У попередній частині доповіді ми тісно підійшли до питання формації біблійного провідника. Одразу хочу наголосити на тому, що біблійний провідник має відчувати постійний зв’язок між Божим Словом і своїм особистим життям. Для цього він повинен виконувати дві умови: по-перше, провідник має постійно і послідовно читати Святе Письмо; по-друге – провідник має читати про Святе Письмо.

Він має читати Святе Письмо не як книжку, яку раз перечитав і поставив назад на поличку, бо Писання не може бути раз прочитане, а має бути читане постійно! Якраз читаючи, ми подорожуємо разом з Богом. І в цій подорожі Бог перестає бути поняттям, яке ні на що не впливає, натомість стає для нас Кимось. Не одразу, але обов’язково в нашому житті ми почнемо відчувати присутність великої Таємниці, присутність Когось, а саме життя стане більш усвідомленим. І вирішальне значення для цього має наша постійність.

Тут хотів би порадити кожному вести певний щоденник цієї подорожі або ж конспектувати прочитане. Тобто, підсумовувати, що ви прочитали, і  записувати вірші або думки, які вразили. Не покладайтесь на свою пам’ять, але на ручку та аркуш. І навіть якщо ви не повернетеся більше до своїх нотаток, – записане краще закарбується в пам’яті, і це допоможе вам бачити Писання у його цілості.

У цьому контексті одразу хочу застерегти від двох небезпек чи, швидше, спокус. По-перше – це спокуса підмінити власні пережиття і досвід Слова Божого його начиткою (щось тут прочитав, щось там, потім все склеїв докупи). Важливими є не гарні думки чи ідеї, але те, що саме Боже Слово промовляє до мене і що воно значить для мене особисто. По-друге, спокуса загубитись в багатьох думках. Тому потрібно час від часу після прочитаного (особисто чи в спільноті) ставити собі запитання: «Ну і що?».

Також перед тим, як відкрити Святе Письмо, нам час від часу потрібно пригадувати собі, що це за книга, для чого вона була написана і як її читати. А вже для цього нам потрібно відкрити Катехизм.

Окремо хочу зупинитися на одному організаційному питанні щодо діяльності біблійної спільноти – це програма її біблійних зустрічей. Не так важливо, яку послідовність обрано: чи група дотримується Програми молитовного читання Євангелія від Луки, чи, наприклад, прив’язує тематику зустрічей до літургійного календаря. У кожному разі в обраній вами програмі читання поволі почне відкриватись зв’язок між вами і тим, про що ви читаєте. Уривок і життя почнуть перегукуватись. Однак дуже важливо читати Писання в Церкві і з Церквою. А це відбувається лише тоді, коли ми слідуємо літургійним циклам читань (паремійні, апостольські та євангельські зачала) чи церковним програмам молитовного читання.

Повертаючись до особи провідника, хочу наголосити на важливому моменті – біблійний провідник має усвідомлювати, що Божого Слова не навчаються, – ним тільки діляться. Ми, на  жаль, занадто часто підходимо до Божого Слова як до матеріалу для уроку чи проповіді. Воно ж має походити з особистого досвіду провідника. Провідник має думати не «Що я маю сказати у групі?», а «Що для мене особисто це означає?». Бо якщо Євангелія промовляє щось до особи,  тоді і ця особа буде мати чим поділитися. А для цього вкрай важливо, щоб біблійний текст був близьким і рідним для кожного, хто ним ділиться.

Серед наступних важливих характеристик провідника біблійної спільноти потрібно виділити вміння бути простим і відкритим. Не бійтеся бути простими, якщо хочете ділитися з людьми Божим Словом! Спокуса виглядати мудрими є дуже великою, але старайтеся, як апостол Павло, знати, де годувати молоком, а де – твердою їжею.

