Перші два розділи Євангелія від Луки описують те, як народився, зростав і ким був Ісус, а потім те, що він робив. Таку саму структуру мають Діяння: перші два розділи стосуються того, як народилася, зростала і якою була спільнота. А тепер починається опис її діяльності задля блага людини: вона дає змогу ходити чоловікові, який був паралізований і виключений з храму, щоб він міг увійти, танцюючи, у присутність Господа.

1    Петро і Йоан ішли у храм на молитву о дев’ятій годині.
2    А був там чоловік кривий від лона матері своєї, якого приносили і клали щодня біля дверей храму, що звалися Красними, просити милостині від тих, що йшли до храму.
3    Як тільки він побачив Петра і Йоана, що саме входили у храм, попросив у них милостиню.
4    Петро з Йоаном, споглянувши на нього, сказали: «Глянь на нас!»
5    Той вдивлявсь у них, сподіваючися щось від них дістати.
6    Петро промовив: «Срібла й золота нема у мене; що ж маю, те тобі даю: В ім’я Ісуса Христа Назарянина, встань і ходи!»
7    І схопивши його за правицю, підвів його, і тієї хвилі окріпли його ноги з суглобами.
8    Встав той, зірвавшись, і почав ходити й увійшов з ними у храм, ходячи, підскакуючи і хвалячи Бога.
9    Увесь народ бачив, як він ходив і хвалив Бога.
10  Вони пізнали його, що це той, який сидів при Красних дверях храму для милостині, і сповнилися страхом та здивуванням над тим, що йому сталося.

Цей епізод виявляє силу Ісусового імені і готує ґрунт для проповіді Петра в наступному уривку (Ді 3,12– 26). Чудо, що за своїми характеристиками є таким, як знаки останніх часів (пор. Іс 35,5– 6 і Лк 7,22), відбувається біля храму і спонукає хвалити Бога тих, що перебувають в ньому (вв. 8– 9), так само, як звеличували чудесні діла Ягве (пор., напр., Пс 150). Тож воно показує, що в ім’я Ісуса проявляється остаточний Божий план спасіння, про який буде згадка в другій частині проповіді (Ді 3,20– 26). Крім того, це чудодійне зцілення слугує спусковим механізмом для реакцій, які поставлять нову спільноту перед лице юдейської влади. Саме через це чудо Петра і Йоана приведуть до Синедріону, допитають (Ді 4,7) і попередять, щоб вони більше не проповідували в ім’я Ісуса (Ді 4,16– 18). Отже, бачимо початок того руху відокремлення від юдейського світу, який приведе до поширення проповіді серед поган. Лука показує, що таке відокремлення сталося не з бажання апостолів, які, навпаки, діяли на користь народу (СММ, с. 83).

Ще одне зцілення кривого, цього разу рукою Павла, матиме місце в Ді 14,8– 10.

в. 1. Петро і Йоан (вв. 3.4б; пор. Ді 1,13, прим. 7 і 8)
Тут вони згадані разом вперше в Діяннях. Ми зустрічатимемо їх разом за різних обставин (Ді 3,11; 4,1.13.19.23) аж до Ді 8,14. Йоан майже завжди виступає як супровідник, а говорить або скеровує події лише Петро.
ішли у храм^[1] на молитву (пор. Ді 1,14)…
Апостоли показують приклад пильного дотримання релігійних практик юдаїзму.
Для Луки в єрусалимській святині зосереджена ціла історія Ізраїля з його очікуваннями і обітницями. Тому він любить підкреслювати, що перша християнська спільнота живе в тіні храму (пор. Ді 2,46) і відокремиться від нього лише тоді, коли буде змушена через насильство садукейської священичої групи (RF, с. 129).
…о дев’ятій годині (в іт. перекладі о третій годині дня, година Ісусової смерті, Лк 23,44б).
Це година «вечірньої жертви», «постійного жертвоприношення» (tamìd), під час якого в жертву приносили ягня (Вих 29,38– 42; пор. Сир 50,5– 21); йому відповідала молитва приношення (minchàh), під час якої спалювали ладан і уділяли благословення для народу. Юдеї Єрусалима мали велику прив’язаність до молитов, які супроводжували цю жертву вранці і після обіду (щось схоже на наші «утреню» і «вечірню»).
У той самий час зазвичай молилися і поза Єрусалимом (пор. Дан 6,11; 9,21б; Ді 10,9б). Пор. також молитву о дев’ятій годині Корнелія– сотника в Ді 10,3.30.

