Петро тлумачить чудо, що сталося з кульгавим, вірою в ім’я Ісуса, який віддав своє життя за нас, тоді як ми його зреклися і розіп’яли. Те, що відбулося з кривим, є знаком, що кожен з нас має розуміння того, що він зробив, і воно в нас діє: бувши людьми відкиненими, заблокованими і невільниками, ми входимо в «красні двері» вільними, танцюючи і хвалячи Бога.

11  Тому ж, що він тримався Петра й Йоана, увесь народ, здивований, прибіг до них у притвор, званий Соломоновим.
12  Побачивши це Петро, промовив до народу: «Мужі ізраїльські! Чому дивуєтеся з цього? Чому ви дивитесь на нас, немов би ми вчинили власною силою і (нашим) благочестям те, що оцей ходить?
13  Бог Авраама, Ісаака і Якова, Бог отців наших, прославив слугу свого Ісуса, що його ви видали й відреклися перед Пилатом, коли цей присудив його пустити;
14  ви ж Святого і Праведного зреклися і просили, щоб вам помилувано чоловіка душогубця,
15  а Творця життя вбили, якого Бог воскресив з мертвих, чому ми свідки.
16  І через віру в його ім’я — оцього, що ви бачите й знаєте, його ім’я закріпилось, і віра, що через нього, дала йому повне видужання перед усіма вами.
17  Однак, браття, я знаю, що ви через незнання це зробили, як і ваші князі;
18  та Бог здійснив це так, що наперед звістив устами всіх пророків, що Христос має страждати.
19  Тож покайтеся і наверніться, щоб ваші гріхи були стерті;
20  і щоб так прийшли від Господа часи відпочинку, і він прислав призначеного вам Христа Ісуса.
21  Треба було, щоб його прийняло небо аж до часу відновлення усього, про що Бог споконвіку говорив устами своїх святих пророків.
22  Мойсей сказав: Господь, Бог наш, піднесе вам Пророка, як мене, з-посеред братів ваших. Ви слухатиметесь його в усьому, що вам скаже.
23  А кожний, хто не буде слухатися того Пророка, буде викорінений з народу. –
24  Так само всі пророки від Самуїла й ті, що говорили потім, звіщали про ці дні.
25  Ви — сини пророків і Завіту, що Бог був заключив із вашими батьками, кажучи до Авраама: В твоїм потомстві будуть благословенні всі сім’ї землі. —
26  Вам насамперед Бог воскресив слугу свого і послав його, щоб він благословив вас та відвертав кожного з вас від поганих учинків».

Ця друга проповідь Петра (вв. 12– 26) на підставі зцілення кривого показує могутність Ісусового імені, щоб запросити до покаяння тих, що його вбили.
Думки, що проступають у цій проповіді і нанизуються одна на одну, складно впорядкувати в якусь схему. Однак — переплетені між собою в риторично промовистий спосіб — вони переконливо виводять на поверхню загальні теми керигматичних проповідей, тобто проголошення Христового воскресіння, посилання на Писання і заклик до покаяння (СММ, с. 87).

в. 11. Тому ж, що він (кривий, Ді 3,2) тримався (пор. Ді 2,24б)
Петра й Йоана (пор. Ді 1,13, прим. 7 і 8; пор. також Ді 3,1),
увесь народ, здивований (пор. Ді 3,10б), прибіг до них у притвор, званий Соломоновим (пор. Ді 3,1, прим. 18).

в. 12. Побачивши це Петро (в. 11), промовив (від гр. дієслова apokrìno, відповідати з уточненням; пор. Ді 10,46б; 25,4) до народу:
«Мужі ізраїльські! (пор. Ді 2,22) Чому дивуєтеся (пор. Ді 2,7) з цього? Чому ви дивитесь на нас (пор. Ді 3,4),
немов би ми вчинили власною силою (пор. Ді 1,8) і (нашим) благочестям (від гр. eusèbeia, побожність)
те, що оцей ходить? (як Павло і Варнава, в Ді 14,10б).

