Тепер розпочинається переслідування. Це буде провідна тема Діянь, як хрест Ісуса в Євангеліях. Шлях учнів є тим самим пасхальним шляхом Учителя, адже вони — його свідки. Зло світу, коли звіщається Євангеліє, відчуває для себе загрозу і реагує. Ті, що його звіщають, приєднуються до місії і долі Того, кого вони звіщають. Так вони доносять свідоцтво про Ісуса аж до найдальших країв землі. Зло перемагається добром, яке бере його на себе, як агнець Божий (Йо 1,19).

1    Коли вони ще промовляли до народу, надійшли священики, наставник храму й садукеї,
2    незадоволені тим, що вони народ навчають та звіщають в Ісусі воскресіння мертвих,
3    і наклали на них руки та й кинули їх у в’язницю аж до ранку, бо вже був вечір.
4    Однак, багато з тих, що чули слово, увірували, а число чоловіків — було яких 5000.
5    На другий день зібралися їхні начальники, старші та книжники в Єрусалим,
6    і первосвященик Анна, і Каяфа, і Йоан, й Олександер, і скільки було з первосвященичого роду.
7    Вони поставили їх посередині й питали: «Якою силою або яким ім’ям ви це зробили?»
8    Тоді Петро, наповнений Духом Святим, до них промовив: «Начальники народу й старші!
9    Коли вже нас допитують сьогодні про добре діло, зроблене недужому, і як він став здоровим,
10  то нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім’ям Ісуса Христа Назарянина, якого ви розіп’яли, а якого Бог воскресив з мертвих, — ним цей стоїть здоровий перед вами.
11  Він — отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували і який став головним на розі.
12  І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися».

Починається конфлікт з офіційним юдаїзмом, який призведе до переслідування першої християнської спільноти Єрусалима. Лука, впродовж цілої розповіді, дуже добре виділяє два способи ставлення до християнської звістки: безглузда і суперечлива реакція правлячого класу, з одного боку, та відкритість і прийняття народу, з другого. Модель, за якою представлено цей конфлікт, є євангельською: Ісуса також відкидали і переслідували провідники та з ентузіазмом приймав народ.
Ця сцена розгортається в два етапи: спершу несподіваний арешт у подвір’ї храму, а потім допит-слідство перед верховним трибуналом, Синедріоном Єрусалима (RF, с. 142).

в. 1. Коли вони ще промовляли (Петро і Йоан, пор. Ді 3,1) до народу (пор. Ді 3,12),
Проповідь різко переривають своїм вторгненням провідники. Лука подає, що її переривають саме тоді, коли Петро сповіщає спасіння для Ізраїля.
надійшли священики^[1],
наставник (гр. strategòs, пор. Ді 5,24.26; 16,20.22.35.36.38) сторожі храму (пор. Ді 3,1, прим. 18)…
Букв. «наставник храму» (гр. strategòs toù hieroù, чиновник, відповідальний за дотримання громадського порядку довкола храму; пор. Лк 22,52).
Сторожу/вартових (гр. hyperétai, слуги; пор. Ді 5,22.26; 13,5б; 26,16; пор. також Йо 7,45.46; 18,3.12.18.22; 19,6) набирали з левітів, вони могли виконувати також функцію «судових вартових» в розпорядженні Синедріону.
…й садукеї^[2],

в. 2. незадоволені (від гр. дієслова diaponèo, дратуватися, пор. Ді 16,18)
тим, що вони народ навчають (пор. Ді 2,42)
та звіщають (пор. Ді 3,24) в Ісусі воскресіння мертвих (Ді 4,33; 17,3.18б; 23,6б.8; 24,15б.21б; 26,23; пор. також 1 Кор 15,20– 23).
Провідники протидіють їм не тому, що вони навчають народ, а через зміст їхнього навчання. Оскільки Ісус був засуджений Синедріоном, то апостоли, проповідуючи про його воскресіння, заявляють про несправедливість дій Синедріону і показують хибність поглядів садукеїв щодо воскресіння. Ця фраза сповнена особливого змісту: апостоли звіщають, що Ісус воскрес, і тим самим ще й проповідують реальність воскресіння з мертвих і надію для тих, які вірують в Ісуса (пор. Ді 26,23) (СММ, с. 94).

в. 3. і наклали на них руки (пор. Лк 20,19; 21,12; Ді 21,27б) та й кинули їх у в’язницю (Ді 5,18) аж до ранку, бо вже був вечір.
Апостолів (і оздоровленого кривого, пор. Ді 4,10б.14.22) беруть під варту (від третьої години дня, Ді 3,1) аж до ранку [отже, і впродовж ночі, пор. Ді 5,18– 21] і ведуть до в’язниці (пор. Ді 5,18; 8,3б; 12,4; 16,23; 22,4; 26,10).

