Апостоли починають ставати свідками воскресіння. Петро пояснює: те, що тільки-но сталося, є не захмелінням, а трепетною дією Святого Духа, обіцяного пророками, це сповнення всякої обітниці Бога і бажання людини. Настав час спасіння для того, хто призиває Господа. А Господом є Ісус Назарянин. Він був розп’ятий, помер, зійшов до аду, воскрес і возсів у славі Бога, який дає нам свого Духа, щоб ми всі могли жити як діти Отця і як брати між собою.

14  Тоді Петро виступив з одинадцятьма, підняв свій голос і так до них промовив: «Мужі юдейські та всі ви, мешканці Єрусалиму! Нехай це буде вам відомим, і вислухайте моє слово:
15  Люди ці не п’яні, як ви гадаєте, бо тільки третя година дня.
16  Але це те, що був сказав Пророк Йоіл:
17   — І буде останніми днями, — каже Бог, — я виллю мого Духа на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, і ваші юнаки будуть бачити видіння, і старшим вашим будуть сни снитись.
18  І на слуг моїх і на слугинь моїх я сими днями виллю мого Духа, і вони будуть пророкувати.
19  І я дам чуда вгорі на небі, і знаки внизу на землі: кров, вогонь і кіптяву диму.
20  Сонце обернеться у темряву, місяць у кров, перш, ніж настане день Господній, великий і славний.
21  А кожний, хто призве ім’я Господнє, той спасеться.
22  Мужі ізраїльські! Послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, якого Бог засвідчив серед вас силою, чудами і знаками, що їх Бог зробив між вами через нього, як ви самі знаєте, –
23  отого (Ісуса), згідно з визначеною постановою і передбаченням Божим, ви видали і вбили руками беззаконних, прибивши до хреста;
24  його Бог воскресив, порвавши пута смерти, бо неможливо було, щоб вона держала його в своїй владі.
25  Бо Давид про нього казав: Я бачив Господа передо мною завжди, бо він у мене по правиці, щоб я не захитався.
26  Ось чому звеселилось моє серце і зрадів мій язик. До того й тіло моє відпочине в надії.
27  Бо ти не зоставиш душі моєї в аді і не даси твоєму святому бачити зітління.
28  Ти дав мені дороги життя знати; сповниш мене радощами перед твоїм видом.
29  Мужі брати! Дозвольте мені сміло вам сказати про патріярха Давида, що помер і був похований, і гріб його у нас по цей день.
30  Але, бувши пророком і знавши, що Бог клятвою йому поклявся посадити на його престолі потомка з його лона,
31  він предвидів і говорив про Христове воскресіння, що ані його душа не була зоставлена в аді, ані його тіло не бачило зітління.
32  Оцього Ісуса Бог воскресив, — ми всі цьому свідки.
33  Він, отже, вознесений Божою правицею, одержав від Отця обіцяного Святого Духа й вилив його: ось воно те, що ви бачите й чуєте.
34  Давид бо не зійшов на небо, сам же він каже: Господь мовив Владиці моєму: Сядь праворуч мене,
35  поки не покладу ворогів твоїх підніжком ніг твоїх.
36  Нехай, отже, ввесь дім Ізраїля напевно знає, що Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, якого ви розіп’яли».

Проповідь Петра — це перше велике проголошення звістки про воскресіння Ісуса Ізраїлеві. Це перша із трьох «місійних проповідей» Петра, дві з яких звернені до юдеїв (вв. 14– 36 і Ді 3,12– 26; пор. також Ді 4,8– 12), а одна — до поган (Ді 10,34– 43). Їм відповідатимуть у другій частині Діянь три проповіді Павла.
Наслідки цього воскресіння тепер є видимими для всіх присутніх у повноті Духа, який проявляється в апостолах; у такому прояві пророцтво Йоіла дає розпізнати знак наближення дня Господнього, в якому буде дане спасіння лише через взивання імені Ісуса, до чого запрошує Петро, заохочуючи всіх прийняти хрещення (СММ, сс. 71– 72).