в. 2. А був там чоловік (який «мав понад сорок років», Ді 4,22б)
кривий (від гр. cholòs, кульгавий) від лона матері своєї (пор. Ді 14,8б), якого приносили
Кривий не міг заходити до храму через свою недугу (пор. Лев 21,16– 23; 2 Сам 5,8); оскільки він був неспроможний пересуватися самотужки, то його приносили щодня і клали біля дверей храму: тож він зведений ледь не до становища предмету, яким розпоряджаються інші, хоч і зі співчуттям.
і клали щодня
біля дверей храму (в. 1), що звалися Красними (в. 10; пор. в. 1, прим. 18),
просити милостині (вв. 3б.10; пор. Ді 9,36б) від тих, що йшли до храму (в. 1).

в. 3. Як тільки він побачив (пор. Ді 2,17) Петра і Йоана, що саме входили у храм (в. 1),
попросив у них милостиню (в. 2б).

в. 4. Петро з Йоаном (в. 1), споглянувши (від гр. дієслова atenìzo) на нього,
Грецьке дієслово означає: уважно, тривало споглядати; прикипіти очима до чогось чи когось з подиву, цікавості чи захоплення. Належить до типової лексики Луки (пор. Лк 4,20б; 22,56; Ді 1,10; 3,12; 6,15; 7,55; 10,4; 11,6; 13,9б; 14,9; 23,1).
сказали: «Глянь (пор. Ді 1,9) на нас!».

в. 5. Той вдивлявсь у них,
сподіваючися (букв. «очікуючи»; від гр. дієслова prosdokào, очікувати; Ді 10,24; 12,11б; 27,33б) щось від них дістати.
У вв. 3– 5 маємо прогресію дієслів зі значенням «бачити», яка наростає від фізичного погляду: побачив (від гр. дієслова horào, в. 3) споглянувши (від atenìzo, в. 4), до запрошення: Глянь (від blèpo, в. 4б) на нас, вдивлявсь у них (від epècho, в. 5, Ді 19,22).
Такий обмін поглядами дає змогу обом головним дійовим особам вийти із наперед визначених для них ролей жебрака/доброчинця, щоб дати їм змогу зустрітися на людському рівні. У такий спосіб ставиться наголос на ініціативі апостолів, які позбавляють кривого від жорсткої потреби в милостині, щоб викликати у нього нове бажання, яке апостоли сповнять в неочікуваний спосіб.

в. 6. Петро (в. 1) промовив:
«Срібла (пор. Ді 8,20) й золота (пор. Ді 20,33; пор. також Мт 10,9; Як 5,2– 3; 1 Пт 1,18) нема у мене;
Петро не має грошей — золота чи срібла, — як багачі, тих грошей, на які безпосередньо чекає жебрак, і це може стати легким алібі, щоб не брати на себе турботу про людську особу. Петро виходить на новий рівень контакту з цим чоловіком, він розширює його очікування, не відповідаючи на його безпосередню потребу, і лише тоді передвіщає йому нову і неочікувану можливість. Саме владою Ісуса, Месії з Назарета, він повертає йому фізичну цілісність та свободу руху і пересування (RF, сс. 130– 131).
що ж маю, те тобі даю:
В ім’я Ісуса Христа ( гр. en tò onòmati Iesòu Christòu)…
Слова Петра: в ім’я Ісуса є центром розповіді. Вони стануть також вихідною точкою для наступної проповіді (Ді 3,16) і для подальшого розвитку подій, пов’язаних зі спротивом Синедріону (пор. Ді 4,7– 12.17б– 18б; 5,28.40– 41б).
Пор. Ді 2,38б; Ді 3,16, а особливо «Напрямки для роздумів» в Ді 3,11– 26; пор. також Ді 2,21; 8,12.16б; 9,16.21.27б; 10,48; 15,26б; 16,18; 19,5б.13.17б; 21,13б; 22,16б; 26,9.
…Назарянина (пор. Ді 2,22, прим. 14),
встань (в. 7) і ходи! (гр. ègheire kài peripàtei!; пор. Лк 5,23б– 24; Мт 9,5б– 6; Мр 2,9– 11; Йо 5,8)».