в. 4. Однак, багато з тих, що чули слово, увірували (від гр. дієслова pistèuo, пор. Ді 4,32; 5,14; 8,12.[37]; 9,42; 11,21; 13.41б; 14,1б; 15,7б; 17,12; 19,2.4б.18; 21,20б.25; 22,19б; 26,27²; 27,25; пор. також термін pìstis, віра, в Ді 3,16),
а число чоловіків — було яких 5 000 (пор. Ді 2,41б).
Пор. Мт 14,21б: «…окрім жінок та дітей».

в. 5. На другий день (букв. «і сталося…», пор. Ді 22,6, прим. 113)
зібралися (від гр. дієслова synàgo, перебувати разом, об’єднуватися; пор. Ді 4,26.27; 11,26; 14,27; 15,30; 20,7.8б; від нього термін «синагога»; пор. Ді 9,2, прим. 51)
їхні начальники (гр. àrchontas, представники юдейської влади загалом, пор. в. 8б; Ді 3,17б; 4,26; 7,27б.35; 13,27; 16,19б), старші^[3] та книжники^[4] в Єрусалим (на Синедріон, пор. Ді 4,15, прим. 25),

в. 6. і первосвященик Анна, і Каяфа^[5], і Йоан, й Олександер, і скільки було з первосвященичого (в. 1, прим. 20) роду (від гр. ghènos, рід, пор. Ді 7,13б; 13,26; 17,28б.29).
Анна (Йо 18,19– 24) і Каяфа (Мт 26,3.57– 66) є тими, за (управління) яких відбувся процес проти Ісуса.

в. 7. Вони поставили їх посередині
й питали (пор. Ді 5,27б):
«Якою силою (пор. Ді 1,8) або яким ім’ям ви це зробили?» (пор. Мт 21,23б; Мр 11,28; Лк 20,2).
Перша частина запитання стосується не конкретно влади, якою вони діяли (однак саме у цьому значенні звучало запитання, звернене до Ісуса після вигнання торговців з храму, Лк 20,2.8), а походження чудотворної сили, яка проявилася у зціленні кривого. Друга частина запитання: яким ім’ям, тобто «в ім’я кого?» (пор. «Напрямки для роздумів» в Ді 3,11– 26), — готує відповідь, яка поставить у фокус уваги складне місце суперечки, тобто ім’я Ісуса (СММ, с. 96).

в. 8. Тоді Петро (пор. Ді 1,13, прим. 7), наповнений Духом Святим (пор. Ді 2,4), до них промовив:
Лука завжди згадує повноту Духа у стосунку до харизми слова (пор. Лк 4,1; Ді 1,8; 2,4; 4,31; 5,32; 6,3– 5.8; 7,55; 9,17б; 10,44– 45; 11,24; 13,9; пор. також Мт 10,19– 20; Мр 13,11; Лк 12,11– 12).
У наступному уривку, у в. 13, Лука додає, що Петро говорив зі «сміливістю» (гр. parresìa, відкрито, вільно).
«Начальники народу й старші! (пор. в 5б, прим. 22)

в. 9. Коли вже нас допитують (від гр. дієслова anakrìno, досліджувати, вивчати, пор. Ді 12,19; 17,11б; 24,8; 25,26б; 28,18; пор. також Лк 23,14) сьогодні про добре діло (гр. euerghesìa; від гр. дієслова euerghetéo, чинити добро, пор. 10,38), зроблене недужому,…
З Ді 4,14 випливає, що недужий (пор. Ді 3,2нн) був присутнім «з ними» (пор. Ді 3,11: «…він тримався Петра й Йоана») і затриманий разом з ними (в. 3).
…і як він став здоровим/ ким він спасся (в. 12б; від гр. дієслова sòzo/diasòzo, пор. Ді 2,21б; 14,9б; 23,24б; 27,20б.31б.43.44б; 28,1.4),…
Пор. Ді 2,21: «А кожний, хто призве ім’я Господнє, той спасеться» (пор. Ді 3,16).
Лука застосовує гр. дієслово sòzo, щоб використати його подвійне значення: оздоровляти і спасати (пор. Ді 27,34) і це дає йому змогу перейти від фізичного оздоровлення до спасіння в абсолютному значенні. Пор. також в. 12.

в. 10. …то нехай буде відомо (пор. Ді 2,14б) всім і всьому народові (пор. Ді 28,17) ізраїльському,
що ім’ям Ісуса Христа (пор. Ді 3,6; 3,16 і «Напрямки для роздумів» в Ді 3,11– 26)
Назарянина (пор. Ді 2,22, прим. 14),
якого ви розіп’яли, а якого Бог воскресив з мертвих (пор. Ді 3,15),
Звернення ви чітко скероване до безпосередніх відповідальних за смерть Ісуса.
ним цей стоїть здоровий (пор. Ді 1,3) перед вами (пор. Ді 10,33).