У нашому суспільстві є різні соціально-культурні групи, субкультури, і кожна з цих груп є таким собі маленьким закритим світом зі своїми поняттями, ідеями і цінностями. Люди, які належать до тих світів, – закриваються у них і не помічають інших (або стараються їх не помічати). Вони ніби перетинаються випадково, як у маршрутці чи електричці. Як зауважує Філіп Янсі, церква має бути місцем зустрічі цих різних людей з різних світів задля взаємного збагачення. Мертвою є спільнота, де всі є подібними, тобто, належать до одного прошарку, типу побожності, бо така спільнота стає нетерпимою до інших, закритою, таким собі «клубом взаємної адорації». Кожна людина живе трохи в іншому світі. Тому те, що для вас є очевидним, самозрозумілим і цінним, – не обов’язково таким є для інших. Тому так важливо бути відкритим, неупередженим, вміти почути інших, вміти промовити до них їх мовою. Біблійний провідник в жодному випадку не повинен ставити під сумнів спроможність конкретної особи сказати чи навчити чогось доброго. Випадкових людей в цьому житті не буває! Не відсікайте можливостей почути Боже Слово через тих людей, які приходять у вашу біблійну групу. Цінуйте їх інакшість.

Ще один дуже важливий момент –  будьте прозорими для Бога. В першому посланні до Коринтян (перші чотири глави) багато говориться про проповідників, які стають причиною розколу Церкви. Чому?  Бо вони проповідують самі себе. Вони хочуть сподобатися слухачеві і тому намагаються гарно висловлюватися. А треба проповідувати Христа так, щоб не затулити Його собою. Говоріть про свій власний досвід і давайте особисті свідчення тільки тоді, коли це є справді потрібно. Пам’ятайте, що люди на біблійному гуртку усі разом шукають зустрічі з Христом. Там нема нікого, хто знає більше або менше. Кожен може чогось навчитися від іншого. На цьому полягає особливість біблійного апостоляту –  ти ідеш до людей, щоб поділитися з ними хлібом, а в результаті сам отримуєш від них набагато більше.

Біблійний провідник повинен пам’ятати, що він є подібним до світильника, який освітлює все навколо, але безпосередньо над ним – найтемніше місце в кімнаті. Отак і ми: говоримо гарні речі, дуже добрі і глибокі речі, захоплюємося ними, але це не означає, що ми ними живемо. Такий стан святі отці і називали «прелестю», заспокійливим самообманом: я говорю про добре, значить, я є добрим. Саме в цей час непомітно зростає прірва між сказаним, отим зовнішнім, і тим, що насправді відбувається всередині у нас. Саме тому апостол Павло говорить: «Тож і я біжу, та не як навманці; веду кулачний бій, не як повітря б’ючи, а умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним» (1Кор. 9, 26-27). Тому маленька порада для тих, хто багато проповідує: після кожної вдалої гарної проповіді підійдіть до дзеркала і скажіть: «Це все стосується тебе в першу чергу!». Тому що те, чим ви ділитеся і що проповідуєте, завжди має бути набагато меншим від того, що є у вас всередині.

Коли ми говоримо про людей, які багато проповідують, мають багато планів і реалізовують їх, – мусимо зупинитися на питанні внутрішнього спустошення і вигорання. Нам необхідно робити зупинки. До речі, деколи через хворобу чи певні життєві обставини Бог сам робить нам таку вимушену зупинку, оберігаючи нас таким чином від спустошення. Від загрози того, що починаємо жити тільки назовні, коли, клопочучись і побиваючись про багато, забуваємо про одне, що потрібно (Див.: Лк. 10, 41-42). Щось подібне відбулося і зі мною. Якось я був настільки завантажений, що сам не мав часу побувати на реколекціях. І тут – вимушена зупинка серед багатьох важливих справ – я захворів. А якраз перед хворобою я придбав книгу Джеймса Мартіна «Ісус». Її прочитання під час хвороби стало для мене справжніми реколекціями і дало зрозуміти: «Лікарю, вилікуй себе самого» (Лк. 4, 23).