Проповідь можна розділити на такі частини:
вв. 14– 21: прохання послухати (в. 14б, яке повториться у вв. 22 і 29); виклад харизматичної події (ці люди не п’яні); свідоцтво з Писання (вв. 17– 21; пор. Йоіл 3,1– 5);
вв. 22– 28: прохання послухати; виклад події (отой Ісус, якого Бог засвідчив, якого ви вбили, його Бог воскресив); свідоцтво з Писання (вв. 25– 28; пор. Пс 16,8– 11);
вв. 29– 36: «Мужі брати! Дозвольте мені сміло вам сказати…»; виклад події (Давид помер і був похований; тому не міг говорити інакше, як про Христа; саме воскреслий і звеличений Ісус зіслав Духа); свідоцтво з Писання (вв. 34– 35; пор. Пс 110,1); в. 36: висновок: Ісус Господь і Христос.

в. 14. Тоді Петро (пор. Ді 1,13, прим. 7) виступив з одинадцятьма, підняв свій голос (букв. «підняв свій голос [пор. Ді 2,6; 14,11; 22,22] і заявив [пор. Ді 2,4б]») і так до них промовив:…
Постава Петра, який виступив (пор. Ді 1,15) і підняв свій голос, передвіщає публічну проповідь; дія відбувається не в синагозі, де раббі сідає, щоб давати навчання.
Виступи Петра ніколи не мають особистого характеру, а відбуваються на тлі спільноти чи групи апостолів: Петро з одинадцятьма. Він завжди виступає як речник апостолів, як це вже було в епізоді з Матієм (Ді 1,15– 22), і як буде й надалі (пор. Ді 3,12– 26; 4,8– 12…).
…«Мужі юдейські (пор. Ді 1,8б) та всі ви, мешканці Єрусалиму! Нехай це буде вам відомим (від гр. дієслова ghinòsko, знати, розуміти; пор. Ді 4,10.16; 8,30б; 13,38; 19,15; 26,3; 28,28), і вислухайте моє слово (букв. «відкрийте вуха на мої слова»).
Християнська спільнота починається зі слухання слова. Вона зростає і дозріває залежно від того, як поглиблює і вбирає в себе слово. Слово, що не має в собі ідеологічного чи моралізаторського підтексту, а є авторитетним свідченням апостолів, тобто тих, хто є гарантами історичного об’явлення Бога (RF, с. 11).
в. 15. Люди ці не п’яні (Ді 2,13б), як ви гадаєте,
бо тільки третя година дня («дев’ята година ранку»).
Петро пригадує те, що тільки третя година дня; сп’яніння — якщо таке має місце — приходить ввечері! (пор. Іс 5,11). До того ж, він наголошує на харизматичному характері дару. Пророкування свідчить про присутність Святого Духа; у такий спосіб здійснюється обітниця, яку дав пророк Йоіл і яку очікували наприкінці часів: дар божественного Духа цілому вибраному народові.

в. 16. Але це те, що був сказав Пророк Йоіл (Йоіл 3,1– 5а):
Лука розширює цитату Йоіла (пропущену в зах. тексті) через вставки у в. 17: останніми днями, — каже Бог; у в. 18б: і вони будуть пророкувати і у в. 19: вгорі [на небі], і знаки внизу [на землі].
[BJ^[1] натомість, можливо для того, щоб не надто відходити від перекладу LXX, пропускає у в. 18: сими днями і будуть пророкувати; у в. 19: кров, вогонь і кіптяву диму й у в. 20: славний].

в. 17. І буде останніми днями (в месіанські часи), — каже Бог,
У зах. тексті: «І буде після цього…».
я виллю (в. 18; пор. Ді 22,20) мого Духа (в. 33б) на всяке тіло (пор. в. 26б).
Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати (від гр. дієслова prophetèuo, пор. в. 18; Ді 19,6б; 21,9; 1 Кор 14,1б; пор. також Чис 11,29),
і ваші юнаки (пор. Ді 5,10) будуть бачити видіння (від гр. hòrasis [від гр. дієслова horáo; пор. в. 27б; Ді 3,3], яке має те саме значення, що й hòrama, пор. Ді 7,31).
Мова не про утопічні фантазії, а про справжні способи пророкування (пор. Чис 24,4.16б; 1 Сам 3,1б; 2 Сам 7,17б; Пс 89,20; Іс 1,1; 13,1; Єр 14,14б; Пл. Єр 2,9; Єз 1,1б; 8,3; 40,2; Дан 1,17б; 4,20; 8,1; Ос 12,11; Авд 1,1; Міх 3,6; Наум 1,1; Ав 2,2– 3).
і старшим вашим будуть сни снитись (букв. «будуть бачити сни/видіння»).
Через сни зазвичай отримували пророцтва, хоч іноді вони й могли мати двозначний зміст (пор. Бут 37,5; Втор 13,2– 6; 1 Сам 28,15; Дан 1,17б; 2,1; 4,2; Зах 10,2).