в. 13. Бог Авраама, Ісаака і Якова (Вих 2,24; пор. Ді 7,32; пор. також Мт 22,32; Мр 12,26б; Лк 20,37б), Бог отців наших (Ді 5,30; 22,14; 24,14; пор. Бут 42,23; Вих 3,15.16; Втор 1,11),…
Ця урочиста біблійна формула, що міститься в засадничому тексті Вих 3,6.15.16, розпочинає молитву «Вісімнадцяти благословень» і становить стандартну формулу в синагогальній літургії. Члени вибраного народу, а тепер слухачі, до яких вже прозвучало звернення Мужі ізраїльські (в. 12), поставлені перед Богом начал/Творцем, Богом патріархів, зачинателем священної історії й автором обітниць спасіння (DM, с. 146).
…прославив (пор. Ді 4,21б) слугу свого (в. 26; від гр. pàis, син, хлопець [пор. Ді 20,12], а також «слуга/раб») Ісуса (пор. Йо 13,32),
Християни визнають в слузі (якого Бог прославив через воскресіння, в. 15; пор. Йо 17,5) того, про кого йдеться в «пісні про слугу» в Іс 52,13– 53,12 (пор. також Мт 12,18а, що цитує Іс 42,1). Це класичне означення Месії (можливо, навіть літургійний титул, що вживався до Луки). Термін «слуга» повторюється в Діяннях чотири рази (тут і в. 26; Ді 4,27б.30б).
що його ви видали (пор. Ді 2,23) й відреклися (в. 14; від гр. дієслова arnèomai, відрікатися; як Мойсея в Ді 7,35; Лк 12,9) перед Пилатом^[1],
коли цей присудив (від гр. дієслова krìno, судити, вирішувати; пор. Ді 4,19б; 7,7; 16,4; 20,16; 21,25; 23,3; 24,21б; 25,9б.10.25б; 26,6б; пор. також, від того самого кореня, термін kritès, суддя, представник судової влади, пор. Ді 13,20б; 18,15; 24,10)
його пустити (пор. Ді 5,40б, а ще Лк 23,20 і Йо 19,12; пор. також розповіді про страсті Христові);

в. 14. ви ж Святого і Праведного (гр. hàghion kài dìkaion) зреклися (в. 13)
У Ді 4,27б.30б Петро його називає: «слуга твій святий Ісус».
Він є також Святим Божим, Святим найвищою мірою (Ді 2,27б; пор. Лк 1,35б; 4,34б; Мр 1,24б; Йо 6,69б; Од 3,7), Праведним (Ді 7,52; 22,14б; пор. Муд 2,12– 20; 5,1– 7; Мт 27,19; Лк 23,47б; 1 Пт 3,18; 1 Йо 1,9; 2,1б.29; 3,7б; пор. також в Іс 53,11б: «Слуга мій виправдає»).
і просили, щоб вам помилувано чоловіка душогубця (від гр. phonèus; пор. Ді 7,52; 28,4). Пор. Мт 27,15– 17.20– 26; Мр 15,6– 15; Лк 23,18– 19.25; Йо 18,39– 40.

в. 15. а Творця життя вбили (від гр. дієслова apoktèino, пор. Ді 21,31; 23,12б.14б; 27,42), якого Бог воскресив з мертвих (пор. Ді 3,7),…
Зверніть увагу на драматичне крещендо дієслів: видати (в. 13), відректися (двічі: в. 13 і 14), просити помилувати душогубця (в. 14б), вбити (в. 15).
Вислів Творець (від гр. archègos, ініціатор, володар, пор. Ді 4,5; 5,31) життя є рідкісним і промовистим та вживається лише в Діяннях. Його можна поставити поряд з титулом «провідник», який дали героєві Виходу Мойсеєві, якого представлено як того, хто йде попереду Ісуса, хто започатковує новий шлях виходу до свободи для всіх тих, з якими він назавжди став солідарним. Через свою перемогу над смертю Ісус стає на чолі людства, яке остаточно рухається в напрямку до життя (пор. Ді 5,31; 26,23; Євр 2,10б; 12,2) (RF, с. 136).
Пасхальна послідовність подій Victimæ paschali laudes містить відлуння до цього вірша: Dux vitæ mortuus regnat vivus («Владика життя помер, але тепер живий царює»).
…чому ми свідки (пор. Ді 1,8).

