбільшого розквіту і стало славитися інтелектуальним життям.

У Тарсі була численна єврейська громада, що мала добре організовану внутрішню структуру. До неї належав Савло (згодом Павло), який народився тут близько 8 р. по Р.Хр., ревний фарисей, вроджений римський громадянин (пор. Ді 21,39; 22,28). У Тарсі він освоїв ремесло виробника наметів, розмовляв арамейською і кілікійською мовами, а водночас, здобув грецьку освіту, а відтак єврейську в Єрусалимі, де був серед учнів Гамалиїла (пор. Ді 5,34, прим. 31, і Ді 22,3). Кілікія (Ді 6,9; 15,23.41; 21,39; 22,3; 23,34б; 27,5), римська провінція, що тягнеться вздовж південно-східного узбережжя Малої Азії, була поділена на два райони: західний гірський район («гориста Кілікія»), до якої з 58 р. до Р.Хр. політично належав Кіпр, і родюча, добре зрошувана східна рівнина («рівнинна Кілікія»), де був розташований Тарс, рідне місто Павла. Ця провінція була з півночі розмежована Таврійськими горами: перехід поміж цими горами до Кападокії був відомий як «Кілікійські ворота». На сході Аманські гори відділяли Кілікію від Сирії: давній перехід через ці гори був відомим як «Сирійські ворота».

Савле, Савле! Чого мене переслідуєш? (в. 4). Той таємничий голос приголомшує своїм запитанням: як Савло може переслідувати небесну істоту? Попри шоковий стан, йому вистачає ясності розуму поцікавитися в того, хто його розпитує, хто він, і на це він отримує дивовижно коротку відповідь: Я — Ісус, що його ти переслідуєш. Постійний читач СЗ і Євангелій вловлює в цих словах славетне Я є (гр. egó eimí, євр. ’ani hu’), що пригадує об’явлення Бога Мойсеєві (пор. Вих 3,14: «Я той, хто є»; євр. ’ehyèh ’ashèr ’ehyèh), Ісус також виголошує це в деяких формулах, коли об’являє таїнство своєї особи і своєї справи (пор. Йо 4,26; 6,20.35; 8,12.24.58б; 10,11). Лука вкладає ці слова в уста Воскреслого в Лк 24,39 (LE, с. 115).

Історія Павла стає фрагментом катехизи і духовного розважання для християн, які належать до Церков, що постали з Павлівської місії. Вони можуть споглядати надзвичайну дію Бога, який здійснює свій задум незбагненними і вільними шляхами, перевертаючи повторювану і мертву логіку людських систем.

Розповідь про навернення Павла є духовною притчею, кожен християн проходить подібний шлях, хоч і не завжди він веде до Дамаска. Зустріч з спільнотою віруючих є тим середовищем, в якому людина отримує просвітлення віри і дар Духа, печаттю і видимим знаком якого є обряд хрещення. Не позбавленим сенсу є те, що Лука накладає «зцілення» Павла, до якого повертається зір внаслідок покладення рук Ананії, з його хрещенням. У цій атмосфері, де матеріальні дії і моменти передають духовне значення, не було б чимось надзвичайним побачити в їжі, яку Павло споживає після хрещення і цим відновлює свої сили, алюзію на Євхаристію (пор. Ді 16,34). У такий спосіб навернений Павло повністю б виразив і реалізував свою участь в Церкві.

Той, хто без упереджень і спотворень стежив за перебігом першої розповіді Луки про навернення Павла, безперечно помітив сильну духовну напругу, яка залишає за кадром всі курйозні деталі. Натомість на перший план виходить несподівана зустріч з Ісусом, що задає новий напрямок життю громадянина Тарса, гонителя перших християнських спільнот. У цій зустрічі з живим Господом на дорозі до Дамаска вже закладені в зародковій формі причина і зміст нової місії, для якої від цього моменту Павло був «викрадений». Всі пояснення, розроблені людьми, які мають право з допитливістю і занепокоєнням шукати раціональні підстави для історичного повороту, що відбувся в житті Павла, можуть бути цікавими для психологічного чи літературного аналізу, але нічого не додають до того, що є суттєвим для здійснення життєвого вибору. Деякі автори, щоб пояснити його навернення, говорили про релігійну кризу Павла, який як юдей був стривожений мирним спротивом переслідуваних християн; інші — про його психологічні особливості, схильність до крайніх проявів духовності; а ще інші — про вплив на нього виснажливої подорожі чи дії сильного духовного потрясіння тощо. Всі ці елементи є додатковими і не дають вичерпного пояснення для процесу, що змінює скерування і життєві мотивації людини. Вибір віри як добровільна відповідь людини на даровану ініціативу Бога в Ісусі проявляється і дозріває через всі людські психологічні і духовні процеси, але ними не обмежується (RF, сс. 299– 301).

Просити в Господа вміння приймати «кризи» і сумніви, що іноді затьмарюють нашу віру: такі випробування час до часу на нас навалюються для того, щоб навернути нас та ще більше утвердити у правді на шляху наслідування нашого милого Господа;

здатності розуміти, що нічого не може статися, якщо Господь цього не дозволить: все відбувається для того, щоб дати нам більше усвідомлення нашої вбогості і вразливості, щоб ми стали придатними знаряддями в його руках.

Дякувати Господу за те, що своєю постійною (але часто прихованою) присутністю допомагає нам — через своїх свідків, яких він дає нам зустріти на шляху — подолати моменти темряви і дарує нам здатність роздавати іншим численні ласки, якими він постійно наповнює наше життя.

Дай мені зрозуміти, о Господи, що Ти можеш все, що Ти можеш перевернути будь-яку ситуацію, навіть найбільш заплутану, що Ти можеш завжди — і знову — поставити мене на ноги і дати здатність ходити, лиш би я з радістю погодився стати малим і вразливим, щоб завжди усвідомлювати потребу в Твоїй милосердній допомозі. Амінь.

Щопонеділка публікуємо черговий уривок молитовного читання, коментар і роздуми над книгою Діянь апостолів.

Ознайомитися з усіма матеріалами можна за посиланням Діяння святих апостолів.

План молитовного читання знаходиться ТУТ.

Придбати книгу “У школі апостолів” можна ТУТ

Знайти матеріали можна також за хештегом #у_школі_апостолів