Переслідування передвістив був Господь, і воно робить учня подібним до Господа. Воно є драматичним, бо змушує втікати, емігрувати: ставить під загрозу власне майно, піддає небезпеці майбутнє своє і своєї родини. Переслідування дає раптовий поштовх молодій Церкві та змушує її покинути доволі спокійне гніздечко Єрусалима, починаючи шлях християнського свідчення «аж до краю землі» (Ді 1,8). Господь провадить свою Церкву дорогами світу. Переслідування ніколи не полишить Церкву, принаймні доти, доки вона буде вірна своєму Господу (LD, с. 125).

4    Ті, отже, що порозсипались, ходили по країні й звіщали слово (Боже).
5    Так і Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа.
6    А народ однодушне уважав на те, що Филип говорив, слухаючи його й бачивши ті знаки, що він чинив,
7    бо з багатьох виходили нечисті духи, що в них були, кричачи голосом великим, і сила паралітиків та кривих видужувала.
8    Радість же була велика в тім місті.

Починається друга частина книги Діянь, яку можна поділити на дві секції: Ді 8,5– 9,31 описує діяльність Филипа і навернення Савла, а Ді 9,32– 12,25 зосередить увагу на діяльності Петра.

Тепер через різні епізоди, у яких діють Филип і Петро з Йоаном, описано євангелізацію Самарії — справджується слово, яке сказав Ісус в Ді 1,8. Тут можна виокремити: проповідування Филипа (вв. 4– 8), що завершується словами: Радість же була велика в тім місті (в. 8), і навернення Симона ворожбита (Ді 8,9– 13), після чого уміщена гостра суперечка між ним і Петром з Йоаном (Ді 8,14– 25).

в. 4. Ті, отже, що порозсипались (пор. Ді 8,1б), ходили по країні
У Ді 8,1б: «по селах Юдеї та Самарії»; в Ді 11,19: «аж до Фінікії, Кіпру та й Антіохії».
й звіщали (пор. Ді 5,42) слово (Боже).
Букв. «євангелізуючи Слово». Вислів, вжитий лише тут і в Ді 15,35.
Ще можна б сказати: «…несучи радісну звістку Слова».
Під терміном Слово (пор. Ді 4,29; 8,14.25) мається на увазі цілісне проголошуване послання (що акцентує на звіщанні смерті і воскресіння Ісуса), приклади чого вже мали місце в розділах 2– 5 (пор. Ді 5,42: «І щодня в храмі й по домах не переставали навчати й звіщати Христа Ісуса»; пор. також Ді 11,20б; 18,5б). Пор. ще тут далі (у в. 5б): «Филип…  проповідував їм Христа».

в. 5. Так і Филип (в. 6)^[1],
прийшовши в місто Самарію (в одне місто Самарії),
Мова може бути про еллінізовану столицю Самарії, яку відреставрував і оздобив Ірод Великий та присвятив імператору Августу, назвавши Себасте Августа, де мешкали переважно греки-погани. Однак більш ймовірно, що мова про Сихем [Сихар?], релігійний центр, стародавнє місто, яке населяли самаряни (пор. Ді 8,25б, прим. 45).
проповідував їм Христа (пор. Ді 2,31, прим. 16).
Лука вживає гр. дієслово kerýsso, проповідувати, проголошувати, звіщати (тут вперше в Діяннях; пізніше в Ді 9,20; 10,37б.42; 15,21; 19,13б; 20,25б; 28,31), від якого походить термін kèrygma, що його дослідники вживають на позначення засадничого змісту християнської проповіді, першої звістки.
в. 6. А народ однодушно (пор. Ді 1,14) уважав (пор. Ді 5,35) на те, що Филип говорив (в. 5), слухаючи його й бачивши (пор. Ді 1,4б; пор. також Ді 22,14б) ті знаки, що він чинив (пор. Ді 2,22б),