в. 16. І через віру в його ім’я (пор. Лк 5,20; 7,9б; 17,19б; 18,42б).
Термін віра (від гр. pìstis), що згадується у цьому вірші двічі, з’являється тут вперше в Діяннях і стосується віри Петра і Йоана в ім’я Ісуса, а не віри чудесно зціленого. Цей термін ще знову з’явиться в Ді 6,5.7б; 11,24; 13,8б; 14,9б.27б; 15,9б; 16,5; 20,21б; 24,24б; 26,18б [Пор. також вжиток дієслова pistèuo в Ді 4,4].
оцього, що ви бачите й знаєте, його (Ісуса) ім’я закріпилось (пор. Ді 3,7б),
За способом мислення стародавніх, ім’я є невіддільним від особи і бере участь в її прерогативах. Через взивання імені Ісуса (Ді 2,38) прикликається могутність Ісуса (Ді 3,6; 4,7б.10.17б.30б; 10,43б; 16,18; 19,13.17б; пор. Лк 9,49; 10,17б, а також Йо 14,13.14; 15,16б.21; 16,23б– 24.26; 20,31б). Але для того, щоб таке взивання могло бути дієвим, той, хто до нього вдається, має мати віру (пор. Ді 19,13– 17). Саме ім’я Воскреслого дарує життя і здійснює чудо: посередництво апостолів діє як інвестиція віри, тобто довіри до сили Імені.
Пор. «Засоби для розуміння» в Ді 3,6б і тут далі «Напрямки для роздумів».
і віра, що через нього, дала йому повне видужання (від гр. holoklerìa) перед усіма вами.

в. 17. Однак, браття (в. 22; пор. Ді 1,14б), я знаю, що ви через незнання (від гр. àgnoia, від гр. дієслова agnoèo, не розпізнати, не знати, пор. Ді 13,27; 17,23б.30; 1 Тм 1,13б) це зробили [Зах. текст додає: «і вчинили злодіяння»],…
Незнання, в розумінні «нездатності розпізнати» Бога в його історичному діянні (Рм 2,4б), не може бути виправданням; адже Ісуса сам «Бог засвідчив» (Ді 2,22). Незнання ставить юдеїв на той самий рівень, на якому перебувають  погани (Рм 1,18– 3,20; пор. Дан 6,5.23; 9,15); воно є також коренем гріха, злодіяння. Згадка про незнання не є виправданням, а має на меті акцентувати на новій ситуації: апостольська звістка може розкрити, що спасительна Божа дія, яка наклалася на поведінку незнання грішників, тепер дає змогу подолати це незнання, а отже, дає можливість відійти від хибної оцінки і поведінки щодо Ісуса та відкритися на те, щоб прийняти відпущення гріхів (RP, сс. 192– 193). Пор. також Лк 23,34, де Ісус вигукує: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (як і Стефан в Ді 7,60).
…як і ваші князі (пор. Ді 4,5б);

в. 18. та Бог здійснив це так, що наперед звістив (пор. Ді 7,52) устами всіх пророків (вв. 21.24; пор. Лк 24,25– 27.44.46; пор. також Ді 8,34– 35; 10,43),
що Христос (пор. Ді 2,31, прим. 3) має страждати (від гр. дієслова pàscho, терпіти, страждати; пор. Ді 9,16б; 17,3; 26,23; пор. також передвіщення страстей в Лк 9,22.44; 17,25; 18,31– 33 і паралельні їм; а також Лк 24,26.46).

в. 19. Тож покайтеся (пор. Ді 2,38; пор. також Мт 3,2; 4,17б; Мр 1,15б) і наверніться (букв. «поверніться назад» [пор. Ді 2,38]),
У BJ сказано: «Покайтеся і наверніться». Погани мають повернутися до Бога, полишаючи ідолів (пор. 1 Кор 10,7.14; Гал 4,9; 1 Сол 1,9; пор. також Ді 14,15; 15,19; 26,18.20). Юдеї мають навернутися до Бога, визнаючи Ісуса Господом (пор. 2 Кор 3,16; пор. також Лк 1,16; Ді 11,21; 1 Пт 2,25). Відтепер і надалі вони вже не зможуть посилатися на своє незнання (в. 17).
…щоб ваші гріхи були стерті (від гр. дієслова exalèipho, усувати);…

в. 20. …і щоб так прийшли від Господа часи відпочинку,
Часи відпочинку (такого вислову немає у цілому НЗ; гр. kairòi anapsýxeos, часи, слушні/сприятливі моменти [букв. «моменти полегшення»]) збігаються з кінцевим приходом Месії (пор. Ді 1,6б– 7; Рм 2,5бнн; 8,18– 25; 2 Пт 3,11– 13); на думку апостолів, це ще й мали бути часи відновлення царства Ізраїля (Ді 1,6).
і він прислав (в. 26; від гр. дієслова apostèllo, в його найповнішому значенні: «посилати з дорученням»; пор. Ді 7,34б; 11,30; 28,28; пор. також Вих 3,10; Лк 1,19; 4,18; 7,27…; пор., від того самого кореня і з тим самим значенням, гр. дієслово exapostèllo, пор. Ді 7,12; 9,30б; 11,22б; 12,11; 13,26б; 17,14; 22,21б; а також термін apòstolos, посланець; пор. Ді 1,2).
призначеного вам (від гр. дієслова procheirìzo, призначити, показати рукою; пор. Ді 22,14; 26,16) Христа (в. 18) Ісуса. Це можна відчитати: «…прислав вам Ісуса, який був поставлений для вас Месією (= Христом)».