в. 11. Він — отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували
і який став головним на розі (Пс 118,22; Лк 20,17).
Дослівно (відповідно до грецького тексту, на який іде посилання): «Він — камінь (гр. lìthos; пор. Ді 17,29), той, який ви, будівничі, «відкинули» [тут перекладено словом знехтували від гр. дієслова exouthenèo] і який став наріжною головою (від гр. kephalè gonìas)».
Цитата псалма відносить до Ісуса те, що було сказано в цілому про храм, який зруйнували вороги і відбудували попри протидію супротивників. Наріжний камінь (пор. Єр 51,26), тобто та частина фундаменту будівлі, яка, будучи на розі, мала тримати на собі найбільшу вагу, а тому була найміцнішою і була символом стійкості цілої будівлі, стає месіанським епітетом, що вказує на Христа, якого відкинули юдейські провідники, але Бог поставив за фундамент для будівлі нової спільноти спасіння. У Мт 21,42; Мр 12,10 і Лк 20,17 цитата псалма звучить з уст самого Ісуса і вміщена в кінці притчі про виноградарів-убивців. Пор. також Рм 9,33; 1 Кор 3,11; Еф 2,20– 22; 1 Пт 2,4– 5.7– 8, а також Іс 8,14; 28,16 (СММ, с. 97).

в. 12. І нема ні в кому іншому спасіння (від гр. soterìa; пор. Ді 7,25; 13,26б.47б; 16,17б; 27,34; 28,28; пор. також в. 9б),
бо й імени немає іншого під небом [тобто на цілій землі], що було дане людям,…
Ім’я Ісуса означає «Бог спасає» (пор. Мт 1,21).
…яким ми маємо (гр. dèi; пор. Ді 1,16) спастися» (вв. 9б– 10; пор. Ді 2,21 = Йоіл 3,5а; пор. також Рм 10,9– 11.13; Флп 2,9– 11).

^[1]       Священики (від гр. hierèus; пор. Ді 6,7б; 14,13) зазвичай згадуються як первосвященики (від гр. archierèus; пор. в. 6²; Ді 4,23б; 5,17.21.24.27б; 7,1; 9,1б.14.21б; 19,14б; 22,5.30; 23,2.4б.5.14; 24,1; 25,2.15; 26,10.12б). Цей вислів стосується священичої аристократії Єрусалима, що мала привілейоване і владне становище у храмі і над його скарбом. Вони є головами великих священичих родин (в. 6б), багато з яких належали до секти садукеїв. Первосвященик є лише один. Лк 3,2 згадує Анну (в. 6), який обіймав цю посаду з 6 по 15 р. по Р.Хр., а потім Каяфу (в. 6), його зятя, з 18 по 36 р. по Р.Хр. (пор. Мт 26,3б). У синоптичних Євангеліях вони зазвичай згадуються разом з фарисеями (пор. Ді 5,34, прим. 30).

^[2]       Садукеї [від гр. Saddoukàioi, пор. Мт 3,7; 22,23.34; Мр 12,18; Лк 20,27], від Садок (Цадок), імені первосвященика, якого Соломон вибрав замість Евіятаря (1 Цар 2,35; 1 Хр 29,22), або, можливо, від єврейського терміну saddiqìm, праведники (або ж від поєднання цих двох речей). Вони також належали до священичої аристократії, були колабораціоністами в політиці і консерваторами в релігійній царині. Садукеї були прихильниками буквального дотримання Закону (приймали лише П’ятикнижжя і твердили, що «нема воскресіння ні ангела, ні духа», Ді 23,8; пор. Лк 20,27– 39) і відкидали, на відміну від фарисеїв, передання давніх. У синоптичних Євангеліях їх зазвичай згадувано разом з фарисеями. Про садукеїв знову буде мова в Ді 5,17б і в 23,6– 8. Про них вже немає згадок після зруйнування храму (70 р. по Р.Хр.).

^[3]       Старші [гр. presbýteroi; пор. Мр 8,31; 11,27б; Ді 4,8б.23б; 6,12; 22,5; 23,14; 24,1; 25,15] представляють світську аристократію садукейського спрямування [євр. zeqenìm]. Це юдейська знать (пор. Ді 25,2; 28,17). Старші разом із первосвящениками і книжниками відображають старозавітну інституцію мудрих радників, яка, схоже, утворила керівну ієрархію в Єрусалимі (їх не слід плутати із старшими, відповідальними за християнські спільноти, пор. Ді 11,30). У Ді 5,21б наводиться згадка про синедріон і всіх старших (іт. сенат) синів Ізраїля (гр. gherousìa), тобто зібрання старших. А в Ді 22,5 мовитиметься про старшину (гр. presbytèrion), що на практиці ототожнюється з Синедріоном (пор. Ді 4,15, прим. 25).