в. 7. бо з багатьох виходили (від гр. дієслова exèrchomai, Ді 1,21; 17,33; від якого термін «екзорцизм»; пор. Ді 16,18².19) нечисті духи, що в них були, кричачи голосом великим,…
Біснуваті, ті, що одержимі бісом (ворожим до обрядової чистоти, яка визначає Божу святість), виключені зі спільноти і відлучені від культу.
Вислів нечистий дух (від гр. pnèuma akàtharton; пор. Ді 5,16б; пор. також Лк 4,33.36б; 6,18б; 8,25; Мт 10,1; 12,43; Мр 1,26.27; 3,30б; 5,2б.8.13; 6,7б) не містить посилання на статеву неморальність, а приймає біблійне значення «злого» чи «лукавого», того, що є протилежним до царства «святого» або «чистого». Його часто вживають на позначення біса (пор. Ді 5,3, прим. 27).
…і сила паралітиків та кривих видужувала (пор. Ді 4,14).
Як і екзорцизми, зцілення фізичних розладів позначає прихід Царства Божого (пор. Ді 5,15– 16; Лк 7,22; 9,1– 2.6.11; 13,11– 17).

в. 8. Радість же була велика (пор. Ді 2,47) в тім місті (пор. Йо 4,39нн).
^[1]      Филип (гр. Phílippos) — це другий зі списку «сімох мужів…, повних Духа та мудрости» (Ді 6,3.5). Його називають «євангелист» (Ді 21,8; пор. Ді 8,12.40), він проголошує добру новину ефіопському мужу (Ді 8,26– 39) і проповідує вздовж берега від Азоту до Кесарії (Ді 8,40), де його відвідує Павло під час своєї останньої подорожі до Єрусалима (Ді 21,8). Крім того, він описаний з рисами пророка, бо проповідує Слово (в. 5б), чинить знаки і чуда (Ді 8,6– 13), ведений Духом (Ді 8,29.39) і навіть має чотирьох доньок, що пророкують (пор. Ді 21,9).
Євангелізатора, про якого тут мовиться, не слід плутати з апостолом Филипом (пор. Йо 1,43– 46.48; 6,5.7; 12,21– 22; 14,8– 9 і в Ді 1,13 в переліку апостолів).

Добра новина несе людям радість (в. 8). Це «втіха», яка проглядається вже з перших описів найдавнішої спільноти і яскраво підкреслена фразою, в якій сказано, що вірні збиралися «з радістю і в простоті серця» (Ді 2,46б). Кривий від народження був охоплений радістю такого роду, коли після свого зцілення «увійшов з ними у храм, ходячи, підскакуючи і хвалячи Бога» (Ді 3,8б). Пор. Ді 8,39; 13,48; 16,34; Гал 5,22.
До того ж, навіть апостоли були «раді, що удостоїлися перенести зневагу за ім’я Ісуса» (Ді 5,41; 13,52).
Радість — це особлива відповідь на дію Бога у світі (пор. Лк 1,14.28; 2,10; 6,23; 10,17.20; 15,5; 19,6.37; 24,41.52б).
Радість належить до самої атмосфери первісної Церкви і є невід’ємною ознакою християнства, оскільки якраз і означає реальну зустріч з Богом і правдивий досвід відкупительної ласки Христа через дію Святого Духа. Коли ж на цей досвід Бог накладає об’явлення самого себе через знаки і чуда, як стається в Самарії, то можемо говорити, що все це являє собою настільки радісну подію, що перевершує будь-який людський досвід (JK/1, рр. 210– 211).
Пор. також «Напрямки для роздумів» в Ді 13,44– 52 і Ді 16,34.

Просити в Господа дати нам зрозуміти, що нам більше потрібно боятися підступності спокійного життя, аніж небезпек життя в боротьбі і оспоренні, ризикуючи стати — майже непомітно для себе — радше «відставними», аніж активними місіонерами;
дару «радості», що відведена для тих, які йдуть за ним зблизька, які не бояться приймати життєві випробування з сильним і шляхетним духом, готові забути про самих себе, щоб допомогати всім, кого зустрічають на своєму шляху.
Дякувати Господу за те, що дає нам побачити в глибині хреста божественну красу життя, що воскресає: перемогу Любові над ненавистю і над смертю.
…
О Господи, якби я був відважнішим, я би просив Тебе розбудити мене, випрямити мої орієнтири, потрусити мене. Поки що я Тебе прошу відкрити мені очі на мою реальність, щоб я не забував, що моїм завданням є звіщати Тебе, як у спокійному, так і в турбулентному житті, як у мирі, так і в переслідуванні. Дай мені бути якомога менш негідним імені християнина. Амінь (LD, с. 126).