в. 21. Треба було (пор. Ді 1,16), щоб його прийняло небо аж до часу відновлення (від гр. apokatàstasis, відтворення, повернення до початкового стану; пор. Ді 1,6б) усього,
про що Бог споконвіку говорив устами своїх святих пророків (в. 18).
Повернення полонених і розсіяних ізраїльтян було передвіщене пророками як прелюдія до месіанської доби (Єр 16,15; 23,8; Ос 11,10– 11; тощо), в якій мир і добробут пануватимуть без кінця (Іс 11,1– 9; 65,17– 25; Ос 2,20нн; Міх 5,6– 8). Так само, як настане час, Бог пошле Ісуса, поставленого месіанським царем вже від свого воскресіння (Ді 2,36), який дасть початок своєму остаточному царству і відновить все сотворене (пор. Рм 8,19; 1 Кор 15,24– 25) (BJ).

в. 22. Мойсей сказав (Втор 18,15.18– 19):
Господь, Бог наш, піднесе (в. 26, пор. Ді 1,15) вам Пророка, як мене (= Ді 7,37 [Втор 18,15]; пор. Мт 16,14б; Йо 1,21б; 6,14б), з-посеред братів ваших (в. 17).
Ви слухатиметесь його (пор. Лк 9,35б = Мр 9,7б) в усьому, що вам скаже.
Відносно вільна цитата, що виразно приписується Мойсеєві, пояснює, що «навернутися» означає позбутися незнання і прийняти звістку про те, що Ісус був і є Месією (в. 20), слугою Бога (вв. 13.26), Святим і Праведним (в. 14), Творцем життя (в. 15). Мойсей звістив, що «народиться» (Бог піднесе) Пророк, Пророк останніх часів, схожий на нього (пор. в. 22: як мене), з-посеред самого Ізраїля (з-посеред братів ваших) через дію Бога, Господа; ця звістка сповнилася в місії земного Ісуса (RP, с. 196).

в. 23. А кожний (гр. pàsa psychè, всяка жива душа/істота; пор. Ді 2,41б), хто не буде слухатися того Пророка, буде викорінений (від гр. дієслова exolethrèuo, зруйнувати, вигубити, викорінити, усунути фізично) з народу (пор. Ді 28,17) (пор. Лев 23,29; Мал 3,23– 24).
Цей вірш нагадує «умову виключення» з Лев 23,29 щодо норм святкування дня покути Йом Кіппур, де не умертвляти себе в день покути означає те саме, що й відкинути Боже прощення (BR, с. 246). Петро вже подавав алюзію на це у в. 19.

в. 24. Так само всі пророки (в. 18) від Самуїла (пор. Євр 11,32б)
Самуїл вважається першим пророком (пор. 1 Сам 3,20б), зважаючи на те, що його книга (в єврейському каноні) розпочинає серію так званих «ранніх (найдавніших) пророків».
й ті, що говорили потім (гр. kathexès, одні за одними, підряд [пункт за пунктом], по порядку; пор. Ді 11,4б; 18,23; пор. також Лк 1,3б),
звіщали (від гр. дієслова katanghèllo, проголошувати, проповідувати, оприлюднювати, передавати, пор. Ді 4,2; 13,5.38; 15,36б; 16,17б.21; 17,3б.13.18б.23б). Пор. також, зі схожим значенням, грецькі дієслова ananghèllo [пор. Ді 14,27], apanghèllo [пор. Ді 11,13], а також paranghèllo [наказувати, пор. Ді 1,4; 10,42; 17,30]) про ці дні.
Мова не про визначальний прояв Царства Божого, про що йшлося у вв. 20– 21, а про теперішні дні (ці дні), в які проявляється слава Ісуса. Для Луки час спасіння вже розпочався з народженням Ісуса: «…“Сьогодні збулось це писання у вухах ваших.”» (Лк 4,16– 21).