^[4]       Книжники (гр. grammatèis, пор. Ді 6,12 і 23,9; пор. також Мр 1,22б) — це учителі закону (гр. nomodidáskaloi, пор. Лк 5,17), «люди книги» (євр. soferím), визнані тлумачі Закону і фахівці зі Святого Писання, яких ще називали «законовчителями» (гр. nomikòi, пор. Лк 7,30); їх часто обирали з-поміж фарисеїв (пор. Ді 5,34, прим. 30), членів Синедріону. Опираючись на авторитет текстів і традиції, вони виконували такі завдання: розробляли приписи Тори (гаґґада — осучаснення релігійної традиції), уділяли справедливість (галака — юридична практика) і навчали своїх учнів. Разом зі старшими народу вони утворювали Синедріон, тобто велику раду, яка займалася релігійними і цивільними справами народу [див. Синедріон, в Ді 4,15, прим. 25].

^[5]       Каяфа [від гр. Kaiáphas; пор. Мт 26,3.57; Лк 3,2; Йо 11,49; 18,13.14.24.28] є первосвящеником з 18 до 36 р. по Р.Хр. Він був призначений римським губернатором Валерієм Ґратом замість свого тестя Анни (від гр. Ánnas, євр. Hanna; пор. Лк 3,2; Йо 18,13.19– 24), який перед ним обіймав цю посаду з 5 до 15 р. по Р.Хр. Однак той і надалі здійснюватиме свій політичний вплив, особливо через обрання первосвященика, адже аж п’ятеро членів його родини, знаної своєю владою і багатством, а також його зять (Каяфа), змінювали один одного на цій посаді. Каяфа — це той, хто сказав перед Синедріоном: «То й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине». Йоан дасть цьому такий коментар: «Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ» (Йо 11,50– 51).
У зах. тексті Йоан ототожнений з Йонатом, сином Анни і наступником Каяфи у 36 р. по Р.Хр.

На П’ятидесятницю навернулося три тисячі осіб (Ді 2,41б). Тепер же перед храмом, перед самим осередком релігійної інституції, приходять до покаяння п’ять тисяч (в. 4б)! Заворушення, спровоковане Ісусом, несе загрозу стати масовим рухом. Лука описує цю сцену дуже гарними драматичними тонами: з одного боку, керівники, старші і книжники столиці, ті, що були з первосвященичого роду (в. 6б), а з другого — Петро і Йоан, люди неписьменні й невчені (Ді 4,13). Провідники ставлять одне з тих запитань, які вони зазвичай звертають до людини, що піднімає заворушення: хто вас уповноважив усе це робити? Провідники, загалом, роблять вигляд, що контролюють інструменти і символи влади і сили, тому вони згіршуються, коли сила виходить від людей такого низького соціального рівня, як Петро і Йоан.
Лише дією Святого Духа така людина як Петро спроможна говорити перед зібранням таких впливових осіб, і коли він це робить, то мимоволі виникає питання, чи немає в його початковому зауваженні тонкої іронії: Петро і Йоан постали перед представниками влади як злочинці, але яким є їхній злочин? Їх звинувачують за добре діло, зроблене недужому (в. 9).
Камінь, який відкинули будівничі народу, бо він є недостойним бути фундаментом для національних прагнень, став головним на розі для надії на майбутнє (в. 11). Тепер представники влади опинилися перед справжньою проблемою: їх загнали в кут два невчених чоловіки. Було здійснене чудесне зцілення. Якщо вони розлютяться на цих двох надокучливих чоловіків, то серед народу може виникнути якесь заворушення. Зрештою, інституції ж мали би «здаватися» такими, що існують на благо народу (WW, с. 61).
[Продовження в «Напрямках для роздумів»
до наступного уривку (Ді 4,13– 22)]

Просити Господа допомогти нам прийняти як власне твердження Петра: Ісус — єдиний, ким маємо спастися: нема ні в кому іншому спасіння (в. 12); і якщо ми визнаємо його як нашого єдиного посередника, то не можемо не докладати зусиль, щоб звіщати цю «добру новину»;

здатності проголошувати зі «сміливістю» і відвагою: Ісус, Син Божий, який став людиною, прийшов у світ, щоб усі «мали життя — щоб достоту мали» (Йо 10,10б).

Дякувати Отцю за те, що дарував нам свого Сина, Спасителя, завдяки якому ми отримуємо прощення і примирення.

…

Всемогутній, вічний Боже, вчини, щоб невіруючі у Христа, керуючись перед Твоїм обличчям щирим сумлінням, знайшли істину, і щоб ми зростанням у взаємній любові та повнішою участю в тайні Твого життя стали в світі досконалими свідками Твоєї любові. Через Христа, Господа нашого.

(Загальна молитва [7] з богослужіння Страсної п’ятниці)