в. 18. І на слуг моїх і на слугинь моїх (від гр. doúlos/on, раб/иня; пор. Ді 4,29)
я сими днями виллю (в. 17а) мого Духа, і вони будуть пророкувати (в. 17).

в. 19. І я дам чуда вгорі на небі (від гр. ouranós [пор. Ді 10,16б; 11,10б]), і знаки внизу на землі (пор. в. 22б): кров (в. 20; пор. Ді 15,20б), вогонь (від гр. pýr, пор. Ді 28,5; пор. також Ді 28,2) і кіптяву диму.

в. 20. Сонце обернеться у темряву, місяць у кров (в. 19; пор. Мт 24,29; Мр 13,24– 25; Лк 21,11б.25; пор. також Іс 13,10; Ам 5,18– 20; 8,9; Од 6,12 і ще Лк 17,23– 30),
перш, ніж настане день Господній (Ам 5,18; пор. в. 21; Ді 4,29),
великий і славний (гр. tèn megàlen kài epiphanè; букв. «той великий і явний/очевидний»). У євангельському проповідуванні це день Ісусового повернення.

в. 21. А кожний, хто призве (від гр. дієслова epikalèo, називати, кликати; пор. Ді 4,36; 7,59; 9,14б; 15,17; 22,16б; 25,11б.12б) ім’я (пор. Ді 9,14б.21; 15,17; 22,16б) Господнє, той спасеться (= Рм 10,13б; пор. Ді 4,9б).
Пор. Ді 4,12: «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (пор. Рм 10,9– 11.13б).
Цей вірш містить в собі послання, на яке націлюється ціла проповідь Петра.
Християни окреслюватимуть самих себе як «тих, що призивають ім’я Господнє», де ім’я «Господь» стосується Ісуса (пор. Ді 9,14б.21; 22,16б; 1 Кор 1,2б; 2 Тм 2,22б; пор. також Флп 2,9– 11). Пор. також Ді 2,38; 3,6б.16; і «Напрямки для роздумів» в Ді 3,11– 26.

в. 22. Мужі ізраїльські (Ді 3,12; 5,35; 13,16; 21,28)! Послухайте (пор. Ді 1,4б) оці слова: Ісуса Назарянина^[2],
Вперше вимовляється ім’я: Ісус Назарянин (Ісус з Назарета, гр. Iesoùn tòn Nazoràion). якого Бог засвідчив (від гр. дієслова apodèiknymi, давати пізнати, показувати, пояснювати, вказувати пальцем, легітимізувати, доводити; пор. Ді 25,7б; пор. також інші схожі за значенням гр. дієслова: dèiknymi [Ді 10,28б], epidèiknymi [Ді 9,39б; 18,28], hypodèiknymi [Ді 9,16; 20,35]) серед вас силою, чудами і знаками (пор. в. 19), …
Формула знаки і чуда (гр. semèia kài tèrata) вживається як сталий вираз на позначення чудес, що їх вчинив Бог в єгипетській землі (пор. Втор 34,11; Ді 7,36). Тут Лука застосовує її до Ісуса, потім до апостолів (в. 19; Ді 2,43; 4,30; 5,12), до Стефана (Ді 6,8б), до Филипа (Ді 8,6б.13б), до Павла і Варнави (Ді 14,3б; 15,12; 19,11). Пор. також Мт 24,24; Мр 13,22; Йо 4,48; Рм 15,19; 2 Кор 12,12б; 2 Сол 2,9б; Євр 2,4.
Те, що було здійснене спершу «руками» Петра (Ді 3,1– 10; 5,1– 11), тепер здійснюється «руками» всіх апостолів, яких представлено як тих, що чинять багато різноманітних чуд. Тому й маємо тут відповідь на молитву з Ді 4,30: «Простягни твою руку на вилікування, нехай стаються знаки і чудеса іменем святого слуги твого Ісуса».…що їх Бог зробив між вами через нього, як ви самі знаєте (Ді 4,28; 10,38; пор. Лк 19,37б; 24,19; Йо 5,36),