в. 25. Ви — сини пророків і Завіту (від гр. diathèke, угода; пор. Ді 7,8), що Бог був заключив (від гр. дієслова diatithemi, укладати) із вашими батьками,
Це посилання не на Синайський союз, а на обітницю, дану Авраамові.
кажучи до Авраама: В твоїм потомстві (від гр. spèrma, сíм’я, євр. zera; пор. Ді 7,5б.6; 13,23) будуть благословенні всі сім’ї (від гр. patrià, родина, плем’я) землі (пор. Бут 12,3; 18,18; 22,18; 26,4б; Сир 44,21; Єр 4,2; пор. також Рм 4,1нн; 9,4– 5; Гал 3,8– 9).
Тут представлено — але на другому місці — спасіння, призначене для поган. Лука відвертіше, ніж в Ді 2,39, наводить на думку про те, що проголошення Євангелія розширюється на всі сім’ї землі.

в. 26. Вам насамперед (гр. hymìn pròton, «для вас насамперед») Бог воскресив (в. 22) слугу свого (в. 13)
і послав його (в. 20б), щоб він благословив вас (пор. Ді 2,39; 13,46; пор. також Ді 10,36; Рм 1,16б)
Передусім це звернене до юдеїв. У Ді 13,46: «Для вас треба було наперед промовляти слово Боже» (пор. Рм 1,16б; 2,9– 10; 3,1– 2нн; 9,2– 5; 11,13– 15; пор. також Мр 7,27– 28; Мт 15,24– 27; пор. також Ді 13,5). Через воскресіння Христа Бог привів до сповнення обітниці, дані батькам (в. 22; пор. Ді 13,32– 34; 24,14– 15; 26,6– 8.22– 23) і приніс світові благословення, обіцяне Авраамові (в. 25; пор. Гал 3,14; 2 Тм 1,10).
та відвертав кожного з вас від поганих учинків (від гр. ponerìa, гріх, злодіяння; пор. Ді 25,18б)».
Ця остання фраза дає зрозуміти, що покаяння, хоч і є відповіддю на заклик Євангелія, є результатом благословення Божого. Лука відкрито про це скаже в два етапи: «щоб дати Ізраїлеві покаяння і відпущення гріхів» (Ді 5,31б); але «й поганам дав Бог покаяння» (Ді 11,18б).
На завершення Петро повторно стверджує, що юдеї посідають привілейоване місце в історії спасіння, але й кожен з них так само має потребу в особистому наверненні. Ізраїльтянину слід використати цю свою першість, приймаючи послання про Ісусове воскресіння; читачеві (нам) варто зрозуміти, що Ізраїль «за плоттю» продовжує бути першим адресатом такого послання (Gérard Rossé, Atti degli apostoli, ed. San Paolo, с. 69).

^[1]       Понтій Пилат, римський префект (губернатор/прокуратор) Юдеї (præfectus Iudææ), Ідумеї і Самарії (з 26 по 36 рр. по Р.Хр.), був представником імператора Тиверія. Його звичною резиденцією була Приморська Кесарія (пор. Ді 8,40, прим. 50, звична резиденція римських губернаторів; пор. Ді 23,33; 25,1), але на свято Пасхи він вирушав до Єрусалима, щоб наглядати за юрбою прочан. Нерішучість і позірна слабкість Пилата (пор. Мт 27,24б: «Я невинний крови праведника цього; ви побачите») не знаходять підтвердження в історичних джерелах, які його описують зухвалим, жорстоким і нещадним, таким, що не добирав засобів (пор. Лк 13,1). Після різні самарян на горі Гарізім Вітелій, римський легат у Сирії, вислав його до Рима для оправдання себе, де його змістили з посади.
Пилат виступає в синоптиках у: Мт 27,2б.11– 26.58.62– 66; Мр 15,1– 15.43– 45; Лк 3,1; 13,1; 23,1– 7.11б– 16.20– 25.52; в Йоана: Йо 18,28– 40; 19,1.4– 16.19.21– 22.31.38; і в Діяннях в: Ді 3,13б; 4,27б; 13,28б.

