ТекстКоментар до текстуРоздуми над текстомПоради для молитви

Апостоли зцілили кривого силою того “відкинутого каменя”, котрим є Син, якого вбили могутні. Лише у ньому, що його воскресив Бог, є спасіння і воскресіння для всіх. Їхня влада — це їхній особистий досвід, про який вони свідчать: «Не можемо бо ми не говорити про те, що самі бачили та чули». Вони не прогинаються перед погрозами і наказом мовчати та відповідають: «Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, — розсудіть!». Таке відстоювання верховенства совісті і очевидності над всякою владою є для кожної людини принципом свободи і відповідальності.

13  Побачивши сміливість Петра і Йоана та зрозумівши, що вони люди неписьменні й невчені, дивувались і спізнали, що вони були з Ісусом;
14  та бачивши, що вилікуваний чоловік стоїть з ними, не могли нічого сказати проти.
15  Звелівши вивести їх з синедріону, вони почали радитися між собою і говорили:
16  «Що нам із цими людьми робити? Бо ж вони зробили явне чудо; воно стало відомим всім мешканцям Єрусалиму, і заперечити його ми не можемо.
17  Але, щоб воно більше не поширювалося в народі, ми заборонимо їм під загрозою не говорити більш в це ім’я нікому з людей».
18  І покликавши їх, наказали, щоб вони ні слова не говорили, ані не навчали іменем Ісуса.
19  Та Петро і Йоан сказали їм у відповідь: «Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, — розсудіть!
20  Не можемо бо ми не говорити про те, що самі бачили та чули».
21  Ті, погрозивши знов їм, бо не знайшли нічого, за що б їх покарати, відпустили їх задля народу, всі бо прославляли Бога за те, що сталося.
22  Чоловік же, над яким сталося це чудо оздоровлення, мав понад сорок років.

Грецьке слово сміливість вказує тут (як вже у Ді 2,29), а також надалі, на здатність вільно і відважно свідчити християнську звістку навіть у ворожому світі. У грецькому світі воно означало свободу слова на зібранні, яка належала громадянину з повними громадянськими правами, а отже, мужність і сміливість, з якими можна було б здійснити такий привілей (СММ, сс. 97– 98).

в. 13. Побачивши (від гр. дієслова theorèo, споглядати, бачити; пор. Ді 10,11; 17,16б.22б; 19,26; 25,24; 28,6) сміливість (пор. Ді 2,29 і «Напрямки для роздумів» у Ді 9,26– 31). Пор. також Лк 12,11– 12 (Мт 10,17– 20; Мр 13,11) і Лк 21,12– 15.
Петра і Йоана (в. 19; пор. Ді 1,13, прим. 7 і 8),
та зрозумівши (від гр. дієслова katalambàno, пересвідчитися, пор. Ді 10,34; 25,25), що вони люди неписьменні (гр. agràmmatoi, неграмотні) й невчені (гр. idiòtai, некомпетентні, простолюдні) (пор. Йо 7,15),
Однак цей вірш не дає змоги робити висновок, що апостоли не вміли ні читати, ні писати. Пор. також Лк 10,21б.
дивувались (пор. Ді 2,7)
і спізнали, що вони були з Ісусом;

в. 14. та бачивши (пор. 1,9), що вилікуваний (від гр. дієслова therapèuo, вилікувати, послужити, пор. Ді 5,16б; 8,7б; 17,25; 28,9б) чоловік (Ді 3,8.11) стоїть з ними,
не могли нічого сказати проти (від гр. дієслова antilègo, суперечити, парирувати, противитися, зустрічати спротив; пор. Ді 13,45б; 28,19.22б; пор. також Лк 2,34б).

в. 15. Звелівши вивести їх з синедріону[1],
вони почали радитися між собою і говорили:

в. 16. «Що нам із цими людьми робити? (пор. Ді 5,34– 35)
Провідники і старші (пор. Ді 4,5, прим. 22) не запитують себе про те, як послухати Бога, а як позбутися пророків, як змусити їх замовчати (BR, с. 256).
Бо ж вони (пор. Йо 11,47– 48) зробили явне чудо (в. 22; пор. Ді 2,22б);
воно стало відомим (пор. Ді 2,14б) всім мешканцям Єрусалиму,
і заперечити його ми не можемо (в. 20).

в. 17. Але, щоб воно більше не поширювалося в народі,
ми заборонимо їм під загрозою не говорити більш в це ім’я нікому з людей».
Про чудо стало відомо всім, але про нього не можна більше розповідати серед народу; тому апостолів потрібно залякати погрозами.