в. 23. отого (Ісуса), згідно з визначеною (від гр. дієслова horìzo, відкласти вбік, окреслити, розмежувати; пор. Лк 22,12; Ді 10,42; 11,29; 17,26.31; пор. також гр. дієслово aphorìzo [від того самого кореня], пор. Ді 13,2б; 19,9) постановою (букв. «волею», гр. boulè; Ді 4,28; 13,36; 20,27б; пор. Лк 7,30; Еф 1,11; 1 Сол 5,18) і передбаченням Божим, ви видали…
Вислів: «отого (Ісуса)… ви видали (від гр. дієслова ekdìdomi, дати, доручити)… руками беззаконних» нагадує Лк 9,44б: «Син Чоловічий має бути виданий у руки людям» (= Мт 17,22б; Мр 9,31), де гр. дієслово paradìdomi (видати, доручити, зрадити, покинути; пор. Ді 3,13; 7,42.52б; 14,26; 15,26.40; 21,11б; 27,1; 28,17б) є ключовим словом страстей і виражає долю Ісуса, Сина Чоловічого (Іс 53,12; пор. Єр 26,24). Юда видає Ісуса первосвященикам (Мт 10,4б; 26,15.16б.21б.23б.24.45б; Лк 20,20б), ті видають його Пилатові (Мт 27,2.18; Лк 24,20), Пилат видає його воякам на розп’яття (Мт 27,26), а ще Пилат видає його Йосифові з Ариматеї (Мт 27,58б). А Павло підкреслить, що Ісус сам себе видає, щоб спасти нас (Гал 2,20б; Еф 5,2). Пор. також Рм 4,25; 8,32.
Пророцтва є доказом такої постанови Божої (Ді 3,18; 4,28; 10,43; 13,27– 30; 17,2б– 3; 26,22– 23; 28,23б; пор. Мт 26,54; Лк 18,31; 22,37; 24,25– 27.44– 46; 1 Кор 15,3нн; 1 Пт 1,2).
…і вбили (від гр. дієслова anairèo, знищити, ліквідувати, вбити, усунути; зібрати, піднести; пор. Ді 5,33б; 7,21; 9,23б.24б.29б; 10,39б; 12,2; 16,27б; 22,20б; 23,15б.21; 25,3б; 26,10) руками беззаконних (від гр. ànomos; BJ перекладає: «нечестивих»), прибивши до хреста;
Цей короткий синтез страстей чітко відсилає до розподілу ролей: відповідальність лежить на юдеях, а римляни стали інструментом в їхніх руках (Ді 3,13– 14; пор. Лк 24,7).

в. 24. його Бог воскресив (= в. 32; пор. Ді 1,15),
порвавши пута (букв. «звільнивши його від пологових переймів/ іт. болів») смерти, бо неможливо було, щоб вона держала його в своїй владі (від гр. дієслова kratèo, підкоряти, утримувати, хапатися за…; а ще: затримувати, пор. Ді 3,11; 24,6б).
Христа було «звільнено/позбавлено від пологових переймів смерти». Базуючись на цій алегорії, воскресіння порівнюється з народженням, якому передують пологові перейми. Це ніби смерть, так би мовити, носила Ісуса в лоні, але не змогла його утримати й повернула на світло, як жінка, що народжує в пологових муках. У єврейському тексті (залежно від вокалізації кореня hbl) термін болі можна ще перекласти як «пута/сіті» (пор. Пс 116,3: «Обвили мене пута смерти, сіті Шеолу мене вхопили»; пор. також Пс 18,6; 2 Сам 22,6; Йов 39,2), тому текст міг би звучати: «… звільняючи його від пут смерти».

в. 25. Бо Давид про нього (Пс 16,8– 11) казав (в. 34; пор. Ді 1,16б):
Я бачив Господа передо мною завжди (пор. Ді 10,2б),
бо він у мене по правиці, щоб я не захитався (пор. Ді 4,31).

в. 26. Ось чому звеселилось моє серце (пор. Ді 2,37) і зрадів мій язик. До того й тіло (гр. sàrx; пор. вв. 17.31б) моє відпочине в надії (від гр. elpìs, надія на/в…; пор. Ді 16,19; 23,6б; 24,15; 26,6; 27,20б; 28,20).

в. 27. Бо ти не зоставиш душі моєї (пор. Ді 2,41б) в аді (гр. éis háden, пор. в. 31)
Букв. «в Аді»; євр. мовою відповідає шеолу/sheòl (місце перебування мертвих, де покійний відокремлюється від Бога; пор. Чис 16,33; Муд 2,1б; Мт 16,18б; Лк 16,23).
і не даси твоєму святому (пор. Ді 3,14) бачити (пор. в. 17) зітління (в. 31б; Ді 13,34– 37).
У євр. тексті: «Не даси твоєму вірному бачити яму».