Ця проповідь Петра відбувається на самих початках місії серед євреїв. Церква, живучи в контакті з синагогою, все ще шукає того, що може привернути юдейський народ до нової віри чи, краще сказати, до особи того, про кого свідчать не лише всі голоси з минулого, але й сам Бог, який, прийнявши його у славі, доводить в теперішньому часі, що він є тим, на кого чекав Ізраїль. Проте у вислові насамперед (в. 26) вже міститься згадка про те, що «не лише Ізраїль» отримає пропозицію спасіння, у чому, натомість, були надмірно переконані юдеї. Але Ізраїлю, завдяки його особливому статусу в плані спасіння, дано нагоду визначитися на користь відкуплення першим серед усіх народів землі. Однак в Діяннях апостолів є також слова, які Павло був вимушений виголосити у своїй першій місіонерській проповіді, коли опинився в синагозі Антіохії Пісідійської: «Для вас треба було наперед промовляти слово Боже; та коли ви його відкидаєте від себе й уважаєте себе негідними вічного життя, ось ми звернемося до поган» (Ді 13,46) (JK/1, с. 106).

Ім’я Ісуса. Лука вірогідно передає тут архаїчний штрих богослов’я Єрусалимської спільноти, що кріпиться на старозавітній і єврейській думці. І справді відомо, що «ім’я» (євр. ha-shem) є перифразою, яку часто вживають в юдаїзмі на позначення самого Бога, чиє ім’я, священну тетраграму, не можна вимовляти!

Потрібно пригадати, що в біблійному богослов’ї «ім’я» не є магічною формулою; Лука це розкриє, не без іронії, трохи далі в епізоді з єврейськими екзорцистами з Ефеса, котрі якраз намагаються використати ім’я Ісуса в такий спосіб (пор. Ді 19,13– 16), але він це говорить вже в цьому розділі, коли підкреслено наголошує, що в це ім’я потрібно вірити (наприклад, у в. 16, де віра, яка виступає тут вперше в Діяннях, згадана двічі; а потім також і в Ді 4,4.32; 5,14). Силу життя і спасіння вивільняє не вимовляння імені, а віра в нього. І справді, ім’я є рівноцінним особі, яка його носить. У цьому сенсі часте вживання «імені» Ісуса здебільшого підкреслює, що в житті Церкви реально діють не апостоли і не віруючі загалом, а сам Ісус, той, який був розп’ятий. Той факт, що він зараз діє, означає, що він воістину воскрес; смерть йому не заважає продовжувати ту діяльність, яку він розпочав у Галилеї; він дійсно є переможцем смерті, і саме як такий зцілює, оживляє спільноту, дає їй силу і відвагу (пор. також Рм 6,3; Гал 3,27).

Але в цьому є й дещо більше. У Ді 5,41 знаходимо: «Вийшли апостоли з синедріону, раді, що удостоїлися перенести зневагу за ім’я Ісуса».

Для кожного єврея «перенести зневагу за Ім’я» безпосередньо нагадує qiddush ha-Shem, «освячення Імені» (тобто мучеництво за прийняття Бога Ізраїля), де «Ім’я», як було сказано вище, є перифразою Бога. Тож неодноразово мовлячи про «ім’я Ісуса», яке прикликається на хрещенні, на проповідуванні і в навчанні, під час зцілень чи терпінь, Лука немовби хоче підсумувати, проголошуючи, що «ім’я Ісуса» є «Ім’ям» в абсолютному значенні, тим, яке єврейська віра окреслює священною тетраграмою (JHWH). Отож, Ісус стає для Луки «екзеґезою» Бога Ізраїля, тим, хто про нього «розповідає», точнісінько як у пролозі Йоана: «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, — той об’явив (пояснив/розповів)» (Йо 1,18). (DA, сс. 48– 49).

Просити Господа ласки стати спроможним розпочати справжній шлях навернення і покаяння;
вберегти нас від самовпевненої думки про те, що ми є «праведні», без гріха, а тому відчуваємо зневагу до інших (пор. Лк 18,9– 10);
дарувати нам здатність бути привітними і смиренними, сповненими поваги і любові, щоб завжди нести в собі мир і спокій.

Дякувати Ісусові, нашому провіднику, який став слугою (і сином), щоб показати нам дорогу, якою можна дістатися до Отця і до серця наших братів.

…

Господи, зроби мене слугою, який працює так, ніби все залежить від нього, але знає, що все залежить від Тебе. Зроби мене слугою, який не залишає за собою невипробуваних можливостей, але знає, що все стане на свої місця лише в момент утішення, коли прийдеш Ти. Зроби мене слугою, який, зробивши все те, що мав зробити, очікує від Тебе сповнення. Амінь.