в. 7. І схопивши його за правицю, підвів його (в. 6б; від гр. дієслова eghèiro, піднімати, будити, підносити; пор. Ді 10,26; 12,7; 13,22. Це дієслово також вживається для опису воскресіння, пор. Ді 3,15; 4,10б; 5,30; 10,40; 13,30; 26,8б),
Ця сцена і дія нагадують воскресіння дочки Яіра в Лк 8,54б (Мр 5,41), а також воскресіння Тавити в Ді 9,40– 41.
і тієї хвилі (гр. parachrèma, раптом, відразу, миттю; пор. Ді 5,10; 12,23; 13,11; 16,26б.33б) окріпли (зміцніли; від гр. дієслова stereòo, пор. Ді 3,16; 16,5) його ноги з суглобами.

в. 8. Встав той, зірвавшись, і почав ходити й увійшов з ними у храм (в. 1), ходячи (в. 9), підскакуючи (пор. Ді 14,10б)…
В Іс 35,6 «підскакування» зціленого кульгавого описується як один зі знаків останніх часів (Лк 7,22). Пор. також 2Сам 6,14; Пс 149,3; 150,4. Лука зосереджує надзвичайну увагу на знаках зцілення; після згадки про зміцнення суглобів і ніг кривого з’являється, власне, аж сім дієслів: встати, зірватися, ходити, увійти, ходити, підскакувати і хвалити.
…і хвалячи Бога (в. 9; пор. Ді 2,47).
Хвала, яку в СЗ воздавали за величні діла Божі на благо народу, тепер піднімається через чудо, вчинене в ім’я Ісуса. Це означає, що в цьому імені вступає в дію сама могутність Бога, в його ініціативі спасіння.

в. 9. Увесь народ бачив, як він ходив і хвалив Бога (в. 8).

в. 10. Вони пізнали його, що це той, який сидів при Красних дверях храму (пор. в. 1, прим. 18) для милостині (в. 2б; пор. Йо 9,8),
і сповнилися страхом (від гр. thàmbos, приголомшення, переляк; пор. Ді 3,11) та здивуванням (пор. Ді 2,7). Пор. тут далі «Напрямки для роздумів». А ще цей вираз, який Лука охоче вживає у випадках божественних чудес (пор. Лк 5,26; Ді 2,43; 5,5б.11; 10,4…), стосується в СЗ здійснюваних Богом діл спасіння.
над тим, що йому сталося (Ді 4,16; пор. Лк 24,14б).

^[1]       Храм. Структура спорудженого комплексу святині називалася храмом (гр. hieròn, пор. Ді 3,2².3.8.10; 4,1б; 5,20.21.24.25.42; 21,26.27.28б.29б.30; 22,17; 24,6.12.18; 25,8б; 26,21; також і «храм» богині Артеміди [Ді 19,27] позначений словом hieròn). Під цим терміном розуміли сукупність майданчиків чи двориків, оточених і відділених широкими сходами, які містилися довкола справжнього святилища (гр. naòs; пор. також Ді 19,24), доступ до якого мали лише священики, пор. Лк 1,9.21б– 22. Перший дворик, відкритий для всіх, включно з поганами, ще використовували для торгівлі тваринами для жертвоприношення і для обміну грошей. Тут був притвор Соломона (гр. “stoá Solomóntos”) з колонами, що тягнувся вздовж цілого східного боку першого дворика храму (Ді 3,11б; 5,12б; пор. Йо 10,23: «Ісус проходжувався у храмі Соломоновим присінком»). Другий дворик був відведений лише для євреїв з окремим простором для жінок. Поблизу святилища, крім того, було ще місце, відведене для священиків.
Двері храму, що звалися Красними (вв. 2.10; гр. horàia, настільки красними чи красивими, що вартувало «їх бачити» [від гр. дієслова horào, пор. Ді 2,18]), ймовірно, двері, що звалися «Коринтськими» (або «бронзовими»; у Мішні: «двері Ніканора»), були на східному боці храму і вели із зовнішнього атрію (подвір’я поган) до першого внутрішнього атрію (подвір’я жінок). Однак скидається на те, що ці двері вели просто назовні до першого дворика храму, де був притвор Соломона (пор. Ді 3,11б).
Така структура Єрусалимського храму є результатом реконструкції і реставрації, яку розгорнув Ірод Великий близько 20 р. до Р.Хр.
У Діяннях храм не сприймається як скарбниця чи місце ритуального зарізу худоби, як це було для певних первосвящеників і деяких садукеїв, а вважаться таким, яким він був на початку — місцем присутності Ягве і хвали народу (пор. Пс 22,4; Лк 24,53). Це місце зустрічі Ізраїля з його Богом, місце, де жертвоприношенням є слуханням і служінням Слова (пор. Ос 6,6), як підкреслює фарисейська концепція, що буде розвинута в промові Стефана (Ді 7,2– 53) (BR, с. 274).