в. 28. Ти дав мені дороги життя знати;
сповниш мене радощами (від гр. euphrosýne, пор. Ді 14,17б) перед твоїм видом (букв. «перед твоїм обличчям»).
Псалом інтерпретують у месіанському ключі: Давид говорить про «нього», про Ісуса, якого Бог засвідчив (в. 22) і воскресив (в. 24).
Точна цитата псалма є такою:⁸Господь — передо мною завжди; / тому що він у мене по правиці, не захитаюсь. ⁹Тим то й радується моє серце, / і душа моя весела, / і тіло моє спочине безпечно. ¹⁰Бо не покинеш душі моєї в Шеолі / і не даси твоєму побожному уздріти зітління. ¹¹Ти мені стежку життя покажеш, / повноту радощів, що в тебе; / блаженство по твоїй правиці вічне.

в. 29. Мужі брати! (пор. Ді 1,16)
Дозвольте мені сміло (від гр. parresìa, відкрито, вільно) вам сказати
Святий Дух уділяє дар «parresìa» (іменник, який означає свободу слова, сміливість, відвагу, завзятість і довіру [пор. Ді 4,13.29б.31б; 28,31б], які ще виражаються через дієслово parresiàzo [пор. Ді 9,27б.28б; 13,46; 14,3; 18,26; 19,8; 26,26]) тому, хто проголошує Господнє слово. Пор. також вступ до Ді 4,13– 22 (відразу перед в. 13) і «Напрямки для роздумів» у Ді 9,26– 31.
про патріярха (пор. Ді 7,8б) Давида (в. 25), що помер і був похований (Ді 13,36),
і гріб^[3] його у нас по цей день.

в. 30. Але, бувши пророком (Ді 1,16)
і знавши, що Бог клятвою йому поклявся посадити на його престолі потомка з його лона (букв. «плід його стегон»),
Пор. 2 Сам 7,12; Пс 132,11б; пор. також Мт 9,27; 20,30б.31б; Мр 10,47б.48; Лк 18,38.39б.

в. 31. він предвидів і говорив про Христове^[4] воскресіння,
Пророцтво, цитоване у вв. 25– 28, справджується у Христовому воскресінні.
що ані його душа не була зоставлена в аді (в. 27; пор. Пс 16,10),
ані його тіло (в. 26б) не бачило зітління (в. 27б; пор. Ді 13,37).

в. 32. Оцього Ісуса Бог воскресив (в. 24), — ми всі цьому свідки.
У такий спосіб ще раз підтверджено суть місії апостолів — нести свідчення про Ісуса і про його воскресіння (Лк 24,46– 48; пор. Ді 1,8).

в. 33. Він, отже, вознесений (від гр. дієслова hypsòo, звеличувати, возносити; пор. Пс 37,34; Лк 1,52б; 14,11; 18,14б; пор. також Ді 5,31; 13,17) Божою правицею (в. 25б; пор. Ді 7,55; Рм 8,34б; Еф 1,20б; Кол 3,1б; Євр 1,3б.13; 8,1б; 10,12б; 1 Пт 3,22).
Петро випереджає цитату з Пс 110,1 (пор. вв. 34– 35), яку вже багато разів застосовували синоптики (пор. Мт 22,44; 26,64; Мр 12,36; 14,62; 16,19б; Лк 20,42– 43; 22,69б).
Ця символіка походить від світського звичаю, за яким улюбленець царя сидів у нього по правиці (пор. 1 Цар 2,19б; Неєм 8,4), а також від образу Божої правиці як джерела могутності, життя і спасіння (пор. Вих 15,6; Пс 16,8б.11б; 48,11б; 98,1б; 118,15б– 16; 138,7б).
одержав від Отця обіцяного Святого Духа (пор. Лк 24,49; Ді 1,4б)
й вилив його (в. 17; пор. Йо 14,16; 15,26): ось воно те, що ви бачите й чуєте (пор. Ді 1,4б; пор. також Ді 22,14б).

в. 34. Давид (в. 25) бо не зійшов на небо, сам же він каже (Пс 110,1):
Господь мовив Владиці моєму: Сядь праворуч мене (в. 33),

в. 35. поки не покладу ворогів твоїх підніжком ніг твоїх (пор. 1 Кор 15,25).