в. 18. І покликавши (від гр. дієслова kalèo; пор. також Ді 5,11, прим. 28) їх,
Зах. текст пише: «Узгодивши своє рішення, звеліли їх покликати…».
наказали, щоб вони ні слова не говорили (пор. Єр 20,9),
ані не навчали (пор. Ді 2,42) іменем Ісуса (пор. Ді 2,21, Ді 3,16 і «Напрямки для роздумів» в Ді 3,11– 26).

в. 19. Та Петро і Йоан (в. 13) сказали їм у відповідь:
«Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога (пор. Ді 5,29б), — розсудіть! (пор. Ді 3,13б).

в. 20. Не можемо бо ми не говорити про те, що самі бачили та чули» (пор. 1 Йо 1,1.3).
Тут чітко проступає контраст між словами заперечити його ми не можемо (в. 16б), сказаними членами Синедріону, і заявою апостолів Не можемо ми не говорити.
Тут виражено засадничий обов’язок апостолів — нести свідчення (пор. Ді 1,22), заснований на велінні Ісуса (в. Ді 1,8; пор. Лк 24,48). Перед цим велінням не діє жодна людська погроза. Пор. також 1 Кор 9,16; 2 Тм 1,7– 8.
У Ді 5,29б: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей!» (пор. 2 Мак 7,2; пор. також Пс 118,8– 9; Дан 3,18).
Те, що слухатися потрібно більше Бога, ніж людей, є головним принципом всякої релігії, чи то єврейської, чи то грецької. Також і Платон в «Апології» (29d) вкладає в уста Сократа слова: «Я вас поважаю і люблю, афіняни, але буду слухатись радше Бога, аніж вас».

в. 21. Ті, погрозивши знов їм,
Повторення погрози є частиною попередження, що відповідало приписам закону (офіційному заклику).
бо не знайшли нічого, за що б їх покарати,
відпустили їх (Ді 5,40б) задля народу (пор. Лк 19,48),
всі бо прославляли Бога (від гр. дієслова doxàzo, пор. Ді 3,13; 11,18; 13,48; 21,20; пор. також Лк 2,20; 5,25б.26; 7,16; 13,13б; 18,43; 23,47; від якого термін dòxa, слава, пор. Ді 7,2.55; 12,23; 22,11) за те, що сталося.
Як в Лк 20,19 (Мр 12,12) і 22,2б, представники влади «боялися народу», прихильного до апостолів (як і до Ісуса), і це не давало їм заходити далі, попри їхнє бажання покарати цих поширювачів послання, яке підривало їхній авторитет (LE, сс. 65– 66).

в. 22. Чоловік же, над яким сталося це чудо (букв. «цей знак», в. 16) оздоровлення, мав понад сорок років.
Вік чоловіка, понад сорок років, виявляє, що вже ціле покоління відвідувачів храму призвичаїлося бачити, як він жебракував, і прекрасно знали, що він був невиліковно хворим (СММ, с. 100).
Щодо числа сорок, пор. також Ді 1,3, прим. 4.

[1]Синедріон (гр. synédrion, євр. sanhedrìn, рада, зібрання; пор. Ді 5,21.27.34.41; 6,12б.15; 22,30; 23,1.6.15.20.28б; 24,20б) — це рада старших народу, первосвященики та книжники (пор. Лк 22,66). Вони є членами Великого Синедріону (на противагу місцевим синедріонам, місцевим судам, що складалися з 23 членів), верховної політичної і релігійної інституції палестинського юдаїзму з осередком в Єрусалимі. Це був високий суд справедливості для всіх юдеїв, на якому головував чинний первосвященик (Каяфа, з 18 по 36 р. по Р.Хр.). Окрім нього, Синедріон складали 70 представників священичої аристократії садукейського спрямування («первосвящеників»), знатних мирян («старших»), тобто голів найвпливовіших родин Єрусалима (які також переважно були садукеями), і нарешті «книжників» («законовчителів»), які переважно належали до фарисейського напрямку (пор. Ді 5,34, прим. 30).
У Ді 5,21б наведено згадку про синедріон і всіх старших (іт. сенат) синів Ізраїля (гр. gherousìa), тобто зібрання старших. А в Ді 22,5 мовитиметься про старшину (гр. presbytèrion), що на практиці ототожнюється з Синедріоном. Термін «синедріон» означає зібрання, а також місце поблизу храму, де відбувалися засідав цей орган (Ді 4,15; 23,20.28б).

Представники влади роблять те, що завжди є першим кроком будь-якого авторитарного керівництва: наказують Петрові та Йоанові мовчати. Цензура преси, контроль засобів масової інформації, заборона книг — провідники завжди сподіваються, що існує спосіб придушити такого роду речі, спосіб контролювати доступ народу до інформації. Для них спроба закрити рота апостолам, повним відваги, — це наче спроба спинити морську хвилю, яка розбивається об скелі. Ці свідки не намагаються викликати безлади, вони просто хочуть мати свободу говорити про те, що самі бачили та чули (в. 20).