Силу зцілення приведено в дію в ім’я Ісуса, Назарянина (в. 6), бо ім’я Ісуса напряму пов’язує живого і діяльного Господа, який перебуває на небі, і його спільноту на землі. Саме цим ім’ям зцілюються недужі (Ді 3,6.16; 4,7б.10), стаються чуда (Ді 4,30) і прощаються гріхи (Ді 10,43). У хрещенні саме це ім’я прикликають на кожного християнина (Ді 2,38; 8,16б; 10,48; 19,5). Прикликанням цього імені отримують владу для науки учнів і проповіді (Ді 4,17– 18; 5,28.40). Це ім’я, за яке кожен віруючий готовий померти (Ді 5,41; 9,16; 15,26). У цьому імені Ісус присутній своєю спасенною силою, так що Петро може просто сказати: «Ісус Христос тебе оздоровляє» (Ді 9,34) (WW, с. 58).

І сповнилися страхом та здивуванням. Спасенне значення вчинку Петра несе в собі щось більше, ніж звичайне зцілення паралітика і не відразу стає очевидним. Народ відчуває здивування і збентеження, як тоді, коли бачив надзвичайні діла Ісуса (пор. Лк 5,26). Лише слово Петра і його особисте свідчення про Ісуса відкривають людям очі, щоб вони могли збагнути новий сенс події, очевидцями якої вони стали. Зцілення кривого є лише «знаком» нової надії (на) спасіння, яка тепер має ім’я: Ісус. Але значно легше відразу «сприйняти» феноменальне чудо на рівні релігійних емоцій, аніж розпочати шлях, який вимагає відваги змінюватися і свободи обирати новий план життя. На цьому шляху вибухають як внутрішній спротив, так і зовнішня протидія провладних груп. І для Ісуса, і для учнів шлях чудотворних «діл» не веде до легкого успіху, а провокує конфлікт і переслідування. Логіка Євангелія, що є логікою хреста, проектується на шлях першої спільноти і визначає те, що вона обирає на рівні ідеалу і конкретних дій (RF, с. 131).

Просити Господа розуміння того, що там, де закінчуються наші можливості, починаються Божі. Нехай діла звільнення і відновлення цілісності, які ми покликані сповняти, будуть знаками нового світу, який хоче створити Бог. Такі діла роздирають гнітючу дійсність світу, в якому панує зло, який затиснутий нездоланними межами, позначений поділами і ворожнечею, та дають змогу розгледіти звільнений і спасенний світ, який Бог одного дня реалізує вповні.

Те, що може здатися перешкодою для допомоги: Срібла й золота нема у мене, — може стати для нас нагодою для того, щоб дати більше. Маємо завжди бути готовими віддати наше внутрішнє багатство людяності, віри і надії, щоб інший віднайшов сенс життя, свою людську гідність, внутрішню силу і повернувся до життя. І, як Петро, маємо поєднувати слово з конкретними ділами, які могли б допомогти нужденному поступово підніматися, ходити з відповідальністю, долати самотність та ізольованість, і віднайти новий смак у тому, щоб зустрічатися з іншими і заново відкривати Бога, якого можна хвалити як джерело відродженого життя.

Дякувати Господу за те, що він нам вказує, що «через віру в ім’я Ісуса» (Ді 3,16) наші слова і наше терпляче слухання іншого в поєднанні з якимось малим жестом (можливо, виявом ласки!) можуть зцілити і повернути спокій всім тим, що зустрічаються нам на шляху, сподіваючися щось від нас дістати, а особливо тим, що, пригнічені хворобою, самотністю, вигнанням, депресією чи жалобою, більше не сміють ні про що просити.

…

Господи, перед натиском потреб інших у нас виникає спокуса помножити наші зусилля, акцентувати на нашій компетентності… Але Ти мене просиш не лише вирішувати проблему, а просто бути присутнім. Знаю, що маю докладати зусиль, але й водночас залишати простір для Тебе, о Господи, щоб Ти міг вступити в дію. Дай, щоб мої зусилля не поглинули мене і не дали мені забути, що чуда твориш Ти. І коли думаю, що головну роль відіграю я зі своїм золотом і сріблом, то Ти собі стоїш далеко і не даєш себе ні бачити, ні чути. Звільни мене від моєї самовпевненості і дай мені мати відчуття міри, здатність розрізняти те, що відведене для Тебе, і те, що належить робити мені. Амінь (LD, сс. 53– 54).