в. 36. Нехай, отже, ввесь дім Ізраїля напевно (від гр. asphalòs, пор. Ді 16,23б) знає, що Бог зробив Господом і Христом (в. 31) оцього Ісуса, якого ви розіп’яли».
Цим урочисто проголошується перед лицем Ізраїля звеличення Ісуса. Того, кого вони бачили розп’ятим, Бог воскресив і дав йому можливість розпоряджатися повнотою його влади як Месії, котрий встановлює визначальний час спасіння, і як вселенського Господа, наділеного тією суверенною владою, яка в СЗ вважалася прерогативою Ягве (СММ, с. 77). Пор. також Рм 1,4б; 10,9; 1 Кор 12,3б; Флп 2,9– 11.

^[1]       Єрусалимська Біблія
^[2]       Назарет — невелике селище (пор. Йо 1,45– 46), невідоме в СЗ, яке Лк 1,26б і Мт 2,23 називають містом, розташоване в Нижній Галилеї, за 5 км від Сефоріса, на північ від Єзреель-долини. Галилейське (Тиверіядське) море розташоване десь 24 км на схід, Середземне — понад 30 км на захід, а Єрусалим — десь 140 км на південь.
Для людей Ісус походить з Назарета (Мр 1,24; 10,47; 14,67б; 16,6; Мт 26,71б), де проживає його родина (пор. Лк 2,39б.51; 4,16; пор. Мт 2,23: «Прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься»; пор. Йо 18,5). Означення «з Назарета», «Назарянин/Назорей» (Лк 4,34; 18,37б; 24,19) є характерними для первісного проповідування (пор. Ді 3,6б; 4,10; 6,14; 10,38; 22,8б; 26,9б). Ці два останні найменування, які в християнській традиції слугують для окреслення Ісуса, можуть не лише походити від його проживання в маленькому галилейському містечку, а й бути алюзією на єврейське слово nâzîr, яке, грецькою перекладають nazōraіos, «посвячений», і на термін nēzer, що відповідає значенню «паросток», який має вирости з пня Єссея, батька Давида (Іс 11,1). У Ді 24,5б йдеться про Павла, провідника секти «назореїв», тобто християн (єдиний випадок в цілому НЗ).
^[3]       Гріб (мавзолей) Давида був видимим в Ісусові часи (пор. 1 Цар 2,10; Неєм 3,16), але згодом був зруйнований під час другого юдейського повстання 132– 135 рр. по Р.Хр. Традиція мідрашу твердить, що Давид помер в день П’ятидесятниці і що він не зазнав зітління.
Теперішня «гробниця Давида», яку вшановують євреї у нижній залі трапезної, на західній частині Сіонського пагорба, сягає доби середньовіччя. Однак археологи на початку ХХ століття відкрили залишки реального Давидового некрополя на південних схилах пагорба під храмом.
^[4]       Христос. Гр. christós, помазаний, посвячений оливою помазання (це «поставлення» тих, які були призначені Богом для особливих завдань, пор. Вих 29,7; 40,15; 1 Сам 9,16; 10,1; 2 Сам 5,3б). Це переклад єврейського терміну mashiah (пор. 1 Сам 2,10; 16,3б.13; Пс 2,2б; 132,10б.17б; пор. також Лев 4,3.5): Месія (Йо 1,41б; 4,25), Христос (Йо 4,25.29б). Він — той, на якого чекали (Йо 7,26б.27.31.41.42б; 9,22б; 10,24б), Син Божий (Йо 11,7; 20,31). Через нього Бог приведе Писання до сповнення (пор. Йо 4,25).
У Мр це стосується Ісуса (пор. Мр 1,1; 8,29б; 9,41; 12,35б; 14,61б; 15,32). Саме у Марка Ісуса визнає за Месію людина, Петро (Мр 8,29б)… і йому відразу ж наказано мовчати! (Мр 8,30). Ісус прийме цей титул лише під час свого процесу перед Синедріоном (Мр 14,61– 62).
Однак євреї надавали терміну «месія/христос» націоналістичного і політичного значення: Месія мав бути визволителем (відкупителем) свого народу з-під гніту римських окупантів.
У Діяннях титул «Христос» з’являється як сам по собі, так і у вислові «Ісус Христос» (навіть двічі «Христос Ісус», типово павлівська конструкція). Пор. Ді 2,36б; 3,18б.20б; 4,26б; 5,42б; 8,5б.12; 9,22б.34; 10,36; 11,17; 17,3²; 18,5б.28б; 24,24б; 26,23; 28,31.