Джеймс Мартін здійснює свою подорож до святої Землі і безпосередньо там переживає Євангельські події. Його подорож стала для мене яскравим прикладом того, як потрібно переживати Боже Слово. Також Джеймс Мартін навчив мене ще одного дуже важливого і дієвого методу –  знімати фільм.  Насправді це дуже потужний метод. Це якраз той випадок, коли зовсім прості речі виявляються дуже дієвими.. Коли читаєте якийсь біблійний уривок – постарайтеся в думках зняти про нього фільм. Уявіть подію, зробіть постановку кадру, озвучте і так далі. Така внутрішня «зйомка» до певної міри є контемпляцією, бо дозволяє нам увійти в подію. Зрештою, саме такі міркування спонукали святого Франциска започаткувати традицію різдвяних вертепів. Наприклад, звернімося до притчі про сіяча. Коли її читаєте – важливо знати, де відбулася ця подія. Уявіть собі те поле, де зібралися люди. В одному місці – щось росте, поряд – витоптана стежина, подекуди – каміння. Люди, які слухали Христа, бачили перед собою те, про що говорилося у притчі. Тому уявляйте собі картину, немов ви подумки знімаєте фільм.

Саме Читання Святого Письма чимось подібне до екскурсії музеєм: все виглядає красиво і вражаюче, але коли вас супроводжує кваліфікований гід, – все неначе оживає і починає промовляти. Біблія була написана людьми і для людей іншої культури та часу, які дуже відрізняються від сучасних. Очевидно, що ця різниця постійно збільшується. Саме тому ми потребуємо провідника в ту культуру і в те середовище, де була написана Біблія. Таким провідником мають бути книги про Біблію та її культурно-історичне середовище (наприклад, книга Антоніо Джирланда «Ключ до Біблії», твори о. Олександра Меня та ін). Знання, які ми з них отримаємо, з одного боку – дозволять нам краще зрозуміти Боже Слово, а з іншого – дозволять відсіяти пусті фантазії.

Коли ми говоримо про ділення Словом Божим, мусимо пам’ятати, що не можна «витискати» із себе думок і слів. Не обов’язково щось говорити. Іншим теж допоможіть не комплексувати через мовчанку. Бо мовчанка трапляється і є потрібною. Може, Господь хоче, щоб я послухав Його через іншого? Біблійний провідник не повинен чекати від себе чи інших негайних результатів і миттєвих думок. Це не проблема, коли Ви не знаходите потрібних слів. Мусить пройти час. Вмійте дочекатися.

Не розчаровуйтеся відсутністю миттєвих чи очевидних результатів. Повернімося до притчі про сіяча: вона не тільки про зерно, але найперше – про сіяча. Те, чи зросте зерно, від нього не залежить, але він повинен якнайкраще посіяти. Пам’ятайте, що Царство Боже – як зерно: чи спить чоловік, чи ходить – воно росте (Див.: Мк. 4, 26-29). Ви теж довіряйте Богові і просто робіть своє, а Бог свою справу зробить. У Нього часто інше бачення ефективності.

Будьте постійними, бо зерно приносить плід «у терпінні» (Лк. 8, 15). Щоб ви не робили, яким би не був результат –  завжди перехрестіться і скажіть: «На славу Божу». І тоді справді все буде на славу Божу.

Ми вперше зустрілись з Писанням завдяки дитячим Бібліям, фільмам, мультфільмам чи почули на уроках. І ця перша зустріч виробила в нас певні стереотипи, які не дають нам тепер вповні чути Слово Боже.

Просіть у Бога вміння дивуватися.

Не нехтуйте жодним словом.

Не зупиняйтесь на першому поверхневому розумінні тексту Святого Письма.

Сумнівайтесь.

Не бійтесь ставити незручні запитання, як це робив Йов.

Змушуйте себе знову і знову перечитувати біблійні уривки тексту.

Постійно вчіться.

Плавати можна навчитись тільки зайшовши у воду. Тож просто почніть читати. І читайте постійно. А Бог все доповнить.

 

О. Ігор Цмоканич

 

Розшифровка доповіді о. Ігора Цмоканича під час семінару «Особа провідника спільнот молитовного читання Святого Письма в парафії», який відбувся 27-28 лютого 2019 року (Львів-Брюховичі) в рамках Програми семінарів Патріаршої Катехитичної Комісії УГКЦ «Катехиза дорослих: біблійний апостолят».

Опрацювала Юлія Козіброда.