Наразі єдине, що може зробити влада, — це пригрозити, а потім відпустити. Слухаючи цю історію, ми відкриваємо деякі знайомі паралелі з тим, що Лука розповідає про Ісуса. Як Ісус прямував до зіткнення з існуючими владними структурами, так роблять і його послідовники. Як представники влади спершу розчарувалися у своїх спробах втихомирити Ісуса, так ці керівники спочатку нездатні змусити замовкнути Петра і Йоана. Точнісінько, як в Євангелії від Луки, протидія і рішучість влади зростають поступово, і ми помічаємо, що маємо перед очима початок протидії, яка одного дня матиме достатню силу, щоб поставити під загрозу молоду Церкву. Іншими словами, все те, що відбулося з Ісусом, відбудеться і з тими, які йдуть за ним.

[Продовження до «Напрямків для роздумів» з попереднього уривка (Ді 4,1– 12)]

Двоє учнів Ісуса, яких зненацька застали в храмі, коли вони коментували перед людьми чудесне зцілення кривого, опиняються перед зібраною юдейською владою: релігійною, економічною і культурною.

Лука любить відзначати діяння і ставлення двох учнів та їхнє культурне і соціальне становище. Але ті, які не мають освіти і престижу в суспільстві, сповнені Святого Духа і навчилися вслід за Ісусом тієї свободи, яка не базується на престижі і владі. Однак влада не вирізняється великою фантазією. Коли вона не здатна знайти послідовне і розсудливе рішення, вона завжди може змусити до мовчання, вдаючись до репресивних методів. Вільне і сміливе слово вражає і ставить в скрутне становище владу, яка не має рації. У випадку двох Ісусових учнів залякування виконувало ще й функцію попередження, що відповідало приписам закону. За юдейським правом, не можна було засудити двох чоловіків, необізнаних із Законом, спершу їх не попередивши.

Репліка Петра спирається на славетний принцип, відомий в юдейському і грецькому середовищі. Свобода у стосунку до людей базується на вірності Богові, тобто має бути у згоді зі сумлінням. Це принцип спротиву і непокори несправедливому порядку за покликом сумління. Несправедлива влада може триматися лише на людях, які зреклися вірності Богові і власній совісті, які продали свою свободу (RF, сс. 144.145– 146).

Принцип найперше слухатися Бога слід рішуче взяти за основу щодо постійного наступу світу, який своїми дуже могутніми засобами впливу нівелює ментальність нашого народу, роблячи його «слухняним» чи «поступливим» перед його логікою, роблячи його «зіпсутим» щодо християнської ментальності. Світська ментальність проникає непомітно, як солодка отрута, і спотворює спосіб мислення і поведінки, бачення речей і практику життя. Божа воля не може підпорядковуватися здоровому глузду, звичному способу думання і поведінки. Християнин не може втрачати власну сутність — бути як «сіль землі і світло світу» (Мт 5,13– 14) (LD, с. 68).

Просити Господа дати нам ласку (і розпізнання!) щоб останнє слово було не за грошима, задоволенням, владою чи видимістю; не дозволяти заворожувати себе, спокушати, затягувати, задурманювати тому, що відволікає від Божої волі;

здатності (сили і покори) не хотіти нікому нічого нав’язувати, але й не дозволяти, щоб зухвала світська ментальність щось нав’язувала нам.

Дякувати за постійну присутність Ісуса, що є точкою опори і згуртування для всіх нас, що бажаємо свідчити про наше перебування у цьому світі не для себе самих, а для Бога, який є початком і кінцем нашого буття.

Господи Ісусе, вірний свідку, Ти бачиш, як на нас звідусіль напосідають зразки поведінки, відмінні, якщо не протилежні, до тих, які Ти нам показав у своєму житті і в своїх словах. Змилосердися над нашими страхами і немочами. Допоможи нам бути такими як Ти, вірними свідками того, що на першому місці стоїть Бог і його воля для будь-якого створіння. Ми знаємо, що Ти просиш від нас не так успіху, як вірності, а ми хочемо бути Тобі вірні. Підтримуй у нас пильність, всели у нас відвагу Твоїх мучеників, щоб ми вміли бути «атлетами», які доводять до кінця, разом з Тобою і так, як Ти, «добрий змаг віри» (1 Тм 6,12). Амінь.

Щопонеділка публікуємо черговий уривок молитовного читання, коментар і роздуми над книгою Діянь апостолів.

Ознайомитися з усіма матеріалами можна за посиланням Діяння святих апостолів.

План молитовного читання знаходиться ТУТ.

Придбати книгу “У школі апостолів” можна ТУТ

Знайти матеріали можна також за хештегом #у_школі_апостолів