Варто зазначити, що проповідь Петра є чудом. Кілька днів тому перед слугинею і двома незнайомцями (пор. Лк 22,56– 60) він тричі заперечив, що знав Ісуса. Однак він не так вже й ризикував чимось. Тепер же, в оточенні тисяч людей — які легко могли вчинити самосуд над ним, як це невдовзі по тому станеться зі Стефаном (пор. Ді 7,55нн) — Петро встає і говорить з усією сміливістю. Хіба це не прояв дару Духа? Тому проповідь Петра — це не просто слово, це подія!

А ще слово Петра є чудом в іншому значенні: у розповіді про П’ятидесятницю Лука казав, що з’явилися язики, мов вогонь, і всі стали говорити іншими мовами; за цим «голосом» (переклад СЕІ вживає слово шум у Ді 2,6) зійшлася юрба і була приголомшена, бо кожен чув, як вони говорили його «діалектом» (Ді 2,6б)… Тоді «Петро виступив…, підняв свій голос і так до них промовив…» (в. 14): ми чуємо голос Петра, але насправді він є ні чим іншим, як ретранслятором «голосу», який так наполегливо увірвався в життя учнів і тих, що перебували в Єрусалимі. Слова Петра виражають голос Бога: це також є великим чудом, у якому проявляється сила Духа (DA, с. 31).

Проповідь Петра є богословською інтерпретацією, а не нейтральним звітом про минулі події. Зрештою, історія Ісуса — його життя, смерть і воскресіння, — хоч і прив’язана до людської історії й досвіду, набуває значення лише у баченні віри. Після його смерті вона перестає бути провалом чи безглуздою і ганебною несправедливістю, бо належить до божественного «задуму», який Ісус першим намагався розшифрувати, а потім його по-новому прочитувала спільнота через біблійні тексти, які говорили про переслідування і надію праведника… Довга цитата у вв. 24б– 28 — яку пізніше коментує Петро (вв. 29– 31) — є спробою пояснити воскресіння Ісуса. Той факт, що Ісус воскрес, не є геть випадковим, а належить до Божого задуму. Аргументація Петра побудована так: Писання передвістило воскресіння месії; тепер обітниця Писання (за біблійним способом мислення) має стати історичною реальністю; тому Ісусове воскресіння, що реально відбулося, відповідає пророчій обітниці Божій.

Останні вірші цього уривка подають багатший синтез, ніж первісна християнська інтерпретація воскресіння. Воскресіння — це не просто оживлення трупа, а звеличення і прослава Ісуса. Тож Ісус є Господом, перебуває в унікальних стосунках з Богом Отцем, може передавати віруючим того Духа, яким володіє у повноті (пор. Рм 1,3– 4; Еф 4,7– 12) (RF, сс. 103– 104.106).

Просити розуміння того, що відтепер і надалі жодна людина не може залишатися нейтральною перед проголошенням, що Ісус є «визволителем», месією і Господом. Наша доля залежить від того, приймаємо чи відкидаємо ми нове майбутнє, яке відкриває Ісус.

Якщо вірити в Христа, то насправді помічаємо, що ми, ми всі, всі люди (а не лише ті євреї, римляни і вояки, які його матеріально вбили), є винуватцями смерті Ісуса, бо наш гріх не може нас вести інакше, як до смерті, натомість від смерті Ісуса ми отримуємо прощення, яке дає нам можливість жити.

Дякувати знову за дар Духа, який діє у віруючій спільноті і творить єдину духовну дійсність. Видимим і діючим знаком в історії є дія Духа. Петро посилається на цей досвід і переконано нам каже, що кожний, хто призве ім’я Господнє, той спасеться (в. 21б).

…

Прийди, о Святий Духу, пролий світло на Писання, щоб воно не було для мене лише концепцією, поняттям чи посланням, а живим Словом, яке дає мені змогу зустріти Воскреслого. Дай мені його зустріти, Переможця, який зазнав поразки, щоб я був сильнішим у прийнятті моїх поразок. Дай мені його зустріти — того, якого відкинули люди, — щоб я не відступав, коли й мене відкидають через його Ім’я. Наповни мене Твоєю благодаттю і даруй мені втіху. Амінь (LD, с. 43).